На голці. Українське економічне диво - тільки для обраних

Коли недавно за неймовірні, як для нашої країни, гроші було перепродано «Криворіжсталь», здавалося, країна витягнула щасливий квиток і через два-три роки стане успішною державою з високорозвиненою стабільною економікою та високоефективною системою соціального забезпечення. Але українського економічного дива не сталося.

24,2 млрд. грн., або близько 4,8 млрд. дол. (з відрахуванням коштів, перерахованих Фондом держмайна колишньому власникові «Криворіжсталі») від Mittal Steel Germany Gmb, які багато країн світу витратили б на створення на своїй території рукотворного раю, на жаль, перетворилися на систему «все включено» (all inclusive ) для державних чиновників, високопоставлених суддів та деяких інших категорій громадян України, чиї тільки офіційні заробітки за стислий період зросли більш ніж удесятеро.

Щось, звісно, перепало й простим громадянам, яким підсолодили щомісячні доходи в повному відриві від результатів продуктивності їхньої праці. У країні стало модно управляти неефективно і працювати абияк, отримуючи при цьому дуже пристойні гроші.

Понад 4 млрд. дол., що їх політики чомусь назвали найбільшою інвестицією, насправді стали лише оплатою праці багатьох поколінь радянських людей (нинішня політична еліта не має до неї жодного стосунку) і зробили ведмежу послугу державі та її населенню...

Спекулянти проти України

Країна починала вчитися жити на незароблене. «Бульбашки» на ринках житла і землі призвели не тільки до появи супердорогих котеджів та квартир у Київській області і в передмістях великих регіональних центрів країни, а й до потоку іноземного спекулятивного капіталу, який і став наступним фінансовим уколом для країни.

Навіщо вкладати сотні мільйонів доларів, євро і фунтів під 3—4% річних у себе на батьківщині, якщо є країна Україна, яка забезпечує 10—15-відсоткову рентабельність.

Громадяни нашої країни, яких переконали, що вони однією ногою вже в Євросоюзі, радо скориставшись послугами лихварів, набрали кредитів на купівлю убогих (за європейськими стандартами) квартир, переоцінених автомобілів (котрі після перетину українського кордону ставали майже золотими, якщо порівнювати з ціною країни-виробника) і дешевої побутової техніки, якої наша країна виробляти просто вже не вміє.

Довідка

Експерти оцінюють суму кредитів, виданих громадянам України, 260 млрд. грн. При цьому близько 70% боргів номіновано в іноземній валюті. Проблемний портфель банків перевищує 40—50 млрд. грн. і має тенденцію до постійного збільшення. «На відкуп», «у роботу» на колекторський ринок уже віддано близько 20 млрд. «поганих» кредитів.

За оцінкою представників колекторського бізнесу, близько 10—20% боржників — це шахраї, які брали кредити, знаючи, що ніколи їх не повернуть, 20—40% — люди, котрі справді опинилися в кризовій ситуації, 30—40% — люди, що просто не хочуть платити або чекають, що банки закриються і проблема повернення кредитів відпаде сама собою.

Найсумніше те, що під прикриттям політиків-популістів багато неплатників ніколи не заплатять за свою квартиру і не будуть виселені. Ніколи не заплатять за авто, яким наїздили тисячі кілометрів, його не відберуть навіть після тривалої експлуатації. Завдяки політикам їхні рахунки повною мірою оплачені безквартирними (тими, хто багато років орендує житло) і «безкінними» (хто не має власного авто) клієнтами фінансових установ, чиї вклади пішли на видачу авантюрних кредитів і тепер або не будуть повернені зовсім, або повертаються в значно знеціненій національній грошовій одиниці.

Три «бульбашки»

«Лето красное пропели, оглянуться не успели», як «маленьким» українцям довелося платити за грубі помилки в управлінні державних чиновників і політиків.

Світова економічна криза спрацювала лише як детонатор для вибуху проблем, що накопичилися в країні, і Україна стала чи не найбільш постраждалою країною у світі, в якій падає економіка і щодуху летить униз національна валюта.

Коли лопнули три «бульбашки» — кредитна, на ринку житла й на ринку землі, в Україні настала пора року, яка в теорії економічних циклів Кондратьєва називається «зима».

У листопаді-грудні 2008 року в країні мав бути оголошений дефолт, відлік до його оголошення йшов буквально не на дні, а на години. Гривня легко взяла висоту «10» і «намилилася» підкоряти нові вершини. Країна, що звикла до мільярдів іноземної валюти, потребувала нових фінансових вливань. Але дефолт України не корелював із планами міжнародних фінансових організацій, тому країні на безпрецедентних умовах, у пожежному порядку було надано кредит на досить серйозну суму — 16,4 млрд. дол. із майже негайним першим траншем.

Апетит зростає під час їди

Чотири з гаком мільярди від продажу меткомбінату було проїдено за два роки. На два-три роки вистачило коштів іноземного спекулятивного капіталу, закачаного в Україну в часи кредитного буму. Понад 10 млрд. повноцінних доларів від МВФ уже пішли на підтримку дедалі легшої національної валюти і зовсім «худого» бюджету країни всього за один рік.

2010-й Україна може прожити лише з допомогою чергових фінансових уколів або з допомогою друкарського верстата і відповідного зниження якості життя населення.

Від діючої кредитної лінії МВФ у наступному році залишиться тільки пара-трійка мільярдів. Їх, можливо, вистачить на перші місяці 2010-го. Цілком імовірно, доведеться клопотатися перед МВФ про прийняття ще однієї кредитної програми для України (або, за гіршим сценарієм, випрошувати гроші в інших держав) чи задовольнятися емісійними грішми від НБУ.

Тим часом кредити від міжнародних фінансових організацій, крім тимчасового перепочинку, поки що нічого позитивного країні не дали. А ось негативу не так уже й мало. За час фінансових уливань велика частина корпоративного боргу переросла в Україні в борг, гарантований державою. Варто замислитися — чи не тому Міжнародний валютний фонд без краплі сумнівів закачує в Україну чергові транші, хоч умови їх надання значною мірою ігноруються країною-одержувачем?

У листопаді 1998-го близько 41,5 млрд. дол. міжнародні фінансові організації надали Бразилії, у грудні 2000-го ті ж таки кредитори забезпечили 40-мільярдними доларовими вливаннями Аргентину. В результаті «незалежна економіка» цих країн на довгі роки стала «залежною» від «щедрих» іноземних кредиторів, а за свіжонадруковані мільярди доларів довелося платити цілком реальними землями та енергоресурсами.

Всього лише за один рік ми впритул наблизилися до проблем, які спіткали Бразилію й Аргентину, всього лише за рік державний борг України сягнув критичних позначок.

20 гривень за долар

Швидкість накопичення облігацій внутрішньої державної позики (ОВДП) стала підозріло скидатися на швидкість випуску сумнозвісних російських державних короткострокових зобов’язань (ДКЗ) напередодні гучного дефолту Росії 1998-го. Адже ДКЗ також до певного часу нейтралізувались Центробанком Росії, доки не вийшли з-під контролю і процеси не набули лавиноподібного характеру. Нагадаємо: курс російського рубля тоді стрибав то вгору, то вниз, доки остаточно не знецінився практично вчетверо (!). Його курсова динаміка в трохи зменшених масштабах нагадує сьогоднішню поведінку української гривні.

Так, припущення курсових співвідношень на позначках, близьких до 20 гривень за 1 американський долар, також поки що, швидше, зі сфери фантастичних сценаріїв. Але, спостерігаючи, як накопичується негатив в економіці та національних фінансах і як політики майже наввипередки намагаються своїми діями наблизити катастрофічні наслідки, нічого виключати не можна.

Взагалі, складається враження, що якщо в 2006—2008 рр. кредитну піраміду будували прості громадяни з допомогою послужливих банківських установ, то тепер щось на кшталт кредитної піраміди намагається вибудувати держава: ні — реформам, ні — інноваціям, ні — зменшенню державних витрат. Так — накопиченню боргів, так — підвищенню соціальних стандартів, у т.ч. і для цілком забезпечених громадян, так — розпродажу останнього за безцінь.

От під такими гаслами країна намагається перечекати кризу.

Свято не на нашій вулиці

Тільки кроками відчаю можна назвати спроби влаштувати «свято приватизації» і продати останні вітчизняні гіганти, такі як Одеський припортовий та багатостраждальний «Укртелеком», тоді, коли ціни на акції українських підприємств перебувають на орієнтирах початку десятиліття.

Що це, як не спроба знайти черговий, хай навіть невеличкий фінансовий укол? Адже виручених сум у теперішніх умовах навряд чи вистачить на оплату навіть дво-тримісячної вартості російських енергоносіїв у зимовий період. До речі, тим-таки держчиновникам (якщо, звісно, захочуть) треба дуже постаратися, щоб той-таки припортовий не пішов за ганебну суму.

Зібрано авансом податки і великі суми неповерненого ПДВ (який колись, безперечно, увійде в підручники з економічної теорії як приклад одного з найбільш непрозорих і сприятливих для корупції виду оподаткування) — тим самим запущено гігантську міну уповільненої дії у вигляді дефіциту Пенсійного фонду. До критичних рівнів підвищилися ризики банкрутства найбільших державних компаній України, а вибухонебезпечний «Нафтогаз» днями взагалі отримав від рейтингових агентств клеймо — «обмежений дефолт».

За найскромнішими підрахунками, країна «зависає» перед зовнішнім світом на 100 млрд. вільно конвертованих одиниць. За даними НБУ, наступного року Україна повинна забезпечити виплати 20 млрд. дол. (Платежі з прямого і гарантованого державою боргів наступного року становитимуть не менше 2,3 млрд. дол., а з приватних боргів — понад 18 млрд. дол.) За курсом 8,50 за 1 долар — це близько 170 мільярдів гривень, або більше половини дохідної частини планованого бюджету, тобто майже по півтисячі американських доларів на кожного українця. Навіть не хочеться рахувати, в яку суму перетворяться виплати, якщо гривня й далі знецінюватиметься такими самими темпами.

П’ять гривень за долар

Реалізму — ось чого бракує відповідальним за стан країни особам. Як найяскравіший приклад безвідповідальності, можна навести коментар одного з високопоставлених фінансистів, який ще недавно отримував від держави утримання на суму багато десятків тисяч гривень щомісяця (тобто на суму, якої чимало рядових пенсіонерів не отримають за весь час перебування на пенсії).

Фінансист публічно попросив вибачення в народу країни за те, що при курсових співвідношеннях 4,70 за 1 американський долар усього лише за півроку до нищівного падіння української гривні закликав громадян зберігати свої заощадження саме у гривні.

Слід гадати, чимало співвітчизників погоріло на порадах професіонала, але не минуло й кількох тижнів після каяття, як той самий чиновник знову (очевидно, забувши про публічне розкаяння) порадив громадянам зберігати свої заощадження саме в національній валюті, пообіцявши, що тим, хто купує зараз долар по 8,50, скоро доведеться здавати його за курсом менше 5 гривень за 1 вічнозелену одиницю.

Ні для кого, звісно, не секрет, що США займаються тим самим, чим і ми, тільки в незрівнянно більших масштабах, чим ризикують породити і грандіозну інфляційну хвилю, і знецінення вічнозеленого майже до всіх світових валют. Але навіщо ж ризикувати й тримати заощадження, як люблять казати самі американці, в «кульгавих качках»? Адже існують більш консервативні, а отже — надійніші світові валюти, насамперед валюта єврозони, частка якої у валютних резервах майже всіх країн, а також і в приватних резервах простих громадян, постійно зростає.

Чиновники МВФ розуміють, на що перетворюються видані ними в кредит кошти. Тому голова МВФ Домінік Стросс-Кан, коментуючи ситуацію в Україні, зазначив, що якщо кредити й далі використовуватимуться нераціонально, то «...збільшивши борг, ви опинитися у ще гіршому становищі».

«Нам бы день продержаться да ночь простоять…»

Чи навчиться країна жити без фінансових уколів?

Чи утримуватимемо й надалі майже світове лідерство з розриву між мінімальною пенсією та доходами громадян, безпосередньо причетних до держуправління і влади?

Скільки стареньких «Жигулів» мають замінити на блискучі «Лексуси» з автосалонів деякі чиновники, які займаються розподілом і відведенням земельних ділянок під будівництво житлових будинків та комерційної нерухомості, щоб корупційна вартість квадратного метра зменшилася хоча б у кілька разів?

Скільки ще лобіюватимуться на найвищих рівнях інтереси спекулянтів, які загралися на ринках землі і нерухомості, щоб вартість колишніх колгоспних земель — земельних ділянок під Києвом і багатьма регіональними центрами країни — перестала відповідати вартості земельних ділянок поблизу Лазурного узбережжя Франції?

Який справедливий курс національної грошової одиниці встановиться, коли Національний банк перестане займатися валютною терапією, викидаючи на ринок багато мільярдів доларів США та іншої валюти, аби створити ілюзію стабільності? Коли зупиняться гривневі гойдалки?

Чи зможе Україна стати самодостатньою країною, незалежною від підношень міжнародних фінансових організацій і від примх міжнародних спекулянтів?

Прості запитання без простих відповідей. Відповідей і не буде, доки існує політика потрійних стандартів (для себе, для міжнародних організацій і для народу), доки не навчимося обходитися без фінансової голки і заробляти своєю працею.