Старі схеми на новий лад?

Кожна подія має свої причини і наслідки. Історія, яка відбувається з Івано-Франківським обласним державним об’єднанням спиртової та лікеро-горілчаної промисловості, належить до числа тих, де логіка не лежить на поверхні і про справжні причинно-наслідкові зв’язки можна лише здогадуватися.

У листопаді 2005 року керівником Івано-Франківського спиртозаводу призначено Руслана Гайду. Через два тижні спиртозавод несподівано піднімає ціни на свою продукцію і починає втрачати ринок збуту. Що це — перші помилки нового керівництва чи реалізація певного плану з привласнення підприємства? Стверджувати щось напевно важко. Адже якраз восени «Укрспирт» рекомендував підприємствам спиртової галузі підвищити відпускні ціни на продукцію. Проте не менш імовірна й інша версія пояснення.

За радянських часів Івано-Франківський спиртозавод був другим в Україні за виробничими потужностями й якістю продукції. До 1997 року підприємство наповнювало 52% місцевого бюджету. Та раптом діяльність спиртозаводу стає надзбитковою. Вже у квітні 2001 року державна податкова адміністрація списує заборгованість підприємства перед бюджетом у розмірі 55 млн. грн. і ще 13 млн. реструктуризує. Спиртозавод продовжує накопичувати борги. Складається враження, що хтось поклав око на високоліквідне підприємство і цілеспрямовано веде його до фіктивного банкрутства. Адже відомо, що одна з добре відпрацьованих схем недорогої купівлі державних підприємств — процедура банкрутства.

2003 рік підтвердив припущення — процедура банкрутства таки розпочалася. А в липні наступного року Івано-Франківський господарський суд ухвалив санацію підприємства. План був близьким до завершення, коли Львівський апеляційний суд 24 листопада 2004 року скасував ухвалу про санацію.

Ситуація залишалася невизначеною. З одного боку, спиртозавод опинився на межі виживання з великими боргами перед бюджетом і недолугим менеджментом; з другого — у країні змінилася влада, підприємство не привласнили. Це давало змогу державі, призначивши ефективного керівника, врятувати підприємство і зробити з нього наповнювача місцевого бюджету.

У липні 2005 року на сесії Івано-Франківської обласної ради обговорювалася ситуація на підприємстві, і обласна адміністрація розпочала консультації з концерном «Укрспирт» (у підпорядкуванні якого є завод) щодо призначення керівника.

І ось у листопаді директором спиртоб’єднання став Руслан Гайда. Призначення здійснив голова концерну «Укрспирт» Олександр Сухомлин без погоджень з головою Івано-Франківської обласної адміністрації. Хоча, згідно зі ст.36 Закону «Про місцеві державні адміністрації», Сухомлин зобов’язаний погоджувати з губернатором кандидатуру керівника обласного державного підприємства. Обгрунтовуючи своє рішення, керівництво «Укрспирту» послалося на лист-прохання від міського голови Зиновія Шкутяка, хоча мер Івано-Франківська до держаної обласної адміністрації очевидно ніякого стосунку не має. Чому керівництво «Укрспирту» пішло на порушення закону в такій, здавалося б, простій ситуації, зрозуміти важко.

Вважати це звичайною помилкою ще важче, якщо зважити на особу нового керівника підприємства. В Івано-Франківській області Руслан Гайда не є широковідомою персоною і слави топ-менеджера він не набув. Зате відомі зовсім інші, непривабливі сторінки його діяльності. Зокрема в 2000 році прокуратурою міста Калуша стосовно нього була порушена кримінальна справа №196540 за ст. 83 ч. 1 ККУ, яка 09.11.2001 р. внаслідок амністії була закрита.

Безумовно, кримінальне минуле не повинно перекреслювати майбутнє людини, в тому числі професійне. Нагадаємо, що Івано-Франківська область належить до дотаційних областей України, тому для місцевого бюджету кожне державне підприємство має величезне значення. На цьому фоні призначення Руслана Гайди директором Івано-Франківського спиртозаводу видається алогічним. На жаль, логіка з’являється, якщо згадати історію з банкрутством підприємства, яка йшла точно за добре відпрацьованою в нашій країні схемою переведення державних підприємств у недержавні руки. Тим більше, що в Україні розпочалася виборча кампанія. Влада включилася в неї так само, як і опозиція. Ймовірність того, що хтось у Києві зверне увагу на невеличке підприємство Івано-Франківщини, зменшується пропорційно наближенню країни до 26 березня. А там, дивися, інша конфігурація влади і, хто знає — продовження процедури санації заводу з подальшим переходом його в приватні руки.

Звичайно, це песимістичний погляд на долю державних підприємств, але чомусь, з огляду на події, які відбуваються з івано-франківським спиртозаводом, саме такий сценарій видається найбільш імовірним.