Парламентські зв’язківці борються за демократію, або Трохи про політекономію телекомунікаційної галузі

Політичне життя країни вирує. Уряд збирається продавати «Укртелеком», у країни чарівним чином з’являються і зникають мільярдні газові борги, депутати Верховної Ради блокують трибуну (а заодно й законодавчу діяльність парламенту) з вимогою провести референдум щодо НАТО. На цьому тлі без уваги громадськості залишаються події не такі масштабні, але не менш значущі для цілих галузей економіки. Наприклад, для галузі зв’язку, яка заробила торік майже 40 млрд. грн., що становить 6% ВВП країни, і продемонструвала темпи зростання 28%, що вчетверо вище, ніж у середньому по економіці.

Однією з таких подій стало перше засідання комітету транспорту і зв’язку Верховної Ради України, яке відбулося 16 січня. На ньому депутати від коаліції й опозиції намагалися домовитися між собою про розподіл восьми підкомітетів: зв’язку, інформатизації та шести транспортних: річкового й морського, авіаційного, залізничного, автомобільного, портів тощо. Спроба ця успіхом не увінчалася. Каменем спотикання став саме підкомітет із питань зв’язку. Виявляється, ані морські перевезення, ані порти, ані залізниці не цікавлять політичні сили так, як телекомунікації. І це при тому, що вплив підкомітету на справи галузі хоч і значний, але дуже багатоступінчастий і опосередкований.

Нагадаємо, що формально комітет ВР із питань транспорту і зв’язку вважається відданим опозиції: його головою є депутат від Партії регіонів Володимир Козак, екс-керівник «Укрзалізниці». Проте половина з 26 депутатів — членів комітету — члени фракцій БЮТ і «НУ—НС». У тому числі два заступники голови — Юрій Крук і Олександр Третьяков. Ще 12 членів комітету — депутати від ПР, один — комуніст.

У складі комітету — майже всі особи, згадані «ДТ» у прогнозі щодо розподілу сфер впливу в галузі після дострокових виборів ВР (№38 за 13 жовтня минулого року). Крім, хіба що, колишніх опонентів Олега Шевчука та Станіслава Довгого, які поповнили, відповідно, комітет з питань соціальної політики і праці та бюджетний комітет. За попередньою домовленістю, очолити підкомітет інформатизації мав Віталій Корж. А от на посаду голови підкомітету з питань зв’язку є два кандидати: бютівець Євген Зимін (екс-керівник «Пріокому») — від коаліції та регіонал Юрій Мороко (один із засновників телекомунікаційної компанії «ММДС Україна») — від опозиції.

Під час дискусії депутати від ПР зазначали, що підкомітет із питань зв’язку — єдиний на сьогодні орган у сфері телекомунікацій, який поки що не контролюється коаліцією. До того ж це орган не виконавчої влади, а законодавчої. І якщо його буде «передано» коаліції, то опозиція втратить навіть мінімальну можливість виконувати перед­бачені коаліційною угодою функції контролю за діями влади в галузі зв’язку.

Депутати більшості нагадували, що коли країною управляв уряд, сформований регіоналами, він ні на кого не зважав, вибудовуючи вертикалі влади на свій розсуд. Аргумент у цій ситуації звучить трохи дивно. З одного боку, вважається, що «узурпація» ПР влади в країні призвела до перевиборів. З іншого — виходить, що нинішня більшість теж готова йти на «узурпацію», пропонуючи як виправдання «з нами також не церемонилися». Чим же тоді нова влада краща за стару?

У відповідь на заперечення з боку депутатів опозиції «коаліціанти» заявили, що ПР у такому разі не отримає жодного підкомітету. Принциповість сторін призвела до того, що жоден підкомітет не було розподілено. А робота комітету ВР із питань транспорту і зв’язку досі заблокована...

Проте, якщо тверезо проаналізувати структуру впливу в телекомунікаційній галузі за різних правлячих коаліцій, картина виходить не така вже й лінійна (див. табл.).

Так, за уряду Януковича «велика вертикаль» контролювалася ПР. Це посади і прем’єр-міністра, і профільного віце-прем’єра, і міністра транспорту і зв’язку, і керівника держдепартаменту зв’язку та інформатизації, а також керівників Держкомітету з ТБ і радіомовлення та Концерну РРТ.

Однак навіть у ті часи значна кількість органів влади, які мають можливість впливати на стан справ у галузі зв’язку, залишалася під контролем «помаранчевих». Починаючи від президента, секретаріату президента та РНБО і закінчуючи Міноборони та Генштабом, парламентським комітетом і підкомітетом, а також СБУ й судовою системою.

Щодо Національної комісії регулювання зв’язку, то на час призначення Януковича прем’єр-міністром цей орган вважався «помаранчевим», призначеним президентом. Але президент, до сфери повноважень якого відповідно до Закону «Про телекомунікації» входить регулятор, більше двох років не звертав уваги на те, що діяльність телекомунікаційного регулятора фактично паралізовано — конфліктами, відсутністю нормальних умов роботи і навіть приміщення. Проте ринок не міг чекати, й уряд прийняв рішення провести в НКРЗ кадрові призначення, керуючись Законом «Про Кабінет міністрів» і Конституцією.

Тому, починаючи з березня минулого року, НКРЗ (а разом із нею Держінспекція зв’язку й «Укрчастотнагляд») також потрапила у сферу впливу Партії регіонів. Однак у структурах НКРЗ залишилося багато керівників, пролобійованих туди бізнесом, близьким до «помаранчевих».

Та й президент формально зберіг контроль над НКРЗ. Коли ближче до виборів його переконали проявити принциповість стосовно контролю над галуззю, він навіть зумів своїми указами паралізувати роботу комісії.

Так само складно сказати, до чиєї сфери впливу належить «Укртелеком». Його керівництво хоч і вважається близьким до БЮТ, проте традиційно швидко знаходить спільну мову з будь-якою владою.

Отже, в період «біло-блакитного» уряду тодішня опозиція контролювала понад 50% органів, які так чи інакше впливали на ринок зв’язку. Слід також врахувати, що до тієї правлячої коаліції входили й соціалісти, бізнес яких не має стосунку до бізнесу регіоналів. Зокрема, їм за квотою відійшло Міністерство транспорту і зв’язку. А нардеп-соціаліст Сергій Чукмасов відзначився як найактивніший лобіст телекомунікаційних інтересів близьких до нього бізнесменів. Однак за інерцією мислення багато хто переконаний у протилежному: «біло-блакитна» влада цинічно підім’яла під себе всю галузь...

Сьогодні прийнято вважати, що після перевиборів ситуація в галузі зв’язку кардинально змінилася, стала демократичною. Дивимося на правий бік таблиці й бачимо, що нинішня коаліція контролює все, крім парламентського комітету в справах транспорту і зв’язку і поки що підкомітету зв’язку. От стосовно цього депутати-регіонали й запитують — а чи правильно вважати демократичними зміни, під час яких від співвідношення повноважень опозиції та коаліції 50 на 50 перейшли до іншої крайності — 100:0 на користь коаліції, перевага якої в парламенті становить усього два голоси?

Ну а на паралізований комітет у справах транспорту і зв’язку чекає серйозна законотворча робота. Необхідно розглянути більш як десяток важливих законопроектів. Наприклад, невідкладний президентський законопроект №1315 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (про дер­жавне регулювання природних монополій)», яким пропонується надати НКРЗ статус «органу державного регулювання» (що може призвести до реорганізації та перепризначення складу комісії). Або ухвалені позаторік у першому читанні законопроекти про перенесення мобільного номера в національному роумінгу. Серйозні зміни в галузі пропонуються й у законопроекті Віталія Коржа (у минулій каденції проект значився під №2394).

Тому хочеться сподіватися, що обидві політичні сили — і ПР, і «НУ—НС» із БЮТом, яким за останні роки доводилося і управляти, і працювати в опозиції, зможуть швидко вилікуватися від дитячих хвороб типу «переможцю — все, переможеному — нічого». Невідомо, як складеться політична кон’юнктура завтра й кому з ким доведеться ділитися портфелями. Основний постулат демократії — це розумний баланс владних можливостей між переможною коаліцією й опозицією, незалежно від кольорів їхніх прапорів. У будь-якій західній країні опозиція має значні права у формуванні органів влади та контрольні функції. І зараз час сіяти...