Совість на палях

Полемічні нотатки

Чи є у київських забудовників совість? Запитання це недоречне. Звісно ж, є. І спочиває вона на міцному фундаменті, який для більшої надійності укріплено палями. До речі, чергову щойно забили на місці знесеного десять років тому Сінного ринку. Як цвях загнали в тіло багатостраждального Міста! Судячи з того, з яким наростаючим ентузіазмом забігала будівельна братія, "зацікавлені особи" взялися до розподілу останнього ресурсу Києва - його історичної забудови.

Пам'ятник хабару

Перші висотки в центрі зводили з побоюванням. Так у спеку заходять у холодну воду. Громадськість пошуміла, покричала, навіть тодішній президент посварив пальчиком, мовляв, змусимо знести верхні поверхи "монстра на Грушевського", щоб не спотворювали знаменитих схилів, і таке інше. Але минулося й забулося. А коли забудовники підрахували прибуток, виявилося, що працювати в центрі в рази вигідніше, ніж на околицях.

Перешкоди? А хто сказав, "шо буде легко"? Крикуни та інші неорганізовані люди, непідконтрольні ЗМІ та політики, що роблять піар на протестних настроях. Ну це проблеми вирішувані: зайвий рядок у кошторисі витрат, та й по всьому. Міська влада? Як кажуть у народі, "не смішіть мої капці". Адже якщо називати речі своїми іменами, кожна висотка - це пам'ятник хабару.

Особливість нинішнього моменту в тому, що історична забудова почала їм заважати, і вони взялися за її знищення, цілеспрямовано перетворюючи центр Києва на руїни, щоб на звільнених територіях посадити нові торговельні центри й висотки.

Красномовний приклад. У лютому цього року під завалами аварійного будинку на вулиці Хмельницького, 12–14 загинули люди. Тоді мер Києва публічно доручив головам районів скласти перелік усіх аварійних будинків столиці й змусити власників обгородити їх, вжити належних заходів. Вийшло, як завжди, - ніхто нічого не зробив. Печерська райдержадміністрація згадала лише про один аварійний будинок на Великій Васильківській (Червоноармійськії), 17б, забувши про інші знищувані будівлі, наприклад про будинок на Грушевського, 4б (1883 р. будівництва), який нині перебуває в жахливому стані й скоро буде знесений для вбивання в центр чергової "свічки". Шевченківська РДА примудрилася не внести до списку аварійних навіть тієї будівлі, де сталася трагедія, будівлі за адресою Хрещатик, 40/1 (у радянські часи там розміщувався центральний гастроном), будинку Сікорського 1903 р. побудови за адресою Ярославів Вал, 15б.

В історичній частині Подолу офіційно значаться 55 будинків, які знесуть, якщо влада терміново не візьметься за їхній порятунок.Не візьметься. Вона взагалі, на відміну від забудовників, не любить рішучих дій.

Згадаймо. Втрачено перший київський водопровід, воду з якого було проведено з київських гір до самісінького домініканського монастиря. Зруйновано будівлі по вул. Саксаганського, 113, у якому жила велика українська письменниця Леся Українка, і по вул. Саксаганського, 111, побудовану в другій половині ХІХ ст., де проживав Михайло Грушевський. Втрачено будинок №5 у Десятинному провулку, де археологи виявили законсервований фундамент палацу князя Володимира. Знесено ворота й огорожу на в'їзді до Нижньої Лаври. Знесено особняк початку XX ст. дворянки Олени Згорської по вул. Мельникова, 51, а тепер на його місці зведуть 25-поверхову висотку для посольства Казахстану. Знищено історичні будівлі на Андріївському узвозі, 10б і 6, визнані заповідною зоною.

Цей мартиролог можна продовжувати й продовжувати, бо останні 15 років у Києві знищено понад 50 пам'яток архітектури. Він подібний до діагнозу. Краще б вироку, але поки що про нього нічого не чутно, триває "передпродажна підготовка" чергових жертв. Процедура відпрацьована: пам'ятку архітектури доводять до повного занепаду, влаштовують пожежу, і в результаті всі знизують плечима: мовляв, ну як це в центрі міста зберігати сумні руїни? Знести й на їхньому місці побудувати щось високе й нове, що виблискуватиме склом, сталлю та несмаком. Адреси жертв відомі: "Замок Барона" по вул. Ярославів Вал, 1; будинок по вул. Велика Житомирська, 32 (охоронний номер 316); садиба художника Олександра Мурашка по вул. Малій Житомирській, 14; житловий будинок по вул. Петлюри, 3/25 (охоронний номер 247); будинок-пам'ятка старого іподрому по вул. Суворова, 9 і т.ін.

Зневага до міської влади вже занадто помітна, коли йдеться про поверховість новобудов. Для забудовника важливо вирити котлован під фундамент, а далі - як карта ляже. Це при Хрущові боялися завищувати поверховість. При будівництві готелю "Москва" (зараз "Україна") на майдані Незалежності місцеві керівники запитали у Микити Сергійовича поради, якою має бути його висота. Той різонув по повітрю рукою: "А отакою". Ніхто нічого не зрозумів, але будинок досі стоїть з безглуздо зрізаним вінцем, безголовим і тому потворним. Боялися. Зараз ніхто нікого не боїться, тим більше Київради або мера разом із КМДА.

Подивіться на будинок на Нижньому Валу, 27–29, відоміший як "монстр на Подолі", який цілком можна здавати в оренду Голівуду як декорації для фільмів жахів. Замість запроектованих шести поверхів там зараз чотирнадцять. До речі, будинок розташований у частині історичного Подолу й перевищує максимально допустиму висотність у 27 метрів. І що? Перед виборами мер оприлюднив погрозу - змусити забудовника (ТОВ "Пателі Лізинг") демонтувати незаконні поверхи. Крім довірливого виборця, ніхто мерові не повірив, ніхто не злякався. До речі, квартиру в цьому будинку можна купити за ціною (станом на 2015 р.) на двокімнатну в середньому 2054 дол. за квадратний метр без комісії, за переуступкою.

Зараз столичні жителі збирають підписи під електронною петицією (з'явилася в Києві така захоплююча гра). Її випробували на іншому популярному об'єкті - будинку-монстрі на Печерську, що спотворює всю лінію дніпровських схилів і вигляд Лаври. Демонтажу хмарочоса вимагає ЮНЕСКО. Петиція вже зібрала 4,3 тис. підписів з нібито необхідних 10 тис., але мене охоплює передчуття, що в цьому випадку не допоможуть і сто тисяч, і мільйон.

Самовільні надбудови без дозвільних документів на пам'ятках архітектури по вул. Терещенківській, 13, Заньковецької, 6 і безлічі інших будинків, зухвалий ігнор ЮНЕСКО, що вимагає зупинити будівництва в буферній зоні охоронюваних нею пам'яток, руйнування унікальної спадщини небаченої чистоти київського модерну - ключ до дешифрування парадигми розвитку подій у забудові Києва. І не в тому сум, що життя за своєю природою не може не бути величиною еволюційною в усіх галузях, і коли якась величина помітно зростає, вона різко змінює свій стан. Історична забудова в Києві еклектична, і в ній архітектурні шедеври сусідять із посередніми будівлями. Принадність її в тому, що вона сприймається як єдине ціле. Встромляти в неї висотки - все одно, що забивати цвяхи у вишукану керамічну вазу. Звичайно, можна непогано заробити на її осколках, але вази вже не склеїти. Точку неповернення пройдено. Та й сама ваза нікому окремо не належить - це надбання всіх киян, і нинішніх, і тих, хто буде після. Наша справа - передати її нащадкам цілою і неушкодженою. Разом з Білою книгою, в якій у стилі літопису буде описано діяння київських забудовників, з їхнім фото, звісно. А поки що їхні портрети можна надрукувати на парашутному шовку й вивісити на висотках, ними споруджуваних. Великі, так десь поверхів на сім, щоб здалеку було видно та щоб надовго їхні лики запам'яталися.

Реквієм за Сінним

Те, що вже вчинено в Києві, неможливо виправити. Але дещо ще залишилося. Втім, і жити йому залишилося недовго. Усе, що створює неповторну ауру міста, визначає його своєрідність, зникне зовсім скоро. Ще десяток років і нічого вже не виправиш. Про той Київ, у якому було так легко дихати, зручно жити, не поспішаючи пересуватися й затишно відпочивати, час забувати. Немає більше того потопаючого в зелені, мальовничого міста з його чистою повноводною рікою посередині. І вже більше не буде - будуть висотки з гарячково метушливими, спітнілими й затурканими безліччю проблем городянами. Щоправда, пам'ять залишиться. Кияни упізнаватимуть одне одного за паролем: спустився по "Собачці", поїхав на Ширму, зазирнув на "Шурум-Бурум". І, звичайно ж, вирушив на Сінний.

Сінний базар згадувався в мемуарах 30-х років XIX століття. Розташовувався він на місці нинішньої клумби та охоплював усю територію Львівської площі. Тут торгували кормом для худоби - звідси й назва. А ще його називали "злодійським". У ті часи діяв неписаний закон: якщо злодій приносив на Сінний украдену річ, вона вважалася його власністю.

При радянській владі, аж до 30-х років минулого сторіччя, там продавалися речі, реквізовані у панів, - залишки розкоші царського часу, а після війни - залишки залишків уцілілого дореволюційного минулого. Але головним товаром були овочі, фрукти, м'ясо й махорка. Яйця продавалися поштучно, квасоля в стаканчиках, шматки масла - загорнутими в капустяне листя. У базарній торгівлі люди вміли торгуватися й спілкуватися. Приїжджі торговці називали городянок "дамами".Поліщуки привозили журавлину в козубах на шлеях із соснової тріски й кришкою зверху. Молдавани наливали чудове каберне в алюмінієві бідони за мізерною ціною. Рішення про закриття цього "черева Києва" приймалося на самісінькому верху. Наводити порядок пригнали полонених німців, які в той час відновлювали Хрещатик.

Після того, як на площі Перемоги скасували легендарний Євбаз, почалося будівництво критого ринку на вулиці Воровського. Споруджували його дев'ять років, з 1949-го по 1958 р. Архітектори Ф.Фрідлін і В.Кучер вирішили його в стилі радянського конструктивізму з елементом класицизму, і він одержав статус шедевра соціалістичної архітектури.

Центральний колгоспний ринок (офіційна назва Сінного) вийшов на славу. Площа торговельного залу становила 9 тис. кв. м, 1200 торгових місць. Ажурну конструкцію склепінного покриття було зібрано з 32 тис. склоблоків.

У нижньому ярусі розміщувалися холодильні камери. Перший ярус був торговий, а в галереї другого ярусу розташувалися магазини промислових і побутових товарів. Ідея закладалася плідна: зустрічна торгівля полегшувала життя селянам - на зароблені від продажу товарів гроші вони одразу могли придбати потрібні їм "міські" товари. Продавці з околишніх сіл діставалися до Києва на поїздах і трамваєм №2 прямо з вокзалу потрапляли на Сінний.

Колгоспний ринок процвітав до кінця 80-х років, коли до його слави додалася антикварна спеціалізація. Тоді на Сінному можна було купити справжній антикваріат, причому за копійки. Але, по-перше, запаси раритетів закінчилися дуже швидко. З 1990-х і до самого знищення ринку на його території розміщувалася відома на все місто "блошка", де можна було знайти робочу швейну машинку "Зінгер", німецький трофейний акордеон, портрети Сталіна, стару біжутерію, битий посуд епохи радянського модерну, поламану побутову техніку, старі платівки, іграшки, старі ґудзики, капелюшки, перуки, мереживні парасольки і, звісно ж, книги. На "Сінці" можна було продати й купити все, що забажаєш. Остаточним занепадом блошиного ринку, який був екзотичною пам'яткою міста стільки років, стала реорганізація, здійснена відразу після закриття ринку. Тоді всіх "стихійних" бабусь і міських божевільних розігнали, а більш-менш серйозних продавців змусили платити за оренду обладнаних прилавків. Згідно з рішенням Київради від 21 жовтня 2004 р., компанії ТОВ "Ферро" і ТОВ "Сінний ринок" одержали в оренду на десять років земельну ділянку для будівництва, експлуатації й обслуговування торговельно-офісно-житлового центру з підземним паркінгом і для знесення існуючих будівель. Адміністрація ринку повідомила підприємців про припинення договорів оренди з 10 березня 2005 р. Близько 500 родин залишилися без заробітку, держава втратила 500 платників податків, а 50 тис. жителів центру міста - ринок.

Останнє десятиліття на місці знесеного у 2006 р. Сінного ринку був пустир, обнесений металевим парканом. Що за ним відбувалося? Про це знали лише охоронці. Кияни, які живуть поблизу, до тиші звикли, хоча й розуміли, що жадібні забудовники ласий шмат землі в центрі міста в спокої не залишать. І от на початку літа сюди заїхала важка техніка, а робітники з відбійними молотками взялися розбирати бетонні завали. Люди зрозуміли: ПОЧАЛОСЯ!

У наявності незаперечні факти: на місці колишнього ринку риють величезний котлован, вантажівки вивозять землю, а спеціальна техніка забиває палі для фундаменту майбутньої споруди. Усе інше - або здогади, або навмисно приховувана від громадян інформація. Вона, як у таких випадках буває, суперечлива. Забудовник не приховує, що зводитиме тут торговельно-офісно-житловий центр із підземним паркінгом. За одними даними, висотність об'єкта може варіюватися від п'яти поверхів ближче до дороги до 25 - углиб кварталу. За іншими - планується будівництво більш як десяти житлових будинків (називається і цифра 14) від 7 до 14 поверхів.

Відведена під будівництво земельна ділянка має одразу три адреси: вул. Олеся Гончара, 48/2 і 38б, і вул. Бульварно-Кудрявська, 15а. Документи, що дають дозвіл для початку робіт, у забудовника є - це і договори купівлі-продажу земельних ділянок, датовані минулим роком, і дозвіл ДАБІ від 18 травня 2015 р.

Для того, щоб "взяти таку вагу", окрім великих грошей, забудовник повинен мати низку неабияких якостей і талантів. Серед них - уміння співати хором колискові. У компанії "Київміськбуд", що виступає підрядником робіт, товариство стурбованих громадян заколисують традиційними мотивами: мовляв, будівництва поки що ніхто не веде, мовляв, це лише підготовчі роботи, а палі, які забивають, взагалі пробні. На даний момент остаточного проекту немає - попередньо він буде затверджений наступного року. Та й міська влада начебто осторонь. Вона не знає, коли замовник надасть проект будівництва й позначить терміни його виконання, вона лише припускає, що зовнішній вигляд і цільове призначення об'єкта можуть змінитися.

Сінний цю пісню вже чув. У 2004 р. столична влада вирішила перевірити конструкції будівлі й дійшла висновку про необхідність капремонту. Незважаючи на відчайдушний опір тисяч городян, ринок закрили на реконструкцію, а після того, як демонтували дах і знесли кілька несучих конструкцій, ремонтні роботи плавно перетворили на демонтаж. 10 березня 2005 р. у Києві закрили на реставрацію, а потім і зруйнували найбільший критий ринок столиці - Центральний колгоспний ринок, або "Сінний", як його називали кияни.

На тризну налетіли комерційні фірми й фірмочки, серед засновників яких миготіли відомі в місті особи. Але гримнула Помаранчева революція, у зграї власників заповітної території виникли розбіжності, і вони вважали за благо продати її новим господарям. Ті, схоже, уроки засвоїли й до гібридної операції з насадження цілої колонії висоток у центрі історичної забудови міста підійшли комплексно і пластично. Вони потирають руки, сповіщаючи, що проведення громадських слухань об'єкта будівництва не передбачено чинним законодавством, що вже відбулися "зустрічі з громадськістю", на яких зібрано пропозиції мешканців сусідніх кварталів (щоправда, суть цих пропозицій не уточнюється), що перед архітектором поставлене завдання максимально зберегти історичну цінність "цієї земділянки".

Але хоч би яким далекоглядним був забудовник у своїх розрахунках, він інтуїтивно відчуває, що основна боротьба ще попереду, а вантаж виникаючих проблем може виявитися надважким. У Київраді вже знайшлися депутати, які вголос заявляють, що "квадратні кілометри житла не забезпечені ні соціальною, ні транспортною, ні екологічною інфраструктурою". І хоч би які казки розповідалися на тему будівництва нових інженерних мереж і заміни старих магістралей, навряд чи вдасться назбирати достатню кількість легковірних, здатних повірити в те, що забудовникові до снаги прокласти нову каналізаційну мережу й десятки кілометрів водопровідних труб, спорудити трансформаторні підстанції і т.ін. Може, легше новий район Києва побудувати, ніж вантажити, навантажувати й перевантажувати старий?

"Нова будівля залучить стільки людей, що повністю паралізує всі дороги навколо! Тим більше, що ця територія перебуває під впливом двох зсувних зон, а ігри з гідрогеологією загрожують серйозними наслідками. Один із трьох виходів зі станції метро "Львівська брама" планується в районі вул. Бульварно-Кудрявської (колишньої Воровського), 19. Якщо на місці Сінного будівництво почнеться до того, як буде побудовано виходи, це настільки вплине на гідрогеологічну ситуацію, що закінчення будівництва метро піде в нескінченність", - застерігає віце-президент Національної спілки архітекторів України Георгій Духовичний.

Ну й біди міжнародного масштабу теж очікують за рогом: будівництво на місці Сінного ринку може призвести до скандалу з ЮНЕСКО, оскільки ця територія є буферною зоною Софії Київської, де висота забудови не може перевищувати 27 метрів (сім поверхів).

"Как святой Владимир без креста"

Як відомо, екологія - дзеркало загального стану країни. У столиці ж достатньо "подивитися" у води Дніпра. Його флора й фауна за останні чверть століття змінилися необоротно. Зникає живність, яка жила в Дніпрі тисячоліттями. Тепер там живуть звиклі до більш жорстких умов бички й морські риби (усе, як у людей). І вони вже пройшли нагору через усі водойми, аж до останнього, Київського.

Ця гігантська калюжа, яку чомусь нарекли "морем", не тільки змінила клімат у місті, а й породила загрозу №1 його існуванню (адже рано чи пізно, а "рвоне"). Щось подібне ми вже проходили з Чорнобильською АЕС. Жодна з європейських столиць проблем подібного масштабу й близько не має. Не забуваймо, що обидві "біди" кияни спорудили своїми руками. Але те, що зроблено людиною, може бути людиною виправлене. Якщо захотіти й згуртуватися. Звісно, у віддаленому майбутньому. А от чергове лихо коїться в наші дні.

Центр міста з його зношеними інженерними та іншими комунікаціями не розрахований на різко зростаюче навантаження. Густота населення (споконвічний предмет гордості нашої столиці) збільшується з чотирьохсот до двох тисяч людей на квадратний кілометр. За такої товкотнечі яка тут може зберегтися аура?

Київська влада передбачати не звикла - їй звичніше йти слідом за подіями: вічно щось латати, штопати, затикати діри. Для того, щоб пильно вдивитися в майбутнє, добре було б правильно оцінити сьогодення, зрозуміти, що в тебе в руках. А з цим у всієї київської влади завжди були проблеми. Київський мер не має свого особистого розуміння (об'ємної картини), що саме в його руках і в чому цінність великого Міста. Справедливості заради зазначимо, що ні чиновний Попов, ні любитель співу, що перебуває нині в добровільному вигнанні, ні його попередники теж не мали. А треба б вичленувати найважливіше для розвитку міста, продумати, що може зробити життя киян легшим і кращим, мати свій власний план порятунку міста. Київському мерові не завадить політати над містом, і тоді він виявить, що найбільші вільні ділянки розташовані у промзонах. Чим не місце для хмарочосів?

На 1 жовтня 2015 р. у Києві проживало 2893 тис. чоловік. Постійне населення - 2 млн 847 тис. 163 людини, тобто майже 7% населення України. Тільки 45% з них народилися в Києві. При цьому лише у 18,9% жителів столиці і батько, і мати також народилися в Києві, що дає право назвати їх корінними киянами. Неодноразово вдавалися до спроб з'ясувати, а скільки ж реально людей перебуває в столиці щодня. Обчислювали за кількістю і продаваного хліба, і квитків у транспорті, але "назвати" точну цифру здатна лише каналізація. Поки сходяться на п'яти мільйонах. Інфраструктура міста на таке навантаження не розрахована.

Безсумнівно, переважна більшість киян любить своє місто й готова жертвувати особистим часом, силами та благополуччям заради його процвітання, його майбутнього. На них і надія. Минуть роки, століття. Чорнобильську АЕС опустять глибоко під землю, а навислу над містом калюжу під назвою Київське море (яке, все ж таки слабко сподіваємося, не встигне прорватися на лівобережний Київ), нарешті осушать. Але навіть всемогутні наші нащадки будуть не в змозі повернути Місту його незрівнянний вигляд. Будемо жити вірою в те, що святому Володимиру буде під силу тримати в руках хрест. Адже Київ - вічне Місто.