У європейську бізнес-школу без допомоги няньки. Вступила галузь, якої в Україні де-юре не існує

Загальновідомо, що стандартний шлях вирішення проблем вітчизняних підприємств лежить через міністерські кабінети. Ще краще, коли їм вдається отримати допомогу уряду або пролобіювати «під себе» закон у Верховній Раді. Підприємства — виробники картону й картонної упаковки (60% із них — це малі і середні підприємства), озброївшись цифрами й фактами, теж зверталися у високі кабінети. Адже картонний сегмент паперової індустрії уже виріс із коротких штанців (річний оборот перевищив 1 млрд. грн.), і в нього є шанс розвиватися, випереджаючи економіку країни. Тим більше що в умовах бурхливого зростання попиту на тару й упаковку не так уже й багато треба, аби можливості перетворилися на реальність: розв’язати сировинне питання і заповнити брак виробничих потужностей.

Не отримавши очікуваної реакції від чиновників, виробники звернулися до колег на Заході. І тепер вирішуватимуть свої бізнес-проблеми за сприяння Європейської федерації виробників гофрокартону (FEFCO). Про це повідомив генеральний секретар FEFCO Вім Губерт на міжнародній конференції в Києві. Зрозуміло, некомерційна FEFCO не замінить уряд, але поділиться своїм досвідом розв’язання аналогічних проблем, а її ділова репутація дозволить галузі піднятися на інший рівень, допоможе привернути до себе увагу у своїй країні.

Галузь, котра є

Є реальна продукція, робочі місця, технологічні напрацювання, є мільйонні відрахування до бюджетів різних рівнів, зрештою. Однак досі для виробників гофрокартону й тари з нього не знайшлося місця в державних програмах розвитку.

Так, сьогодні попит на картонну тару випереджає пропозицію і зростатиме далі. Продукція йде з коліс, хоча щороку її виробництво зростає в середньому на 10—15%. Перспективи ще більш вражаючі — ну що таке 9—10 кг гофрокартону на душу населення України, якщо австріяки та німці споживають ушестеро більше!

Втім, якщо все пустити на самоплив, то високий потенціал галузі може й не бути реалізований — ось лейтмотив міжнародної конференції «Виробництво гофрованого картону і гофротари», яку організували вітчизняні виробники під егідою Української асоціації виробників гофрокартону (УАВГ).

Від реальності не втечеш, нині в Європі понад 40% усієї упаковки містять картон чи папір. Відповідно, доля українського виробника упаковки великою мірою залежатиме від того, чи зуміє він задовольнити зростання потреб у тарі, забезпечити виконання вимог, виставлених транснаціональними корпораціями й українськими експортерами до дизайну картонної упаковки.

Якщо так, то йому гарантоване завидне майбутнє. Зароблених грошей вистачить не тільки на споживання та податки, а й на розвиток технологій, які, на думку учасників конференції, вже тепер необхідні для підвищення міцності картонних виробів, їх вологостійкості, зниження ваги, надання їм вогне- і біозахисних властивостей... Тоді не страшні ні примхи споживача, ні конкуренція.

На «імпортну голку»?

Інша картина вимальовується, якщо таровиробники не втримають темп і якість, які диктує клієнтура. Адже ринок не терпить порожнечі. Все, чого не вистачить всередині країни, буде компенсоване імпортом (тим більше що ставки ввізних мит зараз нульові для країн, які підписали з Україною угоду про вільну торгівлю). І чим більше буде відставання, тим більшою в результаті виявиться частка імпорту на українському ринку гофроупаковки. З урахуванням того, що до цивілізованого рівня споживання картонної упаковки ще рости й рости, ризик втратити перспективний ринок теж значний.

Сумна реальність сьогодення — те, що ось уже три роки поспіль темпи зростання виробництва гофротари на 15% перевищують темпи зростання виробництва вітчизняної сировини для неї. За даними УАВГ, тільки 2005 року з Росії, Білорусі, Німеччини, Австрії та інших країн в Україну було імпортовано близько 60 тис. тонн картону тарного і паперу для гофрування, що відповідає 14% вітчизняного виробництва цих матеріалів.

Така тенденція особливо пригнічує малих і середніх операторів ринку, адже їм недоступні зовнішні ринки. Наразі вони виробляють понад 20% вітчизняної гофроупаковки (переважно дрібносерійної), а могли б значно більше, адже вже тепер відчувають сировинний дефіцит.

Великі оператори, найбільший із яких — Рубіжанський картонно-тарний комбінат (Луганська обл.) із 30-відсотковою часткою ринку, теж могли б виробляти більше. Для цього їм потрібні достатня кількість макулатури, целюлози та додаткові виробничі потужності.

— Майбутнє галузі України — за вторсировиною, адже лісових угідь у країні не так і багато. Потребу в целюлозі теж може задовольнити внутрішнє виробництво. Скептикам раджу вивчити досвід целюлозного виробництва Німеччини. При правильному лісокористуванні та лісовиробництві успішний досвід можна повторити і в Україні, якщо впровадити у життя урядову програму, яка передбачає пільги для розвитку галузі, — вважає Геннадій Мінін, президент УАВГ.

Справа порятунку потопаючих

Здавалося б, потрібно проявити державний підхід і, засукавши рукава, будувати перспективну галузь, від якої, між іншим, залежить конкурентоспроможність інших вітчизняних товаровиробників, і насамперед експортерів. Нині без сучасної упаковки продати товар на світових ринках нереально.

Ось тільки в держави не доходять руки до перспективних напрямів господарської діяльності. Країна живе виборами, на які, мов у пісок, ідуть колосальні кошти. Економіка перестала бути пріоритетом уряду. Навіщо? Якщо діри в бюджеті навчилися латати грошима від продажу чергової порції держвласності, а гроші від продажів — переводити на рахунки підприємств-банкрутів (сумно відомий приклад Понінківського картонно-паперового комбінату).

То де ж тут економіка? І про який розвиток може йтися, якщо порятунок потопаючих залишається справою рук самих потопаючих? А, між іншим, учасники конференції з Росії, де картонна й паперова промисловість не потерпають від браку якісної сировини, хвалилися, що держава ще й стимулює відстрочкою сплати ПДВ увезення нового обладнання для підприємств галузі... То чи зможуть вітчизняні підприємства протистояти російському імпорту, якщо нічого не робитимуть?

Це симптоматично, якщо країна, обтяжена від’ємним торговим балансом, муситиме не тільки газ із нафтою, а й тару закуповувати за валюту, хоча цілком могла б заробляти на експорті продукції в конкурентоспроможній упаковці.

Щоб такого не сталося, виробники об’єднали свої зусилля всередині країни в рамках УАВГ і заручилися підтримкою Європейської федерації виробників гофрокартону. Тепер побачимо, чи вдасться їм спільно втерти носа скептикам і повторити німецький досвід в Україні з налагодження целюлозного виробництва. Переконати новий уряд узяти на озброєння практичні напрацювання країн Балтії, всерйоз зайнявшись збиранням паперової вторсировини. Прищепити в Україні російський досвід зі стимулювання ввезення сучасного устаткування для виробництва паперової та гофропродукції.

Довідка. Обсяг реалізації гофрокартону й тари підприємствами Української асоціації виробників гофрокартону 2005 року склав близько 500 млн. грн.

До УАВГ входять Рубіжанський картонно-тарний комбінат (Луганська обл.), «Дунапак-Україна» (Львівська обл.), «Восток» (м. Харків), Трипільський пакувальний комбінат (Київська обл.), «Центр упаковки та дизайну» (м. Севастополь), «Укртара-Воланпак» (м. Київ), «Херсонтара», «Танаїс» (м. Запоріжжя).