Керований Інтернет: китайський «досвід»

Доповідь, яку минулого тижня надали комісії з проблем американо-китайських економічних зв’язків і безпеки, у світових ЗМІ відразу ж стала сенсацією. Ретельне дослідження, здійснене в рамках OpenNet Initiative, засвідчило, що в Китаї існує тотальна цензура, з допомогою якої уряд жорстко й таємно контролює поширення в Інтернеті інформації про діяльність опозиційних політичних угруповань, критики китайського уряду та вождів китайської Комуністичної партії, відомостей про Далай-Ламу, про релігійний рух «Фалун Гонг», про кровопролиття на площі Тяньаньмень і багато іншого, аж до повідомлень BBC і CNN.

Як відомо, за кількістю інтернет-користувачів китайці посідають друге (після США) місце у світі. Членів усесвітнього віртуального братства в Китаї майже 90 мільйонів, і більш як половина з них молодша за 25 років. Здавалося б, у таких умовах практично неможливо закрити для широкого обговорення теми, про які говорить увесь світ, і приховати повну й об’єктивну інформацію щодо життєво важливих питань. Проте китайському уряду це вдалося зробити, використавши цілий комплекс складних, дорогих, але вкрай ефективних заходів. Яких саме — стає зрозуміло з результатів дослідження, яке вже багато років проводять учені Гарвардської школи юриспруденції, Торонтського та Кембриджського університетів. Керує цим проектом Джон Пелфрі, виконавчий директор Беркманського центру Інтернету й суспільства при Гарвардській школі юриспруденції.

У рамках дослідження провели цілу серію експериментів, що дали змогу відслідкувати, яким чином у китайському Інтернеті блокується поширення інформації. Фільтрується вона витончено, не так, як у деяких інших країнах. У Саудівській Аравії, наприклад, пошук «забороненої» інформації за ключовими словами викликає на екран повідомлення про те, що така інформація недоступна користувачу. А китаєць, який вирішив знайти відомості про політичну ситуацію навколо Тибету, одержить цілу купу посилань на сайти, що описують гірські красоти Тибету, але жодного по суті. В результаті у користувача складається враження, що проблеми не існує, або принаймні вона нікого не хвилює. Така фільтрація віртуального контента здійснюється як у пошукових системах, так і на сайтах, форумах і навіть у веблогах і електронному листуванні.

Під досить жорстким пресингом опинилися насамперед провайдери інтернет-послуг — вони несуть кримінальну відповідальність за те, щоб на сайтах, розміщуваних на їхніх серверах, не містилося забороненої інформації. Окрім того, власникам інтернет-кафе (а саме там більшість китайців одержують доступ до Всесвітньої мережі) потрібно не лише відслідковувати, яку інформацію запитує кожний відвідувач, а й зберігати ці відомості протягом двох місяців і на першу вимогу надавати компетентним органам. У тих випадках, коли небажана інформація в Інтернеті є, доступ до неї перекривається з допомогою апаратних і програмних фільтрів. Зрештою, матеріально заохочуються доноси — кожен, хто повідомить про випадки поширення забороненої віртуальної інформації, одержує винагороду в розмірі від 500 до 2000 юанів (приблизно 60—250 доларів).

Аби з’ясувати всі ці подробиці, дослідники застосували кілька різних методик. По-перше, добровольці зі своїх домашніх комп’ютерів у Китаї задавали тестові пошукові завдання, результати яких порівнювалися із загальнодоступними. Потім за межами Китаю використовувалася так звана методика проксі-сервера, що дозволяла імітувати «китайське» походження запиту. Крім того, на трьох найпопулярніших китайських серверах, що надають послуги з розміщення веблогів, було розпочато спроби «вивісити» матеріали на заборонну тематику. І, нарешті, в масовому порядку правозахисними організаціями розсилалися електронні повідомлення, що містили «недозволену» інформацію.

Результати підтвердили найгірші побоювання. Якщо раніше західні борці за демократію з відвертою недовірою ставилися до скарг на те, що скрізь і поруч «мило» не доходить до адресата, то тепер вони змушені були визнати, що такі звинувачення справедливі. Щоправда, при цьому зазначили, що фільтруються лише ті повідомлення, які розсилаються відразу на багато адрес. Поодинокі поки ще пропускаються. Та китайська цензура еволюціонує такими навальними темпами, що вже в найближчому майбутньому може дійти черга й до індивідуальної електронної пересилки. Адже результати аналогічного дослідження, проведеного тим самим консорціумом 2002 року, нічого екстраординарного порівняно з іншими країнами не віщували. А тепер Китай «фільтрує інтернет-базар» набагато витонченіше за інші не надто демократичні держави. І при цьому ще надає послуги регіонального інтернет-провайдера В’єтнаму, Північній Кореї, Узбекистану та Киргизстану.

На офіційному рівні китайський уряд визнає цензуру в Інтернеті лише в цивілізованому вигляді — тобто відкрито перекриваючи доступ до віртуальної порнографії або азартних ігор. На практиці ж результати пошуку китайською мовою за запитами, що містять слова «секс», «порнографія», «голий», блокувалися лише на 10 відсотків. Зате спроби знайти інформацію про опозиційні виступи або кровопролиття на площі Тяньаньмень припинялися у 90 відсотках випадків.

Звісно, освіченому інтернет-користувачу обминути технічні методи фільтрації не так уже й важко, і вічна гра в кішки-мишки могла б стати модною розвагою для найбільш просунутої китайської молоді. Проте зусиллями десятків тисяч держслужбовців і ціною величезних матеріальних витрат у країні вдалося створити цілісну систему залякування і стеження — повну ілюзію постійної присутності «Великого Брата», який тисячами закриває «винні» інтернет-кафе та кидає за грати віртуальних дисидентів. І при цьому діє вже абсолютно «законними» методами. Адже, відповідно до китайського законодавства, відповідальність за поширення забороненої інформації несе і той, кому належить її авторство, і той, хто її розмістив на своєму сервері, і той, хто нею скористався. У результаті найефективнішим засобом фільтрації віртуальної інформації стала самоцензура. А от її досягненнями самого лише технічного прогресу здолати непросто.