Молодший брат комп’ютера

Навряд чи когось із любителів гаджетів (від англ. gadget — технічна новинка, пристрій або просто дрібничка) сьогодні можна здивувати кишеньковим портативним комп’ютером. Проте, з іншого боку, вони залишаються здебільшого надбанням «технічних маргіналів» (дешеві) чи іміджевими цяцьками багатих бізнесменів (дорогі). Це при тому, що злі язики говорять про «закінчення ери КПК», яка на наших теренах, якщо чесно, так і не починалася. Точної статистики продажів не існує, але продукт індивідуального використання, який у країні з десятками мільйонів мешканців продається десятками тисяч, навряд чи може називатися масовим.

Для тих, хто «далекий від теми», кілька слів про технічний бік справи. КПК — це маленькі комп’ютери, усі деталі яких поміщені у невеликий (розміром із записну книжку) корпус. Власне, на сьогодні залишилося дві великі «родини» КПК — ті, які використовують операційну систему Palm та керовані мобільними інкарнаціями всенародно улюбленої Windows. Як ті, так і інші оснащені сенсорним екраном, який реагує на натискання спеціальної палички — стилуса, що виконує функції, аналогічні комп’ютерній «мишці». Переважна більшість КПК мають інфрачервоний порт, можливість використання додаткових карток пам’яті, зовнішніх клавіатур, тощо. Можуть ці пристрої більшість із того, що могли настільні комп’ютери років три-чотири тому: редагувати тексти, обробляти невеликі бази даних (списки телефонів, адрес і т.д.), приймати і відправляти електронну пошту, ходити по Інтернету — якщо є GSM-модуль або підключення до мобільного телефону. А ще — розважати користувача іграшками без надто складного й реалістичного 3D, потихеньку відтворювати відео, записувати й відновлювати звук і багато-багато чого іще.

Все це — суха проза технічних характеристик. Але поряд із нею існувала іще й поезія, писана ІТ-аналітиками — про глобальне розповсюдження кишенькових комп’ютерів, і, відповідно, глобальні зміни у структурі обігу інформації. Про можливість безпосередньо в процесі розмови двох бізнесменів обмінюватися необхідними документами; читати новини й мандрувати Інтернетом в громадському транспорті, керуючи КПК однією рукою; блукати вулицями незнайомих міст, поглядаючи на інтерактивну карту, де місцезнаходження користувача визначатиме вбудований у КПК GPS-приймач.

І найцікавіше, що навіть наявних технічних можливостей КПК цілком достатньо для виконання усіх цих світлих мрій! Наприклад, уже зараз у частині державних (!) клінік Італії медперсонал оснащений потужними КПК із бездротовим зв’язком. Результати спостережень, важливі показники життєдіяльності організму, скарги хворого — будь-яка інформація миттєво передається безпосередньо у момент огляду на центральний комп’ютер клініки, додається до історії хвороби і в максимально повній і зручній формі стає досяжною для лікарів. Не менш вражають і схеми застосування КПК, що широко практикуються у сучасних будівельних компаніях. Максимально деталізований проект, наприклад, заводу (аж до специфікацій окремих болтів чи гайок) зберігається на корпоративному сервері, звідки за допомогою пило-водо-ударозахищеного КПК будівельники можуть отримати інформацію щодо своїх ділянок роботи. До речі, програмне забезпечення саме для цих двох інформаційно-апаратних комплексів писали українські програмісти-аутсорсери, які, зі зрозумілих причин, не афішують назви своїх компаній.

Хоча все це, звичайно, складні рішення для багатих корпорацій. Проте й звичайному користувачеві з його повсякденними потребами використання КПК може дати немало. Чого коштує, наприклад, сама можливість зручного (у всякому разі — на порядок зручнішого, аніж «з монітора») читання електронних текстів! При тому, що найдопотопніший КПК легко поміщається десяток романів. Індивіди, які не мають окремої кімнати для «сеансів нічного читання», можуть займатись ним прямо у темній спальні. Не заважаючи здоровому сну можливих сусідів. А натрапивши на цікаву книжку, поділитися з другом не адресою магазину, і навіть не лінком в Інтернеті, а просто передати текст через інфрачервоний порт. Власне, розмови про «електронні книги», які точаться останніх років 30—40, у КПК знайшли близьку до ідеалу реалізацію. Адже на відміну від читання з монітору — зазвичай у не дуже зручній позі, — з КПК можна читати і стоячи, і сидячи, і навіть лежачи (власне, саме розповсюдження КПК і мало стати основним ударом по власниках авторських прав, вже давно обурених діяльністю інтернет-робінгудів). Поряд з цим, а також із можливостями «мобільного офісу» існують десятки дрібних, але приємних «додаткових можливостей». Наприклад, безкоштовні словники для КПК (із базами даних на сотні тисяч слів) чи програми, які дозволяють перетворити КПК на універсальний інфрачервоний пульт керування багатьма класами побутової техніки. Порівняйте це з убогими «фішками» типу змінних кольорових панелей чи ліхтариків, якими заманюють народ виробники мобільних телефонів!

Узагальнюючи, можна сказати, що у випадку з настільними комп’ютерами людині доводиться іти до інформації, а при використанні КПК інформація сама може йти до людини — як із зовнішнього світу через Wi-Fi чи GSM-модуль, так і від можливого «близького кола» комунікації — друзів, бізнес-партнерів, колег — через інфрачервоний порт чи Bluetooth-протокол.

Себто у продукту є потенціал, щоб у плані масовості зайняти достойне місце, якщо й не біля мобільного телефону чи настільного комп’ютера, то трохи вище за ноутбук — як мінімум.

Чому ж «не так сталося, як гадалося?». Пояснення тут може бути достатньо простим. На Заході різноманітні модифікації КПК таки зайняли достойне місце в корпоративному секторі. Щоправда, там дуже часто використовуються спеціалізовані моделі, «заточені» під виконання певного вузького кола завдань. А розваги та «домашнє» використання КПК виявилися не надто перспективною розробкою саме для ІТ-індустрії. Продати плазмову панель, чи, на крайній випадок, ноутбук набагато вигідніше, ніж морочитись із кишеньковим комп’ютером. А тих самих електронних текстів у вільному доступі в англомовному секторі Інтернету не в приклад нам менше. Звісно, є проект Гутнеберга, але коло поціновувачів класики ХІХ століття, на жаль, недостатня ринкова база для швидкого фінансового успіху. Та й лозунг «Надішли книжку другу» (по власному інфрачервоному порту чи Bluetooth задарма) — це, звичайно, не «Надішли MMS» (по нашому GSM-каналу за n-дцять центів).

Інша ситуація на пострадянських просторах, де з електронними текстами... полегше, і де народ звик шукати недорогі рішення. Тут перспективи КПК були істотно вищими, проте, з невідомих причин, кипучу діяльність, спрямовану на просування КПК на наш ринок, помітити надзвичайно складно. Скільки одиниць реклами із КПК можна побачити на наших вулицях? Так отож. А самотужки дійти висновку, що із трьох-чотирьох дюймового екрану можна читати зручніше, ніж із деяких шедеврів друкарського мистецтва (як от, наприклад, із газет формату А2) майже неможливо. Тому й залишилося у нас КПК тим, чим є — екзотикою для багатих або ІТ-шників. Здається, український ринок виробники КПК банально недооцінили. Хоча це, якщо чесно, трохи дивно. Ми можемо побачити на вулиці рекламу цифрових дзеркальних фотокамер (теж знайшли «масовий товар» — камера 1300 доларів, і об’єктивів для нормальної роботи іще б на стільки ж докупити...), але не бачимо реклами пристроїв, сучасна бюджетна модель яких коштує 200—300 доларів, а трохи застарілу можна купити і за 100.

Не доводиться сумніватися, що «персональні цифрові помічники» (іще одна назва КПК, розповсюджена на Заході, «PDA — personal digital assistant») у тій чи іншій формі будуть розвиватися і вдосконалюватися — надто вже зручна і плідна ідея справді мобільної і безперервної інформаційної підтримки користувача, від неї бізнес не відмовиться. Складно спрогнозувати, який у них буде інтерфейс — голосовий, жестовий чи (не дай боже) прямий — «електроніка — нерви — мозок», що, у світлі останніх успіхів зі створення керованих нервовими волокнами маніпуляторів не видається цілковитою фантастикою. Хоча не слід забувати, що персональні комп’ютери, якщо відкинути комунікаційні можливості у найширшому розумінні цього слова, — це не більш ніж електронні милиці (ну, чи потужні інструменти обробки інформації — кому як більше подобається) для людського мозку, і думати нам доведеться-таки самим. Що, мабуть, таки ж на краще.