Ми її втрачаємо? Мінтрансзв’язку вимагає підпорядкувати йому НКРЗ

Сьогодні виповнюється три роки з дня призначення президентом України Віктором Ющенком першого складу Національної комісії з питань регулювання зв’язку. Тоді телекомунікаційний ринок був сповнений оптимізму і надій на те, що «держкомтелеком» більше не стане гальмом на шляху його розвитку. Ця надія навіть почала справджуватися: грубий вплив Держзв’язку і держоператора на інших учасників ринку залишився в минулому. Однак схоже, що сьогодні уряд знову порушує питання про створення в галузі єдиної вертикалі влади...

Російські політологи люблять повторювати, що Україна переживає зараз період «розгулу демократії», порівнянний із тим, що його Росія переживала до 1999 року. І що втомлені від нестабільності суспільство та економіка самі потягнуться до «централізованої влади». Звучать такі думки і на вітчизняному телекомунікаційному ринку. Так, в останньому інтерв’ю газеті «Бизнес» заступник міністра транспорту та зв’язку Олег Проживальський зазначив, що «до 2004 року відомство (Держкомзв’язку. — С.С.) виконувало всі свої регуляторні функції без перебоїв, і багато хто хотів би відновити таку практику». Щоправда, ринок пам’ятає, що перебої були, і дуже суттєві, і повернення до «такої практики» навряд чи хотів би.

Шеф пана Проживальського, міністр транспорту та зв’язку Йосип Вінський висловлюється ще конкретніше: «Вона (НКРЗ. — С.C.) мусить бути в системі Мінтрансзв’язку» (інтерв’ю в «Бизнесе» від 6 лютого ц.р.). «Функції комісії мають бути суто технічні, це не більш ніж відділ ліцензування», — казав якось один із нардепів-бютівців, який, однак, усе ще мріє її очолити.

Події розвиваються так, що побажання міністра та інших представників політичної сили, до якої він належить (БЮТ), можуть стати реальністю. У Верховній Раді зареєстровано проект постанови «Про створення тимчасової слідчої комісії з питань розслідування фактів порушення Конституції України, законів України, а також численних службових зловживань при видачі ліцензій на використання радіочастотного ресурсу Національною комісією з питань регулювання зв’язку України», авторами якого є чотири депутати від БЮТ: Олег Шевчук, Борис Шиянов, Володимир Каплієнко і Геннадій Задирко. На підставі протоколу слідчої комісії передбачається порушити перед президентом питання про звільнення всіх членів НКРЗ і призначення нового складу комісії.

Коли цей проект постанови поставлять на голосування — незрозуміло, як незрозуміло, чи набере він потрібну кількість голосів. Але який піар! Сама назва слідчої комісії вже звучить як вирок суду...

Кількома тижнями раніше Генпрокуратура порушила кримінальну справу за фактами порушень, допущених НКРЗ при переоформленні номерного ресурсу. У пресі повідомлялося про підготовку в уряді розпорядження про перепідпорядкування Мінтрансзв’язку Державного центру радіочастот і Державної інспекції зв’язку, що належать зараз до сфери управління комісії. Нарешті, на розгляді у ВР перебувають кілька законопроектів про внесення змін до Закону «Про телекомунікації», в яких НКРЗ «виписана» як підконтрольна різним гілкам влади.

Мета всіх цих змін і перевірок — остаточно вивести НКРЗ із гри. Однак у всіх пояснювальних записках метою проголошується благо телекомунікаційного ринку, котрий втомився від нестабільності.

Однак дурні на ринку зв’язку не працюють. Там усі чудово розуміють, що втратить галузь в особі незалежного телеком-регулятора. Особливо в контексті ймовірної купівлі «Укртелекому» одним із двох інших найбільших операторів України. Коли новостворений супермонополіст отримає можливості визначати правила гри краще за будь-який «держкомтелекому».

«Ринку потрібен стабільно працюючий регулюючий орган. Оператори не можуть чекати, поки комісія розблокується і почне знову видавати ліцензії», — мотивують опоненти необхідність «переформатування» НКРЗ. Однак перебої в роботі комісії аж ніяк не пов’язані з непрофесіоналізмом її членів. Причини в іншому. Одна з них — неврегульованість законодавства. А саме той факт, що два чинні закони — «Про телекомунікації» і «Про Кабінет міністрів України» — напряму суперечать один одному в процедурі призначення голови та членів НКРЗ. А в депутатів немає ні часу, ні політичної волі зняти це протиріччя.

Друга причина — протягом тривалого часу йде свідоме блокування роботи комісії. У тому числі шляхом провокування внутрішніх кон­фліктів, а також судових розглядів.

Найсумніше, що політикам у цьому мимоволі допомагають великі оператори, зацікавлені в збереженні своїх чималих ринкових часток і негласних домовленостей. І не зацікавлені в зростанні не таких великих операторів, у розвитку реальної конкуренції. Їхню бізнес-логіку можна зрозуміти: збереження ринкового впливу — найкраща гарантія для інвесторів. Але, лобіюючи блокування роботи регулятора і вирішуючи, тим самим, свої одномоментні ринкові завдання, вони рублять гілляку, на якій сидять.

Якщо на ринку відсутнє ефективне регулювання конкуренції, то оптимальна стратегія виживання — укрупнення гравців. Купівля «Укртелекому» одним із двох великих мобільних операторів цілком вписується в цю стратегію. Проте це означатиме кінець ринку: фактично його регулятором стане «супер­оператор». Іншим ловити буде нічого — хіба що продатися...

Тут слід нагадати, що незалежна НКРЗ — аж ніяк не примха українських законодавців. В усіх країнах — членах ЄС діє стандартна модель розподілу владних повноважень: на міністерства покладено завдання формування політики й управління державними частками власності операторів зв’язку, а на національні регулятори — регулювання діяльності власне ринку телекомунікацій. Такий розподіл функцій є гарантією неупередженості дер­жавної політики щодо операторів, незалежно від форми власності, статутного капіталу й частки на ринку. Саме ця практика стала основною причиною того, що наша країна, виконуючи свої міжнародні зобов’язання, у тому числі й щодо вступу до СОТ, розробила законодавчу базу і створила національний регулюючий орган у галузі зв’язку — НКРЗ.

В Україні питання незалежності регуляторного органу набуває особливого значення. Наприклад, у контексті того, що наша держава сама є власником одного з найбільших телекомунікаційних операторів — «Укртелекому». І ще п’ять років тому створення державними органами преференцій цій компанії було чимось досить зрозумілим. Не кажучи вже про те, що за час існування НКРЗ змінилося п’ять міністрів транспорту та зв’язку. Якби кожен із них мав можливість впливати на регуляторну політику відповідно до політики тієї фракції, котру він представляв, що було б із галуззю?

Питання, як науправляє галуззю зв’язку «міністр-адміністратор» Йосип Вінський, залишимо за кадром. Управляти телеком-сектором все одно буде його колега у справах мисливських, а заодно і профільний заступник Олег Проживальський. Інтерв’ю Олега Петровича після повернення у владу змушують засумніватися в тому, що ще недавно він працював в одному з відомих операторів зв’язку. І згадати часи «держкомтелекому», одним із патріархів якого він був.

«Я не хочу підпорядкувати (НКРЗ) міністерству, але не розумію, як можна відповідати за систему зв’язку, не маючи впливу на регулювання в цій системі», — суперечить сам собі Йосип Вінський в інтерв’ю «РБК». Читаючи численні інтерв’ю Вінського і Проживальського про НКРЗ, замислюєшся не лише про те, чи мають ці держчиновники право вирішувати долю органу, котрий не перебуває у них у підпорядкуванні.

Виникає відчуття, що НКРЗ, і незалежні регулятори взагалі, є стороннім тілом у сформованій в Україні системі органів державної влади. Держава так і не навчилася регулювати ринки, прагнучи зберегти контроль над ними і їхніми учасниками. «Держкомтелеком» ближчий державі за духом. Звідси й бажання жорстко вписати регуляторів у виконавчу вертикаль, підпорядкувати профільному міністерству (як фактично підпорядковані Мінпаливенерго енергетичний і ядерний регулятори).

Призначення будь-якого нового складу комісії залишиться півзаходом, якщо збережеться сприйняття регулятора як «відділу ліцензування в системі Мінтрансзв’язку». Будь-які суперпрофесіонали, котрі прийдуть на зміну нинішньому складові НКРЗ, за найменшої спроби конфліктувати з системою чи великими операторами будуть із легкістю оголошені заангажованими й корумпованими.

Найкращий спосіб забезпечити незалежність НКРЗ — відмовитися від тиску на неї з боку гілок влади. Проте більшість українських політиків, незалежно від політичного забарвлення, в силу свого рівня мислення, не здатні сприймати НКРЗ інакше, як годівницю. Це на рівні рефлексів: якщо комісія «контролює» ринок, отже, потрібно контролювати комісію. Шляхом тиску, шляхом провокування конфліктів, шляхом перепідпорядкування міністру...

Що ж, залишилося тільки «договоритися» до того, що «Україна в силу своєї специфіки не може сліпо копіювати європейські стандарти». Розробив же «північний сусід» власну, «суверенну демократію»...

Події з НКРЗ змушують усерйоз замислитися про експорт російської моделі управління галуззю. Там існує жорстка вертикаль влади, а про створення незалежного регулятора питання навіть не стоїть. Великий російський бізнес давно зробив вибір між демократією та стабільністю. На користь стабільності, хоч би як це суперечило самій сутності вільного підприємництва.

Слід нагадати, що сьогодні російські оператори контролюють значну частку українського ринку зв’язку. З імовірною купівлею ними «Укртелекому» цей контроль посилиться майже до абсолютного.

Тому те, як вирішується ситуація навколо комісії, чи залишиться в українській системі влади незалежний регулюючий орган, стане важливим екзаменом для державної системи. І показником того, куди ми рухаємося — до «суверенної демократії» кремлівського зразка чи до демократії європейської.