Про любов до дітей і забудовників

Коментар до статті "Любимо дітей чи забудовників?"

У DT.UA №20 (266) від 4 червня 2016 р. було опубліковано статтю директора київської гімназії №179 Ірини Чернилевської "Любимо дітей чи забудовників?", у якій говориться про неможливість забезпечити збільшувану кількість потенційних учнів місцями в школах у зв'язку з активним будівництвом нового житла в Голосіївському районі столиці. Також у статті серед інших згадується ЖК "Еврика" як об'єкт, де не передбачено будівництва соціальної інфраструктури. Для повнішого розуміння порушеної теми хотілося б сказати от що.

Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності" встановлено розмір пайової участі (внеску) забудовників у створення соціальної й інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва, яка становить 4% від вартості будівництва житлових об'єктів і 10% від вартості будівництва нежитлових об'єктів. Замовник будівництва зобов'язаний виплатити ці кошти до моменту введення в експлуатацію об'єкта будівництва. Рішення про розподіл і цільове використання пайових внесків приймає Київська міська рада при затвердженні Програми соціально-економічного розвитку столиці на кожен рік, і спрямовуватися ці кошти мають винятково на фінансування об'єктів соціальної й інженерно-транспортної інфраструктури міста.

Кошти для оплати пайової участі, природно, закладаються в ціну квадратного метра, яку платить інвестор і сподівається, що місто забезпечить його об'єктами соціальної й інженерно-транспортної інфраструктури. Насправді ж ці кошти зовсім не прив'язані до місця (району) будівництва, по якому сплачено пайовий внесок, і їх можуть витратити в іншому районі на вирішення загальноміських проблем, яких, і ми це знаємо, у Києві достатньо.

Оскільки значна частина житлового будівництва в Києві ведеться у вигляді житлових комплексів, логічним було б зобов'язати забудовників включати школи й дитячі садки в проекти житлових комплексів, звільняючи їх при цьому від сплати пайового внеску, як це передбачено в п. 4.6 Закону "Про регулювання містобудівної діяльності", де йдеться про звільнення від сплати пайового внеску в разі, якщо "на ділянці об'єкта будівництва споруджуються об'єкти соціальної інфраструктури".

На жаль, нині на практиці Київська міська рада такі ініціативи не дуже вітає. Відстоювати свої права не платити пайового внеску у разі будівництва об'єктів соціальної сфери в рамках житлового комплексу забудовникам доводиться через суд (!).

Банк "АРКАДА", яким я керую, от уже 20 років бере участь у програмах інвестування житлового будівництва, і протягом усього цього часу одним із пріоритетних аспектів таких програм є вимоги до соціальних стандартів житла.

Проект ЖК "Еврика", який згадувався в статті DT.UA, крім житла, передбачає будівництво двох дитячих садків (на 110 і 270 місць), дитячого садка-ясел на 110 місць, загальноосвітньої школи на 990 місць, ліцею на 990 місць. Перший дитячий садок-ясла (з боку вул. Ломоносова) нині активно будується одночасно з будівництвом перших житлових будинків. Усі охочі можуть у цьому особисто переконатися.

Цей ЖК є знаковим для Голосіївського району м. Києва. Адже забудовник не тільки будує інфраструктуру, а й узяв на себе зобов'язання добудувати заморожені житлові будинки ТОВ "Побутрембуд" (пр. Глушкова, 6) і забезпечити житлом понад 500 інвесторів, які десять років тому оплатили квартири в цьому ЖК.

Однак забудовник узявся за реалізацію проекту ЖК "Еврика" не тому, що він дуже любить дітей і бажає допомогти інвесторам, ошуканим іншим забудовником. Наш забудовник прорахував, що він отримає нормальний прибуток навіть за умови будівництва всіх конче потрібних тут дитсадків і шкіл і завершення будівництва будинків обманутих інвесторів.

Забудовники будують те, що вигідно. Нині вигідно будувати житло. Якщо завтра буде вигідно будувати школи або, наприклад, в'язниці, то вони будуватимуть школи або в'язниці.

У сучасному суспільстві вигідним той чи інший вид діяльності роблять ті, в кого влада і гроші. У нашому випадку - це реальні керівники Київради й Київміськадміністрації. Якщо судити не зі слів, а з діла, то школи цих людей не цікавлять. У цьому суть проблеми, і забудовники тут нічим не допоможуть.

Враховуючи масштаби житлового будівництва в Києві, проблема забезпеченості об'єктами соціальної сфери лише поглиблюватиметься. Статистика останніх років, на жаль, свідчить про залишковий принцип розподілу коштів на такі об'єкти. Тому хотілося б, аби законодавчо дозволена ініціатива забудовників забезпечити киян не тільки квадратними метрами житла, а й гідним рівнем комфорту за межами квартири не пробивалася крізь судові розгляди й бажання міських властей розподіляти зібрані пайові внески на власний розсуд.