Податковий кодекс доопрацьовано. Помилки ще залишилися…

Насправді приємно, коли те, що ти пишеш, читають інші люди, але набагато приємніше, коли ці інші роблять з прочитаного висновки. Особливо, якщо це люди з Верховної Ради, і в результаті вони виправляють раніше допущені помилки в економічній конституції країни - Податковому кодексі. Виходить, не даремно з початку поточного року в DT.UA було опубліковано цілу серію матеріалів, присвячених недоробкам, протиріччям і прогалинам Податкового кодексу.

Звичайно, ми дуже далекі від думки, що основним чи бодай скільки-небудь вирішальним мотивом доробки ПК стали наші публікації, швидше, вони стали ще одним струмочком у потужному потоці критики, спрямованої на документ та його авторів. Однак той факт, що більшість (хоча й не всі) з висловлених нами раніше зауважень було враховано, не може, з одного боку, не тішити, а з іншого - не вселяти надії на адекватність авторів документа, усе ще сприйнятливих до критики.

Певна річ, навіть побіжний аналіз законопроекту №8217 «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України (щодо вдосконалення деяких норм Податкового кодексу України)», попри його знач­ний обсяг, свідчить лише про косметичну доробку ПК. Він істотно не впливає на усунення дисбалансу правового статусу платника і держави в податкових відносинах, не усуває в цілому репресивного характеру кодексу, не наділяє платника податків хоч якоюсь мірою значимими правами. Водночас цей законопроект містить цілу низку норм, які, поза будь-яким сумнівом, будуть цікаві для платників податків, оскільки значно вплинуть на їхні окремі права та обов’язки…

Податок на репатріацію

У рамках роботи над помилками законодавець доповнив і змінив п.п. 14.1.193, 64.5, 160.9 ПК, чим усунув очевидні прогалини та протиріччя в регулюванні правового статусу представників нерезидента, зобов’язаних утримувати податок на репатріацію з його доходів. Так, до таких представників закон відносить сьогодні резидентів, які здійснюють представницькі функції на користь тільки одного нерезидента, а також звільняє їх від необхідності реєструватися в податкових органах. Насправді важливість даного нововведення для податкового статусу українських суб’єктів господарювання, які здійснюють операції від імені та в інтересах нерезидентів, складно переоцінити. Адже воно не просто виправило протиріччя в тексті ПК, а й вирішило на користь платника податків одвічну супе­речку про необхідність утримувати подібними суб’єктами податок на репатріацію з нерезидентів. Однак і нині платники податків мусять пильнувати, адже резидент України (фізична чи юридична особа), який має договір доручення (довірчі відносини) тільки з одним нерезидентом, автоматично (за формальною ознакою) може бути віднесений податковою до постійного представництва нерезидента, що спричинить відповідні податкові наслідки.

Є три роки на оскарження

У ПК повернуто категорію, відсутність якої в законі після 1 січня 2011 р. справедливо критикували і платники податків і самі податківці, - узагальнена податкова консультація. Видання цього документа у формі наказу дає можливість податковій службі сформулювати спільні для всієї системи податкових органів підходи до того чи іншого питання правозастосування у податковій сфері. І хоча статус такого документа виписано не так глибоко, як у попередньому законодавстві, здійснення платником податків діяльності відповідно до узагальненої податкової консультації звільняє його від відповідальності (зверніть увагу, не від обов’язку сплачувати, тобто погашати недоїмку, а тільки від відповідальності, тобто штрафу, пені тощо) за податкове правопорушення.

У рамках тієї ж таки роботи над помилками законопроектом №8217 була значно почищена ст. 20 ПК, яка закріплює повноваження податкової служби, в результаті чого зі статті вилучили дублюючі повноваження органу. Також налагоджено систему в податкових періодах (ст. 34), адже раніше різні статті ПК давали різний їх перелік. Крім того, відносний порядок навели в складі та класифікації витрат з метою оподаткування податком на прибуток (розділ 3), що, без сумніву, позитивно позначиться на обліку відповідних операцій. Законодавцем виправлено протиріччя між п. 139.1.9 і п. 44.5 ПК щодо строків і порядку відновлення загублених документів (на користь п. 44.5). Нині такий строк становить 90 днів з моменту повідомлення про втрату документів податкового органу. А якщо ні, то платник втрачає право включати відповідні нарахування у витрати.

З Податкового кодексу вилучено неоднозначний інститут податкової поруки, який давав можливість зняти податкову заставу активів платника податків в обмін на податкову поруку банку перед податковою службою за податковий борг платника.

Фахівцям у галузі цінних паперів буде особливо приємно довідатися, що законодавче регулювання на рівні Податкового кодексу отримали операції РЕПО, тобто операції купівлі-продажу цінних паперів під зобов’язання їх подальшого викупу за заздалегідь обумовленою ціною та в заздалегідь обумовлений термін. Тепер такі операції оподатковуватимуться податком на прибуток в особливому порядку (див. п. 153.9).

Цілу низку норм документа присвячено електронному документообігу між органами державної податкової служби та платниками податків. Так, з моменту набрання законом чинності, з платником податків, який здає податкову звітність в електронній формі, листування може здійснюватися податковою службою в електронній формі. Ця новина навряд чи потішить платника податків. Адже не звиклий до електронного документообігу суб’єкт може легко пропустити повідомлення податкової, більшість з яких має процесуальний характер, тобто передбачає певні строки реагування. Однак прогресивність цього нововведення більш ніж очевидна.

У ПК офіційно закріплено право платника вести бухгалтерський облік згідно з міжнародними стандартами фінансової звітності, які для цілей оподаткування урівняно в статусі з національними стандартами.

Деякі послаблення дано платникам податків у частині подання податкових декларацій, які відтепер вважаються неподаними тільки в разі отримання платником податків письмової відмови в їх прийнятті. Треба думати, це спрямовано проти такого поширеного способу зловживання податковою службою своїми правами, як «узяття декларацій до відома». Однак повернути в законодавство ефективну норму, яка існувала до 1 січня 2011 року і дозволяла платникові у разі неприйняття податкової декларації виконати свій обов’язок шляхом направлення документа з відповідною скаргою на ім’я начальника інспекції, законодавець не посмів.

Ухваленим законопроектом розв’язано колізію між нормами п. 56.18 і 56.19 ПК, які суперечать одна одній, що навесні поточного року викликало необхідність видання окремого листа Вищим адмінсудом України. Тепер платник може оскаржити в суді рішення контролюючого органу про нарахування податкового зобов’язання впродовж трьох років, але не пізніше місяця з моменту завершення процедури адміністративного оскарження, якщо така використовувалася платником.

Пом’якшення драконівських санкцій

Дещо пом’якшено податкову відповідальність платників податків, санкції якої неодноразово характеризувалися, зокрема, й на сторінках DT.UA як драконівські. Так, вилучено п. 120.1.1, який містив одіозний штраф, що запроваджував фактично подвійну відповідальність за вчинення одного й того ж податкового правопорушення (заниження суми податку в податковій декларації та його недоплата). Вилучено санкцію в розмірі 75% від суми недоїмки за податкове порушення, виявлене в платника втретє впродовж 1095 днів. І, найголов­ніше, - з об’єктивного боку правопорушення вилучено таке діяння, як зменшення від’ємного значення податку на прибуток. Тепер це порушення не спричиняє податкової відповідальності! Також позитивною зміною є закріплення на рівні закону норми про те, що санкції застосовуються до платників податків у розмірі, що діють на дату ухвалення рішення про їх застосування (норма діяла до Нового року, та чомусь не ввійшла до ПК).

Роботодавців навряд чи потішить доповнення п. 168.1.5 розділу 4, яке встановлює, що податок на доходи фізосіб із заробітної плати (доходів, виплачуваних фізичним особам) сплачується незалежно від факту виплати зарплати щомісяця.

З іншого боку, бізнесмени передбачувано позитивно оцінять нововведення щодо реєстрації платників ПДВ. Як відомо, з
1 січня поточного року новостворені суб’єкти господарювання не могли добровільно зареєструватися платниками ПДВ. У них було кілька виходів: або використовувати механізм обов’яз­кової реєстрації, для чого необхідно було провести операцію сумнівного змісту, що підлягає оподаткуванню ПДВ на суму 300 тис. грн. (ст. 181), або чекати рік з моменту реєстрації та створювати оборот з платниками ПДВ більш як 50% від загального обороту компанії (ст. 182), або вступати з органами ДПС у корупційну змову, отримуючи свідоцтво платника ПДВ на якійсь не існуючій підставі (скажімо, як продавець конфіскату, за п. 6 п. 180.1 ПК). Принаймні отримання свідоцтва платника ПДВ сьогодні є заняттям невдячним і витратним.

Законопроект доповнює
п. 182.1. Згідно із цією нормою платником ПДВ добровільно може зареєструватися юридична особа, статутний капітал чи балансова вартість активів якої перевищує 300 тис. грн. Враховуючи ту обставину, що статутний капітал може формуватися за чинним законодавством упродовж року з моменту реєстрації юрособи, а при додатковому збільшенні капіталу строку його формування взагалі не встановлено, вимога закону до платника, який бажає зареєструватися добровільно, виглядає більш ніж лояльно.

Позитивним у контексті правового регулювання оподаткування ПДВ є також лібералізація вимог до платників податків, які претендують на автоматичне відшкодування ПДВ. Так, питома частина операцій, оподатковуваних ПДВ за нульовою ставкою, не може бути менша ніж 40% (замість 50%, встановлених раніше), а невідповідності між податковим кредитом платника та податковими зобов’язаннями його контр­агента не мають бути більше ніж 10% від суми відшкодування тільки за попередні три місяці (а не за весь час, як раніше).

Зміною, яку складно переоцінити, є нова редакція ст. 207 ПК, що регулює оподаткування туристичного бізнесу. Свого часу стаття шокувала представників усіх без винятку туристичних компаній. Річ у тім, що жоден бухгалтер чи податковий юрист не міг простежити за польотом розбурханої уяви невідомого автора статті, який примудрився в тексті невеликої норми поєднати протиріччя й неузгодженості, що за своєю кількістю і, не побоїмося цього слова, якістю могли б конкурувати з усім Податковим кодексом у цілому. Абсурд викладу, алогічність норм змусили багатьох замислитися якщо не про майбутнє галузі, то принаймні про те, як працювати в поточному сезоні. Треба думати, автора ст. 207 або його керівництво відгуки «вдячних» читачів цього продукту законотворчого мистецтва, розміщені, зокрема, й на сторінках DT.UA, змусили все-таки викласти статтю в новій редакції. Зазначимо, що її написання, мабуть, довірили іншим людям, які перебувають у тісніших стосунках із формальною логікою та здоровим глуздом, ніж її попередні автори. Так чи інакше, стаття має явно кращий вигляд: порядок оподаткування зрозумілий, хоча окремі моменти все-таки не до кінця виписані законодавцем.

Цілу низку норм законопроекту присвячено розв’язанню проблем оподаткування, пов’язаних з прогалинами законодавства, які регулюють відносини на стику нового й старого, тобто ті, що виникли до запровадження Податкового кодексу і продовжуються вже цього року.

Без подальшого доопрацювання не обійтися

Звичайно, у короткому газетному матеріалі ми змогли звернути увагу тільки на основні положення досить великого законо­проекту. При цьому, беручи до уваги традиції української нормотворчості останнього періоду, текст законопроекту в деталях ще може змінитися до підписання його президентом. До речі, це може піти на користь документу, який рясніє друкарськими помилками та редакційними неточностями. Однак викладеного вище достатньо для того, щоб скласти загальне враження про доопрацювання Податкового кодексу й не вскочити в халепу із застосуванням основних податкових норм після набрання законом чинності.

Так чи інакше, ухвалення законопроекту №8217 (тим паче в контексті затвердження змін за спрощеною системою оподаткування) є позитивним для податкової системи та податкових правовідносин у цілому, адже будь-яка робота над помилками робить документ якіснішим, ефективнішим. При цьому саме в контексті роботи над Податковим кодексом виникають два дуже чутливі запитання, на які в нас відповіді немає. По-перше, хто заважав вичитати документ до дати набрання ним чинності, чим спричинено такий низький рівень законодавчої техніки, що породив хвилю критики, під якою було фактично поховано увесь авторитет авторів поперед­ньої редакції документа? Чому в першій редакції ПК були наявні навіть граматичні помилки, які виправляються нині на кількох сторінках законопроекту №8217?

І наступне запитання. Чому в законопроекті враховано не всі недоліки ПК, чому законодавець підійшов до доопрацювання кодексу вибірково, половинчасто? Звісно, Податковий кодекс складно доопрацювати за один раз. Практика правозастосування постійно вказуватиме на нові й нові недоліки. Але ж є речі очевидні, які лежать на поверхні, про які писали навіть у ЗМІ. Чому про них «забули»?

На жаль, розраховувати на відповіді на ці запитання було б наївно…