На теренах фотобізнесу. Якщо плівкові «мильниці» можна сміливо закуповувати на схов, то запаси просунутих цифрових «компактів» варто спІвставляти з торговим обігом

Фотографія за свою історію переживала кілька етапів різкого зростання популярності і, відповідно, підвищення попиту на фототехніку. Цьому в різні часи сприяли: створення високочутливих фотоматеріалів, поява рулонної плівки, виникнення кольорової фотографії, епідемія зовсім простих і дешевих камер-«мильниць» разом із мережею недорогих мінілабів. Такий самий спалах інтересу в наші дні викликаний вибуховим удосконаленням цифрових технологій запису та відтворення знімків. Зумовлене цим пожвавлення ринку природно залучає до нього нових учасників. Спробуймо зорієнтувати їх на просторах сучасного фотобізнесу, зосередивши їхню увагу на малоформатних камерах (35 мм і менше) — як найпопулярніших.

У розрахунку на «чайників»

Масовий вітчизняний фоторинок репрезентований насамперед максимально спрощеними у виробництві й використанні фотоапаратами, що у просторіччі іменуються «мильницями» і компенсують відносно невисоку якість зображення привабливою ціною. Як приклад плівкових апаратів можна навести Premier серії BF, цифрових — марку Sweex.

При цьому цифрові «мильниці» на порядок дорожчі за плівкові через використання в них електронного начиння. Загалом собівартість цифрових знімків в аматорському секторі вища, ніж знятих на плівку. В результаті прості аналогові мильниці в Україні, як і на Заході, охоче купуються і надалі досить активно купуватимуться небагатими та дбайливими покупцями, а також технофобами. Та й серед заможних аматорів популярною є ідея «фотоапарата на один день», долею якого можна не перейматися.

Інший численний клас фотоапаратури — «компакт-камери». Вони мають спрощене управління, проте не настільки, щоб унеможливити одержання якісних фотографій. На відміну від «мильниць», тут розробники вбачають своє завдання не в максимальному спрощенні зйомки, а в тому, щоб максимально спростити створення якісних знімків. Приклади — плівкові фотоапарати Contax серії T, цифрові Konica-Minolta серії Dimage Z.

У сегменті «компактів» панування цифрових технологій сьогодні переважає і найбільші виробники поступово згортають виробництво плівкових фотоапаратів цього типу. Водночас до цифрових камер існує великий інтерес, а ціни мають явну тенденцію до зниження. Сьогодні їх купують, по-перше, прогресивно налаштовані користувачі, головні орієнтири для яких — багатофункціональність і дизайн. Інша група — це матеріально забезпечені покупці, котрі очікують від фотоапарата якості картинки та надійності (яка зазвичай визначається ними за брендом виробника). Третя група — молоді люди, котрі живуть за рахунок чужих заробітків і орієнтуються на функціональну та брендову моду, не приділяючи питанню якості першорядної уваги.

Сегменти-конкуренти

У певну провальну нішу в торгівлі теоретично потрапляють плівкові просунуті майже-вже-не-мильниці (такі як Canon серії Prima) і дзеркалки «для початківців» (Minolta Dynax 303, наприклад), оскільки цифрові «компакти» перекривають цей сегмент ринку. Системи моментальної аналогової фотографії на українському ринку також не мають серйозних перспектив — і аматорські, і професіональні (такі, як Polaroid Studio). В Україні вони розповсюджені порівняно нешироко, при цьому цифрові системи не поступаються їм в оперативності, зате перевершують у функціональності, а також — якості та дешевизні відбитків. До явних аутсайдерів належить і формат APS, який не встиг проникнути до широких лав вітчизняного споживача (у ньому застосовується фотоплівка зі зменшеним кадром, забезпечена магнітною доріжкою).

Не так швидко здійсняться прогнози швидкого злиття цифрового фотоапарата та відеокамери в єдиний пристрій. Вже сьогодні всі цифрові відеокамери можуть працювати в режимі фото, але більшість любителів воліє мати фотоапарат окремо. Адже ситуації, у яких використовується відео- та фотозйомка, часто різняться, і носити з собою об’ємнішу й дорожчу відеокамеру туди, де потрібен лише фотоапарат, більшості просто незручно. Крім того, любителі з вищими вимогами до якості знімків не задовольняються відносно невисокою якістю фотографій, яку пропонує відеокамера. Тому ринок цифрових відеокамер ще довго залишатиметься суміжним, але не конкуруючим стосовно ринку фотоапаратів.

Інша сучасна «фішка» — цифрові фотокамери, вмонтовані в мобільні телефони або комп’ютери-надолонники. Проте при досягнутому тут аж ніяк не поганому стандарті розміру матриці в 1,3 мегапіксела, низька оптична якість об’єктивів та інші важливі параметри, пов’язані з граничною портативністю, різко обмежують можливості зйомки. Одержати більш-менш пристойні знімки в цьому разі можливо лише при гарному освітленні, з певної відстані, при зйомці великих статичних об’єктів.

Що ж до перспектив, на сьогодні цифрова фототехніка вдосконалюється надзвичайно швидко, і це робить невиправданими особливо великі партії тієї або іншої моделі (адже відомо, що через кілька місяців на зміну поточній прийде чергова модель). Тим більше, не встигають розгорнути масовий випуск азіатські виробники: новітні технології їм недоступні, а не найновіші до моменту налагодження масового потоку і взагалі перестають задовольняти споживача й не мають попиту навіть з урахуванням традиційно низької для таких виробників ціни.

Зате можна впевнено стверджувати, що з уповільненням темпів зміни поколінь камер у міру подолання довгоочікуваних технологічних рубежів, попереду нас чекає прорив Китаю на ринку недорогих цифрових фотоапаратів і пов’язане з цим зниження загальносвітових цін на таку техніку.

Орієнтація на профі

На професіональному ринку домінують дзеркальні камери, які дають фотографу максимум творчої свободи та контролю за процесом зйомки. Дозволяють одержувати знімки найвищої якості. До таких належать, наприклад, плівкові Nikon серії F і цифрові серії D.

Серед професіональних фотографів можна виділити кілька груп. Перша — «прикладники», котрі знімають весілля, випуски навчальних закладів та інші масові фотографії «на пам’ять». Це піонери освоєння цифрової техніки, рідкісна категорія, для якої собівартість цифрових знімків уже давно є істотно нижчою за собівартість аналогових. Основний критерій вибору апарата: співвідношення ціна—продуктивність—витривалість. Тому знімають на «компакти» або недорогі дзеркальні камери.

Друга група — репортери. Переважно озброєні «казенним» обладнанням. Критерії вибору камери коливаються в неконтрольованих межах залежно від можливостей видання, але в цілому орієнтуються на надійність, швидкодію і беруть дорогі «скорострільні» камери, приміром Nikon D2H, Canon 20D.

Для майстрів креативної фотографії основними критеріями є якість зображення і надійність апарата. Вони використовують у роботі топ-компакти (Canon S1 Pro, наприклад), усі типи дзеркалок (Nikon D100, Pentax *ist DS), водночас залишаються споживачами і плівкових фотоапаратів (Nikon F75, Pentax MZ-S), добре знаючи про сильні сторони плівки.

Професіональний сектор ринку приваблює вищою ціною одиниці товару, але є більш ризикованим: ледь не кожна модель тут на сьогодні є новим словом. І це «слово» цілком може виявитися не настільки успішним, як передбачалося. Навіть випущена грандом індустрії модель ризикує або мати неявні (з погляду просто читання списку технічних характеристик), але суттєві в експлуатації недоліки або, зрештою, просто запізнитися порівняно з конкурентами — і про попит доведеться забути. Втім, трапляється і навпаки — випускається вдалий фотоапарат, тоді виграє компанія-дистриб’ютор, що виявилася здатною оперативно організувати регулярні поставки.

Ось кілька гучних прикладів. Sony створила модель, яка свого часу стала бестселером, F717 (5 мегапікселів). Замовлення на наступну модель F828 (8 мегапікселів) надходили ще до її появи на ринку. Проте після продажу перших екземплярів і появи тестів ажіотаж спав, а місяць-другий по тому, після виходу конкуруючих камер, попит різко загальмувався. Нова модель виявилася аж ніяк не такою зручною, як очікувалося (наприклад, істотно збільшила свою і без того відчутну масу), і головне — почала демонструвати набагато більший рівень «шумів» (цифрових перешкод) у зображенні.

Olympus свого часу вивів на ринок професіональну цифрову фотокамеру з високими якісними характеристиками (Е1), яка, втім, не мала масового успіху, оскільки професіональне виконання («всього по максимуму») спричинило занадто високу для більшості потенційних споживачів ціну, а довга перерва у присутності компанії на ринку камер зі змінною оптикою зумовила відсутність фотографів, «прив’язаних» оптикою до даної системи.

Canon, який оснащує свої дзеркалки матрицею власного виробництва (а мильниці та «компакти» — купованими), водночас запропонував споживачу максимально здешевлену дзеркалку (300D), обладнану при цьому досконалими новітніми розробками — світлоприйомним елементом і процесором. У такий спосіб компанії вдалося перекрити ринок як просунутих аматорів, так і нетерплячих професіоналів, забезпечивши собі на даному етапі впевнене лідерство. Логічно, що після цього було впроваджено «доросліші» (й дорожчі) моделі компанії.

Тим, хто працює на ринку професіональної фототехніки, важливо мати на увазі: професіонали купують нові фотоапарати не часто. Зате профі постійно розширюють свій арсенал купівлею сумісних об’єктивів, світлофільтрів, спалахів, штативів та інших аксесуарів.

У зв’язку з модою на екстремальні види туризму, вочевидь, зросте попит на футляри для зйомки під водою або в інших, ризикованих для апаратури, умовах. Такі футляри вже з’явилися у вітчизняному роздробі, на відміну від дешевших і універсальніших спеціальних поліетиленових «кульків», що випускаються з тією ж метою.

Інфраструктура ринку

Сервісну інфраструктуру репрезентовано міні-лабораторіями (аналоговими та цифровими). Аналогові залишаться дохідними за рахунок об’єктивно тривалого існування тих-таки «мильниць», а також через те, що аналогових знімків у принципі друкується більше (цифрові можна розглядати і по-іншому: на вмонтованому моніторі камери, на екрані комп’ютера, а також друкувати іншими способами). Проте більш стратегічно мислять ті, хто купує універсальні мінілаби (наприклад, присутні на вітчизняному ринку Noritsu-3000, AGFA d-lab.2).

Дуже ймовірною є поява та поширення в Україні (слідом за Америкою, Європою і Японією) так званих фотокіосків — автоматизованих машин, які зовні нагадують банкомат, де кожен може самостійно роздруковувати на фотопапір цифрові фотографії з карт пам’яті або компакт-дисків.

Для вибагливіших фотографів — і аматорів, і професіоналів — існує значний асортимент фотопринтерів, які друкують цифрові (або оцифровані з плівки) фотографії як із комп’ютера, так і безпосередньо з цифрового фотоапарата. Собівартість таких відбитків вища, ніж у мінілабах, зате фотограф повністю контролює вибір контрастності або колірної гами, та й просто якість кінцевих фотографій. В Україні набули популярності принтери Epson і HP.

* * *

Таким чином, дрібним і середнім гравцям ринку варто орієнтуватися на масовий (аматорський) сектор: на різноманітний асортимент фотокамер, від дешевих плівкових «мильниць» до стильних і просунутих цифрових «компактів». Причому, якщо в першому випадку можливі закупівлі товару про запас, то в останньому варто порівнювати обсяг запасу з імовірним торговим обігом. У недорогому ціновому діапазоні припустимо орієнтуватися і на фотоапаратуру, яка почала морально застарівати на Заході, — її можна закупити за викидними цінами. Гарним вкладенням коштів для середнього бізнесу будуть і інвестиції в універсальні (аналогово-цифрові) мінілаби, як нові, так і оновлені, а також фотокіоски (головне — правильний вибір «точок»).

А от на ринок професіональної фотографії краще виходити, маючи достатньо коштів для закупівлі дорогих сучасних топ-моделей фотоапаратів, широкої лінії всіляких аксесуарів до них і кращої сучасної апаратури для друку, а також консультантів, кваліфіковані поради яких допоможуть знизити неминучі ризики.