НЕМАЄ КРАЇН ПРОСТИХ. УСІ КРАЇНИ — СПЕЦИФІЧНІ

Всеукраїнську громадську організацію Асоціація дружби «Україна—Лівія» створено й зареєстровано Міністерством юстиції 1994 року. На сьогоднішній день включає понад 150 індивідуальних і колективних членів, зокрема народних депутатів, держслужбовців, вчених і представників вищих навчальних закладів, керівників і трудові колективи підприємств та організацій, низку медичних закладів. Має представництва в 13 регіонах України. Асоціація проводить активну роботу з розвитку гуманітарно-культорологічних і економічних відносин між Україною і Лівією. Співробітничає, зокрема, із НАК «Нафтогаз України», Борщагівським фармацевтичним заводом, АНТК ім.Антонова. Лобіює їхні інтереси на лівійському ринку.

Щойно з’явилася надія на те, що санкції ООН щодо Лівії можуть бути зняті, про цю країну, як про «багату наречену», заговорили багато хто. Нарівні з державними органами до Лівії почали виявляти інтерес і приватні підприємці.

Попри певну «проблемність», Лівійська Джамахірія дуже платоспроможна країна. Її економіка прямо залежить від продажу нафти. Великі надходження від експорту цієї сировини й нечисленне населення роблять Лівію однією з найбагатших країн в Африці за показником доходу на душу населення. За структурою свого виробництва й товарообороту ця держава досить багато імпортує — починаючи з товарів народного споживання й до високотехнологічної продукції.

На лівійському ринку сьогодні дуже активно працюють іноземці, зокрема італійці, англійці, канадці, німці, росіяни. Дуже привабливий він і для України, за якою в часи Радянського Союзу було неофіційно закріплено торговельно-економічне й технічне співробітництво з Близьким Сходом. І сьогодні можливості з наповнення лівійського ринку абсолютно адекватні можливостям і нинішньому технічному рівню базових галузей української економіки. Крім того, Україна могла б використовувати потенціал Лівії та її роль на Африканському континенті для просування українських товарів в Африці.

Проте, попри очевидні вигоди, єдиної політики й довгострокової стратегії щодо розвитку співробітництва з цією державою в Україні немає. У таких країнах, як Лівія, дуже цінуються зустрічні кроки держави, із якою хочуть розвивати відносини. Коли якась компанія збирається робити бізнес, вона повинна представляти країну, яка добре ставиться до Лівійської Джамахірії, грамотно повелася в питанні зняття санкцій, і хоче розвивати відносини не тільки в економічному, а й в інших аспектах. Будь-який прокол однієї компанії лягає тавром на всю країну її походження загалом. Приміром, історія з болгарськими лікарями відразу ж позначилася на ставленні Лівії до всіх бізнес-контактів із цією країною. А в лівійців уже залишилися дуже неприємні спогади від позаторішнього візиту в Україну генерала Джабера; не безхмарним був і продаж українських «Русланів». До того ж, ситуація, що склалася навколо низки українсько-лівійських проектів, теж вельми неоднозначна.

Та попри всі проколи української сторони, Лівія досі зацікавлена в співробітництві з Україною. Чимала заслуга в цьому належить послу України в Лівії Олексію Рибаку, а також Асоціації «Україна—Лівія», яка активно лобіює українські інтереси. Серйозну підтримку Україна має і в особі єдиної політичної організації Лівійської Джамахірії — Руху революційних комітетів (РРК). Чимала частина нинішньої лівійської еліти — люди, що здобули свого часу в Україні освіту. Крім того, Україна — країна без імперських замашок. А лівійці, добре пам’ятаючи панування турків, італійців, американців, англійців, вважають, що, працюючи з країнами, які не мають «імперського минулого», вони зможуть уникнути прямої залежності й диктату.

Приваблюють Лівію і залишки технологій Радянського Союзу, і деякі вже сучасні вітчизняні досягнення. Правда, на цій ниві основними конкурентами України є Росія та Білорусь. Російський економічний потенціал, безумовно, більш високий, проте досі не врегульовано проблему боргу Лівії Росії як наступниці колишнього СРСР. Крім того, певну роль відіграє і чеченський чинник. Позиції Білорусі на лівійському ринку сильніші за рахунок контактів на вищому рівні, але вона не має такого потенціалу, як Україна.

Крім промахів, уже допущених Україною у відносинах із Лівією, є і позитивні моменти. Як демонстрування серйозного ставлення до цієї держави й важливий крок до зміцнення позицій на лівійському ринку можна розцінювати попередні домовленості з лівійською Національною нафтовою корпорацією (NatЅonal OЅl CorporatЅon, NOC) і намір НАК «Нафтогаз України» на початку нинішнього року відкрити в Лівії офіційне представництво (докладніше про це див. «ДТ» №45 від 25 листопада 2002 року, «Країна ще не втрачених можливостей».)

«Для України в цілому — це питання диверсифікації поставок нафти. Крім того, нафта — це дуже хороший засіб розрахунків для всіх видів послуг, робіт, продукції, які Україна може запропонувати Лівії», — вважає голова ради правління Асоціації дружби «Україна—Лівія» Олег Дубиш.

— Які сфери торговельно-економічного співробітництва з Лівійською Джамахірією, на ваш погляд, найперспективніші для України?

— Поряд із великими проектами дуже перспективним є розвиток середнього й малого бізнесу. Але, на відміну від великого, це вимагає самоорганізації підприємницької спільноти.

Перспективний ринок авіації середньої дальності, зокрема, продукція харківського й київського авіазаводів. Машинобудування й усе, що з ним пов’язано: найближчими роками Лівія планує інвестувати 35 млрд. дол. у розвиток народного господарства, і це означає, що лівійці підніматимуть, зокрема, і свою промисловість.

— А українська сільськогосподарська продукція?

— З огляду на те, що українське сільське господарство крок за кроком піднімається та збільшує обсяги реалізації продукції (особливо в світлі процесів, що відбуваються в СОТ, коли ЄС зменшує відповідні дотації в агровиробництво), вважаю, що ситуація на міжнародних ринках зернових вирівнюватиметься на нашу користь. І ми повинні шукати, дивитися, де і як вони торгували раніше, а також враховувати кон’юнктуру ринку в регіональному аспекті, адже найбільші споживачі зернових перебувають на півночі Африки.

Лівійська Джамахірія через кліматичні умови не може ефективно вести сільське господарство, тож є великим ринком для експорту збіжжя. І цей напрям уже активно розвивається, але, на жаль, переважно через посередників. І Україна на цьому втрачає. Так 2001 року в нас були реалізації зернових на декілька мільйонів доларів. 2002 року з лівійського боку також була заявка, яка згодом за дивним збігом обставин «розтанула», зате з’явився контракт із Тунісом.

Існує також технічна проблема, ми намагаємося її розв’язати. Оскільки сільгоспвиробництво Лівії складається з дрібних господарств, лівійці зацікавлені в закупках фуражного ячменю й інших фуражних культур у дрібній розфасовці. Тож безліч посередників організовують пункти упакування й потім перепродують українське зерно за вищою ціною.

Ще одна тема, пов’язана з аграрним сектором, — гуманітарна допомога Лівії для Африканського континенту.

— Кілька років тому українсько-лівійська міжурядова комісія підписала угоду про селекцію овочевого насіння та великої рогатої худоби. Проте цей проект так і не було реалізовано. Чому?

— Річ у тому, що в Україні мало хто розуміє лівійський менталітет: якщо ми хочемо чогось домогтися, потрібно нагадувати про себе по десять разів, їздити, переконувати, шукати людей, котрі безпосередньо приймають рішення й фінансують пропоновані проекти. Це, передусім, потрібно Україні.

Ще одна проблема, яка також позначається як на аграрних, так і на інших проектах, — плинність кадрів. У лівійській системі координат, якщо клерк займається якимось питанням, то він займається цим постійно, як у колишньому СРСР.

— А участь України в будівництві металургійного комбінату в Місураті, як і раніше, актуальна?

— Велику роботу з реалізації цього проекту свого часу провів концерн «Енергія». З лівійського боку, із погляду фінансування, усе було підготовлено на найвищому рівні. На жаль, на якомусь етапі українська сторона вирішила внести зміни в проект, що було сприйнято лівійцями як несерйозне ставлення.

Тема металургійного комбінату залишилася, нішу цю поки що ніхто не зайняв. Але цей проект вимагає адекватного партнера й відповідного рівня підготовки з українського боку.

Є також проекти, за які, вважаю, ми повинні боротися всіма силами. Один із них — будівництво залізниці. Йдеться про дві залізничні гілки, що перетнуть Північну Африку з півночі на південь і з заходу на схід. Весь залізничний проект через Лівійську Джамахірію оцінюється в 10 млрд. дол. Лівійська сторона запропонувала Україні будівництво однієї з ділянок шляху від Єгипту до Тунісу (Тобрук—Імсаат) вартістю в 600 млн. дол. Вигравши в першому тендері, можна розраховувати й на подальшу роботу, адже кошти на будівництво залізниці в бюджеті Лівії вже заплановані.

До ситуації на лівійському ринку необхідно підходити реально: конкуренція дуже велика й жорстка — хто нам забороняє, той сам перший туди рветься. Причому треба розуміти, що лівійці дуже активно використовують свої масштабні проекти для вирішення різних питань. І самостійно бізнес, на жаль, таких контрактів не одержить. Приміром, якщо Китай воліє одержати контракт, туди їде вище керівництво; англійці презентували себе в Лівії на рівні держсекретаря МЗС; дуже активні французи й росіяни.

Українці поки що не зробили нічого. На цей проект претендують багато державних, приватних і компаній із змішаною формою власності. Крім асоціації «Укрзалдорбуд», дуже активно останнім часом намагається одержати замовлення на будівництво виділеної Україні ділянки компанія «Інтербудмонтаж». І якщо на урядовому рівні не скоординувати всю роботу, то дійде до того, що наші ж підприємці почнуть там конкурувати за цю ділянку.

— Під час візиту делегації на чолі з генералом Абу Бакером Юнесом Джабером обговорювалося й питання співробітництва в сфері охорони здоров’я. Причому, наскільки мені відомо, лівійська сторона запропонувала проект, який принципово відрізнявся від українського.

— Великий головний біль посольства України в Лівії — українські лікарі. Процес їх виїзду в Лівію та добору — абсолютно безсистемний і безвідповідальний, що позначається як на лівійському іміджі тут, так і на українському в Лівії. Безліч компаній, без підтверджених повноважень, обіцяючи позахмарні доходи, знімають перші вершки, відправляючи туди людей. Лівія — країна специфічна, а вони їдуть непідготовленими, до того ж часто не маючи ніяких підтверджень і гарантій, і нерідко потрапляють у різноманітні неприємні ситуації, аж до арешту. Тож цей процес потребує врегулювання з обох сторін.

Було запропоновано, щоб лівійська сторона сконцентрувала процес заявок (вони знають перелік хороших клінік, де, до речі, зарплати відповідних фахівців досягають 3—5 тис. дол. на місяць), а українська — скоординувала направлення лікарів. На жаль, існує велика протидія: і тут, і там — бізнес, бажання заробити, дуже багато приватних клінік, і відповідно — корпоративних інтересів різних груп. Те саме можна сказати і про лікування лівійців в Україні. Народне бюро (посольства) Лівії в Україні прагне впорядкувати цей процес.

Стосовно перспектив, то знаменним було б відкриття українських медичних центрів у Лівії. Наших лікарів там цінують і поважають, особливо офтальмологів. Це вирішило б і питання цивілізованого працевлаштування.

Привабливий для лівійців і Трускавець. Тут Україна цілком може конкурувати з такими відомими курортами, як Баден-Баден і Карлови Вари. Є домовленості з санаторієм «Карпати», підтримка мера Трускавця. Цю тематику ми розвиватимемо як для Лівії, так і для інших арабських країн.

Ми також робимо все можливе, аби просувати на лівійський ринок продукцію Борщагівського фармацевтичного заводу. Думаю, що й інші вітчизняні фармацевтичні підприємства мають шанс. Передусім, за рахунок якості й ціни. Цілком можливо, що вже найближчим часом з’являться конкретні результати.

У Лівії існує програма розвитку туризму, для чого держава надаватиме фінансування, знижки, режим преференцій. І якби якась із потужних туристичних компаній, що працюють з арабськими країнами, зацікавилася цим напрямком, то це було б дуже перспективним. За кліматичними умовами Лівійська Джамахірія — одне з екологічно найчистіших місць Середземномор’я. Розвинений екстрим-туризм. Крім того, це одна з небагатьох країн світу, у яких у дуже хорошому стані збереглися римські та грецькі пам’ятники. Є непогані готелі. Ясна річ, їхня «зоряна» оцінка не відповідає європейським стандартам, але лівійці дуже активно це допрацьовують, і років через три-чотири проблем із туристичним сервісом не буде. Розвиток і модернізація країни йдуть величезними темпами.

— Які заходи Асоціація дружби «Україна—Лівія» планує провести найближчим часом?

— У діяльності асоціації початковим був гуманітарно-культорологічний напрям. Тож ми плануємо організувати поїздку в Лівію кількох колективів народної творчості, хочемо організувати кілька виставок — до весни готуємо виставку «Сахара». Пустеля пояснює дуже багато чого — від зеленого кольору прапора до лівійської ментальності.

Для лівійців велике значення має вчення Каддафі «Зелена книга». У Києві є ентузіасти, котрі займаються цим напрямом, зокрема Київський інститут лінгвістики та сходознавства.

Особисто я вважаю дуже актуальною активізацію ділового співробітництва. Буде бізнес, будуть і зв’язки. Торік у жовтні з ініціативи асоціації в Лівійській Джамахірії було вперше проведено виставку-форум «Україна запрошує до співробітництва», у роботі якої брали участь 50 чоловік — представники Кабінету міністрів України, міністерств і закладів культури, освіти, медицини, науки, бізнесмени. На виставці було представлено понад 30 українських підприємств й організацій, зокрема, НАК «Нафтогаз України», ВАТ «Мотор-Січ», ВАТ «КРАЗ», «Укртранснафта», Борщагівський фармацевтичний завод, Всеукраїнська спілка сільськогосподарських підприємств. Окремо репрезентувалися можливості й потенціал української медицини, зокрема, офтальмології, науки й освіти; курортний і оздоровчий потенціал Західної України, зокрема Трускавця. До речі, лівійська сторона з жалем і подивом відзначила відсутність у складі делегації представників українського авіабудування, залізничників.

З 15 до 18 березня в Тріполі під егідою Асоціації африканських країн — виробників нафти (АРРА) і Державної нафтової корпорації Лівії (NOC) проходитиме Перший міжнародний конгрес-виставка африканських країн — виробників нафти. Це важлива подія для всієї нафтогазової галузі Африки і, використовуючи наші добрі стосунки з організаторами конгресу, ми хочемо гідно представити відповідний український потенціал. Комплексне співробітництво України з такими загальноафриканськими економічними структурами, як Інвестиційна спілка Африки (ІСА) і APPA, на мою думку, може неабияк сприяти практичному виконанню Програми співробітництва України з країнами Африки на період 2003—2005 року, проект якої (відповідно до доручення КМУ №18310/23) перебуває на розгляді в уряді України.

У квітні плануємо взяти участь у щорічній міжнародній виставці в Тріполі, а до осені — організувати торговельно-інвестиційний форум України в Лівії, щоб на основі зібраної на наших підприємствах інформації представити українські можливості.

У першому півріччі 2003 року має відбутися третє засідання двосторонньої міжурядової комісії, у проведенні якої поки що зацікавлена лівійська сторона. Це, безумовно, дуже важливо для того, щоб на державному рівні обговорити питання і продемонструвати ставлення України до Лівії. Але без руху знизу, роботи «бізнес у бізнес» реальних результатів не буде.

— Олегу Зиновійовичу, у складі керівництва ІСА ви єдиний представник країн Східної та Центральної Європи. Що це може дати Україні й вам особисто?

— Іноді я почуваюся там «білою вороною», оскільки не є офіційною особою держави. Моє членство в ІСА — це громадська діяльність, пов’язана передусім із відносинами з Лівією.

Африканський континент має кілька центрів впливу — арабські країни Африки, англофонія, франкофонія. ПАР і групи країн, таких як Нігерія, більше орієнтуються на західні держави. Але в північній частині Африки великий вплив Лівії. На сьогоднішній день Каддафі — один із лідерів інтеграційних процесів на Африканському континенті. Він дуже активно реалізує програми технічної та гуманітарної допомоги африканським країнам, у багатьох із яких убачають у Каддафі лідера континентального масштабу. ІСА було створено з його ініціативи, із метою об’єднання й координування політики всіх потенційних і реальних інвесторів, зацікавлених у розвитку Африканського континенту. На форумі в Дурбані (2002 рік) цю організацію визнано одним з економічних органів Африканського союзу.

Для України моя участь в ІСА — це можливість лобіювати українські інтереси. Інакше кажучи, за лівійські гроші Україна могла б експортувати в Африку устаткування, технології. Це дуже перспективно й абсолютно реально, але поки що залишається на рівні індивідуальних ініціатив.

Тим часом товарооборот України з країнами Африки з 1996 року (350,8 млн. дол.) збільшився в кілька разів і 2001 року становив 1088,9 млн. дол., 883,97 млн. дол. припадає на український експорт, основними статтями якого були метали й металопродукція, сільгосппродукція. 204,93 млн. дол. — імпорт: руди й концентрати алюмінієві, какао-боби, тютюнова сировина, марганцеві концентрати й руда, фосфати кальцію. Обсяг торгівлі товарами між Україною та країнами Африки 2001 року, порівняно з попереднім, збільшився на 25% (основні торговельні партнери — Єгипет, Алжир, Нігерія, Лівія, Марокко, Гвінея, Туніс і Гана). За шість місяців минулого року товарообіг із країнами Африканського континенту становив 3,2% від загального товарообігу України. Порівняно з відповідним періодом 2001-го він зріс на 12,5% і становив 494 млн. дол. Якщо проаналізувати динаміку на російському та європейському напрямах, то там такого зростання немає.

— Але нестабільність Африканського континенту насторожує...

— Говорити, що Африка нестабільна, на мій погляд, принаймні некоректно. Конфліктні точки в центральній Африці локальні й досить контрольовані. Бізнес там можна робити. І його роблять. З українським устаткуванням, технікою, але — росіяни, білоруси, єгиптяни, європейці. Цей ринок перспективний. Африканським континентом потрібно займатися, а Лівія — це сталкер України на цьому ринку.