Податковий борг

Високий резонанс, що його викликав в Інтернеті на бізнес-ресурсах лист Вищого адміністративного суду України від 24 жовтня 2013 р. №1484/12/13-13, який стосується окремих юридичних аспектів порядку стягнення податкового боргу, не має під собою якихось реальних підстав.

ВАСУ всього лише роз'яснив суть юридичних нюансів процедури стягнення податкового боргу, ще раз зазначивши, що стягнення податкового боргу з фізичних осіб і юридичних осіб - суть різні процедури. Першу здійснює виконавча служба в порядку, визначеному Законом "Про виконавче провадження", другу - Міністерство доходів і зборів у порядку, визначеному Податковим кодексом (ПК). Перша процедура проводиться на підставі виконавчого листа, друга - без нього, на підставі податкового повідомлення-рішення і рішення адміністративного суду, ухваленого в порядку ст. 183-3 Кодексу адміністративного судочинства (скорочене провадження) або в порядку загального позовного провадження.

І це все. Ні більше, ні менше. Немає в цьому листі припинення практики подвійного стягнення суми податкового боргу податковою службою, що так порадувало деяких "експертів", і ніякої іншої високої політики. Побійтеся Бога! Де вже нашій податковій службі двічі стягнути податковий борг із платника податків у примусовому порядку?! Річ навіть не в чіткому дотриманні податковим відомством закону (що раніше за ним водилося вкрай рідко) і не у відсутності податкового креативу (проявами якого така багата податкова правозастосовна практика). Річ у потенційно вкрай низькій ефективності такого способу наповнення державного бюджету, як реалізація майна податкового боржника, адже всі "живі" платники податків вирішують проблемні питання з податковою службою, як правило, до моменту виставлення власного майна на аукціон.

Процедура захисту

Однак лист ВАСУ, попри його технічно-юридичний характер, привернув увагу юридичної і податкової спільноти країни до деяких вкрай актуальних питань правозастосовної практики у сфері стягнення податкового боргу з юридичних осіб за процедурою, передбаченою ПК. Відомо, що ПК і Кодекс адміністративного судочинства (КАС) України передбачають особливий порядок стягнення податкового боргу силами Міністерства доходів і зборів. Можливостей, які таяться в особливій процедурі, встановленій законодавцем на захист прав та законних інтересів платників податків, останні зазвичай не використовують для захисту своїх прав. Хоча правильна побудова захисту платником податків дозволила б йому коли й не уникнути стягнення податкового боргу, те вже точно значно уповільнити процедуру його стягнення.

Побіжно пройдемося по процедурі, відзначаючи окремі, досить цікаві для платників податків, моменти.

Законодавство передбачає, що податковий борг у вигляді коштів може бути стягнений із платника податків - юридичної особи на підставі постанови адміністративного суду, винесеної відповідно до ст. 183-3 КАС України й ухваленої судом у спрощеній процедурі за заявою органу Міндоходів (за відсутності спору між платником податків і податковим органом). Якщо спроби стягнення коштів із платника податків були безуспішними, податковий орган звертається в адміністративний суд з позовом про стягнення податкового боргу шляхом звернення стягнення на майно платника податків. Тут слід зазначити, що практика задоволення судами позовів Міндоходів про звернення стягнення прямо на активи платника податків без індивідуалізації конкретного майна боржника, на яке має бути звернене стягнення, не відповідає закону. Податковий кодекс (п. 89.3 ст. 89) передбачає чітку процедуру опису майна, яке перебуває в податковій заставі, а також неможливість звернення стягнення на майно, яке не перебуває в податковій заставі (п. 95.1 ст. 95). Тому Міндоходів у своєму позові має вказувати конкретне майно платника податків, раніше ним описане. При цьому податковий орган має довести суду, що дії зі стягнення податкового боргу за рахунок коштів платника податків не увінчалися успіхом.

Прострочене ППР

Тепер стосовно самого судового процесу. Розглядаючи позовну заяву податківців, суд має проаналізувати всі обставини, які лежать в основі позову. Судова практика неоднозначна щодо того, чи повинен суд давати оцінку самому податковому повідомленню-рішенню (ППР), якщо воно не було раніше оскаржене платником податків у суді. На думку багатьох суддів адміністративних судів, оцінка законності ППР як підстави для стягнення боргу з платника податків не є неприпустимою, оскільки не охоплюється предметом позову контрольного органу. При цьому платник податків мав, однак не скористався правом на оскарження ППР у встановлений термін. Тому в досить великій кількості зазначених спорів суди не беруть до уваги заяв платника податків стосовно незаконності ППР, просто зводячи розгляд спору до встановлення формальних обставин справи (терміни прийняття та оскарження ППР, чи узгоджене податкове зобов'язання, чи описане майно платника податків тощо.).

Така практика, на нашу думку, помилкова. Адже адміністративний суд, реалізовуючи завдання адміністративного судочинства (ст. 2 КАС), повинен захищати права, свободи й інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень із боку органів державної влади, а принцип офіційного встановлення всіх обставин справи чітко визначений п.п. 4 і 5 ст. 11 КАС України.

Таким чином, не даючи юридичної оцінки ППР, адміністративний суд просто самоусувається від виконання покладених на нього функцій, штучно звужуючи предмет доведення у справі. Адже якби законодавець хотів передбачити спрощену процедуру розгляду заяв податкової служби про звернення стягнення на майно, він реалізував би таку можливість у рамках ст. 183-3 КАС, а не виводив таку категорію спорів у загальну процедуру.

Ми впевнені - суд не може прийняти рішення на підставі незаконного ППР, навіть якщо платник податків з власної вини прострочив його оскарження. А існують же ситуації, коли платник податків просто не міг оскаржити податкове рішення вчасно (зміна керівництва, неотримання ним рішення тощо).

Неузгоджені зобов'язання

Ще одну проблему правозастосування в цій сфері породжує невдале законодавче формулювання п. 56.18 ст. 56 ПК, згідно з яким при зверненні платника податків до суду з позовом про визнання недійсним рішення контрольного органу грошове зобов'язання залишається неузгодженим до дня набрання рішенням законної сили. Якщо формально тлумачити норму статті, виходить, що щоразу, коли платник податків звертається до суду з позовом, у тому числі й безпідставно, просто зловживаючи своїм правом, його податкове зобов'язання стає неузгодженим. Таким чином платник податків, послідовно подаючи до суду позови, може просто "підвішувати" своє зобов'язання в статусі неузгодженого на необмежений час. Адже закон пов'язує неузгодженість зобов'язання навіть не з фактом узяття судом позову до розгляду, а з фактом звернення платника податків до суду!

Чи можливий такий хід платника податків? Безперечно! Що має зробити суд, який розглядає позов податкової про стягнення податкового боргу, отримуючи підтвердження (одне, два, три….) про оскарження ППР платником податків (що викликає його неузгодженість)? Теоретично, керуючись п. 56.18 ПК, відмовити в позові або як мінімум зупинити провадження до ухвалення рішення щодо поданого платником податків позову. Питання суперечливе. На нашу думку, суд може взяти до уваги формулювання п. 56.18, який говорить не про неузгоджене зобов'язання, а про зобов'язання, що вважається неузгодженим. Остання категорія не визначена чинним законодавством, як не визначені й наслідки на випадок, коли податкове зобов'язання вважається неузгодженим. Однак якщо застосовувати такий підхід до тлумачення норми, то будь-яке оскарження платником податків (у тому числі найперше) ППР до суду не може зупиняти процедуру стягнення податкового боргу, що також неправильно. Безперечно, норма п. 56.18 ст. 56 підлягає уточненню законодавцем.

Підсумовуючи вищевикладене, зазначимо, що процедура стягнення податкового боргу, як і, ніде правди діти, більшість податкових процедур, уже багато років кишить суперечностями й неузгодженостями, що потребують уваги законодавця, який, замість виконання своїх прямих функцій, у пориві чергової передвиборної боротьби шукає і знаходить проблеми там, де їх немає. Згадаймо, наприклад, недавній випадок із невинною поправкою до Податкового кодексу, яка, коли вірити опозиційним депутатам та деяким непорядним "експертам" (слід гадати, не обтяженим вищою юридичною освітою), вже "майже зняла" з передвиборних перегонів одного з кандидатів у президенти.

Таким чином, поверховий, упереджений і кон'юнктурний підхід - незмінно основний тренд законодавців усіх мастей у підходах до податкового регулювання, якість якого значно більше шкодить економіці та міжнародному іміджу України, ніж усі, разом узяті, вітряки, що їх так героїчно створюють і не менш героїчно поборюють вітчизняні політики.