ПРО УКРАЇНСЬКИЙ ІНТЕРНЕТ

02 лютого, 2001, 00:00 Роздрукувати Bипуск № 5, 2 лютого-9 лютого 2001р.
Відправити
Відправити

Минулого тижня ми були свідками явно невдалої спроби обговорити ситуацію з Інтернетом в Україні в телевізійній передачі «Табу»...

Олександр Баранов

Минулого тижня ми були свідками явно невдалої спроби обговорити ситуацію з Інтернетом в Україні в телевізійній передачі «Табу». Навіть Микола Вересень, зазвичай іскристо задерикуватий, дотепний і спритний, не зміг виправити ситуацію. І тема, що має високе суспільне звучання, практично була зведена до питань «є цензура чи немає», «ставлять чи не ставлять системи моніторингу». Не хотілося б, щоб у широкої аудиторії склалася хибна думка і про перспективи розвитку Інтернету в Україні, і про його проблеми.

Кілька цифр

В Україні кількість користувачів українського сегменту мережі Інтернет за останні два роки збільшилася більш ніж утричі і на кінець 2000 року становила, за різними оцінками, від 320 до 370 тис. постійних користувачів (менше 1% дорослого населення України) і близько 300 тис. чоловік, які користувалися послугами Інтернету час від часу. Значно зріс і обсяг інформаційних ресурсів, доступних у мережі Інтернет. Якщо на початку 1999 року такі ресурси розміщалися на 1,4 тис. веб-серверів, то наприкінці 2000-го — на 9268 веб-серверах. Різноманітнішими стали веб-сайти. За кількістю хостів, під’єднаних до Інтернету, Україна посідає 28-ме місце в Європі і 45-те у світі. Станом на грудень 2000 року, доступ користувачам до послуг Інтернету надавали більш ніж 260 операторів (провайдерів інтернет-послуг).

У світі кількість постійних користувачів мережі перевищила 400 млн. Незаперечним лідером є США (близько 154 млн. постійних користувачів Інтернету, або 76% усього дорослого населення). Країни Західної Європи докладають значних зусиль, щоб наздогнати США. Вже сьогодні понад 113 млн. європейців є постійними користувачами Інтернету, що становить майже 36% усього дорослого населення. Загальний темп приросту кількості хостів у Європі становить 23,8%.

Попри непогані темпи зростання ринку Інтернету в Україні, абсолютні цифри, що характеризують його розвиток, сьогодні нікого не можуть влаштовувати. Це свідчення нашої відсталості, відсталості з глобальними негативними наслідками.

Що заважає, а що допомагає

Розвиток Інтернету стримує насамперед низька соціальна мотивація його використання. Попри те, що в нас високий освітній рівень, велика кількість науково-технічних співробітників, інженерної інтелігенції, — потреба в інформаційних технологіях, у тому числі й в Інтернеті, не дуже висока через брак знань і навичок у цій галузі. А це, у свою чергу, визначає низький рівень використання інформаційних технологій на підприємствах, в організаціях і органах державної влади, що не сприяє усвідомленню місця й ролі мережі Інтернет у сучасній економіці.

Крім того, недосконалість авторського права і правових актів із захисту інтелектуальної власності стримують розвиток і створення інформаційних технологій.

Еміграція, «прихована» або пряма, технічно грамотної частини населення явно не сприяє зростанню соціальної затребуваності інформаційних комп’ютерних технологій. Що розуміємо під «прихованою» еміграцією? Це фахівці, які працюють у галузі інформаційних технологій на території України, але за прямими замовленнями з-за кордону в так званих віртуальних офісах. При цьому робота не легалізується в країні, тому в нас нічого не залишається — ні результатів роботи, ні податків, а працівники не мають ніякого соціального захисту.

Що ж може підтримати зростання масштабів використання інформаційних технологій? Насамперед — поки що збережена система шкільної та вищої освіти, поки що велика кількість висококваліфікованих технічних спеціалістів, які залишилися.

Обмежує розвиток Інтернету в Україні і нерозвиненість ринкових відносин у багатьох секторах економіки, низька платоспроможність нашого населення. Хоча ми реформуємо економіку вже тривалий час, якісні результати змін ще не можуть різко стимулювати розвиток інформаційних комп’ютерних технологій у потрібних масштабах. Характерне свідчення тому — дуже низькі показники кількості комп’ютерної техніки на одного жителя нашої країни. Хоча безперечно позитивно, що цей ринок формується на ринкових засадах, а ринок телекомунікацій лібералізується.

Недостатньо швидкий перехід до регуляторної політики в багатьох сферах економіки і недооцінка ролі інформаційних технологій для багатьох її секторів також стримує процес розвитку Інтернету. Але те, що наша стратегія спрямована на побудову відкритого суспільства, на інтеграцію з іншими країнами, із Європою, стимулює розвиток інформаційних технологій, Інтернету в Україні. Бо інакше ми будемо нерівноправними партнерами.

Що ж робити?

Щоб різко прискорити розвиток Інтернету, необхідно розв’язати дві основні проблеми — розширити соціальну базу використання інформаційних комп’ютерних технологій і підвищити їх соціальну затребуваність.

Можливість використання інформаційних технологій, зокрема Інтернету, має бути забезпечена якомога ширшому прошарку населення в Україні. Для цього необхідно впровадити інформаційні технології в навчальний процес інститутів, шкіл, інших навчальних закладів, створити освітні й навчальні програми для різних категорій користувачів, з урахуванням їхнього віку. Крім того, необхідно значно розвинути топологію цифрових мереж передачі даних в Україні, приділяючи особливу увагу забезпеченню доступу до сучасних телекомунікаційних послуг щонайширшому колу користувачів у всіх містах і селах.

Здавалося б, у нас не повинно виникати проблем із соціальною затребуваністю інформаційних технологій. Однак реалії сьогодення свідчать про протилежне. Низький соціальний попит на інформаційні технології — одна із серйозних перешкод на шляху побудови інформаційного суспільства. Серед багатьох напрямів розв’язання цієї проблеми варто було б особливо зупинитися ось на чому.

Система освіти. Необхідно, щоб у найрізноманітніших сегментах економіки, у найрізноманітніших прошарках суспільства в керівників, фахівців, менеджерів, рядових співробітників виникла потреба у використанні комп’ютерних технологій. Як цього досягти? В умовах глобалізації суспільних процесів основна надія на реформу в системі освіти. Питання стоїть так: або ми сьогодні сто відсотків молодого підростаючого покоління втягуємо у світ інформаційних технологій, або про жодне інформаційне співтовариство в Україні говорити не доведеться. При цьому Інтернет може стати першим кроком.

Хлопчиків і дівчаток потрібно не просто привести в Інтернет. Необхідно прищепити їм любов до праці з комп’ютером, з інформаційними технологіями. Вони повинні освоювати шкільні предмети з використанням мультимедійних технологій. І їх повинні навчати вчителі, котрі серцем і душею переймуться необхідністю використання цих технологій у процесі викладання різних дисциплін. Для цього слід переглянути навчальні плани і програми в педагогічних вузах, на курсах перепідготовки й підвищення кваліфікації вчителів. На часі велика робота як у технічному, так і в методологічному планах, для якої знадобиться створення спеціальних педагогічних лабораторій, творчих колективів, залучення ентузіастів.

Поява в країні великого прошарку середнього класу — класу, що робить суспільство стійким, — дозволить сформувати економічну основу для розширення побутового використання Інтернету, інформаційних технологій.

Крім того, слід ужити спеціальних заходів для економічного стимулювання розвитку Інтернету. Це питання доцільно розглядати в контексті загальних питань економічного стимулювання розвитку в Україні індустрії інформаційних технологій, у тому числі програмування.

Потрібно законодавчим шляхом упровадити спеціальний режим діяльності технологічних парків у галузі інформаційних технологій (програмування), правовий режим, що має передбачати встановлення податкових і митних пільг, а також надання державної підтримки, стимулювання діяльності технологічних парків, діяльність яких має бути спрямована виключно на розробку і впровадження інформаційних технологій (програмування).

Спеціальний режим діяльності технологічних парків у галузі інформаційних технологій (програмування) бажано впроваджувати, щонайменше, на 10—15 років, а діяти він має протягом перших п’яти років із часу реєстрації суб’єкта цієї діяльності в уповноваженому органі.

У чому суть пільгового режиму? Повне або часткове звільнення від податків або запровадження податкових канікул. Це не нововведення. Так чинило багато країн, відомих сьогодні як передові в галузі використання інформаційних технологій.

Ну, і що
в цьому Інтернеті?

Про Інтернет багато говорять. Але в нас він найчастіше сприймається або як річ у собі, або як якась далека екзотика. Насправді Інтернет для нас набагато ближчий, ніж ми припускаємо, і він може дати нам не тільки можливість інформаційного обміну, а й вирішити ряд серйозних проблем.

Дистанційне навчання, реалізоване в інтернет-середовищі, — це одна з можливостей соціального вирівнювання умов життя в нашій країні. Сільський учитель і сільський учень, взагалі сільські жителі мають обмежені можливості доступу до інформації, до знань, до тих досягнень цивілізації, що перебувають у великих містах. І лише дистанційні методи навчання, засоби доступу до інформації дозволять вирівняти умови для населення різних регіонів. Можна розпочати зі створення шкільного інтернет-порталу, на якому слід би розмістити інформацію про нові методики, зразки мультимедійних варіантів шкільних предметів, розширені і поглиблені відомості з різноманітних предметів, умови проведення заочних олімпіад, культурологічну, історичну й іншу інформацію, орієнтовану на шкільну аудиторію, а також багато іншого.

Інформаційні технології дистанційного навчання дозволяють реалізувати протягом усього життя принцип безперервного навчання для різних фахівців. Надання такої можливості особливо актуальне сьогодні для України, коли велика кількість фахівців змушена змінювати професію.

Економіка. За оцінками експертів ООН, до 2005 року понад чверть світового торгового обороту реалізовуватиметься з допомогою електронної комерції, перспективи якої величезні. Це не означає, що достатньо виставити на веб-сайт прайс-лист чи організувати он-лайновий режим замовлення товарів. Всі етапи бізнес-процесів у фірмах, у виробництвах мають бути автоматизовані — від пошуку партнерів й укладання договорів до постачання товарів і надання послуг. Лише тоді електронна комерція буде ефективна. Нехтування можливостями електронного бізнесу може зашкодити представникам вітчизняного бізнесу, українській економіці в цілому посісти гідне місце у світі.

Звісно, електронна комерція стане можливою при виконанні низки умов, у тому числі при широкому впровадженні систем електронних платежів. Технологія електронного бізнесу диктує зовсім інші темпи ділової активності, формує новий рівень ділової культури. І тут важлива наявність не лише технологічної бази, комп’ютерних мереж і програм, а й широкого кола ділових людей, фахівців, готових використовувати нові комп’ютерні технології. Смак реалізованої динамічності й широкої інформованості, висока рентабельність, відчуття удачі при укладанні електронних угод прискорять збільшення кількості їхніх прибічників. Але для цього мають бути визначені чіткі і зрозумілі формальні правила поведінки в цьому середовищі.

Соціальні аспекти. Реалізація програм навчання широких прошарків населення, фахівців із різноманітних прикладних галузей інформаційних технологій допоможе багатьом із них стати більш затребуваними в умовах інформаційного суспільства, зніме соціальну напругу при працевлаштуванні.

Ще один напрям соціального вирівнювання умов життя жителів глибинки і центру — це телемедицина. Найбільші потенційні можливості має організація дистанційного діагностування та лікування. Уявімо собі, що знаменитий лікар-кардіолог перебуває в клініці у Києві, а його колега — у маленькому районному містечку на Буковині. Районний лікар розпитує свого пацієнта, ставить датчики, знімає кардіограму, і все це на «очах» київської знаменитості, бо йому з допомогою Інтернету передається вся інформація — і кардіограма, і розмова, і зовнішній вигляд пацієнта з Буковини. Понад те, він може безпосередньо розмовляти з пацієнтом, послухати роботу його серця, а потім визначитися з діагнозом і методикою лікування, які зреалізують місцеві лікарі. Таке може бути доступне практично в усіх напрямах медицини, де сьогодні існують інструментальні способи спостереження і визначення тих чи тих параметрів організму.

Телемедицина має дуже важливі соціальні перспективи. Високопрофесійні послуги стануть доступні набагато ширшому колу наших громадян. У центрах можна зосереджувати серйозні комплекси діагностування, а на місцях достатньо мати набори датчиків. Спілкування із медичними світилами, хай і дистанційне, можливість спостерігати за процесом діагностування, визначення методики лікування значно підвищить рівень фахової підготовки рядових лікарів. Все це і багато іншого в цілому приведе до підвищення ефективності всієї системи охорони здоров’я і зниження її витрат. В Україні є і відомі медичні центри, і знамениті лікарі, і ентузіасти телемедицини. Залишилося домогтися розуміння і підтримки цього вкрай важливого для нашої країни напряму з боку чиновників Міністерства охорони здоров’я і з боку бізнесових структур.

Впровадження інтернет-технологій у сферу державного управління, з одного боку, дозволить підвищити його ефективність, з другого — надасть більшої відкритості роботі органів влади. Робота в режимі «електронного уряду» принципово змінює атмосферу взаємодії чиновників і населення. Кожен громадянин дістає змогу дізнаватися подробиці діяльності міністерств, відомств, органів місцевого самоврядування, знайомитися з їхніми планами роботи, безпосередньо взаємодіяти з ними інформаційно без черг і зайвої бюрократії.

Свідченням розуміння ролі та значення Інтернету для майбутнього нашої країни на найвищому рівні є торішній Указ Президента України «Про заходи для розвитку національної складової глобальної інформаційної мережі Інтернет і забезпечення широкого доступу до цієї мережі в Україні». Серед багатьох заходів, що стимулюють розвиток Інтернету, указом передбачено розробку державної програми розвитку цієї мережі як складової Національної програми інформатизації. Цю програму створив Державний комітет зв’язку й інформатизації України спільно з іншими відомствами.

Про свободу слова

Кілька слів про ще один бік використання Інтернету. Трохи більше року тому людство відзначило 50-річчя з дня ухвалення Загальної декларації прав людини. З-поміж усіх прав одним із найважливіших є право на свободу слова. Історія пам’ятає правозахисні рухи, численні міжнародні ініціативи й акції, присвячені його реалізації. Та що згадувати минуле, якщо й сьогодні достатньо прикладів, часом драматичних, які свідчать, що свободу слова, свободу використання інформації треба виборювати, обстоювати. Але ніхто не оскаржить того факту, що впродовж останніх 10 років люди, котрі розвивають Інтернет, — фахівці з інформаційних технологій — зробили для реальної свободи слова набагато більше, ніж усі попередники. Технологічна природа Інтернету й сучасний рівень комп’ютерної техніки дозволяють розміщувати у світовій мережі будь-який інформаційний ресурс, і ним можуть користуватися всі охочі.

Говори, точніше, розміщуй у мережі все, що забажаєш, тільки дотримуйся при цьому загальновизнаних етичних правил, правових норм, які захищають інтереси та права інших громадян. У цьому сенсі український сегмент Інтернету нічим не відрізняється від світової мережі. Понад 320 газет і часописів розміщено в українському сегменті Інтернету, при цьому деякі з них загалом не мають друкованого аналога. В уже названому указі Президента України цю обставину особливо підкреслено: «...основним завданням у сфері розвитку національної складової мережі Інтернет і забезпечення широкого доступу до цієї мережі в Україні визначити: ... забезпечення конституційних прав людини та громадянина на вільне збирання, збереження, використання й розповсюдження інформації, свободу думки та слова, вільне вираження своїх поглядів і переконань».

Чи є цензура в Інтернеті? Питання риторичне. Достатньо лише «зайти» на сайт «Української правди» й низки інших видань, і висновок напрошується сам собою. Цензури в Інтернеті немає і бути не може!

Чи стане законослухняним Інтернет?

Досить поширена точка зору, що зона Інтернету повинна бути вільна від усіляких впливів закону й функціонувати на основі саморегулювання. На ранній, романтичній стадії розвитку, коли Інтернет був доступний лише обмеженому колу високоосвічених, інтелігентних людей, такий підхід був цілком виправданий. Але сьогодні ситуація докорінно змінилася. З середовища простого обміну інформацією Інтернет перетворився на середовище реалізації різноманітних суспільних відносин.

Загальновідомо, що в рамках будь-яких суспільних відносин завжди об’єктивно наявні ті чи ті права й інтереси суб’єктів відносин. З різних причин, не завжди зі злого умислу, при цьому можуть порушуватися інтереси та права окремого суб’єкта. Яким чином їх захистити? У світі відомі два основних методи: або на основі суспільної саморегуляції поведінки суб’єктів відносин, або на основі застосування правових норм. Корені суспільної саморегуляції зрозумілі, досить згадати історію розвитку людства. А от царина прав та інтересів, що захищаються силою закону, визначається як певна їх сукупність, яка особливо важлива для існування й функціонування об’єктів захисту як соціальних суб’єктів.

І принципово байдуже, в якому середовищі, в яких умовах реалізуються конкретні суспільні відносини; якщо відбувається порушення прав та інтересів — необхідно забезпечити їх захист! Таким чином, права й інтереси повинні бути захищені, зокрема й у зоні Інтернету, а певна їх сукупність — і силою закону.

Яке ж законодавство застосовувати? Традиційне? Чи треба розробляти нове? Певне, істина лежить посередині: для суспільних відносин, які мають правову специфіку через використання Інтернету, слід виписувати нові правові норми, на решту — поширюються положення чинного законодавства.

Сьогодні відомо не дуже багато країн, де створюється національна система законодавчого регулювання відносин у глобальному інформаційному просторі. Міжнародні угоди з цих проблем ще тільки розробляються, судова практика тільки формується. Проте нинішня ситуація містить у собі своєрідну загрозу для ряду країн, які не приділяють належної уваги цим питанням. Загроза полягає в можливій юридичній експансії, яка полягатиме у спробах поширити юрисдикцію національної системи законодавства однієї чи кількох країн на відносини в усьому Інтернеті.

Уже починають розгортатися юридичні баталії. Так, правові системи США й Канади зіштовхнулись у справі компанії Braintech Inc. (Ванкувер, Канада), що вела свої справи у штаті Техас, проти Джона Костюка (John Kostiuk). Торік навесні канадська апеляційна інстанція суду відмовилася визнати рішення суду штату Техас у справі про дифамації та заявила, що юрисдикція США не поширюється на інформаційний простір Канади, де було організовано ресурс відповідача. Тож багато країн почали активно працювати над створенням законодавства, що регулюватиме відносини в Інтернеті.

У Канаді підготовлено доповідь «Кіберпростір — не антитериторія закону». У ній розглядаються проблеми, пов’язані з кримінальною та цивільною відповідальністю, яка виникає під час роботи в Інтернеті, як користувачів, так і постачальників змісту й інформаційних послуг. У контексті канадського кримінального кодексу розглянуто такі дії в Інтернеті, як передача непристойних, образливих повідомлень, дитячої порнографії, порушення прав на торговельні марки. Крім того, розглянуто випадки настання цивільної відповідальності в результаті дій в Інтернеті, які ведуть до дифамації, шкодять репутації, порушують таємницю приватного життя, є зловживанням або розповсюдженням недостовірної інформації, розголошують таємні дані, кваліфікуються як недобросовісна конкуренція.

Цікава ситуація склалась у США. З одного боку, офіційні органи підкреслюють необхідність обмеження державного втручання в Інтернет. Саме обмеженим втручанням у розвиток Інтернету держави пояснюється його швидкий розвиток. А з другого боку, Конгрес США вже ухвалив або розглядає понад десяток законопроектів, які стосуються Інтернету (бібліотека Конгресу — //thomas.loc.gov). Проект закону про захист персональної інформації в Інтернеті передбачає заборону для федеральних відомств доступу до конфіденційних записів про індивідів через Інтернет. Проект закону про сімейний доступ до Інтернету спрямовано на забезпечення батьків засобами контролю змісту, до якого мають доступ їхні діти через Інтернет. Провайдери послуг Інтернету повинні надавати програмне забезпечення, що дозволяє здійснювати такий контроль. Заборону використовувати Інтернет для азартних ігор, укладання парі, проведення лотерей та інших способів вилучення грошей у населення передбачає законопроект «Про заборону азартних ігор в Інтернеті».

Ради справедливості слід зазначити, що існують і спроби реалізувати методи саморегуляції в Інтернеті, приміром у Канаді, у Франції.

Перед нашою юридичною системою стоїть дуже важливе завдання — розробити систему національного законодавства в царині відносин у глобальному інформаційному просторі, яке необхідно максимально гармонізувати з зароджуваним міжнародним законодавством. Це нормативно-правові акти, що встановлюють юридичний статус електронного документа, цифрового підпису, ЗМІ в Інтернеті, регулюють особливості авторського права, економічних відносин в умовах мережних технологій, установлюють відповідальність за комп’ютерні злочини тощо. А перед інтернет-співтовариством, зокрема перед створеними асоціаціями, стоїть завдання осмислити нинішню ситуацію, опрацювати пропозиції щодо формування такої правової політики у сфері Інтернету, яка створювала б максимально комфортні умови і для розвитку мережі в Україні, і для її користувачів.

Насамперед потрібно говорити про гарантію права користування Інтернетом. Відповідно до статті 34 Конституції України, юридично нікого не можна обмежувати в доступі до Інтернету. Але такі гарантії повинні підкріплюватися реальними практичними можливостями.

Про моніторинг
в Інтернеті

Дискусії навколо моніторингу в Інтернеті вельми поширені не тільки в нас, а й в інших країнах. Спонукає до них побоювання, що правоохоронні органи здійснюватимуть тотальний контроль над змістом інформаційних потоків в Інтернеті. На мій погляд, передусім необхідно відповісти на запитання: чи потрібен принципово моніторинг як засіб, що потенційно дозволяє визначити відправника тієї чи тієї інформації або користувача, котрий зробив ту чи ту дію в Інтернеті. Відповідь очевидна. Потрібен. Підтвердження цього — численні приклади мережної комп’ютерної злочинності, зокрема діяльність хакерів, осіб, які поширюють руйнівні комп’ютерні віруси, розповсюджують протиправну інформацію. Для їх виявлення необхідно вживати відповідних слідчих заходів, а це можливо за наявності системи моніторингу.

Інший аспект цієї проблеми — регламентація роботи з системою моніторингу. Така регламентація може існувати лише на законодавчій основі, а самі дії щодо проведення моніторингу стосовно конкретних осіб чи дій мають бути санкціоновані відповідно до законодавства.

Про статус ЗМІ
в Інтернеті

Дискусійне питання — визначення статусу ЗМІ в Інтернеті. Формування електронних аналогів друкованого засобу масової інформації в Інтернеті практично врегульовано частиною третьою ст.1 Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні»: «Вказані в частинах першій і другій цієї статті Закону друковані видання можуть включати до свого складу інші носії інформації (платівки, дискети, магнітофонні й відеокасети тощо), розповсюдження яких не заборонено чинним законодавством України». Справді, розширене тлумачення цієї статті дозволяє зарахувати до інших носіїв інформації й Інтернет.

Набагато складніше питання з виданнями, що виходять лише в електронному вигляді. Пряме застосування частини першої ст.1 цього закону («У цьому Законі під друкованими засобами масової інформації (пресою) в Україні розуміються періодичні й такі, які продовжуються, видання, що виходять під постійною назвою, із періодичністю один і більше номерів (випусків) протягом року на основі свідоцтва про державну реєстрацію») дає формальну підставу зарахувати до ЗМІ усі веб-сайти. Це абсурдно. Певне, доцільно статус веб-сайта як ЗМІ визначати на основі добровільної реєстрації. Але водночас необхідно мати правову норму, яка дозволяє громадянам вимагати вилучення неправдивої інформації про них, розміщеної на будь-якому веб-сайті.

Замість висновку. Інформаційне суспільство, Інтернет — це не вигадка вчених, «просунутих» фахівців. Це та даність, та необхідність, яка рано чи пізно стане реальністю в кожній країні. Але від того, як скоро країна ввійде в цю фазу, залежить, чи вона сама генеруватиме продукцію й матиме з цього зиск, чи користуватиметься продукцією інших країн і стане «сировинним» придатком. Сировинним придатком у сенсі трудових ресурсів, мізків тощо. Мені здається, що тільки зусиллями державних органів інформаційне суспільство не побудувати. Його будує все суспільство, а для цього необхідно створити умови, необхідно, щоб суспільство усвідомило це.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК