Касти платників податків. Право бути платником ПДВ стало майже почесним

На допомогу платникам податків видано доволі розлогу багатосторінкову працю «Науково-практичний коментар до Податкового кодексу» під загальною редакцією, як і годиться, прем’єр-міністра Миколи Яновича Азарова, «в обрамленні» докторів і професорів від економіки. Попри такий чималий список шанованих людей з переліком регалій і заслуг, стиль «додаткової інформації, запропонованої на допомогу платнику податків», нагадує типові «податкові консультації», в яких інспекція районного масштабу обмежується цитуванням відомої раніше статті закону, але нічого у тому, що відбувається, не прояснює і жодної відповідальності на себе не бере.

Хоча результату «науково-практичного коментування» очікували зовсім іншого. Хотілося отримати не чергову інструкцію податкового відомства, яку потрібно взяти до виконання, а відповіді на запитання, чому та чи інша норма сформульована саме таким чином і як - знаючи внутрішню логіку процесу в нестандартних ситуаціях - її слід застосовувати. Тим більше що час біжить уперед, ще трохи - і вже ніхто не пам’ятатиме, хто й які положення ПК лобіював, які державні, корпоративні інтереси та особисті амбіції в нього закладав.

Насправді проблеми з «науково-практичним застосуванням» Податкового кодексу починаються з його «загальних положень». Як базові цілі ст. 4 пропонує використовувати «фіскальну достатність» (4.1.5), тобто «встановлення податків і зборів з урахуванням необхідності досягнення збалансованості видатків бюджету з його доходами», і одночасно «соціальну справедливість» (4.1.6), тобто «встановлення податків і зборів відповідно до платоспроможності платників податків». Причому висновку про те, що тут первинне, а що вторинне, не зроблено ні в ПК, ні в «Науково-прак­тичних коментарях» до нього. Є деякі загальні міркування на тему, що «при всьому пріоритеті соціальної політики не варто забувати про потреби держави». Причому завершується все досить казенною фразою: «Межа податкового регулювання закінчується при виконанні обов’язку щодо сплати податку або збору», що не може бути підсумковим висновком. Скоріше, типовою відпискою. Дозвольте, але ж від цього принципово залежить подальший розвиток подій. Варіан­тів «фіскальної політики» безліч: від панівної сьогодні «державницької» точки зору - «не треба менше витрачати - треба більше заробляти» - до гасла часів соціалізму: «Економіка повинна бути економною». У тому й іншому випадках виживають зовсім різні учасники процесу.

Просуваємося далі - від теоретичних викладок до практики. Начебто ПК проголошено документом прямої дії, що не потребує якихось підзаконних актів і роз’яснень. Дійсно, стосовно більшості вимог до платників податків це цілком відповідає дійсності. Наприклад, візьмімо п. 139.1.12: серед іншого до витрат, що не враховуються при визначенні оподатковуваного прибутку, не включаються «витрати, які виникли у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг) у фізичної особи - підприємця, що сплачує єдиний податок». Усе чітко й однозначно, ну що тут скажеш.

Тепер спробуйте почитати пункт на користь добровільного бажання платника податків зареєструватися платником ПДВ (183.4): «Суб’єкти, які переходять на загальну систему оподаткування зі спрощеної системи оподаткування за умови, що такі суб’єкти відповідають вимогам, визначеним п. 181.1 ст. 181 або п. 182.1 ст. 182 цього розділу, що не передбачають сплати податку, подають реєстраційну заяву одночасно з подачею заяви про відмову від використання спрощеної системи оподаткування». При цьому в п. 181.1 ідеться про те, що підприємець зобов’язаний зареєструватися платником ПДВ після досягнення обороту в 300 тис. грн., а в п. 182.1 - що підприємець не може за власним бажанням зареєструватися платником ПДВ при недотриманні низки умов (підприємству менше 12 місяців, частка обороту з платниками ПДВ менше 50% тощо). Тобто статті з обмеженнями зрозумілі. Тепер перечитайте ще раз пункт 183.4. У вас склалося враження, що ви можете зареєструватися платником ПДВ у будь-якому разі, незважаючи на ці обмеження (181.1 і 181.2)? Чи тільки з урахуванням цих обмежень? Чи вам доведеться читати цей пункт разом з податковою інспекцією і сперечатися з приводу розставляння розділових знаків?

На цьому грунті право бути платником ПДВ стало майже почесним. Тепер за індивідуальний податковий номер точаться жорстокі баталії, ледь не до суду. Бо на додачу до умови, яка була раніше (нині - ст. 181.1) - про обов’язкову реєстрацію платником ПДВ після досягнення обороту в 300 тис. грн., - додалися істотні обмеження, якщо ви раптом вирішили це зробити заздалегідь і з доброї волі (дивися вище). Вирішення проблеми потрапляння до когорти платників ПДВ описується через систематичне співробітництво з ними, хоча їм таке співробітництво невигідне.

Вихід передбачається один: 12 місяців жити праведником, працювати виключно вроздріб з кінцевими споживачами (яким байдужий ПДВ-статус продавця), справно поповнювати скарбницю додатковими податками замість податкового кредиту, і нарешті з’являється надія на путівку у «велике життя»: бажане свідоцтво з дванадцятьма цифрами. Такий собі випробний строк для юних бешкетників.

У коментарях до незабутнього ПК подібні обмеження завбачливо виправдуються необхідністю «спрощення порядку адміністрування податку на додану вартість». Хоча можна було собі дозволити сформулювати процес і зрозумілішою і доступнішою мовою: неможливо боротися з наявною сьогодні величезною юрбою. Щоб навести в ній лад, її треба спочатку прорідити, а потім для тих, що залишилися, встановити жорсткі правила гри. Щось подібне відбувалося на ринку алкоголю в 90-ті роки, коли з’явився мінімальний розмір площі торгової точки в 21 м². Бо неможливо було регулювати й притягувати до відповідальності кожну бабусю на станції метро.

Для проріджування нинішньої «юрби» платників ПДВ існує розлога ст. 184: ви можете здати своє свідоцтво платника ПДВ з доброї волі, якщо обсяг ваших операцій за останні кризові 12 місяців упав нижче 300 тис. грн. Або вам допоможуть це зробити, якщо «вас не знайшли за місцем реєстрації», ваші декларації за останні 12 місяців були чисті чи обсяг вашого співробітництва з платниками ПДВ упав нижче половини від загального обсягу реалізації. В усіх цих випадках ви повинні звільнити місце в ланцюжку ПДВ для більш гідних представників. А при анулюванні реєстрації - авральний «умовний продаж» всіх активів, за якими залишився
податковий кредит, із зо­бов’я­занням доплатити в бюджет живими грошима відповідну суму. І найсумніше, що в майбутньому всі ці подвиги ніяк вам не допоможуть: починати чергове входження в касту «платників ПДВ» доведеться на загальних засадах.

Ми саме цього варіанта домагалися? Формуються дві практично паралельні між собою касти: «платників ПДВ» та всілякого іншого «плебсу», якому залишається працювати виключно на рівні єдиноподатників - базарних торгівців. Причому переміщення між кастами відбувається незалежно від вашого бажання. В антимонопольному законодавстві все це має досить чітке формулювання: «створення додаткових бар’єрів на шляху входження в ринок».

На сьогодні вже досить приязно згадуються перші спроби навести порядок у ПДВ. У 2003 році той-таки Микола Янович пропонував запровадити додаткові ПДВ-рахунки з метою відокремити кошти ПДВ від загального обороту підприємства. У «єдиному демократичному пориві вся підприємницька громадськість» затаврувала такі спроби і продовжила «демократичну» практику конвертаційних центрів. Наразившись на нездоланну політичну перешкоду у сфері зміни законів, податкова адміністрація пішла шляхом удосконалення власних нормативних актів. Шлях виділення спеціалізованих ПДВ-рахунків було визнано «бол­гарським варіантом, який нам не підходить, та й узагалі не спри­­яє наведенню порядку». Наш метод - Єдиний державний реєстр податкових накладних (ЄДРПН). Цим шляхом вітчизняна податкова адміністрація планомірно рухалася останні шість років. У нинішніх її послідовників просто вибору іншого не було, крім як продов­жити лінію попередників - Єдиний загальноукраїнський касовий апарат для всієї оптової та роздрібної торгівлі. «Платник податку - продавець зобов’язаний надати покупцеві податкову накладну після реєстрації в ЄДРПН. Датою і часом надання податкової накладної... є дата і час, зафіксовані у відповідній електронній квитанції про реєстрацію». Принади всієї цієї процедури більшість вітчизняних підприємців ще матимуть змогу відчути. Після закінчення «перехідних положень».

Чим страшний «касовий апарат»? Не своєю присутністю, хоча час від часу схильний ламатися. І навіть не стимулом до «чесного життя». Він страшний бюрократією. Натиснув не ту кнопку - напиши десять актів із залученням понятих, що ти це зробив не зі злого наміру. Покупець повернув товар - вимагай з нього паспорт з пропискою і заяву в письмовому вигляді. Частину товару не довіз перевізник до місця призначення - вчиняй судовий позов, тому що анулювати і повністю переробити документи вже неможливо, можна лише «відкоригувати» потоком нових. Як відомо користувачам ЕККА, операцію «сторно» (анулювання) заборонено давно і надовго. Акти і пояснювальні стосовно необережних дій підшиваються в журнал, а ще краще - «доводяться до відома відповідного відділу податкової інспекції». Усього цього «добра», доступного раніше тільки в роздробі, невдовзі сповна відчують члени-кореспонденти ЄДРПН. Єдина відмінність - у новомодному «електронному» виконанні. Така звичайна операція в оптовій торгівлі, як «часткове повернення товару, що погано продається», у найближчій перспективі має стати просто вершиною бухгалтерського бюрократичного мистецтва...