Подвійні стандарти в умовах монополії на продаж деревини

04 березня, 2011, 15:01 Роздрукувати Bипуск № 8, 5 березня-11 березня 2011р.
Відправити
Відправити

Цукор, молоко, гречка, борошно... Зростання цін на харчові продукти вже нікого не дивує. Звикли. До того ж чомусь переконані, що цим переліком справа аж ніяк не обійдеться.

Цукор, молоко, гречка, борошно... Зростання цін на харчові продукти вже нікого не дивує. Звикли. До того ж чомусь переконані, що цим переліком справа аж ніяк не обійдеться. Де прорве завтра? Що відбувається на інших товарних ринках, які входять у компетенцію Мінагропрому? Намагаючись відповісти на поставлені запитання, ми опинилися на сайті Державного агентства лісових ресурсів. (Так з 15 лютого називається колишній Держкомлісгосп. Принципова різниця полягає в тому, що Держкомлісгосп підпорядковувався Мінекології, а його наступник, Держлісагентство, - у сфері підпорядкування Мінагрополітики.) На сайті розміщено новину від 23 лютого, підготовлену прес-службою держагентства, - «Аукціон з продажу деревини - прибуток державі чи смерть меблевої галузі?». За фразами-гаслами нескладно розгледіти майже гарантоване зростання цін на сировину (необроблений ліс) - на 30-40%. Причому, схоже, самими цінами неприємності для споживачів лісу не обмежаться. Судячи з усього, для них повертається вся проблематика 2006-2007 рр. (детально див. «ДТ» від 22.12.2007 р. «А «бос» і нині там!» М.Гордєєва і «Чужими руками? Створено монополіста-посередника, який диктує свої умови ринку необробленої деревини» В.Власова), яку тоді вдалося подолати, в тому числі й після втручання прем’єр-міністра, тобто нинішнього президента Віктора Януковича...

Максимальний прибуток за будь-яку ціну?

Ось витяг зі згаданого тексту.

«З приходом нового керівництва в Державне агентство лісових ресурсів загострилося протистояння деревообробників і мебльовиків України з тими, хто вирощує і реалізує деревину. Деревообробники незадоволені тим, що вся деревина тепер продаватиметься через аукціони, і вважають, що аукціони матимуть руйнівні наслідки для меблевої промисловості країни. У свою чергу Держлісагентство має свою позицію: «Наше завдання - одержувати максимальний прибуток від продажу лісу, щоб галузь мала гроші на будівництво лісових доріг та створення нових лісів. Ми не можемо дотувати мебльовиків, - сказав голова Держлісагентства Віктор Сівець. - Отож введення аукціонів дозволить формувати ринкову ціну на сировину та створити рівні умови для всіх учасників ринку».

«Добре організовані об’єднання українських лісопереробників монополізували право на переробку українського лісу, утримуючи ціни на вітчизняному ринку деревини на 30-40% нижче, ніж на європейському та азіатському».

«Деревообробники звикли мати надприбуток, використовувати сировину нераціонально та виробляти неякісну продукцію. Але якщо ціни на деревину для них піднімуться, це змусить використовувати її ефективніше, модернізувати своє виробництво, впроваджувати нові технології й виготовляти конкурентну продукцію».

«Якщо взяти європейський досвід, то вся деревина цих країн виставляється на аукціоні і продається за ринковими цінами, і держава від цього лише виграє. Продаж державного стратегічного ресурсу - лісу - має відбуватися прозоро і тільки через аукціони, і від цього виграють усі».

Вперед у минуле

Скажемо прямо, деревообробники та мебльовики шоковані такими твердженнями. Їм здавалося, що повернення до минулого неможливе. Адже, за іронією долі, в 2006 році саме Віктор Сівець, який обіймав тоді посаду голови Держкомлісгоспу, зробив першу спробу організувати монопольні торги лісом на одній столичній біржі. Результат: Кабмін Віктора Януковича «рішення Держкомлісгоспу скасував як «корупційно мотивоване» (Газета «2000» від 10.12.2010 р., Тетяна Маринова «Подвійний капкан для президента»).

До речі, торгівля за примусом, у тому числі тільки через одну біржу, об’єктивно не може подобатися не тільки покупцям - деревообробникам, а й продавцям - лісгоспам, які, будучи по суті незалежними суб’єктами підприємницької діяльності, в цій ситуації де-факто потрапляють під повний контроль регулятора. У результаті ліс, який знаходиться в різних точках країни, пропонують за однією і тією ж ціною, яку чомусь називають «прозорою» і «ринковою», хоча це фактично монопольно встановлена мінімальна ціна продажу.

Отож фраза про те, що «з приходом нового керівництва загострилося протистояння деревообробників і мебльовиків», справедлива лише в частині зміни керівництва, яке знову намагається проводити свою ідею реалізації лісу виключно через «прозорі аукціони», виключивши прямі бізнес-контакти лісгоспів із крупними споживачами лісу.

Щоправда, така принципова позиція чомусь допускає прямі домовленості лісгоспів з переробниками, які входять у сферу підпорядкування Держлісагентства і споживають ні багато ні мало відсотків 30 усього заготовленого лісу. Тобто аукціони своїм відвідувати не обов’язково, так само як і платити «прозорі» ціни. Цілком очевидні подвійні стандарти й стосовно компаній - експортерів лісу: вони теж працюють за прямими договорами.

Ситуація ускладнюється ще й тим, що, загнані на аукціон великі деревообробні підприємства не знаходять там сировини в потрібній їм кількості та асортименті. Так, асоціація «Меблідеревпром» подавала попередню заявку на закупівлю 759 тис. кубометрів технологічної сировини на лютневому аукціоні з закупівлі лісу на II квартал 2011 року, на торгах же було виставлено до продажу всього близько 450 тис. кубометрів. Де цим підприємствам, виникає запитання, тепер узяти іншу необхідну сировину, якщо заборонено прямі контакти з лісгоспами, монопольними заготівельниками лісу? Адже йдеться про серйозні безперервні виробництва з іноземними інвестиціями, які споживають за рік 100-800 тис. кубометрів лісу.

Чи варто дивуватися або вважати чиєюсь заслугою, що практично все з запропонованого на лютневому аукціоні було продано, а ціни відразу підскочили на обіцяні 23% (при тому, що в I кварталі вони вже виросли на 20-30%)?

Це за кордоном, де функціонує реальний ринок, а не його імітація, купувати можна щодня, у нас же торги проводяться раз на квартал. Тобто українське підприємство, відмовившись від закупівлі сировини на квартальному аукціоні, ризикує залишитися без сировини й зупинити свою діяльність.

За таких порядків, хоч яку ціну постав, усе куплять. А якщо відмовляться, «то в нас є експортери, котрі із задоволенням куплять цей ліс і вивезуть його на свої підприємства за кордон», - каже Віктор Сівець («Бізнес» від 31.01.11 р., «Прямих договорів не буде»).

Проігнорована Держпрограма

Чи потрібно додатково пояснювати, чому бізнес вважає, що такі аукціони будуть руйнівними для меблевої промисловості? Або чим обернеться бажання отримати максимальний прибуток від продажу лісу? Особливо якщо врахувати, що, продаючи меблі, заробляють у 12 разів більше, ніж продаючи необроблений ліс. Тому експорт необробленої деревини з малолісної України - це нонсенс. Багато країн із запасами сировини набагато більшими уже запровадили заборонні експортні мита на вивезення лісу. Наприклад, найближчі сусіди: Білорусь - 100 євро/м3, Росія - 50 євро/м3. У цивілізованому світі загальною є практика, коли експортують тільки надлишки, тобто те, що не може використовувати місцева деревообробна та меблева промисловість.

Однак в умовах, коли вітчизняні підприємства вже не можуть розвиватися в умовах дефіциту лісової сировини, її експорт з України продовжують уперто нарощувати. Тільки торік вивезли за кордон близько 3 млн. кубометрів лісу, що майже в 1,5 разу більше, ніж роком раніше. Вдумайтеся, експорт становив 30% усієї заготовленої сировини.

На жаль, б’ють на сполох із цього приводу не державні органи, а бізнес. Хоча чиновників це зобов’язувала робити Державна програма економічного та соціального розвитку України на 2010 р., яка прямо передбачала: 1) поліпшення лісосировинного забезпечення підприємств деревообробної промисловості; 2) обмеження експорту необробленої деревини.

На практиці все навпаки - обмежили своїх за рахунок збільшення експорту.

Хто заплатить більше

Експортери платять більше? Не факт, особливо якщо розглядати державні доходи. Адже місцеві містоутворюючі переробні та меблеві підприємства не просто купують ліс, вони платять податки, створюють робочі місця і у своїй, і в суміжних галузях, тягнуть на собі інфраструктуру населених пунктів… Дають непорівнянну з продажем необробленої сировини додаткову вартість. Крім того, нескладно перевірити, що ціна лісу з «дотаціями» (так її чомусь називають у Держлісагентстві), насправді - з урахуванням диверсифікованої доставки залізничним транспортом, призводить до того, що витрати на деревину досягають 280-300 грн./м3 усередині країни. Саме ці цифри вказують у своїх аналітичних записках лісопереробники.

А ті горезвісні експортні 400 грн./м3, якими лякають деревообробників, дійсно можуть дозволити собі іноземці, наприклад, розбавляючи невеличкими партіями більш дешеві та об’ємні внутрішні поставки, не втрачаючи при цьому своєї конкурентоспроможності. Варто мати на увазі також, що частину своїх витрат іноземці-переробники перекладають на виробників субсидійованої біоенергії, які можуть добре платити за відходи після переробки лісу. А іноземці-мебльовики часто можуть розраховувати, наприклад, на закупівлю комплектуючих на внутрішньому ринку. Наші ж виробники змушені все це імпортувати. Тому навряд чи це державний підхід - відбирати в них конкурентоспроможність на зовнішньому і внутрішньому ринках, підтягуючи ціни до рівня експортних.

Адже за кожну гривню, отриману від експорту необробленої деревини, вітчизняний покупець завтра заплатить 12 гривень (якщо, звісно, вони в нього будуть) при купівлі імпортних меблів. При цьому місцеві деревообробники залишаться і без зарплати, і без роботи, а держбюджет - без відповідних відрахувань. Усе - коло замкнулося.

Якщо від цього хтось і виграв, то тільки не держава та її пересічні громадяни. Алеж ліс донині де-юре є надбанням народу України.

Антиринкова конструкція

Безперечно, у цивілізованих країнах існує велике розмаїття бірж. Одні торгують реальним товаром, інші віддають перевагу форвардним та ф’ючерсним контрактам, які не завжди передбачають поставки товару покупцям. Тільки функціонують вони не тому, що так хочуть державні чиновники, а тому, що це зручно бізнесу. Він же їх і створює. Біржі тому й користуються популярністю в підприємців, які позиціонують себе як незалежні й неприбуткові структури. Це, зрозуміло, позитивно позначається на розмірах їхніх комісійних.

До речі, не слід плутати біржі з примітивними аукціонами. Це, як кажуть в Одесі, дві великі різниці. І, між іншим, робота бірж зовсім не передбачає заборони на існування аукціонів чи інших форм і майданчиків з продажу товару. Реальність цін на партії товару визначає конкуренція, а вона передбачає якомога більшу кількість незалежних продавців і покупців товару. Оце і є класичний ринок.

Related video

Аукціони ж, на які з волі чиновників заганяють підконтрольних їм продавців і лише окрему категорію позбавлених альтернативи покупців, із завідомо дефіцитною кількістю товару й диктатом цін - це конструкція, швидше, антиринкова. Тут потрібно говорити про подвійні стандарти в умовах монополії на продаж сировини.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК