Лібералізація монополізації телекомунікацій. Рада прийняла ряд законопроектів, які істотно змінюють правила гри на ринку зв’язку

За минулий тиждень ВР істотно підкоригувала телекомунікаційне законодавство. Так, із прийняттям у цілому законопроекту №2296 (404 голоси «за») фіксований міжміський і міжнародний зв’язок виключено з переліку загальнодоступних телекомунікаційних послуг, отже, тарифи на них більше не підлягають державному регулюванню. У першому читанні прийнято законопроект №2047 (412 голосів «за»), яким запроваджуються такі нові для нашого ринку поняття, як збереження мобільного номера і національний роумінг. Готуються до розгляду ще кілька аналогічних законопроектів, наприклад, про фонд універсальних послуг, про новий порядок призначення НКРЗ і навіть про адміністрування адресного простору українського сегмента Інтернет.

Свободу тарифам!

Законопроект №2296 був зареєстрований 6 жовтня народними депутатами Сергієм Чукмасовим (Соцпартія) і Віталієм Чудновським (БЮТ). Серед авторів не фігурує Євген Зимін (БЮТ, а раніше «Пріоком»), який брав активну участь у його створенні.

Цікава парламентська технологія: обидва вищезгадані законопроекти передбачалося розглянути у першому читанні, після чого відкоригувати. Проте доповідач С.Чукмасов несподівано для всіх запропонував прийняти №2296 і в цілому. Оскільки із 450 депутатів у телекомунікаціях розбирається лише Є.Зимін і звернути увагу на підводні камені документа було нікому, пропозиція пройшла.

Основні зміни вносяться до статті 62 Закону України «Про телекомунікації», яка містить перелік «загальнодоступних телекомунікаційних послуг», тобто послуг, надання котрих, відповідно до нової редакції статті 63, гарантується державою. Раніше такими вважалися послуги фіксованого телефонного зв’язку, включаючи міжміський і міжнародний, за винятком тих, які надаються за допомогою радіодоступу. Тепер загальнодоступними є послуга підключення кінцевого устаткування споживача до телекомунікаційних мереж загального користування (фактично, «остання миля»), фіксований телефонний зв’язок у межах зони нумерації (місцевий зв’язок) і послуги виклику служб екстреної допомоги і довідкових служб, наданих за допомогою таксофонів. Спеціально обумовлюються можливість використання для надання цих послуг радіодоступу, а також той факт, що дзвінки із стаціонарних телефонів на мобільні загальнодоступною послугою не є. До ст.1 Закону «Про телекомунікації», де пояснюються терміни, нові визначення не внесено, що збільшує внутрішню суперечливість закону.

З прийняттям цього закону фактично скасоване державне регулювання тарифів на міжміський (у т.ч. на дзвінки з фіксованих телефонів на мобільні) і міжнародний зв’язок, яке раніше здійснювалося за допомогою встановлюваних НКРЗ граничних тарифів. За скасування такого регулювання давно боровся «Укртелеком», керівництво котрого вже звикло виправдувати погіршення фінансових показників компанії неконкурентоспроможними граничними тарифами на «міжмісто» і «міжнародку». У поданні законопроекту, власне, і було написано, що він спрямований на підвищення конкурентоспроможності операторів фіксованого зв’язку, які надають населенню дешеві загальнодоступні послуги.

Читайте директиви ЄС

Це декларації. Тепер про підводні камені. Наприклад, мало хто з депутатів читав Директиву 2002/22/ЄС Європейського парламенту і Ради Європи «Про загальнодоступні послуги». Нагадаємо, що одна із декларованих цілей законопроекту — приведення українського телекомунікаційного законодавства у відповідність із цим документом. Проте автори законопроекту припустилися підміни понять, які містяться в директиві. Так, у ній міститься поняття «універсальний доступ». Проте він не входить до переліку загальнодоступних послуг, які містяться в директиві, а визначений там як базова послуга (фізичне підключення), лише за умови наявності котрої можливе надання власне загальнодоступних послуг. Та й усіх інших.

Тобто за новим українським законом держава гарантує споживачу лише наявність кабелю (або радіоінтерфейсу). З ким він за допомогою цього кабелю зможе зв’язатися — питання договірних взаємовідносин цього споживача з операторами. В яке держава відтепер не втручається. А в операторів усе просто: є у споживача гроші — добре, немає — хай сидить без зв’язку. Благо, тарифи (крім місцевих дзвінків) оператори тепер можуть призначати самостійно.

Було б наївним думати, що дерегулювання тарифів означає, що оператори кинуться їх знижувати. Адже і діючі нині граничні тарифи дозволяють відступати від них униз на 40%, тоді як реальна тарифна конкуренція відбувається в масштабі одиниць відсотків. Ні, звісно ж, знижуватимуть, але не для всіх.

Пригадаємо, чому одеський «Унітел» намагається в судовому порядку скасувати наказ НКРЗ №258 від 5 травня 2006 року «Про затвердження граничних тарифів на загальнодоступні телекомунікаційні послуги». Незважаючи на те, що граничний тариф на дзвінки з фіксованих телефонів на мобільні було цим наказом знижено на 20%, ніхто не зобов’язав операторів мобільного зв’язку знизити тарифи на інтерконект (на доступ до своїх мереж для інших операторів, або так зване приземлення дзвінка). Останній у «УМЗ» і «Київстару», котрі контролюють понад 90% трафіка «фіксований-мобільний», становить близько 50 копійок за хвилину. А оператори місцевого зв’язку, відповідно до граничних тарифів, мали брати за такі дзвінки 80 копійок (без ПДВ). Тобто послуга «дзвінок із фіксованого на мобільний» стає для них малорентабельною! При цьому для «Укртелекому» інтерконект із «мобільниками» дешевший (він — основний генератор такого трафіка), і для нього ця послуга залишалася рентабельною.

Що станеться після набрання сили новим законом? Ніщо не завадить «Укртелекому», користуючись дешевим інтерконектом, знизити тарифи на дзвінки «фіксований-мобільний» до такого рівня, за якого усі невеличкі оператори фіксованого зв’язку будуть просто витіснені з цього сегмента ринку. Тобто від них підуть найбільш платоспроможні клієнти і трафік. Ніщо не завадить також «УМЗ» і «Київстару», які заявили про намір розвивати конвергентні послуги, що включають фіксований зв’язок для бізнес-клієнтів, установити які завгодно низькі тарифи на дзвінки зі своїх фіксованих мереж на свої мобільні. Що для дрібних фіксованих операторів буде як контрольний постріл.

Коли проаналізувати фінансову звітність мобільних операторів за третій квартал, яку вони опублікували минулого тижня, то можна відзначити постійне зниження показника ARPM (Average Revenue Per Minute, середня дохідність хвилини, або відношення ARPU, середньої дохідності абонента, до MOU, середнього трафіка абонента). Це відбувається здебільшого за рахунок ігор операторів із дешевими або безкоштовними внутрішньомережними дзвінками: загальний трафік зростає, доходи — ні. Один із можливих шляхів залучення доходів — стимулювання трафіка, який виходить із фіксованих мереж на мобільні. Лібералізація тарифів на такі дзвінки за відсутності обмежень на тарифи на інтерконект цілком вписується в цю стратегію.

Таке от встановлюється цим законом конкурентне середовище. Заяви його авторів про «поліпшення конкурентних умов для операторів фіксованого зв’язку» слід розуміти з точністю до навпаки. Втім, може, і не варто обвинувачувати трійку найбільших операторів у такому відвертому лобіюванні. Адже якщо НКРЗ паралельно з прийняттям цього закону врегулює тарифи на інтерконект і, що досить важливо, його умови, то подібна дерегуляція тарифів справді працюватиме на благо абонентам і всім учасникам ринку. Проте, за нашими даними, робота над подібним документом у НКРЗ перебуває на стадії, далекій від завершення...

І нехай ніхто не піде скривдженим

Законопроект №2047 «Про внесення змін до Закону України «Про телекомунікації» (щодо збільшення переліку обов’язкових послуг)» парламентарії 412 голосами «за» прийняли в першому читанні. Авторами його виступили С.Чукмасов, Є.Зимін і комуніст Ігор Алексєєв (у минулому теж зв’язківець — очолював комітет комсомолу Київського вищого військово-інженерного училища зв’язку імені Калініна).

Суть змін досить цікава. У ст.1 законопроекту пропонується впровадити ряд нових визначень. Це визначення абонентського номера («сукупність цифр для ідентифікації кінцевого устаткування абонента в мережі»), національного роумінгу («можливість абонентів одного оператора рухомого зв’язку одержувати телекомунікаційні послуги в мережі іншого оператора») і збереження абонентського номера («можливість при розірванні договору з одним оператором залишити абонентський номер, котрим абонент користувався в його мережах, і користуватися ним на підставі договору в мережах іншого оператора»). До речі, зверніть увагу на слово «договір» в останньому визначенні: послугою збереження номера зможуть користуватися лише «контрактники». Точніше, корпоративні абоненти, для переманювання яких один у одного ця послуга операторам і потрібна. А п.39 «Обов’язки операторів зв’язку» пропонується доповнити обов’язком надавати ці послуги.

Відповідно до супроводження до законопроекту, його реалізація не потребує додаткових матеріальних та інших витрат із боку державного і місцевих бюджетів. Це значить, що витрати на розробку чималої кількості нормативних документів, які мали безпосередньо регулювати послуги збереження номера і національного роумінгу, пропонується «повісити» на операторів. Так само, як і витрати на створення процесингового центру, що необхідний для фізичної реалізації збереження номера. Навряд чи оператори будуть від цього у захваті.