ВАЖКИЙ ШЛЯХ ДО РИНКУ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ

Підвищення ефективності діяльності України на ринку ЄС виходить далеко за межі суто комерційної утилітарності. Це — важливий компонент загальної стратегії інтеграції країни до ЄС і водночас — індикатор, що дає змогу оцінювати результативність внутрішніх економічних реформ в Україні та її євроінтеграційного курсу.

Ці проблеми стали предметом обговорення під час фахової дискусії, організованої Центром Разумкова у грудні минулого року за участю народних депутатів, представників міністерств та відомств, сфери бізнесу, провідних наукових установ та дослідницьких центрів.

Сучасний стан і тенденції

Присутність України на ринках ЄС регулюється як спільними для всіх країн елементами торговельного режиму, так і численними вибірковими регуляторами, що застосовують до країн з неринковою економікою та країн — не членів СОТ, до яких і досі належить наша держава.

Загалом ринок ЄС має досить ліберальний торговельний режим, який характеризується невисоким рівнем середнього імпортного тарифу (4,4% в 2002 році і 4,1% в 2004-му) та чималою часткою (близько 1/4) імпорту без стягнення мита, що посилюється дією Генеральної системи преференцій (ГСП), якою може (хоч і обмежено) користуватися й Україна.

Водночас в окремих «чутливих» секторах, що становлять інтерес для українських експортерів (сільське господарство, рибальство, металургійна промисловість), застосовуються протекціоністські заходи. Зокрема в галузі сільського господарства спостерігається чимала частка так званих пікових (тобто вище 15%) тарифів, які подекуди сягають 75-відсоткової позначки. Стосовно України (як і Росії та Казахстану) діють кількісні обмеження імпорту деяких сталеливарних виробів.

Важливою тенденцією є і загальне посилення в ЄС значення нетарифного регулювання (особливо технічного). Адже на ЄС в окремі роки припадає від 20 до 55% загальної кількості повідомлень про нові технічні норми та стандарти, які здійснюються в рамках Світової організації торгівлі (СОТ).

Безумовно, за останні роки відбувалися певні позитивні зрушення в аспекті присутності України на ринку Євросоюзу. Так, за даними української статистики, протягом 1996—2002 рр. зовнішня торгівля товарами та послугами України та ЄС зросла на 3,5 млрд. дол., або в 1,7 разу. При цьому експорт збільшився в 2,1 разу, а імпорт — в 1,5. Швидко зростала й частка країн — членів ЄС у зовнішній торгівлі України. З 1995-го по 2003-й вона збільшилася з 13 до 25%, а з урахуванням 10 країн, які стануть членами ЄС в травні 2004 року, — до 35,8%. Уже сьогодні ринок ЄС — другий за значенням після СНД, але після розширення Євросоюзу у травні 2004 року ЄС стане головним експортним товарним ринком України. Адже у 2002-му зовнішньоторговельний оборот України з 10 країнами — кандидатами на вступ до ЄС становив 4 млрд. дол., при експорті товарів та послуг з України в
2,5 млрд. дол. та імпорті —
1,5 млрд. Загалом, для торгівлі України з країнами ЄС характерним є від’ємне сальдо, що зумовлене від’ємністю товарної складової, оскільки експорт послуг протягом 1996—2002 рр. до ЄС перевищував їх імпорт. Однак розмір від’ємного сальдо має тенденцію до скорочення і в 2002 році становив лише 133,9 млн. дол. Швидше за все після розширення ЄС знак сальда в торгівлі зміниться, адже з «десяткою» нових членів Україна має протягом останніх років стале позитивне сальдо, яке 2002 року перевищило 1 млрд. дол.

Проте ці начебто очевидні успіхи в розвитку торгівлі не повинні вводити нас в оману. Адже спостерігається асиметрична залежність: частка України у зовнішньоторговельному обороті ЄС становить лише близько 0,4%. Однак навіть досягнута частка ЄС в торгівлі України, на думку директора Центру європейських і міжнародних досліджень Г.Немирі, є абсолютно недостатньою для інтеграції до Євросоюзу, адже для інтеграції необхідно досягти мінімум 60% (Росія після розширення Євросоюзу матиме понад 50%).

Більше того, для торгівлі України з ЄС характерна значна концентрація на невеликій групі країн. Так, у 2002 році на Німеччину, Італію та Велику Британію припадало майже 3/5 зовнішньої торгівлі України з країнами ЄС. Аналогічною є ситуація і в торгівлі з країнами, що вступають до ЄС. Найбільшими торговельними партнерами України серед них у 2002 році були Польща, Угорщина та Словаччина, на яких припадало майже 2/3 нашої зовнішньої торгівлі товарами з країнами-кандидатами.

Товарна структура торгівлі України та країн ЄС свідчить про надзвичайну вузькість її асортименту. Так, у 2000—2002 рр. у загальному обсязі українського експорту до ЄС більш ніж чверть (26,7%) становили недорогоцінні метали та вироби з них (у т.ч. 18% — чорні метали), 16,3 — мінеральні продукти, 12,3 — продукція сільського господарства та харчової промисловості, 15,1% — легкої промисловості. Загалом на ці групи, що репрезентують галузі з незначним рівнем технологічності та виробництва доданої вартості, припадало понад 70% загального обсягу експорту України до ЄС. Водночас, частка машин, устаткування, приладів становила лише 10,3%.

У товарному імпорті з країн ЄС, навпаки, переважають машини, устаткування, механізми, прилади та засоби транспорту (в середньому 38,8% загального обсягу імпорту товарів з країн ЄС у 2000—2002 рр.), продукція хімічної промисловості та пов’язаних із нею галузей, включаючи полімерні матеріали та каучук (21,5%), а також продукція легкої промисловості (10,2%). Привертає увагу нестійкість ключових товарних груп українського експорту на ринку ЄС, тоді як структура імпорту досить стала, і це, на наш погляд, вказує на нестійкість конкурентних позицій українських експортерів на ринку ЄС.

Найбільшу питому вагу в загальному обсязі українського експорту послуг до ЄС у 2000—2002 рр. мали транспортні послуги (в середньому 80,8%), а імпорту — різні ділові, професійні та технічні (21,5%), транспортні (21,5), державні (17,3) та фінансові (10,2%) послуги. Отже, імпорт Україною послуг значно більш диверсифікованим, а експорт — монокультурним. Присутність України в найбільш динамічних сферах послуг — туристичних, інформаційних, інженерних, науково-технічних, фінансових, управлінських —незначна.

Загалом структурні особливості зовнішньої торгівлі України, що відбивають структуру конкурентних можливостей вітчизняної економіки, стратегічно програшні для країни. Така структура торгівлі є несприятливою для прискореного входження України до економічного простору ЄС і потребує істотних змін.

Проблеми діяльності України на ринку ЄС

Більш динамічному та ефективному розвитку торгівлі України на ринку ЄС перешкоджає складний комплекс нижченаведених проблем. Ключову роль серед них відіграє відсутність позитивних зрушень у галузевій структурі української економіки. Сьогодні товарний обмін між Україною та ЄС відбувається переважно на міжгалузевій основі, що великою мірою обмежує реальну економічну інтеграцію, яка, як свідчить світовий досвід, розвивається переважно на основі внутрішньогалузевих економічних зв’язків.

Для України характерними є вкрай низькі показники експорту високотехнологічних товарів і послуг, зумовлені формуванням типу міжнародної конкурентоспроможності, що базується на цінових факторах та порівняльних перевагах у вартості природних ресурсів і робочої сили. Наявні передумови для формування високотехнологічного типу конкурентоспроможності не використовуються належним чином, про що свідчать розриви в рівнях патентування та роялті, ліцензійних платежів і високотехнологічного експорту. Так, якщо за рівнем патентної активності резидентів (у розрахунку на 100 тис. населення), яка відбиває відносний рівень розвитку науково-технологічного потенціалу, Україна поступається країнам ЄС у середньому лише в чотири рази, то за рівнем розвитку високотехнологічного експорту — в 36 разів. Отже, в Україні одне запатентоване технологічне рішення створює у середньому в дев’ять разів меншу вартість високотехнологічного експорту, ніж у країнах ЄС.

Істотними є інфраструктурні проблеми. Так, у розвитку інформаційної інфраструктури відставання виглядає надкритичним: 2001 року в Україні на 100 тис. населення припадали лише 1222 користувачі Інтернетом та 0,1 надійних інтернет-сервери, тоді як у ЄС, відповідно, 32315 та 5,2; тобто відставання становило 26,4 та 52 рази.

Існують численні проблеми і в галузі вантажоперевезень з регіоном ЄС. Великі українські компанії, що мають 50 і більше сучасних автопоїздів та за якістю надання транспортних послуг наближаються до європейських стандартів, поки що займають ледве п’яту частину ринку. Дрібні ж гравці на цьому ринку вдаються до відвертого демпінгу, внаслідок чого може постраждати вся вітчизняна система міжнародних перевезень.

Рейтинги міжнародної конкурентоспроможності Всесвітнього економічного форуму у Давосі свідчать про значне відставання України як за індексом конкурентоспроможності зростання, так і конкурентоспроможності бізнесу. За цими показниками Україна у 2003 році займала, відповідно, 84 (із 102 країн, що кваліфікувалися) та 71 (з 95) місця у світі, тоді як найгірші позиції серед членів ЄС — відповідно 41 (Італія) та 39 (Греція), а серед країн-кандидатів — 45 та 47 (обидві — за Польщею). Взагалі, не можна не погодитися з думкою президента всеукраїнського об’єднання «Нова формація» В.Кредісова, що український бізнес поки що дуже слабкий, аби ефективно грати на ринку ЄС.

За даними Мінекономіки, в нашій державі лише трохи більше 1400 національних і міждержавних стандартів гармонізовані з міжнародними та європейськими — з близько 8 тис. існуючих у ЄС. А за даними начальника департаменту міжнародної інтеграції, інвестиційної політики та розвитку аграрного бізнесу Міністерства аграрної політики України В.Письмака, сьогодні в Україні немає жодної лабораторії стандартизації, яка б відповідала світовим вимогам.

Невідповідність стандартам ЄС матиме дедалі більший обмежувальний вплив на торговельно-економічну діяльність України на ринку Євросоюзу. Так, Рада ЄС підготувала проект Регламенту із здійснення офіційного контролю над виробництвом харчових продуктів і сировини та їх імпортом із третіх країн. До 2005 року в ЄС і в кожній з країн-імпортерів необхідно створити єдині контрольні органи з нагляду над виробництвом продуктів харчування. Відтак український уряд повинен буде систематично оприлюднювати звіти про контроль над харчовими продуктами та сировиною на своєму веб-сайті, а також передавати їх до Єврокомісії, інакше ЄС відмовиться від харчового імпорту з України.

Процес розвитку торговельно-економічних відносин України з ЄС стримується і комплексом проблем, пов’язаних із режимом доступу українських експортерів до його ринку. Хоча у жовтні 2000 року було укладено Угоду про торгівлю текстильною продукцією, що передбачає її здійснення на безквотовій основі, але у сфері постачання окремих металургійних виробів квоти застосовуються й дотепер. Ситуація ускладнюється тим, що 31 грудня 2001 року попередня Угода про торгівлю деякими сталеливарними виробами втратила чинність, а нову, що передбачала регулювання торгівлі на період 2002—2004 рр. в обсягах, збільшених на 35%, не підписано через звинувачення на адресу України з боку ЄС у запровадженні обмежень на експорт металобрухту.

Ще більше ускладнить ситуацію поширення системи квот на імпорт українських сталеливарних виробів країнами-кандидатами з моменту їх приєднання до ЄС у травні 2004 року. За даними Мінекономіки, неврегульованість з ЄС питання умов торгівлі та відсутність відповідної угоди можуть призвести до втрати частини ринку сталеливарних виробів у цих країнах (до 52 млн. дол.). Адже, згідно з діючою квотою ЄС, експорт окремих видів продукції не може перевищувати 180 тис. тонн, тоді як за підсумками 2002 року поставки до 10 країн-кандидатів аналогічної металопродукції досягли 800 тис. тонн.

Серйозною перешкодою на шляху до ринку ЄС стали антидемпінгові заходи. За період з 1 січня 1995 року по 30 червня 2003-го на ЄС припадали 8 із 48 (17%) ініційованих проти України антидемпінгових розслідувань і 9 із 43 (21%) запроваджених проти неї антидемпінгових заходів. Загалом на Україну припадає 3% ініційованих ЄС проти інших країн антидемпінгових розслідувань та 5% запроваджених ЄС антидемпінгових заходів, що за нашої частки в торгівлі ЄС у 0,4% є надзвичайно високим показником. Загальний обсяг української продукції, що підпадала під антидемпінгові заходи з боку ЄС та 10 країн-кандидатів, оцінювався у 2002 році в 41 млн. дол.

Відсутність в України статусу країни з ринковою економікою спричиняє порушення антидемпінгових розслідувань проти вітчизняних виробників за дискримінаційними процедурами, що не враховують реальних витрат на виробництво продукції. При цьому вартість продукції розраховується за методом аналогій із так званою «сурогатною» країною. В результаті український виробник отримує загороджувальне мито в 100—200%. На середину 2003 року щодо імпорту до ЄС української продукції діяли дев’ять антидемпінгових заходів. Ставки антидемпінгового мита для України, як правило, є найвищими, що спричинило закриття ринку ЄС для українських експортерів за більшістю названих позицій. При цьому, за свідченням віце-президента корпорації «Інтерпайп» А.Гончарука, Україні не вдалося використати можливості уникнення неринкового статусу щодо окремих галузей економіки, які були надані рішенням ЄС від жовтня 2000 року. Замість того, щоб вирішувати конкретні торговельно-економічні питання, Україна «трошки забігла вперед» з підписанням двостороннього протоколу з ЄС про умови доступу на ринки товарів і послуг у рамках процесу приєднання до СОТ.

Останнім часом виникли нові дискримінаційні протекціоністські тенденції в галузі аграрного імпорту у зв’язку з тим, що 2003 року Єврокомісія запровадила нові імпортні тарифи на зернові. При цьому на пшеницю середньої та низької якості (яку за нинішніх умов виробництва Україна може експортувати на ринок ЄС) і ячмінь вони значно зросли — до 93—95 євро за тонну, якщо поставки здійснюються за межами встановленої ЄС тарифної квоти. А ще в грудні 2002-го Рада Міністрів ЄС прийняла рішення про запровадження з 1 січня 2003 року тарифної квоти на ринку зернових із застосуванням більш сприятливого режиму для США та Канади, тоді як Україна, разом з іншими потенційними експортерами, вимушена діяти «на загальних підставах». Звичайно, нині, через неврожай, ця проблема відійшла в тінь. А що буде завтра, якщо ми отримаємо врожай на рівні 2002 року?

Слід, однак, відзначити, що не всі фахівці поділяють стурбованість наявністю торговельних обмежень ЄС щодо українського експорту. Так, наприклад, президент Центру ринкових реформ, колишній віце-прем’єр В.Лановий вважає, що з урахуванням нинішньої структури експорту України до Євросоюзу дискримінаційні заходи — це добре, оскільки вони блокують подальше погіршення цієї структури. Близьку до цього думку висловлює і заступник директора Інституту міжнародних відносин О.Шнирков.

Але проблеми доступу існують не тільки в сферах традиційного експорту на «чутливі» ринки Європейського Союзу, до яких належать ринки аграрні та сталеливарних виробів. Застосування ЄС механізмів політичних преференцій істотно обмежує доступ українських виробників на ринок навіть у тих сегментах, де Україна виготовляє досить конкурентоспроможний продукт (наприклад, вантажні літаки). Країни — члени ЄС надають перевагу і безпосередньому залученню підготовлених в Україні фахівців у високотехнологічних сферах, аніж розвитку кооперації з нашими компаніями та науково-дослідними організаціями. Та хіба таким чином має Україна входити в Європейський дослідницький простір?

Втім, значною мірою в невдачах в опануванні європейськими ринками високотехнологічних виробів винні ми самі. Зокрема однією з серйозних вад торговельної діяльності України на ринку ЄС можна вважати надзвичайно слабкий зв’язок власне експортних операцій з інвестиційними процесами. На початок 2003 року лише в окремих країнах ЄС були присутні мізерні українські інвестиції. Україна інвестувала до ЄС—25 лише 17,6 млн. дол. За таких обсягів легального інвестування за кордон неможливо створювати ефективно діючі збутові та сервісні мережі, постійні точки комерційної присутності для надання послуг зарубіжним споживачам, розвивати виробничу кооперацію.

З Євросоюзу в Україну надійшло лише близько 1,9 млрд. дол. прямих іноземних інвестицій. Водночас країни ЄС на кінець 2002 року, накопичили в себе 2623,9 млрд. дол., а експортували до інших регіонів і країн світу — 3434,3 млрд. Тобто частка України в сукупному обсязі експортованого ЄС капіталу становить лише 0,06%, а частка її легально вивезеного капіталу до ЄС — 0,0007%. Практично немає масштабних інвестицій в економіку України з боку провідних західноєвропейських ТНК, а отже, не йдеться про будь-яке входження України до їх міжнародних розподільчих систем.

У відносинах з ЄС Україна програє конкурентам через наявність візової політики, встановленої Шенгенськими угодами. Слід очікувати значного загострення цієї проблеми внаслідок розширення ЄС, що може спричинити зростання трансакційних витрат (особливо для сфери малого та середнього бізнесу, що діятиме на ринку нових членів ЄС), впровадження жорстких заходів контролю при перетині кордону, а також обмежень доступу до ринків праці ЄС.

Ефективному регулюванню торгівлі українських компаній на ринках ЄС заважає тіньовий характер певної її частини, про що свідчать розбіжності в даних торговельної статистики України та Євростату (див. табл.).

Так, вітчизняні статистичні показники обсягів українського експорту та імпорту постійно занижуються: експорт, як правило, на 10—22, імпорт — на 15—30%. Це свідчить про тенденцію нелегального експорту капіталу через маніпулювання експортними цінами та про масштабне використання імпортних операцій для нелегального вивезення капіталу й уникнення їх оподаткування через навмисне заниження митної вартості товарів.

У сфері послуг існують такі ж, якщо не більші, тенденції приховування реальних обсягів операцій з огляду на їхню «невидимість». Важко оцінити обсяги надання послуг суб’єктам економічної діяльності в країнах ЄС працюючими в них мігрантами з України, оскільки більшість із них є нелегалами. Наприклад, у Португалії, за оцінками експертів, на сезонних роботах зайняті майже 100 тис. громадян України, і лише 45 тис. із них отримали дозвіл на роботу. Є підстави стверджувати, що в країнах ЄС і тих, що невдовзі до нього приєднаються (Польщі, Чехії, Словаччині і Угорщині), на сезонних роботах зайняті кількасот тисяч українських громадян, а можливо, і понад 1 млн. чол.

Загалом ефективній діяльності українських компаній на ринку ЄС перешкоджає складний комплекс негативних чинників торговельно-політичного і структурно-економічного плану, що вкорінені в проблемах міжнародної конкурентоспроможності українських виробників та стратегіях їх корпоративного розвитку. Їх подолання вимагає системного підходу та стане можливим в разі здійснення докорінних структурних перетворень в українській економіці, якісного поліпшення її державного регулювання.

Наші перспективи

У концепції відносин ЄС зі східними та південними сусідами «Ширша Європа — сусідство», схваленій Єврокомісією в березні 2003 року, визначено напрями співпраці із сусідніми країнами, зокрема з Україною. Поряд із розбудовою існуючих відносин сусідам Євросоюзу запропоновано тісніше наближення до ЄС у певних конкретних напрямах, як-от: преференційні торговельні відносини та відкриття ринків; перспективи законної міграції та пересування людей; інтеграція у транспортну, енергетичну та телекомунікаційну мережі та європейський дослідницький простір; нові інструменти захисту та сприяння інвестиціям; підтримка інтеграції у глобальну торговельну систему. Важливе значення має пропозиція ЄС щодо доступу в перспективі країн-сусідів (а отже, й України) до внутрішнього ринку Євросоюзу, однак без надання права участі в діяльності інституцій ЄС.

Проте реалізація зазначених пропозицій, швидше за все, — питання більш віддаленої перспективи. А в найближчому майбутньому на розвиток торговельно-економічних відносин з ЄС істотно впливатиме процес розширення Євросоюзу, у травні 2004 року. За оцінками вітчизняних експертів, при цьому поліпшаться умови доступу українських експортерів на окремі товарні ринки нових членів ЄС — внаслідок переважного зниження рівня тарифного захисту та підвищення якості конкурентного середовища в цих країнах. Запровадження в країнах-кандидатах інститутів ринкового регулювання ЄС має призвести до певного скорочення обсягів контрабандної торговельної діяльності, нелегальної міграції та інших форм тіньових операцій, що матиме позитивний вплив на держбюджет України. Додаткові стимули отримає прикордонне співробітництво з новими членами ЄС, що сприятиме як збільшенню обсягів прикордонної торгівлі, так і реалізації спільних проектів. Україна може посилити свої конкурентні переваги в секторах, чутливих до конкуренції за ціновими параметрами, оскільки в нових членах Євросоюзу зростатиме вартість виробництва через впровадження соціальних стандартів і норм захисту довкілля ЄС.

За оцінкою Мінекономіки, негативними наслідками розширення ЄС для України можуть бути, зокрема:

— скорочення експорту до країн Балтії на 15—20% і подорожчання експортних та імпортних товарів через припинення дії угод про вільну торгівлю, укладених із цими країнами;

— погіршення конкурентних позицій України в експорті деяких товарів середньої технологічності внаслідок поширення на нових членів ЄС європейських угод з лібералізації торгівлі, а також митних преференцій, які надаються країнам, що розвиваються;

— запровадження новими членами ЄС нетарифних обмежень, технічного, санітарного, фітосанітарного, ветеринарного контролю, що для вітчизняної сільськогосподарської продукції може спричинити повне закриття цих ринків;

— втрата традиційних ринків збуту в нових країнах-членах внаслідок поширення на них антидемпінгових заходів ЄС щодо України;

— певні транспортні проблеми та зменшення обсягів пасажирських перевезень внаслідок запровадження візового режиму з новими членами ЄС;

— підвищення вимог до технічного стану транспортних засобів, що в’їжджають на територію нових членів ЄС, усунення окремих українських перевізників з їхнього ринку;

— запровадження більш складних технологічних схем пропуску через державний кордон людей, транспортних засобів, вантажів;

— зменшення обсягів експортних і транзитних вантажів унаслідок неконкурентоспроможності товарів сусідніх з Україною країн СНД;

— зменшення обсягів торгівлі товарами військового призначення та надання послуг з їх ремонту та модернізації;

— ускладнення умов для контактів між представниками ділових кіл, що може призвести до часткового згортання торговельно-економічних зв’язків та зменшення обсягів туризму;

— обмеження доступу робочої сили з України на ринки праці нових країн-членів, виникнення проблем із працевлаштуванням наших громадян у цих державах.

На думку радника голови УСПП Т.Степанкової, при розширенні ЄС ми ризикуємо втратити динаміку торгівлі, адже досі немає відповідних компенсаційних заходів щодо його негативних впливів.

З іншого боку, процес руху до режиму вільної торгівлі у відносинах України та ЄС, який сьогодні деякі фахівці пропонують як панацею для вирішення комплексу торговельно-економічних проблем Україна—ЄС, очевидно, має бути поетапним та асиметричним, тобто лібералізація ринку ЄС має випереджати лібералізацію імпорту з боку України. Саме такий варіант може бути прийнятним для економіки України, все ще недостатньо готової для жорсткого міжнародного суперництва.

Як уже зазначалося вище, у процесі ринкових трансформацій слід кардинально змінити структурні характеристики вітчизняної економіки. Особливо важливим у цьому сенсі є значний розвиток високих технологій та включення України до глобального високотехнологічного обміну. Нагальним є забезпечення прискореного розвитку науково- і технологічномістких галузей, здатних ефективно конкурувати на міжнародних ринках і стати «локомотивами» високотехнологічного зростання.

Перспективи розвитку зовнішньої торгівлі послугами України з країнами ЄС значною мірою пов’язані і з реалізацією потенціалу в галузі транзиту енергоносіїв. За прогнозами, європейський ринок вантажоперевезень у напрямку Схід—Захід до 2010 року становитиме 158 млрд. дол., значна частка яких може надійти Україні. Важливу роль могло б зіграти укладення між Україною та ЄС угоди про використання українського потенціалу в галузі авіаційних транспортних перевезень.

Водночас, перспективи створення кращих умов для діяльності України на ринку ЄС значною мірою визначатимуться змістом Плану дій, який конкретизуватиме кроки в напрямі реалізації можливостей, запропонованих посланням Єврокомісії «Ширша Європа — сусідство», а також успішністю усунення існуючих між Україною і ЄС торговельних суперечностей, без чого торговельні поступки з боку ЄС будуть просто неможливі. Причому, як відзначив під час дискусії директор департаменту європейської інтеграції МЗС України Є.Перелигін, для нас більш важливі не чотири свободи, надані через 10—20 років, а реальний рух в цьому напрямку двох-трьох років.

Першочергові кроки

З огляду на наявність зазначених вище проблем, вбачається доцільним здійснення низки заходів, як-то:

— проведення парламентських слухань з питань дотримання Україною положень 8 базових Конвенцій Міжнародної організації праці, яке є умовою для надання ЄС так званих соціальних преференцій в рамках чинної Генеральної системи преференцій; з цією ж метою — здійснення моніторингу дотримання в Україні прав громадян у сфері соціально-трудових відносин, визначених ратифікованими Конвенціями МОП; включення його результатів у щорічну доповідь уповноваженого Верховної Ради України з прав людини;

— у рамках щорічних планів дій щодо реалізації пріоритетних положень Програми інтеграції України до ЄС — розробити спеціальний розділ щодо створення належних інституційних та інфраструктурних передумов діяльності наших компаній на ринку ЄС;

— завершення переговорного процесу стосовно умов приєднання України до СОТ та вирішення до кінця 2004 року всього комплексу питань, пов’язаних з організацією вступу;

— активізація переговорів з ЄС стосовно отримання найближчим часом Україною статусу країни з ринковою економікою;

— проведення переговорів про надання Україні преференцій у торгівлі з ЄС на основі ГСП ЄС та укладення преференційних угод про торгівлю товарами й послугами;

— підтримання високотехнологічного експорту шляхом сприяння просуванню української продукції на зовнішній ринок, спрощення та прискорення процедури експортного контролю;

— забезпечення виконання центральними органами виконавчої влади планів адаптації національного законодавства до законодавства ЄС, європейських стандартів технічного, санітарного, фітосанітарного, ветеринарного, екологічного регулювання, захисту прав споживачів;

— прискорення процесу адаптації системи стандартизації і сертифікації вітчизняних товарів до норм і процедур ЄС, маючи на увазі можливість його завершення в основному до кінця 2010 року;

— розробка Національної програми забезпечення конкурентоспроможності вітчизняних виробників, що передбачала б пріоритетність високотехнологічних, науковомістких секторів, зокрема збільшення державного фінансування та підтримки НДДКР, розробки нових технологій; підвищення рівня державної фінансової підтримки та створення умов для збільшення недержавних інвестицій в освіту для забезпечення пріоритетного розвитку спеціальностей, що визначатимуть науково-технологічний прогрес; створення вертикально інтегрованих науково-освітніх корпорацій;

— надання міністерствами і відомствами, що є розпорядниками бюджетних коштів, переваг національним компаніям при розміщенні держзамовлення на програмні продукти та інформаційно-телекомунікаційні послуги;

— внесення у підготовлюваний План дій України та Євросоюзу положень про скасування з боку ЄС дискримінаційних інструментів торговельного режиму щодо України, а також про її участь в економічних і науково-технологічних програмах ЄС;

— вивчення передумов створення зони вільної торгівлі з ЄС та створення необхідних передумов для початку переговорів із цього питання відразу після набуття Україною членства в СОТ;

— збільшення чисельності працівників закордонних представництв України, які відповідають за торговельно-економічні питання;

— впровадження заходів із регулювання експорту капіталу з метою полегшення для українських компаній їхньої постійної комерційної присутності за кордоном; вжиття заходів, спрямованих на істотне збільшення легальних інвестицій українських компаній у країни ЄС з метою переважного їх спрямування на розвиток відповідних маркетингових і сервісних мереж та підвищення конкурентоспроможності вітчизняних виробників;

— розробка спільних із відповідними службами ЄС заходів із запобігання маніпулюванню оцінками митної вартості при митному оформленні товарів, зокрема шляхом запровадження регулярного обміну відповідною митною інформацією;

— розробка комплексних техніко-економічних обґрунтувань проектів розширення присутності на ринку транспортних послуг ЄС-25;

— опрацювання питання можливості залучення додаткової фінансової допомоги ЄС для технологічного забезпечення пунктів пропуску через державний кордон України;

— вивчення питання про можливість включення України в єдині пан’європейські системи телекомунікацій, маючи на увазі ефективне використання українського потенціалу в галузі послуг із запуску ракетних носіїв;

— проведення переговорів із Європейською асоціацією з акредитації стосовно взаємного визнання результатів оцінки відповідності продукції вимогам безпеки;

— розробка регіональних програм нарощування експортного потенціалу конкурентоспроможних продукції і послуг, надання особливої уваги прикордонному співробітництву та використанню переваг участі в діяльності єврорегіонів.