Перечитуючи «Робінзона Крузо…»

У світі, напевно, є не так багато книжок, які читали всі. В їхньому списку одне з перших місць посідає безсмертний роман Даніеля Дефо «Життя та дивні пригоди Робінзона Крузо». Читають цей роман завжди (чи майже завжди) у ранньому дитинстві. І запам’ятовується в ранньому дитинстві завжди та частина книжки, яка розпочинається аварією корабля, коли головний герой потрапляє на безлюдний острів. Потім юний читач не може відірватися від читання сторінок, де описуються численні й багаторічні пригоди Робінзона на острові. І закінчується дитяча увага на тому моменті, коли головний герой рятується на кораблі, який випадково зайшов у бухту. Юні читачі назавжди запам’ятовують фразу: «Так залишив я острів 19 грудня 1686 року за корабельним календарем, пробувши на ньому двадцять вісім років два місяці й вісімнадцять днів…»

Проте деякі моменти книжки залишаються поза увагою читача: для дітей вони надто дорослі, а дорослі читачі, як правило, книжку якщо й перечитують, то тільки ту частину, яка була цікава в дитинстві.

Уже на першій сторінці роману головний герой повідомляє про себе таке: «Через те що в сім’ї я був третім, то мене не готували до жодного ремесла, і голова моя з юних років була набита різними нісенітницями. Батько мій… дав мені досить пристойну освіту в тому обсязі, в якому можна її здобути, виховуючись удома та відвідуючи міську школу. Він хотів, щоб я був юристом, але я мріяв про морські подорожі…» Батько ж справедливо був проти «бродяжницьких нахилів» сина. Велика виховна розмова батька з юним нащадком ні до чого не привела. Він сказав матері таке: «...мені вісімнадцять років, а в ці роки пізно вчитися ремесла, пізно готуватися в юристи. І якби навіть я поступив переписувачем до стряпчого, я знаю наперед, що втечу від свого патрона, не дотягнувши терміну випробування, і піду в море». Нагадаємо читачеві, що в Англії тривалий час адвокатом можна було стати, не закінчуючи юридичного факультету. Ще в першій половині XIX століття Чарльз Діккенс працював переписувачем у двох адвокатських конторах, якийсь час сподіваючись вибитися в люди з допомогою юриспруденції. І почав працювати Діккенс переписувачем в адвоката в 13 років. От чому Робінзон Крузо вважав, що в 18 років уже «пізно готуватися в юристи»!

Ці, здавалося б, малозначущі факти з життя Робінзона дуже важливі для оцінки не менш дивних (ніж життя на острові) подій, які сталися в його житті після чудесного порятунку.

Нагадаємо, в Англії Робінзон Крузо був відсутній 35 років. Відійдемо від сюжету оповідання й уявимо собі таку ситуацію: громадянин України, власник серйозних статків і, як нині кажуть, прибуткового бізнесу, зникає з країни на 35 років. Що станеться з його прибутковим бізнесом? Це ж і без питання зрозуміло в країні, де бізнес найчастіше переходить у власність іншої особи без будь-якої згоди власника. А Крузо пощастило. Він випав з бізнесу на 35 років в інший час і в іншій країні. От що сталося з його «активами».

Гроші. Довірена дама, якій Крузо залишив гроші на зберігання, була жива, але «пережила великі негоди і справи її були дуже погані». Боргу з неї Крузо, який повернувся після багаторічної відсутності, не вимагав, а навпаки, допоміг їй невеликою сумою.

Спадщина. Батько й мати Крузо померли, дві сестри та двоє дітей одного із братів давно вважали його померлим, тому нічого не залишили йому зі спадщини.

Бізнес. У Крузо залишався останній шанс забезпечити собі гідне життя. З Лондона він вирушив у Лісабон, щоб спробувати там довідатися про долю своєї плантації в Бразилії та про свого компаньйона по бізнесу. У Лісабоні він зустрів старого капітана португальського корабля, який розповів йому, що дев’ять років тому компаньйон був іще живий, а два повірені, яким Крузо доручив спостерігати за своєю часткою, померли. Про бізнес можна забути? А от і ні! Капітан вважав, що Крузо може одержати найточніші (!) відомості про свою плантацію та зроблені на ній поліпшення, тому що через переконаність усіх у тому, що Крузо зник безвісти та потонув, призначені ним опікуни щороку віддавали звіт про доходи плантації чиновнику державного казначейства. При цьому чиновник постановив: якщо Крузо не повернеться, конфіскувати його власність і одну третину доходів з неї відраховувати до скарбниці, а дві третини - у монастир Святого Августина на бідних і на навернення індіанців у католицтво.

Ще одна цікава юридична деталь. У розмові з капітаном з’ясовується, що Крузо до виходу в море встиг скласти заповіт на користь капітана. Уявіть собі: капітан, довідавшись про зникнення Крузо, не поспішав вступати в права успадкування. Хоча й пред’явив документи, які підтверджують права на спадщину. Певну частину з доходу від плантації старий капітан все-таки одержав і на ці гроші став співвласником торговельного судна. Прямо під час цієї розмови він не тільки зізнався в цьому, а й як компенсацію дав Крузо досить значну суму та розписку в тому, що Крузо має права на цю частку в судні. Від цієї частки Крузо, втім, відмовився.

А тепер - найцікавіше! От як підданий Британської корони, перебуваючи в Португалії, 350 років тому одержав належну йому частину доходу від бізнесу в Бразилії. Старий капітан, на користь якого було складено заповіт, вніс ім’я Крузо в офіційні книги торговельного судна, яке мало вирушити в Бразилію. Капітан також засвідчив присягою, що Робінзон Крузо живий і що він - та сама особа, яка від початку придбала землю для того, щоб улаштувати на ній плантацію. Потім Крузо в нотаріуса склав доручення на знайомого купця в Бразилії. Не повірите: доручення не тільки було прийняте в Бразилії, а й усього через сім місяців Крузо одержав від спадкоємців його повірених великий пакет із вкладеннями виняткової важливості документів.

У пакеті, по-перше, містився звіт про прибутки за шість років, починаючи з того року, коли батьки повірених розрахувалися з його другом-капітаном.

По-друге, звіт ще за чотири роки, упродовж яких повірені самостійно керували справами Крузо, поки уряд не взяв під опіку плантацію як майно особи, зниклої безвісти (тоді це називалося цивільною смертю).

По-третє, звіт настоятеля Августинського монастиря, що одержував доходи впродовж понад 14 років.

З тими ж кораблями повірені Крузо передали йому дохід від плантації за поточний рік: 1200 ящиків цукрового піску, 800 пачок тютюну, решту золотом. Наголошуємо, це тільки за один рік.

У пакеті також був лист від компаньйона Крузо. Не повірите: він сердечно привітав його з поверненням, повідомив, як розрісся тепер їхній спільний маєток і скільки дає він щорічно, скільки тепер у ньому акрів, чим засіяна плантація та скільки невільників працює на ній. Далі компаньйон палко (!) просив Крузо повернутися в Бразилію та вступити у володіння своєю власністю, а поки що дати йому наказ, як розпорядитися нею у разі, якщо Крузо не приїде.

А все-таки цікаво, як у книжці, що нині вважається дитячою (але писалася вона свого часу для дорослих), описано не тільки те, як були захищені права власності 350 років тому, а й те, як можна було повернути свою власність після багатьох років відсутності. І не тільки власність, а й плоди та вигоди від неї.

Щоб оцінити зміст останніх 20 сторінок безсмертного роману, просто уявіть собі таке: ви - громадянин України і через особисті обставини виїхали й затрималися, припустімо, у США на десять років. До від’їзду в іншу країну ви були власником бізнесу в Україні, який приносив дохід. А тепер знову хочете повернутися на Батьківщину та скористатися плодами й вигодами від вашої власності, що перебуває в Україні. Смішно, правда? Щоб полегшити завдання, уявімо, що ви були відсутні лише два роки. Та це теж смішно…

Тільки й залишається перечитати роман Даніеля Дефо та пошкодувати, що 350 років тому перед тривалою турпоїздкою на безлюдний острів не купили плантації в Бразилії…