Музичним збором — по підприємцю

Прагнення України впроваджувати європейську практику часом не дуже послідовне. То нас доводиться довго вмовляти визнати прописні ринкові істини, а то ми попереду всього СНД у впровадженні найтонших механізмів капіталістичної економіки. Приміром, відповідно до Закону України «Про авторське право та суміжні права» (ст. 43) будемо стягувати плату за музику, що звучить в мережі побутового обслуговування, розваг, громадського харчування, транспорту, і ту, що «крутять» на радіо і по телебаченню. Відраховувати треба один відсоток від доходу закладу. Хто не зробить внесок, той не слухатиме пісень. За порушення чинних правил — пристойний штраф. Повний перелік платників, тарифи, механізм збору виписані в постанові Кабінету міністрів України від 18 січня 2003 року «Про затвердження розміру винагороди (роялті) за використання опублікованих із комерційною метою фонограм і відеограм і порядок їхньої оплати».

Поки про таке нововведення знають далеко не всі. З десяти опитаних власників кафе в курсі лише половина, а платити згодні ще менше — кожен четвертий. Пояснення найрізніші: від «вимкну, якщо напосядуть» до «заплачу, якщо змусять».

— Хоч би в якій привабливій упаковці підносили музичний збір, по суті це ще один податок, — обурився власник столичного кафе на лівому березі Дніпра, котрий не побажав назватися. — Скажете — маленький, але ж і його десь треба брати. Якщо конкретніше, то з відвідувачів. Саме вони і відчують ці кілька тисяч гривень на собі, бо розкрученому співаку така сума погоди не зробить.

Несприйняття нового грошового збору багатьма підприємцями не дуже тривожить тих, хто має намір комерціалізувати прослуховування музики в громадських місцях. Посилаючись на світовий досвід і чинне законодавство, вони приступили до роботи.

— Щоб цей механізм почав працювати на повну силу, потрібен час — десь року півтора, — каже директор об’єднання підприємств «Українська ліга музичних прав» Олексій Гуменчук. — Нашій організації недавно виповнився лише рік, але ми вже твердо стоїмо на ногах. Протягом цього року уклали 150 договорів як з окремими підприємствами, так і з мережею ресторанів, розкиданих по всій країні.

Членами ліги є такі компанії, як «Юкрейн рекордс» (офіційний представник Universal International Music B.V, «Комп Мюзик» (EMI Music International), українська звукозаписна компанія «Лавина мюзик», російська і нідерландська організації, котрі представляють інтереси тамтешніх видавців і виробників фонограм. Усі разом ці структури мають права на публічне використання на території України майже 80% фонограм.

— У сфері авторського та суміжних прав передбачене створення організацій колективного управління, — пояснює начальник управління економіки та регіональної політики Державного департаменту інтелектуальної власності Тамара Давиденко. — Суб’єкти цих прав добровільно передають таким структурам повноваження представляти їх і управляти правами. Натомість користувачі отримують від них дозвіл на використання тих чи інших творів і повинні платити за це певну суму. Уповноважені організації розподіляють і сплачують зібрану винагороду суб’єктам авторських і суміжних прав залежно від того, як часто чули їхню музику (звіти про це періодично надсилають користувачі).

Сьогодні організації колективного управління існують у більшості розвинених країн. Діє і глобальна мережа, де представлено міжнародні недержавні структури. На пострадянському просторі подібні об’єднання утворилися лише в країнах Балтії. У СНД Україна першою впровадила правове регулювання створення таких організацій, їхній облік і державний нагляд за діяльністю. У Державному департаменті інтелектуальної власності зареєстровані сім структур. Вони представляють різні категорії суб’єктів авторських і суміжних прав: художників, архітекторів, композиторів, поетів, співаків, виробників фонограм. І хоча збір і розподіл винагороди за використання їхніх творів із комерційною метою — новий напрям роботи організацій колективного управління, механізм вже обкатаний.

Користувач має підписати угоду з однією з уповноважених організацій (Всеукраїнським об’єднанням суб’єктів авторських і суміжних прав «Оберіг», об’єднаннями підприємств «Українська ліга музичних прав» або «Український музичний альянс») і платити за музику, яку слухають у їхніх закладах. Організації ж переказують зібрані кошти як авторську винагороду, котра ділиться між тими, на чиї твори є найбільший попит. А на своє утримання отримують певний відсоток від суми внесків.

Щоправда, в цій «чіткій» бухгалтерії допускаються деякі відхилення від норм. Скажімо, встановлені постановою Кабінету міністрів ставки збору можуть знижуватися. Такі повноваження організації колективного управління суміжними правами отримують від своїх членів. Це світова практика, що дозволяє полегшити процедуру отримання дозволів авторів на використання їхніх творів. В Україні цей інструмент активно використовують, щоб залучити якнайбільше платників.

— Ми підписали угоду на досить вигідних для компанії умовах, — розповідає директор з маркетингу ЗАТ «Швидко — Україна» Артем Миргородський. — Недарма ж вели переговори ледь не півроку, утрясаючи юридичні нюанси. Зате тепер будемо прозорими не лише в сплаті податків, зарплат, а й у музичному сервісі. Домовилися, що в усій мережі наших ресторанів будемо використовувати комплект із десяти якісно записаних ліцензійних дисків. За це в рік сплатимо 10 тисяч доларів.

До речі, компанії «Швидко» і «Мак-Дональдс» одними з перших уклали найбільші контракти. Американців узагалі не довелося умовляти. У США і більшості країн, де знаходиться мережа їхніх ресторанів, це — прописна істина: за музику в закладах громадського харчування платять так само, як за воду, світло чи газ. В Україні компанія підписала договори з Лігою музичних прав (на суміжні права) і «Лавина мюзик» (на авторські). Репертуар, представлений цими структурами, відповідає вимогам і смакам відвідувачів ресторанів «Мак-Дональдс».

— Кожна країна розробила свій механізм стягування плати за використання музики в закладах громадського харчування, — розповідає менеджер компанії «Мак-Дональдс Юкрейн» Михайло Шуранов. — В Австрії, приміром, необхідно сплачувати місцевий гонорар. У Швейцарії підписуємо договори з тамтешніми радіостанціями, у Швеції для трансляції музики постачальник надає супутникову систему, за яку щомісяця треба платити 48 євро.

В Україні ставлення до нововведення неоднозначне. Причому не тільки серед споживачів, а й державних структур. Якщо, скажімо, правоохоронні органи готові співробітничати з організаціями, яким передано управління суміжними правами, то податкова служба, органи місцевої влади ставляться до цих заходів насторожено.

— Це тільки спочатку здається, що податків стане менше, — заспокоює директор Української ліги музичних прав. — Ми ж гроші переказуємо власникам прав, а ті сплачують податки, зокрема й прибутковий. А якщо система почне працювати на повну силу, частина зібраних коштів залишатиметься на розвиток національної культури. Така практика діє в усьому світі.

Як швидко новація приживеться у нас, покаже час. Поки ж найбільше договорів підписано в Донецькій області, однак за сумами збору попереду всіх регіонів — Крим.