Продати чи не продати?

Серед центральних органів влади є орган особливий, зі спеціяльним статусом. Це Фонд державного майна (ФДМ).

Чим же обґрунтований цей його "спеціяльний статус"? Цей орган влади має подвійне підпорядкування: він несе відповідальність перед президентом, а скеровується та координується Кабміном. Існує й особлива процедура призначення/звільнення його голови - тільки президентом за згодою Верховної Ради. Проте тільки з 19 травня 2015 р. по 13 квітня 2017 р. ФДМ керував погоджений із ВРУ голова - Ігор Білоус, звільнений за згодою законодавчого органу після гострої критики В.Гройсмана, викликаної провалом приватизації низки великих підприємств. В інші рази повноваження вносити до парламенту кандидатуру голови Фонду держмайна попередній президент ігнорував. Ініціятиву перехопив Кабінет міністрів і "вірус довгострокових виконувачів обов'язків" проник і до ФДМ.

До речі, інститут виконувачів обов'язків керівників центральних органів в Україні став масовим явищем. Це свідчить про латентний конфлікт між урядом і парламентом, коли кандидатури, потрібні прем'єру, з великою часткою ймовірности не будуть підтримані депутатами, а погоджених депутатами не готовий прийняти прем'єр. Хоча в Україні, як парламентсько-президентській республіці, діє принцип саме парламентської інвеститури. І якщо уряд втрачає підтримку й довіру в парламенті, то він має йти у відставку.

Особливий статус також пов'язаний з тим, що саме цьому держоргану законом надано право виступати від імени держави стороною договорів, предметом яких є державне майно (продаж, оренда, участь у спільних підприємствах із часткою держави).

Це означає вимушену двоїстість, адже в одних випадках це орган влади з серйозними владними повноваженнями регулятора, а в інших - сторона договору, тобто рівний партнер бізнесу. У першому випадку Фонд потрібно "поважати", виконувати його рекомендації та вимоги. А в другому - розглядати його як рівного партнера, розраховуючи на співпрацю в досягненні цілей, визначених відповідним договором.

На практиці дуже непросто розділяти ці функції, не допускати конфлікту інтересів. Надто велика спокуса "переплутати" функції і виступати партнером бізнесу під час реалізації владних повноважень (чого зволите?), а будучи стороною договірних відносин, навпаки, діяти як регулятор і нав'язувати свої умови.

Саме це призводить до непрозорої, неконкурентної приватизації в інтересах окремих осіб, до майже непереборних перешкод у питаннях оренди держмайна, надуманих конфліктів під час контролю інвестиційних зобов'язань тощо. Явний конфлікт інтересів закладено у процедурі рецензування оцінки своєї ж (державної) власности, коли через оцінювача покупцеві або орендареві чиновник нав'язує своє бачення вартости. А як же бути з принципом незалежности оцінювання?

Що робити? Рецепт простий - чітко виконувати вимоги Закону. Один з попередніх керівників Фонду якось сказав: "Немає нічого простішого, ніж продати об'єкт правильно, за законом. А ось продати кому треба і як треба - велике мистецтво!"

Та чи можна нині говорити про дотримання Фондом букви Закону, якщо навіть легітимність керівництва Фонду викликає сумнів? Адже призначення виконувача обов'язків керівника Фонду відбулося з явним порушенням, при цьому призначена особа вже третій рік є виконувачем обов'язків, хоча не може бути ним понад півроку. До того ж при призначенні пан Трубаров обіймав посаду, яка не дозволяла призначити його в.о. Призначення його заступником заднім числом навряд чи можна вважати легітимацією. Комусь потрібна була саме ця людина? Чи не тим, хто запровадить потім корупційну схему на оцінці нерухомого майна (про що нижче)? Кількість його заступників на даний момент перевищує встановлену Законом. Замість передбачених Законом двох (і за рішенням президента для виконання окремих завдань іще одного) - їх сьогодні шість! Тобто хтось із них "зайвий", і ми чомусь платимо йому з наших податків? Чи "дуже потрібен"?

Чи варто тоді дивуватися непрофесійним діям, які, по суті, інакше як саботажем приватизації й не назвеш. Чиновники про всяк випадок вважають за краще нічого не продавати, щоб не потрапити під можливе "звинувачення" в заниженні вартости та завдаванні збитків. А активно діяти починають, тільки отримавши вказівку зверху або прохання "зі сторони". При цьому вказівки й прохання можуть бути як "продати", так і навпаки - "не продавати". Відомо ж, що контроль над державним об'єктом можна отримати як шляхом приватизації самого об'єкта, так і "приватизацією" його менеджменту (поставивши своїх людей). Другий спосіб набагато дешевший, тут достатньо лише "адмінресурсу".

У нас останнім часом якось непомітно поширилося (майже як масове захворювання на кір) загальне ігнорування процедур і регламентів у роботі органів влади, починаючи з головного законодавця - Верховної Ради. Пояснення поточною або політичною доцільністю не рятує. Навіть щодо деяких законів ми маємо практику їх скасування через процедурні порушення. Що вже казати про "вправність" досвідчених адвокатів, готових "причепитися" до навіть дрібних процедурних порушень і поставити під сумнів або повністю скасувати будь-яку господарську угоду. Серед таких "дрібниць" може бути й нелегітимність особи, яка поставила підпис.

У результаті чиновники не обов'язково будуть покарані, а от інвестор зазнає конкретних збитків. Тому в процесі приватизації не має бути "дрібниць".

Що ж маємо на практиці? Велику приватизацію заблоковано. У Фонді винними в цьому називають "ображених" учасників конкурсу з відбору радників. Прем'єр-міністр - суди, які заважають залучати інвестиції в державні підприємства. А може, насправді причина в "дрібницях" - порушеннях процедури організації та проведення конкурсного відбору радників, передбачених законом про приватизацію? Не факт, що ці порушення вплинули на результат, але вони МОГЛИ на нього вплинути.

А тим часом значна сума доходів від приватизації котрий рік закладається в ЗУ "Про бюджет". Варто наголосити, що це ЗАКОН, який обов'язково підлягає виконанню, і невиконання (тобто порушення!) його має каратися. Але план приватизації регулярно "провалюється", що завдає прямої шкоди державі. Адже заплановані доходи бюджету компенсуються дорогим запозиченням. Тільки за 2018 р. запозичення за рахунок продажу ОДВП становили 18,5 млрд грн під 20,5% річних.

Традиційними є останнім часом "ігри в реформування" шляхом зміни законів. Не став винятком і ФДМ. На думку "реформаторів", як у Міністерстві економічного розвитку і торгівлі (МЕРТ), так і в ФДМ саме недосконалість законів, що регулюють приватизацію, "заважає" реалізації масштабних завдань із реформування державної власности. При цьому складається враження, що чиновники - ініціятори нового закону - просто не дочитали того, який діяв раніше, назвавши його "надто складним, важким для розуміння".

Значні зусилля були витрачені на розробку й ухвалення нового закону про приватизацію, який мав спростити й прискорити процес приватизації держмайна. При цьому автора проєкту знайти непросто: у МЕРТ кивають на Фонд, а у Фонді навпаки - на міністерство. А на засіданні профільного комітету ВРУ головні зусилля депутатів були витрачені на пошуки формулювання, як не допустити "інвесторів-агресорів", і набагато менше - на пропозиції експертів (деякі з них навіть не встигли прочитати). За фактом, новий закон виявився провальним для країни й інвесторів. І якщо за 2017 р., коли діяли "старі" погані закони, надходження становили хоча б 3,5 млрд грн (із закладених у бюджет 17 млрд грн), то за новим Законом за 2018 р. надходження скоротилися до 202,9 млн грн із запланованих 17 млрд грн.

Оце і є результат "спрощення" законодавства, виключення оцінки з приватизаційних процедур, спроби продавати підприємства без "очищення" їх від боргів, штучно створених "червоними директорами", депутатами, суддями, силовиками і т.п.?

Напевно, слід нагадати горе-реформаторам історію з життя великого скрипаля Нікколо Паганіні, який зміг зіграти й на одній струні, коли інші йому підпиляли недоброзичливці. То, може, перш ніж грати/реформувати, спочатку треба навчитися це робити?

Не врятувала ситуації й "паличка-виручалочка" у руках МЕРТ - ProZorro. Реалізація об'єктів через цю систему призвела до втрати державних активів за нереально низькими (навіть за нинішніх умов!) цінами. Адже об'єкти малої приватизації (вартість активів менша ніж 250 млн грн) на продаж виставлялися за номінальною вартістю акцій. А це в окремих випадках у десятки разів менше за справедливу вартість активів. Підготовку об'єктів із відповідними оцінювальними процедурами в новому законі реформували (спростили) до повної відсутности. Воно, звісно, чиновникам роботи менше, але навіть такі нині популярні інвестиційні менеджери знають, скільки часу витрачається на підготовку до продажу акцій підприємства, якщо їх хочуть добре продати: тут і аудит, і оцінка, і очищення від непотрібних активів, заборгованостей тощо. А ми ось усе спростимо й шапками закидаємо. Ну й закидали…

Не можна плутати інструмент, яким є ProZorro, з необхідністю застосування складних, але все-таки важливих попередніх процедур. Не виходить тут шашкою махати, надто тонка штука приватизація. Не схотіли подумати законодавці й про проблему штучного розподілу об'єктів нерухомого майна (одним з видів якого є й підприємства як єдині майнові комплекси) на земельну ділянку й земельні поліпшення. У результаті в нас можуть бути поліпшення і земельна ділянка в різних власників. Це в одних випадках призводить до безоплатної втрати державного активу (права користування ділянкою), а в інших - до подвійної оплати, коли інвестора змушують окремо купувати або брати в оренду фактично оплачену разом із поліпшеннями відповідну земельну ділянку.

За прикладом далеко ходити не треба. "Криворіжсталь", продана за шаленою ціною, змушена була додатково оформити права на землю й платити так, ніби ці права не входили до вартости підприємства. Наші чиновники при цьому міркують так: "Багаті - нехай платять". Ущербність цієї логіки призводить, безперечно, до скорочення іноземних інвестицій: хто ж із нами співпрацюватиме при такому законодавстві?

Реалізується у Фонді й "структурна реформа". Йдеться про "оптимізацію системи регіональних відділень". Нібито цілком логічне укрупнення обласних відділень шляхом створення кущового центру з підпорядкуванням йому на правах структурних підрозділів кількох у минулому самостійних юридичних осіб. Але ж при цьому знову ж таки не дотримується передбачена законом процедура реорганізації (попереднє погодження з відповідними органами), і на місцях з'являються "нові керівники", які не мали раніше жодного стосунку до роботи органів приватизації. У результаті можемо отримати нелегітимні міжтериторіяльні відділення й "потрібні" обличчя на місцях.

Наведенню порядку могли і мали б сприяти Спеціяльна контрольна комісія ВРУ з питань приватизації (до повноважень якої входить контроль діяльности Фонду держмайна) та обов'язкова для всіх центральних органів влади Громадська рада. Але спецкомісія ось уже скоро два роки як не провела жодного результативного засідання через хронічну відсутність кворуму, а створення Громадської ради штучно (чи вправно?) блокується керівництвом Фонду. А неодноразові звернення громадськости і до КМУ, і до ВРУ залишаються без реагування (якщо не рахувати формальних відписок).

То що ж заважає? Струн мало чи майстерности бракує? А може, просто задекларовані цілі не відповідають істинним?

Лише малою частиною всієї цієї дуже дивної роботи з результатами, які не відповідають задекларованим цілям, є запровадження корупційної схеми реєстрації звітів про оцінку нерухомого майна. Про схему була безліч публікацій. Але віз і нині там. Досі при укладенні угод купівлі-продажу потрібно сплатити за реєстрацію звіту про оцінку нерухомого майна якимсь "майданчикам" чималу суму - понад 2 тис. грн з кожної угоди - непоганий фонд для чергового проходження в Раду автора схеми, добре відомого всім у минулому "батька Тендерної палати".

Щоправда, ледь не від самого початку, із серпня 2018-го року, у боротьбу зі схемою вступив Антимонопольний комітет. І виявилося, що "майданчиків" він не може знайти днем із вогнем - це якісь віртуальні структури, які живуть у всесвітньому павутинні. У реальному житті їх знайти не вдалося. Ні, гроші вони збирають реальні, і без них провести операцію з нерухомим майном неможливо. Однак немає їх НІДЕ, тільки ФДМ їх якось примудряється знаходити й авторизовувати, тобто давати їм право збирати гроші. Тобто "майданчики" приносять документи у ФДМ, але на запити АМКУ не відповідають. У зв'язку із чим спочатку було накладено штрафи за ненадання інформації, а тепер уже й за змову ("Ві Ай Пі Департамент" - на 10,331 млн грн, "Акцепт онлайн" - 0,34 млн грн, "Про закупівлі" - 1,324 млн грн, "Інформаційно-консалтинговий центр АСБОУ" - 1,993 млн грн). Дехто вважає, що це для них мізерна сума, особливо беручи до уваги щоденне обдирання громадян у розмірі до 2 млн грн.

При цьому Фонд мовчки спостерігав цю битву АМКУ з "віртуальними" структурами. Тому наступним кроком АМКУ готується притягти до відповідальности й сам Фонд за участь в антиконкурентних діях. Зрозуміло, що на держструктуру накласти штраф неможливо, але, можливо, НАБУ нарешті зацікавиться цією справою? Що ще має зробити АМКУ для того, щоб привернути його увагу?

Допоки ми будемо констатувати, що держава замість надходження очікуваних приватизаційних мільярдів до скарбниці знову змушена позичати кошти під високий відсоток? Розплачуватися за таку "приватизацію" будуть майбутні покоління.