Кінець «інкубаційного» періоду

Черепахи і равлики, коти і собаки, інші кумедні фігурки, що називаються «малими садово-парковими скульптурами», ніби злякавшись, згромадилися в кутку невеличкого офісу. Приватному підприємцеві Анатолію Абрамову доводиться залишати затишне приміщення семиповерхового Білоцерківського бізнес-інкубатора. Раніше він перебував тут на пільгових умовах і тому міг зводити кінці з кінцями, поступово набираючи сили. А тепер треба платити орендну плату за повною програмою. Оскільки ж майстрам народної творчості, як і ряду інших мешканців бізнес-інкубатора, це наразі не під силу, доводиться шукати інше приміщення або взагалі припиняти свою діяльність. Уже тепер згортають діяльність 37 фірм і малих підприємств.

У сусідньому офісі — ще гнітючіша картина. На тлі голих стін навчального центру менеджменту, розкиданих меблів і розібраної оргтехніки зустрічаю підприємця Анатолія Бульбу. Йому також доводиться виїжджати з обжитого приміщення.

— Річ у тому, що будинок, орендований Білоцерківським бізнес-інкубатором, під крилом якого ми, бізнесмени-початківці, робили перші кроки, продали, — розповідає Бульба. — Фірми мають переукласти договори оренди з новим власником, уже на нових умовах. Орендну плату підвищили, і зрозуміло чому. Адже приміщення змінило статус: із неприбуткової установи перетворилося на комерційну. Для більшості молодих підприємців це означає, що їхній «інкубаційний період», багатий на пільги, закінчився. Виїжджаємо, взагалі-то, в нікуди. Як складеться подальша доля нашого підприємства, невідомо.

Руйнується конвеєр, що існував вісім років, коли підприємці-початківці за два-три роки ставили справу на ноги й поступалися місцем іншим. Уперше за роки існування з інкубатора вилітають ще не оперені пташенята. Взагалі-то, їх ніхто не виганяє. Просто нові власники, відповідно до своєї комерційної орієнтації, не планують займатися «благодійністю», тобто тим, чим займався бізнес-інкубатор, надаючи підприємцям-початківцям пільги на користування телефоном, комп’ютерами, бухгалтерськими та аудиторськими послугами, офісними приміщеннями й навчальними кімнатами. І в такий спосіб супроводжуючи «пташенят» до тих пір, доки вони не оперяться.

— Чому так сталося? — запитую генерального директора Білоцерківського бізнес-інкубатора Миколу Палю.

— Усе не просто, а дуже просто. Втрутилася комерція, і приміщення просто продали. Руйнується справа, яку наша неприбуткова організація, що діяла з метою виконання державної програми розвитку підприємництва, створювала вісім років, — розповідає Микола Олександрович. — З 1998 року ми орендували будинок у Білоцерківського домобудівного комбінату (ДБК). За цей час кілька разів підвищувалася орендна плата. Це ми пережили. Але те, що будівлю, орендовану нами, виставили на продаж, не поінформувавши нас (хоча термін оренди ще не закінчився), може перекреслити всі наші напрацювання. Ми мусимо звільнити орендоване приміщення й виплатити заборговану орендну плату. Цей борг не порівняти з тими коштами, які ми завдяки фінансовій підтримці міжнародних структур вклали в ремонт будинку, обладнання «інкубатора», — понад 540 тис. грн.

Певна річ, у кожної з двох конфліктуючих сторін – своя позиція, і саме її вони вважають правильною. Орендодавці неодноразово запевняли своїх партнерів, що не мають наміру продавати будинок, який став нині спірним. А те, що для бізнес-інкубатора грім усе-таки вдарив, – із позиції власників приміщення, обумовлене причинами, які й викладено в письмовому вигляді: «У зв’язку з тим, що бізнес-інкубатор не виплатив борг із орендної плати... беручи до уваги той факт, що це порушення договірних зобов’язань має систематичний характер, колективне підприємство «Білоцерківський домобудівний комбінат» вважає за необхідне відмовитися від договору оренди».

Смисл суперечки в тому, що унікальна установа може в один момент зникнути з обличчя бізнес-карти країни. Організатори згадують, що коли бізнес-інкубатор розпочинав свою діяльність, багато людей, не розуміючи його значення, дивувалися: мовляв, що це за інкубатор такий, пташенят там чи що вирощуватимуть? А бажаючі «інкубуватися», яких ставало дедалі більше, на цій своєрідній фабриці з «вирощування» бізнесменів отримали можливість професійно навчатися і стажуватися у сферах управління підприємствами, фінансового менеджменту, маркетингу. Тут бізнесменів-початківців протягом перших трьох місяців звільняли від плати за оренду офісів, потім плату поетапно підвищували, доки вихованці не зміцніють і не випурхнуть із гнізда. На пільгових умовах можна було користуватися офісним устаткуванням, надавалися консультаційно-експертні послуги у сфері бухгалтерського обліку та звітів, діловодства й організації адміністративної роботи, у доборі кадрів. «Інкубаційна» діяльність підтримала понад триста підприємств Білої Церкви та інших міст Київської області. Дозволила провести навчання понад 5700 початкуючих бізнесменів. З ініціативи працівників бізнес-інкубатора, до Білої Церкви було залучено понад 4,5 млн. дол. іноземних інвестицій. Лише у вигляді податків ця установа за рік вносить у бюджет 54,7 тис. грн. Для розв’язання соціальних проблем бізнес-інкубатор за рахунок грантів міжнародних організацій залучив у місцевий бюджет понад 1 млн. грн. Успішна ж реалізація проекту створення в Білій Церкві бізнес-інкубатора дозволила залучити в Україну 1,32 млн. доларів США для створення структур підтримки підприємництва у 19 регіонах країни.

У Білоцерківському бізнес-інкубаторі побували й залишили захоплені відгуки спеціалісти і бізнесмени з Польщі, Росії. Білорусі, Литви, Грузії, Естонії, Азербайджану. За оцінкою міжнародних експертів, бізнес-інкубатор визнано класичною моделлю таких установ в Україні й одним із найефективніших у країнах Східної Європи. На його базі проведено навчання персоналу структур підтримки підприємництва всіх регіонів України.

Коли ж дійшло до конфлікту, бізнес-інкубатор залишився сам на сам зі своїми проблемами. Ні, звісно, місцева влада готова запропонувати приміщення, але для такої справи підійде не перше-ліпше. Щоб розміститися, бізнес-інкубатору потрібні площі у 2—3 тис. кв. м. Будинок, у якому тепер міститься Білоцерківський бізнес-інкубатор, найбільше для цього підходить. Принаймні площа в понад 2 тис. кв. м. дозволила створити необхідну інфраструктуру для діяльності підприємців: власну АТС на 50 номерів, комп’ютерну мережу, великий бухгалтерський центр і багато іншого, необхідного для ефективної комерційної діяльності. Тепер таке місце, обжите і обладнане, доводиться залишати.

Якби споруда, в якій міститься бізнес-інкубатор, перебувала в комунальній власності, вважає Микола Олександрович, то така ситуація не виникла б. Але, щоб справу владнати, йому знову пропонують приміщення, власника якого характеризують як чесного, порядного, який, до того ж, усвідомлює важливість бізнес-інкубатора для міста тощо. Але Микола Олександрович навряд чи наважиться знову наступити на ті ж самі граблі. Бо ж бували часи, коли власник теперішнього приміщення також демонстрував розуміння.

Усі співчувають інкубаторським вихованцям, але від цього їм не стає легше. Власне, лише тепер Микола Паль усвідомив: творці бізнес-інкубатора помилялися, наївно вважаючи, що ніхто не стане різати курку, котра несе золоті яйця. Перша їхня помилка полягала в тому, що такий унікальний центр створили на орендованій площі. А отже, він залежав від доброї чи недоброї волі партнера. І друга помилка — створювали інкубатор без особливої активності міської влади.

Оскільки влада, включно з центральною, все не визначиться з місцем бізнес-інкубаторів у структурі ринкової економіки, не ухвалить навіть типового положення про такі структури, – ті вразливі й беззахисні.

Жаль, що участь батьків міста у створенні бізнес-інкубатора була мінімальною (все проходило на основі громадської ініціативи), інакше вони б реагували на теперішній конфлікт рішучіше й конкретніше. Думали, що коли робиться добра справа для міста, країни, коли посадові особи, включно з президентом і прем’єр-міністром, захоплюються досягнутими успіхами в підготовці й виведенні на бізнес-орбіту молодих підприємців, то ні в кого не підніметься рука за так знищити установу. Як бачимо, піднялася. Забули, що саме в бізнес-інкубаторі народилася чимала кількість підприємців, які тепер роблять погоду в економіці й соціальній сфері Білої Церкви; що місто за розвитком середнього й малого бізнесу – серед лідерів. Небагато населених пунктів, навіть із числа мегаполісів, можуть похвалитися, що майже половина надходжень у бюджет — від малого й середнього бізнесу. І що така переорієнтація економіки міста без восьми років роботи «фабрики підприємців» навряд чи була б можлива. Усі ці заслуги бізнес-інкубатора не допомогли. Він тихо, під співчутливий шепіт і невизначені обіцянки посадових осіб, помирає.

У нашій країні справжніх бізнес-інкубаторів, тобто не звичайних довідково-консультаційних пунктів, а великих, добре оснащених установ, здатних створити умови для підприємців, залучити кошти держави й міжнародних організацій для їх навчання та становлення, можна перелічити на пальцях однієї руки. Білоцерківський, за загальним визначенням, найкращий з-поміж них. І його закриття, крім усього іншого, означає, що фінансовий внесок міжнародних організацій у розвиток вітчизняних бізнесових структур скоротиться.

Історія, яка триває у Білій Церкві, виходить за рамки окремого випадку. Це, швидше за все, зріз того, що відбувається у країні, де й досі не розуміють значення недоходних організацій, які піклуються про зростання рядів підприємців, підвищення їхньої кваліфікації. Це сигнал про те, що не створено передумов (законодавчих, організаційних, моральнихі) для самого існування бізнес-інкубаторів. Уже не йдеться про створення нових. Зберегти б ті, які є.