НУ ЩО ЗА КЛАСНИЙ МАГАЗИН, ДЕ Ж ГРОШІ, ЗІН?

Миколаїв — одне з тих міст, у яких середній і малий бізнес розвивається вищими темпами, ніж загалом по країні. Його питома вага у виробництві товарів та послуг сягнула 18%, а за підсумками року, судячи з усього, буде не менше 20%. Та вищесказане не означає, що в цій сфері в місті над Південним Бугом усе гаразд. Більше того, на миколаївському прикладі краще видно ті слабкі місця і в законодавстві, і в організації виконання законів, які потребують особливої уваги.

Те, що малий бізнес посідає дедалі міцніші позиції, прозирає навіть у зовнішньому вигляді Миколаєва. За останні роки центр міста змінився. Ще вчора занедбані, десятиліттями не ремонтовані приміщення на перших поверхах перетворилися на гарно оформлені кафе, бари, магазинчики, всілякі офіси. Показово, що впорядковуються не лише приміщення, а й прилеглі до них території. На них замість неймовірно зачовганого вибоїстого асфальту з’являються доглянуті плиткові покриття, доріжки, клумби тощо. Всі ці вкраплені красоти, що так до вподоби городянам і приїжджим, з’явилися в Миколаєві (втім, як і в містах обласного підпорядкування, районних центрах) і поступово рухаються з центру до околиць аж ніяк не за бюджетні кошти.

Змінюють образ міста малі вітчизняні підприємці. По суті, це не що інше, як інвестиції, які ми так активно й іноді безрезультатно закликаємо з-за кордону. Однак впадає в око й те, що малий бізнес, прикрашаючи міста, створюючи ринок послуг, розвивається занадто однобоко, з «креном» на розвиток мережі — вживемо термінологію недавнього часу — «громадського харчування й торгівлі». Таких закладів — від великих до крихітних — настільки багато (часто в одному кварталі міститься по кілька однопрофільних кафе чи крамничок, інколи — навіть за кілька метрів одне від одного), що мимоволі закрадається сумнів: чи можуть вони при такій скупченості окупити себе. А коли при цьому врахувати, що працювати їм доводиться в умовах низької купівельної спроможності населення і чималого податкового тиску...

Сумніви ці виявилися цілком обгрунтованими. Ось дані, отримані кореспондентом «ДТ» у Миколаївській обласній податковій адміністрації. За минулий рік понад тисячу суб’єктів підприємницької діяльності, які працюють у сфері торгівлі та громадського харчування, виявилися збитковими, а отже, й податку з прибутку не сплачували.

Зрозуміло, що тут ми маємо справу з явною невідповідністю елементарним правилам ринку. Адже коли підприємство функціонує з року в рік і при цьому не має прибутку, то питається — навіщо воно таке його господарям-засновникам? Мимоволі закрадаються підозри, що насправді йдеться не про збитковість, а про фінансові шахрайства. Впадає в око й інша дивовижа. У цієї тисячі збиткових підприємств — не гірше, ніж у їхніх колег по бізнесу, котрі акуратно сплачують податки, — обладнані приміщення, прилегла територія. Інакше кажучи, коштів на інвестиції, що роблять привабливішими їхні заклади, господарям не бракує. А на податкові відрахування — їх немає. Діяльність підприємств такого роду, що примудряються не сплачувати податків, породжує нерівність конкуренції, збиває ритм взаєморозрахунків, сприяє зростанню дебіторської та кредитної заборгованості, а отже, передусім позначається на сумлінних підприємцях.

Начальник відділу Миколаївської обласної податкової адміністрації Сергій Осипенко розповів нам про те, як в області борються з такими аномаліями.

— Починаючи акцію з нормалізації роботи всіх підприємств торгівлі та громадського харчування, ми виходили з того, що кожен такий об’єкт повинен бути окупним. Адже в статутах усіх підприємств обов’язковим є положення про те, що метою їхньої роботи є отримання прибутку. І якщо його немає, то й сенс діяльності зникає. Отримавши дані про збиткові підприємства за минулий рік, ми попередили їхніх власників, що беремо їх під особливий контроль для з’ясування, як вони примудряються працювати собі на збитки.

А скринька просто відчинялася. Більшість таких підприємств «хімічили» з касовими і товарними чеками, тобто пропускали через каси, бухгалтерії лише невелику частину грошових і товарних надходжень, решту — приховували. Таким чином деякі особливо несумлінні господарі крамниць, барів і кафе левову частку своїх операцій проводили в «тіні», показуючи на «світло» лише крихти. Не менш поширеним стало явище, коли власники закладів наймали робітників для торгівлі і надання послуг, а розрахунки з ними проводили не за законом, а за своїми поняттями. Виторг або плата за послуги документально не оформлялися, а зарплата робітникам видавалася в конвертах, минаючи звітність.

Щоб упіймати за руку несумлінних ділків, за словами пана Осипенка, податківці пішли на застосування такого методу, як хронометраж. Ефект перевищив усі очікування. В одному з магазинів, який мав бакалійний, кондитерський і лікеро-горілчаний відділи, під час хронометражу виторг у відділах збільшився, порівняно зі щоденними показниками, відповідно, на 52,75 і…93%... Не менші контрасти вдалося виявити й у низці інших кафе, їдалень та барів. «Фотографія» робочого дня показала, що виторг в одному з кафе збільшився в 2,5 разу, в другому — у 8,5. А на одному з великих підприємств Миколаєва перевірили всі 10 належних йому торгових точок. Виявилося, що тут було продано товару на 16,5 тис. грн. без застосування касових апаратів. Тобто справу подавали так, начебто ця сума взагалі не отримана.

Хронометраж, через який пройшли десятки підприємств, засвідчив, що збитків від діяльності таких закладів зазнають аж ніяк не їхні власники, а держава, суспільство, яких просто обманюють. Зрозуміло, що коли таємне стає явним, то зловмисникам нічого не залишається, як перестати декларувати свою «бідність» і почати сплачувати податки. Що більшість колишніх «бідняків» зараз і роблять. Якщо на початку року в області налічувалося 1062 збиткових приватних крамниць, кафе, барів, то до його середини таких залишилося лише 237. І кількість несумлінних платників податків продовжує зменшуватися. Судячи з усього, якщо податківці й надалі переважно «тиснутимуть» не тих, хто справно платить, а неплатників податків, то невдовзі все ввійде у норму і збитковість того чи іншого закладу матиме хіба що тимчасовий характер.

Ніхто не заперечує — податковий тягар, особливо на середній і малий бізнес, залишається важким, і з його зниженням ми вочевидь спізнилися. Але важливо, щоб за завісою, безумовно, справедливої критики податкового законодавства, правил його застосування вже сьогодні не могли сховатися хитруни, які роблять усе, щоб не платити податків, посилаючись на збитковість.