"Липові" витрати

Якось під час перевірки платника податків досвідчений податковий інспектор сказав: "Звичайно, ми не розуміємо, як можна стільки платити за якісь інформаційні послуги. Ми отримуємо інформацію за запитом. Надавати нам її повинні безоплатно".

Взагалі послуги, особливо ті, що коштують дорого і не мають видимого матеріального результату, завжди були в полі пильної уваги податківців. Чимало провини в тому і на самих платниках податків, які з метою наростити витрати часто "малювали" собі в обліку отримання маркетингових, інформаційних, консультаційних, ІТ та інших послуг. От і вкоренилася у перевіряльників думка, що такі послуги майже завжди "липові", а якщо не "липові", то вже точно неправильно оформлені. І навіть якщо й до оформлення не прискіпатися, то можна сміливо заявити, що з господарською діяльністю вони ніяк не пов'язані. Загалом, привід "зняти" послуги з витрат завжди знайдеться...

Від працівників податкових органів раз у раз чуєш, що їхнє ставлення до сфери "нематеріальних послуг" практично завжди підтримує суд. Про це вони заявляють на перевірках, тим самим придушуючи волю платників податків до опору.

Однак практика свідчить, швидше, про протилежне. Зокрема, дослідження податкової і судової практики за чотири місяці 2013 р., проведене юристами Cai & Lenard, показало, що лише в 13% випадків податкові органи здобували остаточну перемогу в суді, якщо йшлося про витрати на маркетингові послуги. З інформаційними та консультаційними послугами податківцям щастило більше, але й там тільки приблизно в кожній третій справі остаточне рішення суду було на їхню користь.

Абсолютну перемогу (100% рішень) святкують платники податків, які взялися обстоювати своє право обліковувати у витратах мерчандайзингові послуги. Кілька років тому податкова служба вигадала "геніальну" перешкоду для обліку таких витрат. Там вважали, що якщо роздрібний магазин купує товари у виробника (імпортера, дистриб'ютора), а потім надає йому послуги мерчандайзингу (просування товару в магазині), то такий виробник не може відносити витрати на мерчандайзинг до складу податкових витрат, оскільки операції з просування продукції після її продажу вже не мають стосунку до його господарської діяльності.

Суди належно оцінили цей "винахід". Практично в кожному рішенні суд "вбивав" у голови юристів податкових інспекцій одну просту економічну істину: просування товарів у торговельних мережах передбачає й економічний інтерес мереж у зростанні торгового обороту, але все ж таки просування певного конкретного товару має переважне економічне значення саме для його постачальника (виробника). Чинне податкове законодавство України не пов'язує можливість обліку витрат для цілей оподаткування прибутку і визначення об'єкта оподаткування ПДВ з наявністю або відсутністю права власності на товари.

Інформаційні та консультаційні послуги істотно поступаються маркетинговим у праві на облік у витратах, але статистика і тут обнадійлива. У більшості випадків платникам податків вдається обстояти в суді свою правоту. До речі, під час дослідження було розвіяно міф про те, що замовляти консультаційні та інформаційні послуги у фізичних осіб-підприємців ризикованіше, ніж у юридичних осіб. Співвідношення визнаних витрат у ситуаціях, коли виконавцями послуг були компанія і приватний підприємець, практично однакове, з легкою перевагою на користь підприємців.

Проте, кількох практичних рекомендацій варто дослухатися.

Отже, замовникові послуг бажано впевнитися або, як мінімум, отримати у добросовісного виконавця послуг запевнення в тому, що він має у своєму розпорядженні відображені в обліку й звітності ресурси для надання послуг (власне або орендоване приміщення, трудові ресурси). Звичайно, цей фактор не має першорядної важливості. Більше того, він пов'язаний зі складнощами контролю. Однак він може стати вирішальним у тих випадках, коли надання послуг прямо пов'язане з наявністю певного ресурсу. Наприклад, якщо в договорі про мерчандайзингові послуги передбачено одночасні виїзди фахівців виконавця в торгові точки, в яких надаються послуги, то відсутність у виконавця доказів того, що він мав у своєму розпорядженні такі трудові ресурси, може створити привід для заяви податкової про відсутність фактичного надання послуги.

Бажано також провести аналіз ринку послуг, які платник податків має намір замовляти. Формальні докази проведення такого аналізу або тендера (доповідні записки зі списками відібраних претендентів на замовлення, короткі зведення доступної інформації про контрагентів) можуть дуже стати в пригоді у разі, якщо в майбутньому буде встановлено фіктивність діяльності виконавця послуг.

Замовлення певних послуг має бути обґрунтоване напрямом діяльності замовника. Бажано, щоб основні види діяльності замовника (КВЕД) давали підстави стверджувати, що замовлені послуги пов'язані з господарською діяльністю (наприклад, тема маркетингового дослідження або інформаційні послуги відповідають основним видам діяльності клієнта). Так-так, саме КВЕДи замовника, а не виконавця. Те, що виконавець повинен мати серед зареєстрованих основних видів діяльності ті види, під які підпадають надавані послуги, навіть під сумнів не ставиться.

Важливо вказувати у первинних документах обсяг послуг не тільки у вартісному, а й у натуральному вираженні (наприклад, у людино-годинах). Насправді, це не вимога законодавства. Адже в первинних документах платник податків має право обмежитися і вартісним вираженням послуги, Однак практика свідчить, що таким правом користуватися - собі шкодити. А якщо натуральну одиницю виміру обсягу послуг передбачає відповідний договір, то ця рекомендація стає тим більш важливою.

Позитивно позначається на шансах платника податків обстояти правомірність віднесення до складу витрат різні послуги, якщо необхідність отримання таких послуг пов'язана з іншими договірними зобов'язаннями (наприклад, отримання незалежного юридичного або аудиторського висновку передбачено кредитним договором).

А ще бажано забезпечити документальне підтвердження використання отриманих послуг з метою отримання доходу. Якщо говорити про маркетингові послуги, то можна підготувати аналітичні внутрішньокорпоративні звіти про результати впровадження маркетингової стратегії, наказ про запровадження комплексу заходів за результатами маркетингового дослідження, наказ про запровадження заходів для реалізації наданих консультантами рекомендацій. Справді, у більшості справ суд вказує на те, що не вважає податкові органи уповноваженими судити про доцільність отримання платником податків різних послуг. Не справа податківців - вирішувати за платника податків, які послуги йому потрібні, і скільки на них витрачати. Однак у деяких випадках суд сам говорить, що економічну доцільність витрат на послуги та їхню спрямованість на максимізацію доходів і мінімізацію витрат слід установити. Ті, хто розуміє, чим загрожує така мінливість позиції суду, вважатимуть за краще додати до обліку ще кілька документів сумнівної історичної цінності, ніж потім сперечатися про повноваження податкових органів.

Якщо всі ці й інші рекомендації викликають спазм судин мозку і явний протест проти того, щоб робити щось крім запропонованого в законі, то треба бути готовим випробувати на собі мудрість жарту: закони логіки не є частиною податкового законодавства, а тому до податкових відносин не застосовуються.