Кров турбіни. Енергетика України не настільки багата, щоб купувати дешеві турбооливи

Україна має одні з найбільших у Європі потужності з виробництва турбін — газових, парових, гідравлічних тощо. Вони працюють на електростанціях, в авіадвигунах, морських суднах, на газоперекачувальних станціях як в Україні, так і в Росії. Будь-яка турбіна час від часу потребує профілактики та ремонту. І вартість цього ремонту багато в чому залежить від якості використовуваної нею турбінної оливи. Зекономивши на ній, доведеться більше витратити на заміну підшипників, редукторів, систем регулювання тощо. Втім, часті ремонти устаткування можуть стати вигідним бізнесом для його виробників і експлуатаційників, особливо коли виконують їх за бюджетні кошти. От і заливають у турбіни оливи якомога дешевші. А тепер уявіть, що на догоду чиєїсь кишені штучному зносу піддаються... турбіни українських АЕС! Чи можна припускати таке в країні, що пережила Чорнобиль?

Україна, та й уся Європа, багато в чому залежить від поставок російських нафти та газу. Але турбіни газо- й нафтоперегонних станцій як в українському, так і в російському секторах нашої об’єднаної нафтогазотранспортної системи в основному українського виробництва. Так, на трубопроводах «Газпрому» частка українських турбін сягає 40%! Вітчизняні турбінні заводи — сумське НВО ім. Фрунзе, миколаївська «Зоря», запорізький «Мотор Січ» (та й харківський «Турбоатом», котрий випускає турбіни для енергетичних установок) — відчувають жорстку конкуренцію з російськими виробниками, насамперед — Ленінградським металевим заводом. Природно, росіяни захищають інтереси свого підприємства. Однак, з огляду на значну роль України в транспортуванні енергоносіїв у Європу, уряд, і насамперед Мінпромполітики та Мінпаливенерго, могли б докласти більше зусиль для просування вітчизняної турбінної продукції на російський ринок.

Попри те, що Україна залежна від російської нафти й нафтопродуктів, вітчизняні виробники мають значні наробітки у виробництві високотехнологічних і наукоємних сортів олив і мастил, у тому числі турбінних. Оливи випускають «Укртатнафта» (м. Кременчук), ВАТ «Азмол» (м. Бердянськ), фірма «Маст» у Стебнику, завод технічних олив «Аріан» у Фастові. Річ у тім, що в технічній документації на турбіну виробництва будь-якого підприємства зазначається марка оливи, з якою вона повинна працювати. У світі цього правила дотримуються дуже жорстко: турбіни Siemens можуть працювати лише з оливою Shell, і якщо туди залито іншу оливу, то виробник знімає із себе будь-яку відповідальність за наслідки. І якби українські виробники турбін так само послідовно наполягали на використанні в них олив українського виробництва, то країна отримала б потужну статтю експорту, а також обгрунтований заділ для взаємовигідних партнерських відносин із північним сусідом (а не залежність від нього, як складається зараз).

Про те, що турбінні, та й інші оливи української розробки за багатьма параметрами перевершують закордонні аналоги, свідчать експертизи провідних спеціалізованих наукових установ, у т.ч. УкрНДІНП «Масма», і російського ВНДІГАЗ. Підтверджують це й ті, хто вже багато років експлуатує ці оливи. Наприклад, «Укрзалізниця», котра закуповує 10—15 тис. тонн мастильних матеріалів фірми «Маст», або ДК «Укртрансгаз» НАК «Нафтогаз України», що також використовує оливи «Маст» (ТП-22С, ТП-22Б для агрегатів із судновими й авіадвигунами, МГД-20М для мотокомпресорів) у своїх турбінах газоперекачувальних агрегатів. Власне, «Нафтогаз України» в особі ДК «Укртрансгаз» і був замовником для розробки «Мастом» багатьох сортів турбінних олив. Усі вони показують високу стабільність характеристик у найрізноманітніших і мінливих умовах експлуатації. Вони повільно окисляються (строк експлуатації — від 30 до 50 тис. годин, що значно більше, ніж в олив російського виробництва!), перешкоджають утворенню відкладень і зносу деталей турбін. Для високошвидкісних і термонавантажених турбін розроблено й проходить випробування новітня напівсинтетична олива «Турбо-Маст», яка, за твердженням виробників, не має аналогів у Росії й Україні.

Турбінні оливи українського виробництва в будь-якому разі будуть дорожчими від російських, які виробляють із нафти, закупленої за внутрішніми цінами, наприклад, продукції «Сибнефти». Маючи високі експлуатаційні характеристики, вони значно дешевші від закордонної продукції виробництва Shell, Total, Fina й інших. Є й дешеві українські турбінні оливи, наприклад, виробництва «Азмол». Вони прості, не містять добавок, які значно покращують характеристики, і виробляються за застарілими технологіями. Саме ці оливи й закуповує для заливання у свої турбіни «Енергоатом». У результаті щороку «ремонтний» бюджет компанії становить близько 400 млн. грн.! Яка частина з цієї суми осідає у вигляді «відкотів» на рахунках фірм-посередників і самих керівників компанії, відповідальних за вибір підрядчиків і закупівлю матеріалів й устаткування, — невідомо. Однак секрет цього бізнесу простий: використовуєш дешеву оливу — рапортуєш про економію, ремонтуєш турбіну — рапортуєш про успіхи.

Здавалося б, проста річ: встановити для «атомних» турбін такі ж жорсткі стандарти на використовувану оливу, як і для газотранспортних! Чи хоча б оголосити тендер і, проаналізувавши властивості продукції виробників, які беруть участь у ньому, виявити ту оливу, котра найбільш благотворно впливає на стан турбін! Та ні. Хто приймає рішення про закупівлю того чи іншого сорту турбінних олив для «Енергоатому», нам з’ясувати не вдалося. У самій компанії кивають на Мінпаливенерго, у міністерстві — на компанію...

А тим часом у турбіни заливають оливу ТП-22С, вироблену відповідно до ще радянських норм ТУ 38.101.821-83. Однак із прийняттям аналогічних українських стандартів радянські втрачають силу. Дія вищезгаданих ТУ закінчилася ще 2001 року, а наказом Мінпаливенерго України №521 від 31 серпня 2004 року їх визнано такими, що не застосовуються в Україні. Ще раніше ці техумови було скасовано в Росії. При виробництві й застосуванні мастил і олив наше міністерство наказує «суворо дотримуватися вимог ГОСТ 15.001-88 «Система разработки и постановки продукции на производство». Відповідно до цього документа, турбінні оливи мають отримувати допуск на застосування, котрий видають у результаті випробувань при всіх можливих режимах експлуатації.

Скільки зусиль витратив той же «Маст», намагаючись довести Мінпаливенерго й «Енергоатому», що той зможе помітно поліпшити зносостійкість своїх турбін, використовуючи сучасніші оливи! Кілька років фірма зверталася в усі можливі інстанції, включаючи Інститут держави та права й СБУ (адже, погодьтеся, йдеться про безпеку України!). Однак доблесні чекісти не стали навіть розбиратися в цьому питанні і порекомендували звернутися до Держстандарту. Водночас «Маст» успішно отримав необхідні допуски на свої турбінні оливи. Багато шанованих споживачів турбінних олив гарантують, що працюватимуть вони краще від імпортних і тим більше від закуповуваних зараз. Дешеві, без допусків, зате відповідають ще радянським технічним вимогам, розрахованим на бездонні засіки планової економіки.

Тим часом «Маст» продовжує розробку наукоємних і високоякісних мастил для різних потреб. Компанія не може собі дозволити зупинити наукові пошуки й зосередитися на виробництві дешевої продукції: адже саме в наукоємності її фахівці бачать потенціал для майбутнього розвитку вітчизняної промисловості. «Ми не настільки багаті, щоб купувати дешеві речі», і «Запобігти аварії дешевше, ніж лагодити» — хотілося б, щоб ці істини, очевидні для будь-якого бізнесмена, стали основними для всієї вітчизняної турбінної та турбооливної промисловості.

Загалом, компанії дуже хотілося б отримати чіткі й аргументовані відповіді з приводу використання в турбінах українських АЕС дешевих олив від Мінпаливенерго, від «Енергоатому», та й від СБУ. А може, цим питанням слід зацікавитися Раді національної безпеки й оборони? А поки що газета бере питання атомної безпеки народу України під журналістський контроль.