УКРАЇНА — ЄВРАЗЕС: СПОСТЕРЕЖЕННЯ? СПІВРОБІТНИЦТВО? ІНТЕГРАЦІЯ?

Проблеми взаємовідносин України з Євразійським економічним співтовариством (ЄврАзЕС) останнім часом набули виразної актуальності. На жодній із зустрічей керівників України і Росії не оминають цього питання. Україні наполегливо пропонують приєднатися до ЄврАзЕС. Проте для прийняття відповідального рішення необхідно спрогнозувати всі можливі варіанти розвитку подій, визначити як потенційні переваги, так і потенційні недоліки.

У ході дослідження проблеми експерти Центру Разумкова дійшли висновку, що набуття повноправного членства в ЄврАзЕС навряд чи доцільно вважати реальною перспективою, принаймні протягом найближчих п’яти-семи років. А після означеного терміну — залежно від того, чи будуть здійснюватися в Україні реформи, що збільшать потенціал участі країни в процесах міжнародної інтеграції і посилять здатність до інтеграції до структур ЄС; чи буде Європейський Союз на той час зацікавлений у черговому етапі розширення, зокрема за рахунок України; чи зможе ЄврАзЕС перетворити свої амбітні плани інтеграції на дійсність.

Інтеграційний проект ЄврАзЕС: перші кроки та можливі перспективи

Ні для кого не секрет, що абревіатури «ЄврАзЕС» та «ЄС» стали символами дилем та суперечностей інтеграційного курсу України. Тому в нинішній дискусії за «круглим столом» саме цей ракурс був домінуючим. Головна проблема — не в тому, чи може ЄврАзЕС бути альтернативою ЄС, а в тому, чи може ЄврАзЕС бути реальним механізмом наближення України до ЄС, більш успішної інтеграції до загальноєвропейських структур.

Надзвичайний і Повноважний Посол Російської Федерації в Україні В.Черномирдін вважає, що жодних суперечностей між членством в ЄврАзЕС та інтеграцією в структури ЄС не існує. А на думку директора московського Інституту політичних досліджень С.Маркова, майбутнє ЄврАзЕС — це формування асоційованого членства в ЄС, у відносинах з яким формуватиметься спільний ринок. Схожі думки висловлював і ряд українських учасників, зокрема головний консультант комітету у закордонних справах Верховної Ради І.Піляєв, котрий вважає, що за статусом відносин з ЄС Росія просунулася вперед набагато далі, ніж Україна.

З іншого боку, державний секретар Міністерства закордонних справ України О.Чалий висловив переконання, що членство в ЄврАзЕС було б рівнозначним зміні Україною її зовнішнього курсу на 180 градусів, адже, на його думку, не можна бути одночасно у двох митних чи валютних союзах. А заступник директора Інституту міжнародних відносин Київського національного університету ім. Т.Шевченка О.Шнирков зауважив, що, вступивши до ЄврАзЕС, доведеться думати про «вихідні бар’єри», які доведеться долати задля майбутнього вступу в ЄС. А тому для України прийнятні лише «прості форми інтеграції, які зберігають можливість для маневру».

Позиція експертів Центру Разумкова полягає в тому, що проект ЄврАзЕС, з формальної точки зору, багато в чому нагадує інтеграційний, який свого часу був реалізований в рамках Європейського економічного співтовариства. Але проблема в тому, що за своїм змістом інтеграційна політика в рамках ЄврАзЕС нині істотно відрізняється від тієї, що здійснюється в ЄС. Зокрема, на відміну від ЄС, в ЄврАзЕС поки що явно переважають макроекономічні підходи. Перехід до вищих стадій інтеграції тут намагаються здійснити за ще невирішених завдань попередніх етапів (сама трансформація Митного союзу в ЄврАзЕС відбулася тоді, коли він іще не був повною мірою сформований). Хоча механізм узгодження національного законодавства в рамках ЄврАзЕС нагадує аналогічну діяльність у рамках ЄС, цей процес не спрямований на всеосяжну адаптацію законодавчої бази до чинного законодавства Євросоюзу. А отже, навряд чи ЄврАзЕС можна розглядати як механізм підготовки до повної інтеграції до структур ЄС.

З іншого боку, ЄврАзЕС може розглядатись як механізм налагодження співробітництва з ЄС в окремих важливих секторах та для розвитку таких форм інтеграції з ним, як створення зони вільної торгівлі, і навіть гіпотетично (в разі значного успіху ЄврАзЕС) — як інструмент створення загальноєвропейського економічного простору. Проте для того, щоб виникла реальна можливість використання такого механізму, необхідно, щоб ЄврАзЕС став справді ефективною структурою.

Поки що органи ЄврАзЕС не наділені функціями наднаціональних на кшталт європейських. Існує певний дисбаланс між органами, що забезпечують взаємодію на центральному державному рівні та на рівні окремих секторів (галузей) економіки. Процес інтеграції до ЄврАзЕС поки що не має належного імпульсу з боку реального або фінансового секторів економіки.

Загалом, можна констатувати досить динамічний розвиток інституційних засад ЄврАзЕС, темпи якого істотно перевищують темп розвитку інституцій в рамках інших регіональних організацій на теренах СНД, зокрема й тих, членом яких є Україна. Стратегічні перспективи розвитку ЄврАзЕС пов’язані з тим, що в рамках Співтовариства здійснюються спроби сформувати до 2005 року єдиний економічний, і в тому числі митний, податковий, енергетичний і транспортний простір. При цьому важливими пріоритетами розвитку ЄврАзЕС є:

— спільна політика щодо зовнішніх кордонів;

— координація зовнішньоекономічної політики щодо до третіх країн; вироблення єдиної позиції держав — членів ЄврАзЕС по взаємодії з СОТ;

— узгодження та формування спільних основ законодавства країн-членів (в рамках Міжпарламентської асамблеї ЄврАзЕС напрацьовано понад три десятки модельних законів та типових проектів законодавчих актів; планується перехід до розробки Основ законодавства, обов’язкових для національних законодавчих систем);

— проведення узгодженої структурної політики — стосовно програм скоординованого розвитку взаємодоповнюючих галузей — металургії, машинобудування, хімічної, нафтохімічної, електронної, легкої промисловості, виробництва сільськогосподарської техніки;

— проведення спільної енергетичної політики;

— створення єдиного фінансового простору, зняття обмежень на рух капіталу на пріоритетних напрямах, запровадження єдиних стандартів діяльності на фінансових ринках країн ЄврАзЕС;

— створення спільної платіжно-розрахункової системи з утворенням Міждержавного банку. Окремо слід відзначити пропозицію голови уряду РФ М.Касьянова на останньому засіданні Міждержавної ради ЄврАзЕС у вересні ц.р. про запровадження рубля як валюти у розрахунках між суб’єктами Співтовариства.

Однак слід наголосити, що реальні інтеграційні процеси в ЄврАзЕС, як і в СНД, відстають від їхнього правового оформлення. Фактично країни знаходяться на першому етапі інтеграції — етапі формування зони вільної торгівлі. Організацію митного союзу далеко не завершено, так само, як і формування узгодженої або єдиної політики стосовно торговельного режиму з третіми сторонами.

Безперечно, ЄврАзЕС має досить значний потенціал розвитку, в якому одним із найважливіших чинників є потужна енергетика. Проте Росія виробляє майже 90% сукупного ВВП ЄврАзЕС, понад 80% промислової і сільськогосподарської продукції, дає 90% його роздрібного та майже половину зовнішньоторговельного товарообороту Співтовариства. Значний розрив у рівнях соціально-економічного розвитку (більш ніж у сім разів за рівнем ВВП на душу населення) є значно вищим, ніж у ЄС, і ця обставина об’єктивно обмежує можливості ефективної інтеграції.

Перші кроки ЄврАзЕС виглядають досить неоднозначними та суперечливими, якщо зважити на реальні тенденції у взаємній торгівлі. Скорочується питома вага взаємного товарообороту в загальному обсязі зовнішньої торгівлі держав — учасниць ЄврАзЕС (товарооборот між країнами Співтовариства 2001 року становив лише 16,6% сукупного обсягу їх зовнішньоторговельного обороту). Взаємна торгівля концентрується переважно на рівні двосторонніх зв’язків із Росією, що вказує на обмеженість багатосторонніх інтеграційних заходів. Значне місце займають поставки товарів сировинних або з низьким ступенем обробки, що не створює зв’язків інтеграційного типу.

Досить неоднорідним є й інвестиційний потенціал держав-учасниць. Реальним інвестором в економіку країн ЄврАзЕС є лише Росія; потенціал розвитку взаємного інвестування в ЄврАзЕС використовується вкрай недостатньо. Фактично відсутня взаємна конвертованість національних валют, фінансові ринки мають малу глибину та низьку ліквідність, обмеженим є спектр фінансових інструментів.

Використання наявного потенціалу стримується через низку проблем, головними серед яких є: помітні розбіжності в позиціях окремих держав-учасниць щодо пріоритетів Співтовариства; суперечності в торговельній політиці, спричинені частим застосуванням спеціальних та антидемпінгових заходів (лише 2001 року такі заходи ініціювалися понад 20 разів); неповне виконання договорів, укладених в рамках ЄврАзЕС (з 55 на сьогодні у повному обсязі реалізуються лише 9); збереження окремих обмежувальних заходів у транзиті вантажів; численні приховані бар’єри в торгівлі.

Реалії співпраці з Україною

Нині відносини України з ЄврАзЕС базуються на набутому нею у травні 2002 року статусі спостерігача в цій організації. Однак реальний їх спектр є значно ширшим. Так, у двосторонніх відносинах України з державами — учасницями ЄврАзЕС створено досить розвинуту двосторонню нормативно-правову базу, що включає угоди про вільну торгівлю, укладені з усіма державами — учасницями ЄврАзЕС, а також значну кількість двосторонніх угод з інших питань, багато з яких мають чимало спільного з угодами, укладеними в рамках Співтовариства. Інша річ, що потенціал цих домовленостей використовується незадовільно.

Мають місце розгалужені договірні зв’язки й на багатосторонньому рівні в рамках СНД, хоча багато з них діють з істотними застереженнями з нашого боку. Але якщо уявити, що Україна прийняла рішення про входження до ЄврАзЕС, то виникло б питання: чому раніше треба було відкидати аналогічні або близькі за змістом рішення в рамках СНД, зокрема — стосовно повноформатної участі в Економічному союзі СНД та Економічному суді СНД? Членство в ЄврАзЕС було б для України рівноцінним визнанню помилковості її політики, яку вона проводила протягом 1990-х років стосовно Співдружності незалежних держав.

Держави — учасниці ЄврАзЕС, узяті разом, на сьогодні є головним торговельним партнером України, на якого припадає 36,2% зовнішньоторговельного обороту товарами та послугами. Проте торгівля товарами розвивається повільніше, ніж з країнами СНД та іншими країнами світу: 2001 року експорт українських товарів до ЄврАзЕС, порівняно з 2000-м, збільшився на 2,8%, тоді як до країн СНД — на 4%, до інших країн світу — на 15%, а імпорт з країн Співтовариства — на 0,7% (з країн СНД — 9,9%; інших країн світу — 17,4%).

Домінуюче становище в торговельних зв’язках України з ЄврАзЕС має Росія, і на цьому слід наголосити особливо. У 2001 році на неї припадало 90,2% сукупного обсягу експорту українських товарів до держав Співтовариства. Тоді як на Білорусь — 6%, Казахстан — 2,9, Таджикистан — 0,8, Киргизію — 0,1%. В експорті послуг частка Росії досягла 98,1%, тоді як Білорусі — 1,4, Казахстану — 0,4%. Схожою є й географічна структура імпорту з ЄврАзЕС. Чи ж слід дивуватися, що проблеми в українсько-російських економічних відносинах найістотнішим чином позначаються на загальному розвитку відносин з державами ЄврАзЕС?

Потоки інвестицій між Україною та Білоруссю, Казахстаном, Киргизією і Таджикистаном є мізерними. Лише Росія займає п’яте місце серед наших найбільших іноземних інвесторів: на 1 жовтня ц.р. прямі російські інвестиції в Україну становили 6,6% їх загального обсягу. Хоча, безумовно, ці цифри не враховують реальних позицій росіян у процесі приватизації в Україні, де вони відіграють домінуючу роль серед іноземних інвесторів.

Загалом стан економічних відносин України з державами — учасницями ЄврАзЕС характеризується неоднозначністю з точки зору перспектив. З одного боку, існують передумови, аби ЄврАзЕС відігравав одну з провідних ролей у міжнародних економічних зв’язках України. З іншого — основним контекстом цих зв’язків є відносини України та Росії, які, в принципі, можна ефективно регулювати й на двосторонньому рівні.

Вибір конкретної форми взаємовідносин з ЄврАзЕС має враховувати баланс позитивних і негативних наслідків такого кроку в економічному і політичному вимірах.

Можливість повної інтеграції до ЄврАзЕС через набуття повноправного членства. За такого розвитку подій є сумніви стосовно можливості ратифікації усього переліку базових угод ЄврАзЕС (їх понад 50) Верховною Радою: ми вже маємо реальний досвід ратифікації угод, укладених у рамках СНД. Крім того, слід урахувати, що Україна в СНД завжди була серед тих членів Співдружності, які найбільшою мірою підкреслювали власну незалежність. З урахуванням цього чинника, не виключено, що в разі прийняття України до ЄврАзЕС це співтовариство швидко перетвориться на «другу редакцію СНД».

Можливі позитивні наслідки вступу до ЄврАзЕС

Переваги від набуття повноправного членства можуть проявитися на рівні держави, окремих галузей і виробництв. Так, за даними, які навів під час «круглого столу» В.Черномирдін, втрати Росії (і, відповідно, виграш України) в разі нашого вступу до ЄврАзЕС могли б досягти 700—800 млн. дол. Зокрема, можна виділити такі головні позитивні ефекти.

Певне поліпшення умов збуту на ринках Співтовариства української продукції, передусім — товарів переробної промисловості. Так, станом на серпень ц.р. в українсько-російській торгівлі існували тарифні та інші обмеження стосовно 150 товарних груп. Внаслідок такої політики, за перше півріччя українські експортери зазнали втрат на майже 700 млн. дол.

Скасування експортного мита на найважливіші сировинні товари з Росії, яке є на сьогодні досить відчутним — 461 млн. дол. сплачено тільки впродовж 2001 року (дані Мінекономіки України). Скасування цього податку могло б привести до зниження цін на продукцію, що виробляється в Україні, й, відповідно, зростання її конкурентоспроможності як на ринках ЄврАзЕС, так і за його межами. Але такий потенційний виграш не є постійно діючим фактором. Адже в рамках політики, спрямованої на створення повноцінного конкурентного середовища, в Росії неминуче відбуватиметься вирівнювання внутрішніх цін на енергоносії та сировину до їхнього рівня на міжнародних ринках. Цьому сприятимуть вступ Росії до СОТ та розвиток її стосунків з ЄС. Це об’єктивно звужуватиме поле для застосування експортного мита.

Зі вступом України до ЄврАзЕС будуть скасовані існуючі вилучення з режиму вільної торгівлі щодо застосування імпортного мита — на білий цукор, етиловий та інші спирти, горілку, сигари та сигарети. За оцінкою Мінекономіки, незастосування мита до українських товарів зазначених товарних груп може збільшити їх експорт до 1%, або приблизно на 40 млн. дол.

Зниження собівартості продукції вітчизняного виробництва через усунення квотування поставок нафти та природного газу та відповідно — зниження середньої ціни російської сирої нафти при експорті в Україну, а отже — внутрішньої ціни на нафтопродукти. Безмитне ввезення російської нафти в обсягах 2002 року, за розрахунками Мінекономіки України, могло б заощадити українським суб’єктам господарювання близько 140 млн. дол.

Зміна порядку стягнення ПДВ на російські товари. За офіційними російськими оцінками, в разі повноправного членства України в ЄврАзЕС постачання вуглеводневої сировини до нашої країни за принципом «країни призначення» може збільшити доходи держбюджету України приблизно на 400—450 млн. дол., сприяти зростанню українського ВВП приблизно на 1,5%. Проте при стягненні непрямих податків у взаємній торгівлі між державами — членами ЄврАзЕС існують численні проблеми, що не дозволяє розглядати такий ефект як гарантований.

Запровадження більш ефективного механізму вирішення спорів, що виникають у відносинах з державами — учасницями Співтовариства. Але реалізація цієї можливості істотно залежить як від загального вдосконалення механізмів функціонування керівних органів ЄврАзЕС (зокрема, Суду Співтовариства), так і від процесу набуття державами — учасницями ЄврАзЕС членства в СОТ, де діє ефективний багатосторонній механізм розв’язання спорів.

Скорочення практики спеціальних та антидемпінгових розслідувань стосовно українських виробників. Протягом останніх років об’єктами розслідувань були українські цукор, спиртопродукти, карамель, сталеві труби, оцинкований прокат тощо. Лише 2001 року за позицією чорних металів Україна втратила близько 80 млн. дол., а на сьогодні, за даними Мінекономіки України, вартість українських товарів, що імпортуються в Росію і до яких застосовані спеціальні та антидемпінгові заходи, становить 430,8 млн. дол., причому вартість товарів, стосовно яких здійснюються розслідування, — 145,3 млн. дол.

Однак навіть повноправне членство в ЄврАзЕС повністю не захистить Україну від можливих обмежувальних заходів. Про це свідчить нинішня практика ЄврАзЕС: наприклад, у липні 2002 року Росія вдалася до встановлення тимчасового антидемпінгового мита в розмірі 36,9% митної вартості на оцинкований прокат із Казахстану — на рівні навіть вищому, ніж аналогічне мито, застосоване до України.

Поліпшення умов виробничої кооперації та наукового співробітництва з державами — учасницями Співтовариства — передусім, через застосування узгоджених умов реалізації такого співробітництва та зниження при цьому рівня комерційних ризиків.

Гарантування рівноправного доступу до транзитних потужностей держав-учасниць. Вітчизняний ПЕК, у разі набуття Україною повноправного членства в ЄврАзЕС, здобуде вільний доступ до транзитних потужностей Росії для постачання вуглеводнів з Каспійського регіону. Повніше завантажуватимуться транзитні потужності українських трубопроводів.

Можна очікувати і на ефективніше використання виробничо-технічної бази вітчизняного транспортно-шляхового комплексу, підвищення якості міжнародних перевезень і зміцнення конкурентних позицій України на міжнародному ринку транспортних послуг. Саме ЄврАзЕС нині формує майже 90% вантажопотоків, що прямують територією України. Водночас ризик спричиняється значними розбіжностями серед держав — учасниць Співтовариства в питаннях експлуатації транспортних коридорів та управління вантажопотоками.

Можна, в принципі, передбачити й певне зміцнення позицій нашої держави у співробітництві з ЄС в окремих важливих секторах, насамперед у галузі енергетики та транспорту — через отримання важелів впливу на формування маршрутів транзиту енергоносіїв та інших вантажів до Європи. В більш довгостроковій перспективі багато залежатиме від здатності Росії досягти домовленостей з ЄС про створення єдиного європейського економічного простору.

Можливі негативні наслідки вступу України до ЄврАзЕС

Обмеження самостійності країни у формуванні економічної, фінансової, митної, валютної політики. Важливе значення мають і тенденції до посилення інтеграції у політичній і військовій сферах, характерні для держав ЄврАзЕС. При цьому, зважаючи на домінуючу роль у Співтоваристві Росії, може значно зрости ступінь підпорядкування політики України засадам, що виробляються в Російській Федерації.

Гальмування процесу вступу України до СОТ: приєднання до ЄврАзЕС призведе до скасування досягнутих домовленостей про взаємний доступ на ринки товарів і послуг. Знадобиться певний час, аби знайти новий формат домовленостей — уже в рамках єдиного курсу ЄврАзЕС.

Незважаючи на появу кращих можливостей для взаємодії з ЄС в окремих секторах, сам факт вступу до ЄврАзЕС, швидше за все, буде сприйнятий керівництвом Євросоюзу як кардинальна корекція Україною її геоекономічної та геополітичної орієнтації. Це унеможливить постановку питання про набуття членства в ЄС навіть у віддаленій перспективі та може значно зменшити наші шанси на набуття статусу асоційованого членства.

Перегляд договорів про вільну торгівлю з країнами, що не належать до ЄврАзЕС (насамперед з країнами — членами ГУУАМ), а також необхідність складного узгодження зі Співтовариством системи преференцій третім країнам.

Можливість виникнення конфлікту між зобов’язаннями з адаптації українського законодавства до законодавства ЄС і його гармонізацією (уніфікацією) у рамках ЄврАзЕС. Це може ускладнювати налагодження зв’язків з компаніями ЄС, як важливої передумови інтеграції України до європейського економічного простору.

Форсоване входження до структур ЄврАзЕС може спричинити відомий для інтеграційних об’єднань ефект «відхилення торгівлі» всередину інтеграційного співтовариства — з припиненням тенденції до зростання питомої ваги країн — членів ЄС у структурі нашої торгівлі. Аналогічні ефекти, напевно, виникнуть і в інвестиційній сфері, де російські компанії, більш звичні до пострадянських особливостей ведення бізнесу, мають значну перевагу перед західними інвесторами в процесі приватизації.

Входження до менш конкурентного та менш розвинутого, в інституційному сенсі, середовища, ніж те, що сформувалося у ЄС, не забезпечуватиме аналогічні західноєвропейським механізми стимулювання нововведень і передачі технологій, що може негативно позначитися на довгострокових тенденціях економічної модернізації в Україні.

Вимагатиме перегляду політика охорони українських кордонів. Наша держава може стикнутися з високим міграційним навантаженням, її розглядатимуть як «фільтр-відстійник» на кордоні з європейським світом.

Окрема проблема — вплив приєднання до ЄврАзЕС на конкурентоспроможність українських виробників. На прес-конференції 15 листопада ц.р. Президент Л.Кучма зазначив, що Україна «економічно не може» вступити до ЄврАзЕС, тому що «там буде неконкурентоспроможною». А конкурентоспроможність, на думку Президента, можлива лише тоді, коли Росія встановить для всіх держав — учасниць ЄврАзЕС ціни на газ і нафту на рівні внутрішньоросійських. Цю думку обстоював під час «круглого столу» держсекретар МЗС України О.Чалий, зауваживши, що вступ до ЄврАзЕС став би катастрофою для української економіки в умовах конкуренції з російськими компаніями, які сплачують лише 16 дол. за тис. куб. м газу.

Однак, таке побоювання неконкурентоспроможності видається надто перебільшеним, адже рівень лібералізації ринку України в разі вступу до ЄврАзЕС буде не дуже великим, враховуючи наявність чинних двосторонніх угод про вільну торгівлю з усіма державами — учасницями Співтовариства. Хоча ці угоди мають певні вилучення, проте вони не є настільки значними, аби справити істотний вплив на конкурентні позиції. Принаймні їхній вплив буде значно меншим, ніж майбутній вступ до СОТ.

Загалом наявність досить складного і суперечливого комплексу плюсів та мінусів дає підстави для висновку про те, що набуття Україною повноправного членства в ЄврАзЕС навряд чи можна вважати реальною перспективою. Незважаючи на те, що такий крок міг би забезпечити Україні ряд економічних переваг, здебільше статичного характеру, основні втрати при цьому матимуть саме динамічний (тобто перспективний) характер. Проте за межами означеного терміну — п’ять-сім років — питання про членство в ЄврАзЕС залишається відкритим.

Можливі варіанти співпраці з ЄврАзЕС

Збереження нинішнього статусу спостерігача має розглядатися як програма-мінімум. Цей статус є пасивним інструментом регулювання відносин, і навряд чи ефективнішим, ніж нинішня участь України в СНД. Фактично Україна зберігатиме статус-кво у сфері зовнішньоекономічних відносин з його державами-учасницями.

Існують певні додаткові варіанти, що випливають не лише з формально правового статусу, але й реального змісту відносин, зокрема, з огляду на те, що Договором про заснування ЄврАзЕС не виключається внесення змін до нього (що, очевидно, могло б стосуватися й запровадження статусу асоціації).

Статус спостерігача з доповненням його участю на договірних засадах в окремих важливих для України проектах ЄврАзЕС. Його можна умовно визначити як «статус спостерігача плюс». Розвиток відносин за цим сценарієм можна вважати найбільш бажаним за нинішніх умов. Проблема в тому, що досі немає проектів, офіційно схвалених саме на рівні ЄврАзЕС — є лише проекти, що ініційовані та реалізуються державами-учасницями. Проте це значною мірою наслідок того, що ЄврАзЕС перебуває лише на початковій стадії розвитку. Швидше за все, в майбутньому ініціюватимуть спільні проекти ЄврАзЕС.

На думку експертів, Україна, завдяки своєму географічному розташуванню, розвиненій транспортній системі та енергетичній інфраструктурі, могла б відіграти значну роль у майбутніх проектах ЄврАзЕС в галузі транспорту та енергетики. В таких проектах можна буде із взаємною вигодою використати також наш потенціал у сфері паливно-енергетичного комплексу, літако-, судно- та машинобудування, ВПК, досліджень космосу, в науковій і гуманітарній сферах.

Спеціальна рамкова угода про партнерство та співробітництво. Перевагою є можливість застосувати комплексний підхід до розвитку взаємного співробітництва, врахувавши в єдиному документі взаємно збалансовані зобов’язання у різних галузях і сферах; чітко визначити стратегічні напрями розвитку взаємодії та вдосконалення механізму взаємних зв’язків; створити спільні інституції для ефективного управління процесом співробітництва, в т.ч. для управління реалізацією спільних проектів.

Однак укладення угоди про партнерство та співробітництво є більш складним варіантом, порівняно з вільною участю в окремих проектах розвитку. Воно об’єктивно потребує попереднього чіткого узгодження пріоритетів розвитку ЄврАзЕС і України, виявлення ступеня збігу та розбіжності інтересів, а також накопичення досвіду роботи управлінських структур самого ЄврАзЕС. Укладення згаданої рамкової угоди було б доцільнішим лише в перспективі (наприклад, через три-чотири роки).

Гіпотетичний статус асоціації з ЄврАзЕС фактично дуже наближений до спільного з державами — учасницями ЄврАзЕС статусу членства в СНД. Більше того, сам факт укладення такої угоди про асоціацію міг би або дуже швидко поставити під сумнів подальше існування самої Співдружності (що навряд чи входить до кола інтересів України, зважаючи на її зв’язки з іншими державами — членами СНД), або ж створити умови для швидкого перетворення ЄврАзЕС на регіонально обмежений аналог СНД — через надання країнам принципової можливості лише часткової участі у певних домовленостях. Однак саме щоб уникнути такого перебігу подій і створено свого часу ЄврАзЕС. Отже, цей варіант можна розглядати лише як малоймовірний.

Від пасивного спостерігання — до конструктивнішої співпраці

Яким міг би бути комплекс практичних заходів у цьому напрямі?

1. Розробити та затвердити Концепцію розвитку стосунків України з ЄврАзЕС на підставі статусу спостерігача в цьому об’єднанні, передбачивши в ній можливість участі в реалізації окремих спільних проектів та укладення в перспективі спеціальної рамкової угоди між Україною та ЄврАзЕС про партнерство та співробітництво.

2. Підготувати перелік та зміст можливих проектів, що їх Україна зацікавлена реалізовувати на багатосторонній основі спільно з державами —учасницями ЄврАзЕС, маючи на увазі пріоритетність такого співробітництва у сферах паливно-енергетичного комплексу, розвитку транспортних мереж, літакобудування, суднобудування, ВПК, досліджень космосу тощо.

3. Здійснювати на регулярній основі консультації з Росією та іншими державами — учасницями ЄврАзЕС на предмет обміну досвідом ведення переговорів про приєднання до СОТ та, в разі доцільності, формування спільної позиції з окремих питань, пов’язаних із процесом приєднання.

4. Регулярно проводити консультації з керівними органами ЄврАзЕС та його держав-учасниць стосовно можливої координації дій в окремих питаннях розвитку загальноєвропейського співробітництва, співробітництва з ЄС.

5. Створити систему постійного моніторингу виконання зобов’язань за чинними для України договорами та угодами, укладеними з державами — учасницями ЄврАзЕС, з постійним інформуванням про виявлені проблеми відповідних органів державного управління, дипломатичних і торговельних представництв України в ЄврАзЕС та його державах-учасницях.

6. Ініціювати питання про можливості мінімізації чинних обмежень у взаємній торгівлі з державами — учасницями ЄврАзЕС, зокрема, маючи на меті впорядкування механізмів застосування антидемпінгових і компенсаційних мит, а також процедур розгляду торговельних спорів.

7. Створити web-сторінку «Україна—ЄврАзЕС» .

8. Визначити перелік питань в економічній, науково-технічній і гуманітарній сферах, що доцільно врегулювати на багатосторонній основі шляхом укладення відповідних договорів між Україною та ЄврАзЕС як суб’єктом міжнародного права.

9. Провести детальний порівняльний аналіз напрацьованої Міжпарламентською асамблеєю ЄврАзЕС бази модельних і типових законів щодо їх відповідності стандартам Європейського Союзу. Виявити ті елементи бази, які могли б бути використані в процесі зближення законодавства України із законодавством ЄврАзЕС, без порушення при цьому зобов’язань з адаптації українського законодавства до загальноєвропейського.

На нашу думку, реалізація цих пропозицій могла б сприяти налагодженню більш плідних і вигідних для України відносин з державами — учасницями ЄврАзЕС з урахуванням пріоритетності курсу на інтеграцію до Європейського Союзу.