РАДІОРОБІНЗОНИ, АБО ПЛЮС «FМІЗАЦІЯ» ВСІЄЇ КРАЇНИ

Учасники телешоу «Останній герой» знають, на що йдуть, погоджуючись пограти в «робінзонів» на незаселеному острові. Їх зігріває надія, пофарбована в зелений колір ста тисяч американських доларів, і заспокоює усвідомлення, що все це умисно. Через місяць вони обов’язково повернуться в звичайний світ із притаманними йому зручностями й зануряться в інформаційний потік — новин, серіалів, компромату, модних пісень, зрештою.

Тим часом, схожий експеримент (тільки без призів переможцям і строку давнини) вже близько року триває на території всієї Вінницької області, що стала, судячи з усього, полігоном для його подальшого поширення вже «до самых до окраин». Називається він упровадженням сучасного FM-мовлення замість застарілого, мовляв, як фізично, так і морально, проводового радіо. Беручи до уваги традиційну глевкість перших млинців на вітчизняній «кухні» й те, що покуштувати цей продукт незабаром напевно доведеться й іншим, до вінницького досвіду варто було б придивитися уважніше.

Підрахували — здивувалися

Згідно з офіційною версією того, що відбувається на Поділлі, ідея вдосконалення радіомовлення вже давно бродила в певних головах. Отже, цей процес просто прискорила «льодяна» стихія, що обрушилася на область минулого року й уклала «рядочками» на землю лінії ЛЕП, телефонного зв’язку і проводового радіо. А оскільки останні були змонтовані на найдавніших і старих опорах (0,4 кВт ), то безсторінкова «газета» майже на 75% припинила своє існування. Від найближчого до людей районного радіомовлення («кума Світлана просила передати гарну пісню чудовим людям...) до загальнонаціонального першого каналу. Зважаючи на те, здебільшого ще «радянські» телевізори спрацювалися, а газетна підписка катастрофічно падає (двохтисячні тиражі районок вважаються нормою), селяни виявилися фактично в інформаційному вакуумі. І «робінзонять», до речі, дотепер.

Взагалі, ближче до весни люди (особливо в глибинці) сподівалися, що після відновлення енергопостачання і телефонного зв’язку ось-ось проріжеться голос і в онімілих «брехунців». Та ба. Підрахувавши збитки від стихії, а також заручившись дорученням Президента й рішенням Кабміну, «Укртелеком» оголосив, що відновлення проводового радіо буде дорожчим за перехід на FM-формат. А тому — хай живе «радіо-революція»! Відправимо на смітник технічної історії радіоточки-«колгоспники»!

Чого б, власне, і ні? Та лише зіставлення кошторисів дотепер викликає подив. Що ж і скільки насправді коштує?

Якщо в січні на засіданнях обласного штабу з ліквідації наслідків стихії загальний збиток «Телекому» від пошкодження ліній зв’язку й радіо оцінювався в 79 млн. грн., то до початку «FMізації» практично таку саму цифру (67 млн.) уже повністю відносили на поновлення роботи тільки «старого» радіо. Може, прорахувалися? Та як тоді сприймати думку начальника центру техексплуатації радіофікації Вінниці А. Запорожця, що відновлення однієї радіоточки обійшлося б у середньому в 100 грн.? Оскільки таких в області було 370 тисяч, досить провести елементарну операцію множення, щоб отримати 37 млн. грн. А прес-служба Вінницької дирекції «Укртелекому» нещодавно взагалі озвучила суму в 32 млн. грн. Ну, і хто «вгадає» із меншої кількості «нот»?

З іншого боку, на одній із ключових нарад в обладміністрації пролунала інформація, що впровадження ефірного мовлення обійдеться лише в 5,3 млн. грн. Включаючи будівництво нових вишок, крім вже існуючих. Пізніше вже згадувана прес-служба «Укртелекому» вартість FM-радіофікації області оцінила в 12,5 млн. Ну, й кому вірити? А що якщо наприкінці року обидва кошториси повністю зрівняються — що тоді сказати людям, які, як і раніше, залишаються на радіоузбіччі?..

Тим часом, подібний різнобій у цифрах можна пояснювати досить просто. Приміром, бажанням позбутися збиткової структури. Позицією місцевих рад, які не виявили бажання захистити проводове радіо, прийнявши його в комунальну власність. Позицією «Укртелекому», приватизація якого — вже не чутки, а реальне завтра. А в процесі приватизації, як правило, відсікається що? Збиткові об’єкти. Та лише в даному випадку разом із збитковим проводовим радіо відрізали від головного інформаційного джерела і значну частину вінничан. А це питання вже не тільки соціальне, а й політичне. Отже, може викликати небажані наслідки.

Чим приймач кращий за телевізор

Ініціатори «радіофікації-2», звичайно, розуміли пікантність ситуації, в якій зволікання могло стати щось на кшталт смерті кар’єри. Тому пілотна схема мовлення була відпрацьована вже до весни в Тульчинському і Немирівському районах, а до липня, обіцялося, трансляційні передавачі покриють ефіром усі райони.

Проте весна пройшла під знаком переговорів обладміністрації з Держкомзв’язку про можливість паралельного поновлення і проводового радіо. Київ просили врахувати, що Вінничина — аграрна область, для якої саме радіомовлення завжди мало дуже велике значення, і повернути його до життя тільки FM-способом — відразу й повсюдно — просто неможливо. Та всі ці спроби «заглушив» непробивний аргумент економічної невигідності.

У результаті сталося те, що й мало статися. Відрапортувати влітку про повну готовність ефірної мережі не вдалося. До 15 вересня, яке визначив новою датою «Р» уже прем’єр-міністр Анатолій Кінах, — теж. Зараз йдеться вже про останні числа жовтня. І тоді всі побачать, вірніше — почують, наскільки були неправі у своїх сумнівах.

— Переваги ефірного мовлення очевидні, — впевнений начальник Вінницької дирекції «Укртелекому» Віктор Яблонський. — Абонент не прив’язаний до розетки і може брати приймач із собою на город чи на інший кінець подвір’я. На ефірному мовленні завдяки його автономному живленню не позначаються перебої в енергопостачанні. Ну й, звичайно, воно надає слухачу свободу вибору, дозволяючи настроїтися на будь-яку хвилю, щоб почути коментар чи інформацію про події, що відбуваються, із вуст не одного районного або обласного політолога, журналіста. Щоб ознайомитися з різними точками зору і скласти свою думку. Проводове мовлення такої можливості не дає...

Втім, влада не втратила розум, віддаючи перед виборами ефір слабко контрольованому FM. «Це ж елементарно, Ватсоне!» Розширюється тільки зона охоплення області конкретними передавачами, що транслюють виключно ідеологічно перевірені «Промінь», першу програму Національного радіо, а також обласний і районні «голоси». Причому, у деяких районах, де їм відвели діапазон частот у межах 102—105,5 МГц (приміром, у Немирові та Тульчині), вони ще й забивають «небажаних сусідів» — «русско-о-е-е ради-о-о» і «рекла-ама уда-а- лась», що дістають райцентри на межі своєї потужності.

Отже обіцяна свобода вибору — це насамперед можливість вибору. Який, будемо відвертими, достатком не відрізняється.

Держава в нас
не глуха, а німа?

На думку влади, єдина справді серйозна проблема FM-радіофікації — це FM-приймачі, які повинні замінити звичні «брехунці». Адже не в усіх, особливо у літніх людей, самотніх і малозабезпечених із сільської глибинки, є можливість вирвати на їх купівлю з мізерних доходів по 50 грн. А якщо в когось і є якийсь «азіат», можна повісити його на цвях, плюнути й забути. У більшості районів під мовлення виділені низькочастотні 60—70 МГц, яких саме й немає на серійних радіоприймачах.

Звичайно, новий «брехунець» через кілька років окупиться завдяки ліквідації такого поняття, як радіоабонент, який щорічно платив 6 грн. за користування радіоточкою. Адже FM-мовлення за своєю природою безкоштовне для слухачів, через що, правда, і вигідніше для власників мовлення.

Отже, перший крок довелося зробити самому «Укртелекому», що вже роздав 1300 приймачів як добродійну допомогу інвалідам. Як розповів заступник губернатора Олег Ковтун, обладміністрація намагається задіяти різноманітні варіанти — зокрема, спонсорську допомогу. Не вмерла ще надія і на нардепів.

Ще на початку літа О. Ковтун адресував відповідні листи 14 депутатам Верховної Ради від області. Мовляв, не за горами нові вибори, так надайте допомогу в придбанні приймачів незаможним і поборіться у такий спосіб за електорат. На жаль, більшість народних обранців дотепер відмовчуються, хоча в їхніх округах більше сіл. А деякі нардепи у відповідь просто звинуватили обласну владу в тому, що вона пішла на поводу в зв’язківців, вибираючи шлях відновлення радіомовлення. Не ті, мовляв, нині доходи в людей, щоб ще й приймачі купувати...

Втім, ближче до виборів і нині чинні нардепи, і кандидати в такі напевно все ж з’являться із мішками, щоб виконати звичний обряд обдаровування рідного електорату. Та двох зайців їм тоді вже точно не вбити, вважає головний редактор обласної радіокомпанії Олександр Матвейчук. Оскільки не одноразовими подачками «колись», а реально «сьогодні» могли б допомогти своїм виборцям поновити проводове радіомовлення.

— Я не ретроград, який далекий від розуміння, що потрібно йти вперед. Та при цьому необхідно бути помірним консерватором, — каже він. — Якщо виходити на сучасніший рівень, то так, щоб не руйнувати колись налагоджені телерадіокомунікації, не бігти попереду потяга. В області понад 600 тисяч пенсіонерів, наших потенційних слухачів, для яких радіо було єдиним джерелом інформації, а інколи й єдиним співрозмовником у хаті. І ось сьогодні їх силовим рішенням піддали інформаційній блокаді на кшталт інформаційного голодомору. Вважаю, що це ще й політична помилка.

Якщо раніше казали, що держава в нас глуха до проблем людей, то тепер вона ще й німа. Адже хто почує керівника держави чи новини про політику, яка проводиться в нашій області, не кажучи вже про життєво важливі повідомлення в моменти небезпеки чи, не приведи, Боже, стихії? Причому нам, журналістам, усе одно, якими способами нас транслюють: проводами чи в ефірі. Та нам не все одно, чи слухають нас!..

Пан сам склепав!

Отже, чому мовлення в новому форматі залишається, як і раніше, недоступним для багатьох людей?

Хороший багаточастотний FM-приймач для багаторічного використання, бажано з блоком живлення — це не китайська «пластмаса» із базару. Прикинувши потенційний ринок, обладміністрація відразу навантажила місцеві заводи. З єдиною умовою — вартість «брехунця-XXI» не має перевищувати 47—50 грн. Віддамо належне заводчанам. Презентаційні комплекти вони зробили швидко. Можна навіть сказати — дуже швидко. Так, що для корпусу однієї розробки використали просто форму для... електродзвоника. Щоправда, їх вартість зі східноазіатською все одно не стикується. «Соната» (та сама копія дзвоника) заводу «Маяк» вийшла на 61 грн., а «Омега» від «Терміналу» — на 50. Орієнтовно. Причому за відсутності блоку живлення потрібно буде відразу чотири «пальчикові» батарейки.

Та поки сертифікація, поки справа дійде до конвеєра... Той самий «Укртелеком» (для добродійних акцій) і деякі райадміністрації (для цільової реалізації під замовлення) були змушені відмовитися від місцевих виробників. Харківська «Романтика» і чернігівський «Данко» коштують 70—80 грн., зате вони вже є.

Скільки ж усього приймачів і в якого саме виробника буде закуплено, невідомо дотепер. На початку FM-експерименту влада поспішила завірити, що всі пільговики і малозахищені категорії населення будуть забезпечені приймачами безплатно. А це, між іншим, 130 тисяч чоловік! І кошти під таку програму не закладені ні в обласному, ні в місцевих бюджетах. Представники «Укртелекому» теж мали необережність заявити, що безплатно замінять «радіонянь» усім, хто справно розраховувався за абонплату. Ось ще 110 тисяч чоловік.

У результаті населення навіть Тульчинського району, який був радіофікований найпершим ще навесні, продовжує сидіти без радіо. У чеканні, що хтось подарує нові приймачі або запрацює старе радіо, не поспішають прибирати геть з очей «колгоспники», які по-зрадницьки замовкли. А раптом... ще заговорять?

Не дивно, що глава місцевої райадміністрації Євгенія Фоляшняк зізналася, що заздалегідь знає, про що її обов’язково запитають при зустрічі в будь-якому колективі: «Коли ж запрацює радіо?.. » Маючи на увазі, коли його дадуть.

До речі, трохи пізніше може спливти ще більший сюрприз, якому не допоможе навіть масова роздача приймачів на «шару». Річ в тім, що більшість передавачів, встановлюваних у райцентрах, потужністю «аж» у 100 Вт. Покриють вони в кращому випадку зону прийому в радіусі 20 км. Інше населення відчує розчарування майже таке, як боцман з анекдоту: на палубу вийшов, а палуби — немає.

Проводових ліній, тим часом, теж.