Односімейний будинок чи квартира в багатоповерхівці?

Визначаючись із питанням "де жити?", українцям слід враховувати і закордонний досвід малоповерхового житлового будівництва

Якщо набрати у Google "Панорама Парижа у розширенні 26 гігапікселів", можна побачити, що домінантами міста виступають шпилі церков та громадські споруди, а зовсім не житлові будинки. Причина не лише у дбайливому ставленні французів до архітектурної спадщини, а й у їхній психології та традиціях країни. Рядовому англійцеві чи голландцю теж і на думку не спаде купувати квартиру на 15 поверсі. Для них це неприйнятно.

Такий підхід до житлової забудови характерний для багатьох європейських країн. Недарма у рекомендаціях ЄС із будівництва забудовникам радять зводити будинки, максимум, до сьомого поверху. Вище житло вважається некомфортним. За дослідженнями соціологів, у багатоповерхівках у людей починаються проблеми з психікою. Крім того, діти з таких будинків відстають у фізичному та розумовому розвитку.

Проте захоплення висотним будівництвом, характерне нині для пострадянських країн, не оминуло свого часу й високорозвинених держав. Наприклад, у 1950-х роках таке житло активно зводили навіть у столиці Франції - Парижі. Та коли муніципальна влада побачила, що висотні споруди руйнують силует столиці, було вирішено його заборонити. Окремі будинки понизили до прийнятного рівня висотності.

Проте, за словами доктора архітектури, професора кафедри архітектурного проектування Інституту архітектури Національного університету "Львівська політехніка" Ігора Гнеся, багатоповерхове житло в Німеччині, Франції, Австрії будували майже до 1970-х років. Перестали тоді, коли в основному ліквідували гострий повоєнний дефіцит житла і на перший план вийшли питання якості проживання. Так, у середині 50-х років ХХ ст. у США, в Сент-Луїсі (штат Міссурі), було спроектовано і збудовано сучасний 14-поверховий житловий квартал "Прютт-Айгоу". За свою роботу його автор отримав престижну міжнародну архітектурну премію. Але вже в 1972 р. цей квартал примусовим чином звільнили від мешканців і всі будівлі знесли динамітом. Причина - висока криміногенна обстановка, що запанувала в цьому мікрорайоні. Яка, своєю чергою, стала наслідком підвищеної поверховості у поєднанні з високою щільністю заселення та соціальною сегрегацією (це був квартал соціального житла для незаможних верств населення). Аналогічна доля спіткала багато інших комплексів соціального житла у США, Канаді, Європі. Тим часом жоден із численних комплексів соціального житла, сформованих із малоповерхових блокових будинків, не перетворився в нетрі й вогнища криміналітету.

Вже в нинішні часи при вступі Чехії до Євросоюзу їй закинули невирішені житлові питання з мешканцями ромської національності. Недовго думаючи влада виділила чималі кошти на спорудження сучасного мікрорайону "Ханов" із багатоповерхівок у м. Мост. Це були добротні 9-поверхові будинки з усіма комунальними вигодами. Але таке житло зовсім не відповідало способу життєдіяльності ромів. Відтак, усього за кілька років ці будинки перетворилися на руїну. Навколо них виникли купи побутового сміття, труби й батареї центрального опалення опинилися у пунктах прийому металобрухту, а паркет згорів у квартирних "буржуйках".

У Польщі та Німецькій демократичній республіці в соціалістичний період також набудували чимало багатоповерхового житла. Правда, там цих будинків ніхто не знищував, було прийнято відповідні програми з їх реконструкції, модернізації, утеплення, запровадження засобів енергетики, зміни кольористики тощо.

Символ успішності американців

Ще в часи великої депресії 1930-х років у США інший видатний американський архітектор-новатор Френк Ллойд Райт запропонував президентові США Франкліну Рузвельту концепцію виходу з кризи через будівництво односімейного малоповерхового житла. "Вони зробили малоповерхове житло символом успішності американця, - розповідає доктор архітектури, професор кафедри архітектурного проектування Інституту архітектури Національного університету "Львівська політехніка" Ігор Гнесь. - Цей символ - власний будинок у приміській зоні - і тепер торжествує у США. Саме за містом нині проживає більшість американців. Так, можна говорити про висотні споруди Нью-Йорка, Мангеттена, але це зовсім інше середовище - ділової активності. Житлове середовище має бути гуманним.

Трохи згодом, після закінчення Другої світової війни та поділу Німеччини на дві частини, кожна з держав хотіла довести, що вона - краща. У Німецькій Демократичній Республіці влада розпочала масове будівництво багатоповерхового житла. Це було потрібно, щоб забезпечити у зруйнованій країні дах над головою сотням тисяч людей. Натомість у Федеративній Республіці Німеччині влада заохочувала будівництво тисяч і тисяч малоповерхових будинків. Це було політичне рішення. Їх ще називали фортецями проти соціалізму, бо вважали, що людина, котра має власний будинок, ніколи не буде прихильником соціалістичної ідеології".

Та насправді річ не лише в ідеології. Просто людині зручно жити у невисокому будинку і незручно, а також недешево - у висотному.

"Наприклад, у Великобританії, - продовжує Ігор Гнесь, - вище третього поверху мешкає не більше 3% населення країни. Це відповідає стилю життя британців. У одно-двоповерхових будинках також живе більшість сімей у США, Японії, Нідерландах, в інших європейських країнах. Нині в моді так звані блокові забудови. Це 8-10 одно- або двоповерхових будинків зі спільними стінами. Перед будинком передбачено місце для автомобіля, палісадник, за будинком - зелений дворик. Звичайно, там також зводять висотні житлові будинки. Проте, як правило, в них живуть емігранти, що потребують часу для адаптації". У Великобританії, Австрії, Німеччині, Нідерландах популярні квартири на першому поверсі, які мають виділені відгороджені території з безпосереднім виходом з квартири. Так звані відгороджені тераси. Це добре для сімей із дітьми.

"Мені подобається практика житлового будівництва за кордоном, - каже кандидат архітектури, доцент кафедри реставрації архітектурної і мистецької спадщини Інституту архітектури Національного університету "Львівська політехніка" Василь Петрик. - Зокрема, в сусідній Польщі переважає малоповерхова забудова та забудова будинками середньої поверховості. Типовий житловий будинок у Польщі - це будинок на 4-6 поверхів із підземними гаражами, виділеними стоянками для машин біля будинку, дитячими та спортивними майданчиками, з гарним благоустроєм території. Характерним є органічне використання рельєфу".

Критерій вибору житла для поляків, зазначає архітектор, - наявність індивідуального місця для паркування автомобіля. Це входить у вартість купівлі квартири. Всі будинки мають обгороджену територію. А кожен мешканець має свій ключ, є автоматичне зачинення і відчинення брами.

Житло там будують на продаж і чітко відчувають ринок. У великих містах Польщі будівництво здебільшого виходить за межі малоповерхового житла. Виняток становлять Люблін, Жешув, де не було висотних будинків. У містах, де воно було (Варшава, Краків, Гданськ), - зводилося анклавами за межами історичного центру. Для цього виділялися окремі райони з транспортним доступом.

Це житлові кондомініуми, які будують на землях, виведених зі сфери міністерства оборони, промислових зон тощо. Там є підземні й наземні стоянки для автомобілів, дитячі та спортивні майданчики, місця для збирання сміття для кожного будинку.

Безумовно, є й високі будинки, але їх мало. Крім того, вони одинарні й чітко акцентовані у просторі. Кожен із них має свою яскраво виражену архітектуру. І, судячи з відгуків моїх друзів, попри це, там вони не популярні. Люди намагаються знайти малоповерхове житло, яке б мало добрий транспортний доступ до центру та торгових центрів і водночас було б віддалене від магістралей та місць ділової активності.

За словами В. Петрика, в сусідній Польщі зараз дуже хороша транспортна інфраструктура. Є можливість отримувати великі гранти від ЄС на інфраструктурні проекти, реконструкцію та модернізацію шкіл, житлового середовища. І органи місцевого самоврядування цим активно користуються. Що дає можливість розвивати міське середовище.

Проте житлове будівництво розвивається виключно в середніх та великих містах. На превеликий жаль, у малих містах ситуація інша. Спостерігається активний відплив населення зі східних районів Польщі, а також із сіл. У містах із населенням менше 100 тис. людей прикладів активного житлового будівництва майже не знайти. У цьому аспекті Польща нічим не відрізняється від України. Переважно люди шукають житло ближче до місця роботи. Якщо доїжджають автомобілем, то не більше ніж за 30-40 км.

Як розповів архітектор, старший викладач кафедри архітектурного проектування Інституту архітектури НУ "Львівська політехніка" В'ячеслав Якубовський, пріоритет для поляків - власний одноповерховий будинок із мансардою площею 100-200 кв. м. Обов'язково має бути гараж. Переважно ці будинки без городів, з невеликим садочком біля хати. Це, безперечно, економія ресурсів. В Україні також намагаються копіювати польський досвід. Але житлові комплекси, зведені за польськими зразками, в нас набагато щільніші.

У країнах Прибалтики популярні зблоковані будинки - таунхауси. Це перехідний тип житла між односімейним і багатоквартирним будинком, причому дуже економний - у ньому спільні стіни й комунікації. Обов'язково передбачається власний приватний простір. Це може бути зовсім невелика ділянка - 20-40 кв. м.

А як на будівельну сферу впливає влада? За словами В. Петрика, містобудівна політика за кордоном здійснюється переважно на рівні органів місцевого самоврядування. Згідно із законодавством, у західних країнах у цій сфері немає такої централізації й водночас безкарності, як в Україні. Ніхто валіз із грішми до влади там не носить. В Україні органи місцевого самоврядування, по суті, відлучені від активного впливу на містобудівні процеси, що віддані на відкуп забудовникам. Контрольні органи було переведено до центру, і лише зараз ці функції повертають у регіони.

Будинок із невипаленої цегли

Архітектору В'ячеславу Якубовському довелося побувати в багатьох країнах. За його словами, малоповерхова забудова в різних країнах вирішується по-різному. Але краще, ніж в Україні, бо за кордоном ця традиція не переривалася. Якщо взяти Польщу, то там завжди існувало індивідуальне будівництво. Воно було скромним, таким залишилося й тепер. У Європі не прагнуть демонструвати своє багатство. У більшості країн люди живуть у скромних одно-двоповерхових будинках. Знайомий зі Скандинавії, директор великої корпорації, мешкає у звичайному одноповерховому будинку. У будинку може бути мансарда. Земельні ділянки теж невеликі - 300- 500 кв. м.

З метою економії мешканці переважно тримають свої автомобілі на вулиці. Досить часто гаражів просто немає, й автомобіль зберігається на вулиці, під навісом. Особливо раціональні у питаннях житлового будівництва мешканці Скандинавії. Будинків із цегли там дуже мало. Переважно вони з дерева чи каркасні (щитові). Вони значно дешевші від цегляних. Це готові будинки, виготовлені на заводах. Замовнику їх доставляють на одній-двох машинах і монтують "під ключ" на місці за два-три тижні. Їх вартість становить близько 550- 700 євро за кв. м., при середній зарплаті фінів 3-4 тис. євро на місяць.

Є й інші можливості економити на будівництві. Наприклад, за рахунок використання невипаленої цегли - досить надійного будівельного матеріалу.

Як розповів Ігор Гнесь, йому довелося побувати на розкопках стародавньої столиці Туркменістану - Нісі. Там збереглися стіни будинків з невипаленої цегли, яким близько 3 тис. років! А в Південному Ємені є 8-поверхові будинки, збудовані з невипаленої глини, яким понад 600 років. У Франції є навіть науково-дослідний інститут, що вивчає можливості житлового будівництва з невипаленої глини. Її використання цілком можливе при 2-3-поверховому будівництві, відповідає вимогам врівноваженого розвитку цивілізації, забезпечує комфортність мешкання (глина - екологічний матеріал, вона регулює вологість повітря у приміщеннях, добре захищає будинок, і особливо дерев'яні елементи, від гниття), а також значно здешевлює житлове будівництво, оскільки вартість випалювання звичайної цегли зазвичай сягає 80% її повної вартості.

Класичний приклад економії на будівництві продемонструвало свого часу бразильське місто Куритиба, столиця штату Парана. Близько 30 років тому міський голова, архітектор за фахом, зіштовхнувся з гострою житловою проблемою. Він оголосив всесвітній конкурс на максимально дешеве соціальне житло. Перемогла фірма, яка запропонувала місту викупити за власні кошти чималу територію. А потім склала проект забудови, спорудила інженерні комунікації й запропонувала всім бажаючим придбати земельні ділянки під забудову за помірну плату. Таким чином місто значно полегшило тодішню житлову
проблему.

Що цікаво, за кордоном люди намагаються використовувати екологічно чисті будівельні матеріали. Наприклад, у США й Канаді для покриття житлового будинку використовують м'яку бітумну натуральну черепицю. Це досить дешевий і екологічно чистий матеріал, який має гарний вигляд та тривалий термін експлуатації. В Україні її застосовують, але дуже обережно. Якщо брати країни Центральної Європи, то там зазвичай використовують натуральну глиняну черепицю. В Голландії і Великобританії найбільш шановані будівничі - це майстри, котрі вміють покривати будинки соломою або очеретом, оскільки солом'яні й очеретяні покрівлі в цих країнах надзвичайно популярні (до речі, багато підприємливих українців побудували свій бізнес на дуже прибутковому експорті в Європу саме покрівельного очерету).

До того ж у Скандинавії дуже раціонально підходять до внутрішнього планування будинку. Окрім житлової, там створюють так звану побутову зону, де мешканці зберігають паливні матеріали, пральну машину тощо. Зазвичай у малоповерхових будинках є відкриті простори кухні і вітальні. Крім скандинавських країн, це характерно для Канади та США. Дуже багато літніх приміщень при вітальнях - відкритих терас. Так будинок зв'язують із природою.

Українцям, визначаючись із питанням "де жити?", слід враховувати й закордонний досвід. А він свідчить, що населення більшості західних країн прагне жити в малоповерхових будинках. Бажано - з клаптиком землі поруч…