СМАКУВАТИМЕМО ПЛОДИ РАЗОМ?

Практично всі засоби масової інформації, котрі повідомляли про підписання домовленостей Росії й України з участю Німеччини про створення міжнародного консорціуму, цитували висловлювання канцлера Герхарда Шрьодера про те, що тим самим гарантовано довгострокові поставки російського природного газу в Німеччину і Європу за розумними цінами, а магістраль, по якій він транспортується, служитиме європейській економіці.

Це так, якщо брати до уваги, що російський «Газпром» володіє четвертою частиною європейського газового ринку, а, за даними німецької статистики, участь Росії в енергопостачанні Німеччини останніми роками різко зросла, зменшивши її залежність від політично нестабільного Близького Сходу. Створення консорціуму означає збільшення обсягів транзитних поставок російського природного газу через Україну до Німеччини та інших країн Європи. Крім того, президент Путін підкреслив, що газова мережа має бути відкрита і для середньоазіатських країн, зокрема для Казахстану, про що вже підписано відповідні домовленості. Казахстанські нафта і газ тепер транспортуватимуться в Європу через Росію. Зростання довіри між країнами, за словами Путіна, вже дає економічні плоди.

Можна вважати, що таким чином закінчилася й розпочата в 90-ті роки конкурентна боротьба Росії та США за першість в управлінні газотранспортними магістралями середньоазіатських газу та нафти, які постачаються на світовий ринок. Америка всі ці роки намагалася розвивати альтернативні шляхи поставок енергоносіїв в обхід Росії, але не вийшло. Росія намагалися ці наміри звести нанівець. Цього разу сильнішими виявилися європейські інтереси.

Ініціатива створення міжнародного газового консорціуму виходила від німецького концерну «Рургаз» — одного з найбільших клієнтів російського «Газпрому» з купівельною спроможністю 20 млрд. кубічних метрів газу на рік. Цей концерн багато років працює і на російському, і на українському ринках, він має з обома партнерами спільні технічні проекти. Його фахівці відмінно вивчили стан справ і у нас, і в наших сусідів. І про суперечку з приводу транзиту російського газу, що триває вже більше десяти років, і про незаконні, як пишуть німецькі газети, вилучення газу на території України, за що Москва не раз докоряла Києву і що, власне, визнав глава Української держави. І про неоплачені Україною «газові» рахунки їм теж більш ніж відомо. Дедалі частіше експерти стали стверджувати, що українській газотранспортній мережі в недалекому майбутньому загрожувала цілком імовірна можливість розпродажу в зв’язку з її ліквідацією. До яких наслідків призвела б альтернативна «труба» — годі й говорити. А з огляду на загрозу тероризму, що нависла над членами антитерористичного альянсу, можна уявити, як незатишно стало користувачам російського газу в Європі.

Останнім часом гарантії безпеки транзиту газу є для них одними з найголовніших. Тому дуже добре зрозуміло, чому Німеччина ініціювала проект: занадто великий ризик, адже 80 відсотків російського природного газу постачається до Німеччини і Європи через Україну. Тут уже своя сорочка ближче до тіла...

Тому і з’явилося технічне ноу-хау «Рургазу» — створити міжнародний газовий консорціум на умовах спільного управління. Спеціалісти «Рургазу» вважають: у складній правовій та економічній ситуації, що склалася в Україні, з огляду на її газову заборгованість, ця форма діяльності найприйнятніша. Тут, на їхню думку, без економічно сильних іноземних партнерів не обійтися.

Як відомо, угоди про майбутній консорціум підписано президентами Росії й України за особистої участі канцлера Герхарда Шрьодера, якому випала місія бути головною рушійною силою проекту. Вже після підписання угоди він назвав його «діамантовою» ідеєю для Росії й України, а також для президентів обох країн. Щоправда, наближені до тутешньої урядової кухні стверджують, що канцлер разом із президентом Росії мало не півроку вмовляли українського Президента погодитися на співробітництво державної компанії «Нафтогаз України» з приватними газовими підприємствами Німеччини. І, як бачимо, умовив. А чи буде цього достатньо — мова трохи далі.

Отже, «Рургаз» ініціював багатомільярдний проект, який, як вважає німецький уряд, має стратегічне значення. І хоча концерн відіграє в його реалізації найважливішу роль, без партнерів по галузі йому не обійтися. Зрозуміло, ініціатори розраховують на участь у проекті і німецьких компаній, хоча потенційні учасники поки що не називаються. А також на участь підприємств інших країн, які імпортують газ, зокрема Італії та Франції, для яких транзит російського газу через Україну надзвичайно важливий. Хоча в пресі з’явилися повідомлення про те, що в майбутній консорціум можуть увійти італійський концерн «ЕНІ» та французький «Газ де Франс», однак самі вони цих повідомлень не підтвердили і не спростували.

У Німеччині багато дискутують, яку суму інвестицій буде вкладено в проект, що дозволяє транспортувати «потенційно дешевий російський газ» у країни Західної Європи. Поки що називають лише цифри, оприлюднені президентом Росії Володимиром Путіним, — 2,5 млрд. дол. протягом першого року спільного управління буде спрямовано на ремонт і утримання 35,5 тис. км газотранспортної мережі, що проходить територією України. У наступні 10 років у розвиток магістралі буде інвестовано ще 15 млрд. доларів. Називається й інша сума — вартість ліцензії, яку Україні муситиме сплатити майбутній консорціум: 1,5 млрд. дол. Щоправда, з посиланнями на те, що цю суму нібито зажадав Президент України. Самі ініціатори жодних цифр не називають, адже підписано лише угоду і попереду — велика робота з підготовки документів, яка має бути завершена в серпні.

А не могла б Україна самостійно, без іноземних партнерів, забезпечити транзит російського природного газу в європейські країни? На це запитання керівник концерну «Рургаз» Беркгард Бергманн в одному з інтерв’ю відповів так: «Я не бачу причин, чому Україна без західної кооперації не могла б вирішувати транзитних завдань. Але ми сподіваємося, що кооперація зі спільного управління газовою мережею сприятиме ефективнішому їх вирішенню».

Які ж вигоди обіцяє Україні майбутня участь у міжнародному консорціумі? За твердженням авторів проекту, вже в найближчому майбутньому можна говорити про збільшення транзитних поставок російського природного газу через Україну і для Німеччини, і для інших країн Європи. Це поліпшить шанси України в економічному зростанні і сприятиме політичній стабільності. Планується модернізація всієї газотранспортної мережі, а також газорозподільних та компресорних станцій, що забезпечить створення нових робочих місць у регіонах, якими проходить магістраль. Ну, і найголовніший аргумент ініціаторів створення концерну: якщо цей великий проект буде успішно реалізовано, то відпаде потреба створення альтернативних газових трубопроводів, чого так боялася Україна.

Це, звичайно, головне, але навряд чи найголовніше. Адже всі сьогоднішні дискусії і розрахунки, як і обсяги майбутніх інвестицій у розвиток газотранспортної мережі України, залежать не від канцлера, президента або президентів, а від того, чи захоче Україна віддати частину своєї державної власності в спільне управління...

У Німеччині з цікавістю стежать за дискусією в українських засобах масової інформації з приводу створення міжнародного консорціуму. Колега однієї з німецьких газет дивувався: «Чому ви так боїтеся, що в України в цьому випадку можуть щось украсти? Адже й Німеччина вкладає гроші в цей проект теж не без побоювань». — «Чому? » — запитала я. — «Таж у вас крадуть», — із дитячою безпосередністю пояснив він...