Помста «червоного директора»

Колись київське ВАТ «Електроприлад» вважалося одним з радянських «електронних гігантів» — «поштових скриньок». Завод був єдиним у СНД виробником прецизійних потенціометрів, які використовуються в електронній техніці, квантовій електроніці та аерокосмічній промисловості. Без цих пристроїв, що перетворюють кути повороту на електричні сигнали, неможливі сучасні системи управління літаками, ракетами та кораблями.

Саме лише постачання цих приладів для поточних ремонтів авіаційної техніки радянської розробки могло б забезпечити «Електроприладу» стабільний багатомільйонний прибуток, у тому числі від експорту. Проте раптом виробляти стратегічну продукцію на підприємстві стало ніде, оскільки всі приміщення заводу було розпродано за рішенням його керівництва, а саме гендиректора Юрія Кисляков­ського, котрий очолював «Електроприлад» 20 років.

З 2002-го по 2007 рік керівництво заводу повністю розпродало всі його приміщення (включ­но з адміністративним корпусом за адресою: вул. Глибочицька, 17) загальною площею понад
50 тис. м². Причому середня ціна продажу нерухомості становила менше 200 грн./м². Погодьтеся, для київського Подолу звучить просто фантастично...

Наприклад, 26.04.07 р. продано будинок на вул. Глибочицькій,
17-к (загальною площею 2004,6 м²), а також їдальню (вул. Глибочицька, 17-ж, загальною площею 174,9 м²). Будинки прода­но за 2,136 млн. грн. за їхньої ринкової вартості близько 30 млн. грн. Покупцем виступало ТОВ «Ріелтіінвест груп». Договір купів­лі-продажу підписали Юрій Кисляковський і директор «Ріелтіінвест груп» Петро Таба­лов. Усе б нічого, але пан Табалов був на той час першим заступником голови правління ВАТ «Електроприлад», тобто пана Кисляковського. Того ж дня (але вже за іншим договором) компанії «Ріелтіінвест груп» було продано виробничий корпус №3 (11038,9 м², вул. Глибочицька, 17-ю) — за 3,6 млн. за рин­кової ціни близько 40 млн. грн. Тут доречно пояснити причину такої щедрості Юрія Кисляковсь­кого. Одним із засновників ТОВ «Ріелтіінвест груп» була 19-річна онука Юрія Вікто­ровича Юлія Ясковець.

«Подвиги» пана Кисляковсь­кого на посаді керівника «Електроприладу» не вичерпуються двома наведеними вище фактами. Так, іще 2003 року він продав головну адміністративну будівлю заводу — виробничий корпус №1 — загальною площею 5555 м². Вартість угоди становила 1031683 грн. 20 коп., а покупцем стало ТОВ «Бізнес-стандарт». Як і «Ріелтіінвест груп», створене воно було не чужими для Юрія Кисляковського людьми. Достат­ньо сказати, що директором ТОВ «Бізнес-стандарт» був Олександр Ковальчук, на той час персональний водій Юрія Кисляковського. Знаючи цей важливий факт, чи варто дивуватися, що через чотири місяці після продажу головної адмінбудівлі Юрій Кисляковсь­кий продав тому ж таки «Бізнес-стандарту» ще одну будів­лю підприємства (вул. Глибочицька, 17-д, загальна площа 5301,9 м²). Завод виручив за будівлю 1536152 грн. 40 коп. ...

За оцінками акціонерів, внаслідок розпродажу правлінням «Електроприладу» нерухомості заводу за неринковими цінами з підприємства було виведено активів на 470 млн. грн. Нерухомість — будинки, споруди, цехи — перейшла у власність родичів і довірених осіб Юрія Кисляковського. Від заводу фактично залишилася сама оболонка, і його рано чи пізно ліквідували б.

Так би воно все й сталося, якби не зміни у складі акціонерів. Близько року тому пакет акцій заводу придбало ТОВ «Експедиція-XXI». Невдовзі його представники з’ясували, що на час покупки вони не мали інформації про реальний стан справ на підприємстві. Адже, з огляду на розпродаж активів «Електроприладу», влаштований керівництвом підприємства, нові власники придбали фактично «пустушку», а не завод, який реально працює. Нові акціонери підприємства спробували провести збори акціонерів. У січні 2008 року не вдалося — їх під формальним приводом зірвав реєстратор підприємства. Зате 7 лютого збори провести вдалося. На них було обрано новий склад правління. Його голова Михайло Єфименко вирішив відновити справедливість, повернувши акціонерам незаконно виведені активи заводу.

Юридичних підстав для цього було більш ніж достатньо. До того ж діяльністю керівництва «Електроприладу», пов’язаною з розпродажем активів підприємства, зацікавилися компетентні органи. Так, відповідно до інформаційного повідомлення УНІАН, ще 17 жовтня 2007 року ДПАУ порушила проти Юрія Кисляковського кримінальну справу за фактом ухиляння від сплати податків в особливо великих розмірах — відповідно до ч. 3 ст. 212 КК. Підставою для цього стали матеріали перевірки порушень податкового законодавства службовими особами «Електроприладу». Перевіркою, наприклад, встановлено, що директор заводу Юрій Кисляковський з проведеної операції щодо відчуження споруд на вул. Глибочицькій у 2003 році не нарахував, а відтак і не перерахував до бюджету ПДВ на суму понад
2 млн. грн.

Обране в лютому 2008 року нове правління заводу почало роботу з повернення майна підприємства. У результаті вже 24 березня відділ ДВС Шевченків­ського району столиці на майно «Бізнес-стандарту» та «Ріелтіін­вест груп» наклав арешт. Зробле­но це було на підставі постанов Господарського суду Києва від 20 березня в рамках судових проваджень за позовами нового правління ВАТ «Електропри­лад».

Природно, Юрія Кисляковсь­кого це не влаштовувало — адже за розпродаж приміщень заводу за викидними цінами довелося б відповідати. І 31 березня 2008 року підприємство стало ареною справжнього бою — зі стріляниною гумовими кулями, киданням цеглин з дахів, вибухами петард і вогнями фаєрів. Якби свідками бійки стали охоронці Джорджа Буша, які контролювали того дня центр міста, офіційний візит міг би й не відбутися...

Одним з результатів спроби захопити завод стали тяжкі травми, отримані новим головою правління «Електроприладу» Михайлом Єфименком. «Швид­ка» відвезла його до лікарні. Момент побиття голови правління потрапив до об’єктивів телекамер і був показаний на каналі ICTV. Саме завдяки втручанню «четвертої влади», яка неупереджено задокументувала побоїще, міліції вдалося затримати деяких його учасників, і сьогодні вони вже дають свідчення.

Підтримують колишнього директора лише кілька десятків працівників, які «вижили» в процесі масштабних скорочень персоналу. (На початку 90-х на заводі працювало 3000 осіб, сьогодні — близько 200.) Причому деякі з працівників зберегли свої місця не завдяки високому професіоналізму, а виключно завдяки лояльному ставленню до Юрія Кисляковського. Ну а особливу лояльність виявляє та частина колишніх керівників підприємства, яку було залучено до поділу власності. Наприклад, згаданий вище Петро Табалов і ще п’ятеро членів правління «Електроприладу» були водночас співвласниками ТОВ «Ріелтіінвест груп», якому продавалися за заниженою вартістю будівлі заводу. Зрозуміло, що такі люди пов’язують своє майбутнє не з подальшим розвитком підприємства, а з Кисляковським. І зрозуміло, чому ці люди намагаються запевнити громадськість та органи влади в тому, що Юрій Кисляковський користується пошаною і повагою на заводі.

Нові акціонери все ж таки змогли відновити нормальну роботу заводу. Більшість працівників «Електроприладу» сьогодні виконують свої трудові обов’язки й отримують зарплату.

Крім повернення незаконно реалізованої власності заводу, у планах акціонерів — активний розвиток підприємства. Для цього вони збираються до 2010 року інвестувати в завод понад
100 млн. грн., збільшивши число робочих місць у 2,5 разу. А за рахунок цього завод зможе брати гідну участь у реалізації державних (у тому числі оборонних) програм. Головне, щоб цьому не завадило колишнє керівництво заводу.