Трудові «пригоди» українців в Італії...

Україна без Європи могла обійтися,

а от Європа
без України — ні!

Маріо Тронка,
висока посадова особа
в Італії

Під час свого офіційного візиту до Італії Президент Леонід Кучма назвав жінок, які в пошуках кращої долі опинилися на батьківщині Данте, повіями. Кращої моральної підтримки своїм співвітчизницям гарант, схоже, придумати не міг. (Про матеріальну годі й говорити. Саме її відсутність і підштовхнула хранительок сімейного вогнища залишити межі рідної держави.) Більшості «італійських українок» цю ідентифікацію довелося проковтнути. Але знайшлася одна, котра, перебуваючи в короткостроковій відпустці, відвідала західноукраїнський центр «Жіночі перспективи» у Львові і запропонувала цій громадській організації провести в Італії соціологічні опитування серед наших заробітчанок. Треба ж розібратися, як саме українки заробляють на утримання своїх сімей, залишених в Україні.

Опитування було проведено в два етапи. Результати першого торік використала уповноважена Верховної Ради з питань прав людини Ніна Карпачова у своєму виступі перед народними депутатами. Тим часом фахівці жіночого центру обробили результати другого етапу соціологічних досліджень в Італії. І ось що у них вийшло.

75% італійських українок старші від 36 років

Насамперед президентське визначення основного виду діяльності українок в Італії погано корелюється з їхнім віком. 34,4% опитаних були у віці 46—55 років, ще 4,4% — у віці 56 років і більше. Важко собі уявити, щоб менеджери інтимної сфери залучали до такого роду діяльності жінок зазначених вікових категорій. Та й жінки 36—45 років, котрих серед опитаних виявилося 36,3%, також не є найкращим товаром на секс-ринку. Решта — 11% у віці 18—30 років і 14% 31—35-річних — ніяк не становлять більшість українських іммігранток у цій країні, щоб вважати проституцію основним видом діяльності більшості заробітчанок.

Не виявилося в українських жінок і відповідної розпусної підготовки. 37,1% опитаних мають вищу освіту, 36,1% — середню спеціальну. Більшість здобули цілком легітимні фахи (педагоги, торгові й медпрацівники, майстри, інженери, економісти, культпрацівники та ін.), у переліку яких зазначеного Президентом немає...

Переважна більшість тих, хто заповнив анкету (60,1%) — заміжні. Навряд чи українські чоловіки санкціонували проституцію своїх дружин. 28,5% українок залишили вдома по одній дитині, 46,7% — по дві, 6,9% — по три, 0,8% — по чотири і більше.

90% працюють доглядальницями
та хатніми робітницями

Яким же чином заробляють гроші, залишивши вдома сім’ї? 54% доглядають за стариками і хворими, 5% — за дітьми, 35% зайняті прибиранням, 6% — погодинною роботою, 3,5% — сільгоспроботами, 1% — роботою в барах. Тих, хто якось міг потрапити під «президентське визначення», серед опитаних виявилося 1,17%. При цьому потрібно зауважити, що сексуальні домагання відчули 7,1% опитаних жінок. В основному, до них чіплялися роботодавці, часто — хворі або старі чоловіки, за якими жінки доглядають. Не виключено, що в багатьох випадках наймані не відмовляють «клієнтам», не вимагаючи за це додаткової плати — аби не втратити роботу і мати можливість передавати зароблене в Україну. Хочу подивитися у вічі тому мужчині, котрий засудить цих жінок!

Президента Кучму певною мірою може виправдати його непоінформованість про масштаби виїзду українок до Італії. А їх, разом із чоловіками, навіть за скромними оцінками МЗС, близько 200 тисяч. За деякими експертними оцінками, як повідомила власкору «ДТ» заступник голови центру «Жіночі перспективи» Марта Чумало, в Італії перебуває півмільйона українських громадян. Переважна більшість із них перебувають там нелегально: 61% опитаних у цьому зізнавалися відверто, а 32% не відповіли на запитання про статус свого перебування.

Тут, напевне, слід зробити одне суттєве уточнення. «Жіночі перспективи», проводячи в Італії соціологічні дослідження, опитували не лише жінок, а й чоловіків. Усього опитали 751 особу, 87,8% із них — жінки, а 12,2% — чоловіки. Диспропорція? Річ у тім, що до Італії в основному їдуть жінки, оскільки там потрібні насамперед доглядальниці та хатні робітниці. На чоловіків, як будівельну та виробничу силу, більший попит у Португалії та Росії.

Найбільше серед «італійських українців» — 35,3% (близько 140 тис. чоловік) — вихідців зі Львівської області, 13,6% — із Тернопільської і 10,8% — з Івано-Франківської.

Майже 700 млн. тільки «італійських інвестицій» щорічно

Скільки ж заробляють наші земляки на італійському ринку праці? Виявляється, 6,5% опитаних передають додому до 100 євро щомісяця, 10,8% — від 101 до 200 євро, 35,3% — від 201 до 400 євро, 18,0% — від 401 до 600 євро, 3,9% — понад 600 євро. 25,6% наших співгромадян відмовилися відповідати на це запитання або не вказали конкретної суми. Гадати про причини не будемо. Тому представляється доцільним у визначенні середньостатистичної суми (ССС) грошей, переданих додому, обійтися лише наявними даними.

Ваш покірний слуга підрахував ці «чужі гроші» (вибачайте вже), шукана ССС становить близько 330 євро, або 400 дол., на одного робітника. За рік виходить 4800 дол., що безконфліктно узгоджується з даними Ніни Карпачової, котра, використовуючи дані Мінпраці й Тернопільської облдержадміністрації, повідомляла, що від однієї людини в цей регіон щороку надходить у середньому 4—6 тис. дол.

Тепер помножте ці самі 4800 дол. на 140 тис. жителів Львівщини, які заробляють в Італії, і вийде, що в наш край тільки з цієї країни надходять 672 млн. дол. Майже 700 млн. доларів з однієї тільки Італії — дуже навіть непогано. Особливо, коли порівняти з розмірами офіційних інвестицій, які надходять у Львівську область, — близько 50 млн. доларів. А українці ж трудяться й в інших країнах Заходу та Сходу! Наприклад, у Португалії, Чехії, Польщі, Росії.

Повне уявлення про структуру трудової міграції з’явиться не швидко. Диференційовану інформацію стосовно заробітчан збирають нечисленні громадські організації. Робити це вони почали відносно недавно. Охоплення їхніх досліджень не є всеосяжним.

Державні ж структури активним моніторингом процесу трудової міграції не займаються. Вони фіксують лише відомості, пов’язані з офіційними мігрантами. З одного боку, вести такі дослідження дорого. З іншого — державі істинна картина з трудовою міграцією не дуже потрібна, байдужими є й самі емігранти. Як сказано в Писанні, примноження знання примножує скорботу. Адже треба буде брати цих людей під свою опіку: підписувати з країнами, котрі надали робочі місця, угоди, виконувати зобов’язання... Більше того, непокоїтися про медичне страхування та трудові пенсії мігрантів.

Біля розбитих ночов заробітчанського бізнесу

Як же освоюються «італійські гроші»? В опитуванні точної відповіді немає. Зате є вказівка респондентів на причини, що вигнали їх за кордон. Низька зарплата стала причиною виїзду 55% опитаних, необхідність заробити на житло — 25%, безробіття — 23%, борги — 20%, висока вартість навчання дітей — 23%. Серед інших причин, на які припадає близько 5%, — злидні та голод. І тільки 10% опитаних вважають теоретично можливим зароблені в Італії гроші вкласти в бізнес. (Методологічне уточнення: сума відсотків перевищує 100, оскільки респонденти називали кілька причин.)

Втім, не слід особливо лякатися невисокому відсотку бажаючих стати підприємцями. Він відповідає константі ініціативних людей у будь-який людській популяції. Біда в тім, що й цим 10% заповзятливих заробітчан далеко не завжди вдається трансформувати свої теоретичні наміри в практичну площину. Адже чимало з них за час відсутності в Україні втратили ділові зв’язки, безнадійно відстали в законодавчих пізнаннях. Зріс і розмір стартового капіталу, необхідний для відкриття своєї справи. Привезені кілька тисяч доларів погоду вже не роблять. Перукарські й косметичні салони тепер на кожному розі. Міні-маркети — день позавчорашній. Торгівля, сільське господарство, виробництво сьогодні потребують великого інвестора.

А об’єднуватися в якісь великі структури люди не навчені і психологічно не готові. Держава, судячи з усього, теж не квапиться взяти на себе функції координатора такого процесу. Марта Чумало з цього приводу каже: «Мексика, у силу свого географічного положення, має багаторічний досвід заробітчанства в США. Мексиканець, який на зароблені за кордоном гроші бажає відкрити на батьківщині бізнес, може розраховувати на серйозне сприяння з боку своєї держави. Така людина одержує допомогу на стадії реєстрації, податкові пільги в перші роки своєї підприємницької діяльності і різного роду консультативне сприяння на час становлення справи».

Якихось пільг для українських заробітчан не існує. Як немає і спеціальних структур, які в області (країні) займалися б адаптацією заробітчанських грошей. Теоретично заробітчани мали б отримати право користування послугами мережі агентств, які, за певною інформацією, мусили розгорнутися на Львівщині до кінця нинішнього року в рамках певної регіональної програми розвитку підприємництва. Практично... Скільки агенцій містить дана мережа, де вони розташовані і на яких умовах надають послуги бажаючим відкрити бізнес чи якій масі грошей від заробітчан вдалося за її допомогою знайти застосування, — про це автор даної статті за всіх старань так і не дізнався.

Неприлаштована «зелень» тисне
на квадратні метри

На жаль, кращого способу заощадження своїх кревних, крім як вкладення їх у нерухомість, люди не бачать. За рахунок цього постійно посилюється тиск на регіональний ринок нерухомості і зростає вартість місцевого житла. З очевидною користю для себе використовують цю неприкаяність заробітчанської валюти й українські навчальні заклади. Попри те, що, приміром, у Польщі рівень життя у кілька разів вищий від нашого, вартість вищої освіти там нижча, аніж у нас.