«Голодний, злий, без грошей»

«Голодний, злий, без грошей» — цей іронічний напис, який раніше часто можна було побачити на задньому склі автомобіля, для багатьох власників великовантажних авто виявився реальністю.

Ще 22 січня вантажоперевізники Львова та області провели попереджувальну акцію протесту. Байдужість із боку влади стала причиною того, що Асоціація вільних профспілок автотранспортників України (АВПАУ) спільно з Асоціацією вантажоперевізників Львівщини розпочали всеукраїнський страйк протесту автоперевізників. У страйку беруть участь водії Тернополя, Івано-Франківська, Волині, Закарпаття. До акції приєдналася також громадська організація Трудовий рух «Солідарність».

Перед початком страйку, 29 січня, надіслали відкритий лист від імені АВПАУ президентові, прем’єру та голові ВР. У ньому представники вантажоперевізників небезпідставно зазначили, що керівництво практично всіх дер­жав світу в умовах масштабної економічної кризи щосили намагається сприяти зниженню соціальної напруги в суспільстві шляхом зменшення ставок кредитування, послаблення податкового тиску, відстрочки платежів та інших заходів.

Лист не допоміг, довелося виїхати на вулиці. 2 лютого близько 200 хур, не заважаючи рухові транспорту, розмістилися на трасах при в’їзді до Львова. 3 лютого їхню акцію підтримали водії «великовантажівок» Рівненської області — на в’їзді в Рівне розташувалося понад сто автомашин. Якщо не допоможе, страйкарі обіцяють відвідати столицю.

Автотранспортникам країни дістається ударів з усіх боків. Обвал національної валюти, зупинка кредитування бізнесу, збільшення кредитних ставок за раніше виданими кредитами, різке подорожчання продуктів харчування, комунальних послуг, зап­частин до автомобілів, мастильних матеріалів, ну і, звісно, пального.

Люди запитують і не знаходять відповіді — чому в нашій країні вартість бензину та солярки прив’язана не до ціни «чорного золота», тобто нафти, а до ціни справжнього золота.

Їм важко зрозуміти, що роблять тисячі чиновників, які, на відміну від водіїв та членів їхніх родин, отримують регулярну високу заробітну плату. Невже їхня функція — просто сидіти й не заважати спекулянтам і монополістам?

Становище склалося справді критичне. Зменшення обсягів автобусних перевезень останніми місяцями становило 30%, перевезень пасажирів таксі — 50%, вантажоперевезення впали майже на 70%.

Галузь стоїть, безробіття накрило вантажоперевізників: багато водіїв уже більше як півтора місяця не заводили своїх машин. Але замість того, щоб допомогти, чиновники, здається, намагаються добити підприємців.

Атаку на вантажоперевізників розпочали постановою Кабміну №1118 від 20.12.2008 р., якою зобов’язали фізичних осіб — підприємців подати заяви про анулювання реєстрації їх як платників ПДВ і здати відповідні свідоцтва. Цим нововведенням, фактично, намагалися знизити конкурентоспроможність малого бізнесу. Зазначену постанову уряд скасував тільки після безпрецедентного тиску з боку підприємців усієї країни. Тисячі електронних листів на тему: «дер­жава — це не прес, який вичавлює останні соки, а команда професіоналів, здатна створити прийнятні умови для підприємницької діяльності в країні» — буквально завалили Кабмін та офіційні сайти.

Втім, якщо не вдається закру­тити гайки з одного боку, чиновни­ки відразу ж беруться за інший. Ще одна їхня ініціатива, на перший погляд, негативу не містить. Так, пропонується підняти планку максимального річного обороту для фізичних осіб платників єдиного податку з 500 тис. грн. до 1 млн. грн. Одночасно максимальну ставку єдиного податку збільшать із 200 до 500—800 грн. щомісяця. Ця ініціатива, за слова­ми чиновників, виконуватиметься лише за бажанням підприємця. Він має написати відповідну заяву, а хто не хоче — працюватиме на попередніх умовах.

Підприємці поставилися до такої турботи з дуже великою підозрою. Не став би добровільний перехід на нову шкалу єдиного податку, яка передбачає зростання максимальної щоквартальної оплати з 600 грн. до 1500—2400 грн., добровільно-примусовим, як це в нас здебільшого й буває. Різниця, хай там як, істотна, особливо в умовах тотального зниження доходів.

Автоперевізники вимагають від бюрократії нарешті затурбуватися і стабільністю валютних курсів, розібратися в бедламі, що коїться на ринку наф­топродуктів, тощо. Вони просять і конкретної допомоги всьому малому бізнесу країни. Наполягають на кредитних канікулах хоча б на півроку для оплати тіла кредиту та фіксації кредитних ста­вок (із допомогою рефінансування з боку НБУ). Просять також допомоги у «візових» питаннях, протестують проти грабіжницьких податків із власників автотранспорт­них засобів.

Ще на одну важливу обставину вказують у зверненні автоперевізники: «посилити боротьбу з проявами корупції як явищем, яке завдає найбільшої шкоди державі та громадянам України».

За оцінками експертів, 2008 року Україна опинилася на 134-му місці в міжнародному рейтингу рівня корупції у державному секторі. Її сусідами по рейтингу стали Пакистан, Ліберія та Нікарагуа. Високий рівень корупції в нашій країні вже призвів до роздування бульок на ринках нерухомості та землі і, схоже, веде до розвалу економіки країни в цілому.

Саме проти цього, а також за свої громадянські права, за конституційне право на працю, яке в них хочуть відібрати, бореться сьогодні малий бізнес.