ПЛАТИТИ НЕ МОЖНА ОПТИМІЗУВАТИ

Платити податок, платити завжди, платити до дір у бюджеті

І будуть щасливі в ДПАУ, вчителі і діти

В. Маяковський — аудитор

Про важливість розділових знаків

Від того, у якому місці заголовка керівник поставить кому, залежить майже стільки ж, скільки і від постановки коми у фразі «страчувати не можна помилувати». Відмінність лише в тім, що йдеться про життя і смерть підприємства. До такого висновку підштовхує щоденна практика ведення бізнесу в умовах фіскальних надапетитів держави.

Не секрет, що у держави з грошима туго. Їй не по кишені утримувати армію, важко забезпечити задекларовані в Конституції безкоштовні медицину й освіту тощо. І коли відбувається чергове бюджетне НП, перед ДПАУ відразу ставиться завдання із додаткової мобілізації в казну енної кількості гривень.

Для бізнесу, що бажає вижити в таких умовах, консультанти з податкового планування рекомендують дедалі витонченіші схеми в ролі інструмента мінімізації податків і, зокрема, ПДВ. Ми спробували розібратися, у чому їхня суть.

Платник податків, а не митар, цінний ресурс держави

Порівняльний аналіз інтенсивності спеціальних запитів у пошукових системах показує, що інтерес до словосполучення «планування податків» порівняно малий — близько 10%, зате «уникнення ПДВ» цікавить понад 32% тих, хто звертається до інтернет-ресурсу. При цьому не секрет, що саме планувати в нас і не вміють, а от «уникнути ПДВ» хочуть. Ціна такого підходу — судові (у тому числі й карні) справи.

Уявіть собі, щодня по дорозі на роботу ви пішки долаєте ряд вулиць з інтенсивним рухом. При цьому у вас існує кілька варіантів шляху. Є, наприклад, маршрут, де на світлофорі завжди горить «зелений» для пішоходів (підприємців), але машини (податківці) на це не звертають уваги і частенько їх давлять. Правоту пішохода, котрий потрапив у ДТП на такому маршруті, досить легко довести в суді. Але тільки й того. Колишнього здоров’я він уже не матиме. Чи буде легше постраждалому (ще гірше — небіжчику) від усвідомлення своєї правоти? Це чимось схоже на поводження підприємців, що мріють про повернення їм експортного ПДВ.

Другий шлях передбачає порушення усього що лише можна, у розрахунку на «пощастить» або на спробу відкупитися від міліціонера, коли впіймають. Ця аналогія стосується тих, хто намагається ухилятися від сплати податків.

Третій шлях — власне планування. Найскладніший, трудомісткий — для обережних. Він передбачає перехід вулиць підземним переходом, а у випадку його відсутності — вибір маршруту, де «зелений» горить хоч і не завжди, але й можливість зустрічі з автомобілем мінімальна. У цьому разі ви платите всі податки, але їх мало. Ви не викликаєте пильної уваги податкової, бо ні за суттю, ні за формою не є «мінімізатором», котрий зриває план ДПАУ з наповнення бюджету.

Учитися, учитися й учитися правильно платити податки

Розповідає Вадим Голданов, аналітик ДП «Укрінвестгруп»:

— Пропоную розглянути часто наведену на бухгалтерських семінарах «експортну» схему з використання можливостей, наданих податковим законодавством у частині договору комісії з дорученням експорту товару за кордон (див. схему).

Отже, вам (підприємству—платнику ПДВ) необхідно закрити ПДВ у 20 одиниць. Ви купуєте товар на експорт у виробника (№1) за 120 одиниць із котрих 20 — це ПДВ. І відразу передаєте його комісіонеру (№2) із дорученням експортувати. Розраховуєтеся з №1 грошима, отриманими від комісіонера, — 101 одиниця, і власним векселем у 19 одиниць, що в сумі складе 120 одиниць. Відповідно до п. 6.2.1.закону про ПДВ, ви отримуєте право на застосування 0-ї ставки ПДВ за фактом експорту вашого товару за кордон, оскільки комісіонер виконує відправлення товару за кордон від вашого імені. Потім виробник товару, котрий отримав від вас 101 одиницю грошима і 19 у вигляді векселя, продає вам ваш же вексель із дисконтом, скажімо, за 15 одиниць.

У результаті всього ви пропустили через себе у бік виробника 116 грн. (із них 101 прийшла від комісіонера), закрили 20 грн. власного ПДВ, заплативши усього 15 грн.

А підприємства №1 і №2, які можуть бути членами одного холдингу, експортували свій товар на 100 одиниць. При цьому уникнули 20 одиниць ПДВ, повернення яких вони змушені були б чекати від держави до «другого пришестя». Щоправда, при цьому вони отримали лише 15 одиниць у вигляді вашого векселя. Для них це вигідно — адже краще отримати хоч щось і відразу, аби запустити в оборот, аніж нічого. Крім того, фактично відбувається самоінвестування експортного виробництва — того самого, що приносить валюту державі.

Звісно, схема вимагає участі в проводках фахівців і додаткової роботи. Але в результаті — законне зменшення відрахування податків, хоча податкова намагатиметься знайти найменшу неточність, аби покарати «оптимізаторів» штрафами. Це як ловля мізеру в преферансі: найменша неточність призводить до того, що замість «залізного» мізера «чіпляється паровоз».

Інший момент відзначає Петро Шарафетдинов, член Асоціації менеджмент- консультантів:

— Схема, зменшуючи виплати з ПДВ в одного підприємства, може призводити до зростання виплат по інших статтях у його контрагентів. Якщо розглядати всю групу підприємств, які беруть участь у схемах за декілька податкових періодів, то загальна сума податків, що спрямовуються державі, може не зменшитися, а навіть зрости!

— То за що ж ми боролися? За яких же умов і для кого такі ігри стають доцільними? — мабуть, вигукне читач, котрий відчув себе обдуреним.

Аналітик-консультант Вадим Голданов пояснює:

— Планування — це не просто вибір між різноманітними варіантами, що забезпечують низький рівень податкових зобов’язань. Це організація бізнесу. У схемі з’явилися додаткові юрособи — а це ж платежі в бюджет із зарплати персоналу, оренда, місцеві податки тощо. Це і якась своя цілком легальна діяльність, що наповняє бюджет і створює робочі місця. Таким чином сама держава створює робочі місця в сфері фінансових послуг. Що ж стосується схем оптимізації, то придатність їх визначається якістю товару і контрагентів. Тут багато що залежить від деталей — мені відомі як успішні випадки, так і навпаки.

Отже, «правила гри» залишаються незмінними. Держава стягує податки, ми — платимо. Сенс існування підприємств полягає в тому, щоб заплатити — податки, штрафи і всякі донарахування для виконання популістських обіцянок тих, хто хоче бути хорошим і щедрим за чужий рахунок. Хоча не секрет, що лише частина цих податків йде за призначенням — на фінансування соціальної, освітньої, наукової та культурної сфер. А частина витрачається бездарно — на утримання бюрократичного апарату, котрий, як стверджував Паркінсон, працює лише на себе.

Оптимізація бізнесу й оподаткування, принаймні, дає можливість вибору й активних дій. А це все ж краще, аніж тихо носити дулю в кишені й обурюватися на кухні податковим свавіллям держави. І це вже — велике досягнення нашої правової держави, яку ми самі, усі разом, побудували за 11 років.

Честь і хвала їй!