Фінансово-туристичні піраміди

Останні гучні події на туристичному ринку, які розбурхали вкрай сприйнятливу туристичну громадськість, змусили державу звернути увагу на те, що в українській економіці досі ще існує туристична галузь. Проблеми стабільності ціноутворення на ринку, надійності окремих туроператорів, перспектив розвитку туристичного бізнесу загалом змусили спрямувати свій ясний погляд на галузь не когось там, а самого Миколу Азарова. Це спричинило шум у пресі і деякі не надто приємні для керівництва Державного агентства з туризму та курортів (ДАТК) оргвисновки. Останнє, надто буквально й послідовно сповідуючи принцип невтручання, вже давно розмістило на своєму фамільному гербі гасло давньогрецьких лікарів "не зашкодь", звівши державне управління ринком переважно до його статистичного обліку й звітності.

Так чи інакше - як виявилося, коли спалахнула пожежа - Агентство не змогло надати навіть свого бачення подальшого нормативно-правового регулювання ринку, з дитячою простодушністю розмістивши на власному сайті законопроекти, ініційовані різними суб'єктами туристичної індустрії. Тому, попри безліч розмов, думок та ініціатив на ринку у зв'язку з необхідністю доопрацювати чинну редакцію закону про туризм, обговорювати зараз будь-який офіційний законопроект ДАТК ми не можемо. Зате необхідність такого доопрацювання ні в кого не викликає сумнівів.

На вітчизняному туристичному ринку, при потуранні держави, склалися умови, сприятливі для всіляких зловживань з боку різних суб'єктів туристичної діяльності. Про що йдеться? Насамперед про так звані фінансово-туристичні піраміди, які є однією з основних перешкод для стабільності і розвитку туристичного ринку.

Щоб зайвий раз не образити тих суб'єктів, які й так сьогодні в усіх на вустах, згадаймо не таку вже давню історію колись могутнього туристичного оператора "Карія тур", що збанкрутував 2010 р. і залишив на території Туреччини 1,8 тис. українських туристів. Один з турецьких власників "Карії" Озгюр Екінджі в інтерв'ю місцевій пресі пояснив причину банкрутства так: "Ми не змогли заповнити місця на орендованому чартері. Щоб залишитися на плаву, почали продавати квитки в збиток, але так і не змогли досягти необхідного обсягу продажів. Тоді ми оголосили себе банкрутами".

Банкрутство турецької компанії призвело до зупинки діяльності її української дочки. Відтоді вітчизняний ринок спіткало ще кілька подібних банкрутств, які трапляються кожного сезону з неабиякою регулярністю. Нестабільність ринку, який постійно лихоманить через обґрунтовані/не обґрунтовані, а подекуди й відверто надумані підозри й чутки щодо платоспроможності того чи іншого туроператора, доводить напруження на ринку до рівня гітарної струни, обрив якої може спричинити паніка внаслідок цілком безневинних явищ у життєдіяльності того чи іншого оператора. У такій ситуації крах турфірми може бути викликаний не рівнем її платоспроможності, а обставинами досить суб'єктивними, починаючи від технічних збоїв у роботі програмного забезпечення і закінчуючи інтригами підступних конкурентів.

Проблему поглиблює те, що держава жодним чином - ні контрольними заходами, ні спеціальним наглядом, ні встановленими нормативами - коротше, ніяк не гарантує надійності й добросовісності туроператора, який акумулює в себе відразу десятки мільйонів зовсім не своїх гривень. Отримуючи такі колосальні кошти в управління, оператор фактично чинить як сам собі знає - розпоряджається ними на свій розсуд. При цьому туристичні оператори, подібно до трастових компаній зразка 1992-1995 рр., не повинні відповідати якимось нормативам фінансової платоспроможності чи забезпечувати виконання власних зобов'язань перед туристами та агентствами. До чого призвела така ліберальність законодавця щодо трастів, і чому сьогодні фінансово-кредитні установи обтяжені обов'язком дотримуватися жорстких фінансово-економічних нормативів, ми добре знаємо.

Тому необхідність доопрацювання законодавчого поля туристичного бізнесу більш ніж очевидна - тут усі одностайні. Немає згоди щодо самої моделі туристичного ринку, яку кожна група зацікавлених суб'єктів бачить по-своєму.

Так, згідно з ініціативою одного з об'єднань туристичних операторів, який гордо називає себе Асоціація лідерів турбізнесу України (АЛТУ), без зайвих мудрувань, передбачається створення теплої ванни для вузького кола щасливих учасників цієї асоціації. Показово, що саме цей документ із незрозумілим статусом розміщено на сайті ДАТК. Треба думати, за відсутності законодавчої ініціативи самого державного органу його практично відкрито пропонувало Агентство під час обговорення для ухвалення за основу.

Родзинкою законопроекту стало нове слово у визначенні правового статусу так званих саморегульованих організацій туристичних операторів, а саме такою себе вважає і АЛТУ. Саме вони, за запропонованою моделлю, є тим атомом, навколо якого обертаються всі електрони турринку України. Адже членство в них є обов'язковим для всіх туристичних операторів. Як додатковий бонус ця новоявлена Альфа і Омега туристичного ринку отримує практично ексклюзивне право поручатися за виконання зобов'язань туристичних операторів перед третіми особами, що є також обов'язковою умовою здійснення туроператорської діяльності.

Які обставини, крім величезного бажання батьків-засновників, послужили передумовою для наділення об'єднання підприємств не властивою йому банківською функцією - невідомо. Як незрозуміло й те, чим, крім своєї амбіційної назви, АЛТУ прогарантує фінансові зобов'язання своїх не менш амбіційних членів, не кажучи вже про нових потенційних учасників, які розривають сьогодні ринок своїми обсягами продажів. І хто забезпечить фінансові статки самої АЛТУ, які, на відміну від банківських установ, є для всіх загадкою? Протягом усього періоду незалежності Українська держава вибудовувала складну багаторівневу систему фінансових нормативів і гарантій стабільної діяльності банківських установ. Але навіть вони не змогли убезпечити банківський сектор від краху десятка банківських установ наприкінці 2008-го - початку 2009-го. Що вже казати про організацію, у принципі не контрольовану державою в силу свого статусу? Саме тому для нас є неприйнятною практика розвинених країн Європи, де об'єднання туристичних операторів справді відіграють стабілізуючу функцію на ринку. Адже там подібний механізм формувався знизу, самими туроператорами, і вже потім одержав правовий захист з боку держави. Як ви розумієте, нічого спільного з ініціативою АЛТУ це не має.

Звичайно, основну проблему українського туристичного ринку - нестабільність наявних туроператорів, безліч фінансово-туристичних пірамід - розв'язувати необхідно якнайшвидше. Але розв'язання однієї проблеми не повинно породжувати інші негативні наслідки для ринку, як-от монополізація ринку з боку тих чи інших груп гравців. Тому фінансове забезпечення зобов'язань туроператорів, з одного боку, має бути ліквідним, але з іншого - прив'язаним до обсягу продажів того чи іншого оператора. Тому єдиним механізмом забезпечення зобов'язань туроператорів повинні стати або банківська гарантія, або банківський депозит. А обсяг гарантії має становити визначений законом відсоток (від п'яти до десяти) від суми продажів туроператора в минулому сезоні і/або його планів на наступний сезон. Тут не може бути винятків чи компромісів! Гарантія повинна бути ліквідною, а забезпечення - гарантувати платоспроможність оператора, але не виступати бар'єром для входження на ринок невеликих суб'єктів.

З тих самих причин недоцільними є запропоновані Агентством спільно з АЛТУ обмеження діяльності невеликих туроператорів та агентств у вигляді заборони на надання послуг з візової підтримки і навіть (!) обмеження розрахунків в іноземній валюті, що прямо суперечить валютному законодавству.

Разом з тим, у всіх відомих варіантах змін до закону про туризм відсутні якісь загальноприйняті норми, здатні самі по собі забезпечити стабільність і прозорість роботи туристичних операторів як суб'єктів, що становлять основу туристичного ринку. Такими мають стати обов'язковий аудит туристичних операторів аудиторськими компаніями, визначеними Агентством на підставі їхньої репутації, оприлюднення підтвердженої аудиторами фінансової звітності туроператорів. Поза всяким сумнівом, варто розглянути можливість запровадження для туристичних операторів певних фінансово-економічних нормативів (платоспроможності, ліквідності тощо), які давно вже запроваджені на ринках, які оперують чужими грішми.

Зазначимо, що за кордоном гарантії добросовісності операторів, у т.ч. і заборона на нецільове використання грошей туристів оператором, прямо прописані у законодавстві. Такі норми, приміром, є у США, що дозволяє значною мірою обмежити діяльність шахраїв на ринку. При цьому, якщо туроператор, у силу об'єктивних обставин, не може негайно переказати партнеру (готелю, авіакомпанії) отримані від клієнта кошти, він зобов'язаний зберігати їх на спеціальному трастовому рахунку в банку, не використовуючи взагалі. Наприклад, у Каліфорнії туроператор не може одержати навіть своєї комісійної винагороди доти, доки документи, які засвідчують право на тур (напр. авіаквитки), не будуть на руках у туриста.

Ми безнадійно далекі від ілюзій про можливість законодавчо запровадити подібні обмеження в України вже сьогодні. Однак кроки в цьому напрямі, безперечно, необхідно робити. Почати принаймні із забезпечення роботи всіх туристичних операторів та агентств "по-білому", можливо, надавши їм право отримувати оплату за тури в іноземній валюті і забезпечивши роботу всіх без винятку учасників ринку в рамках чинного законодавства про обіг готівки. Реалізація такого завдання дасть змогу не тільки вивести з тіні значні кошти, які обертаються "сірими" операторами, а й реально захистити інтереси українського туриста, котрий, дотримуючись законодавства при оплаті туру, зможе вимагати його дотримання туроператором і турагентом при наданні послуг.

Сектором, де не потрібне зайве державне регулювання, є турагентська діяльність. Разом з тим скасування ліцензування турагентської діяльності явно негативно вплинуло на надійність і безпеку надання послуг кінцевому споживачеві, про що свідчить збільшення кількості випадків шахрайства з боку недобросовісних турагентів. Цілком обґрунтованим видається в цьому контексті запровадження спеціального реєстру туристичних агентств, так само як і підвищення рівня фінансового забезпечення їхніх зобов'язань. Однак основним стабілізуючим елементом ринку є діяльність туристичних операторів, які формують продукт, і саме вони повинні створити необхідні умови для стимулювання розвитку добросовісних агентств.

Поза сумнівом, необхідно кардинально переглянути місце Державного агентства з туризму та курортів на туристичному ринку. Байдужий спостерігач повинен стати активним державним регулятором, який управляє ринком, а не пливе за його течією. Це цілком реально здійснити в рамках чинного законодавства, доопрацювавши відповідним чином ліцензійні умови туристичної діяльності. Саме на рівні цього нормативного акта можна встановити більшість із зазначених вище норм і правил, украй необхідних сьогодні ринку. Та головне - це відсутня сьогодні активна життєва позиція керівництва ДАТК, що відсиджувалося досі в затишному окопчику власної безвідповідальності.

Подальше зволікання з реформуванням ринку може мати для туризму в Україні вкрай негативні наслідки. Адже без цього вітчизняний туристичний ринок назавжди втратить шанси прийти до цивілізованих стандартів і правил, які діють у розвинених країнах Європи і США, а українські туристи й туристичні агентства продовжать гру в рулетку із черговими туристичними пірамідами. І незрозуміло, скільки ще має з'явитися на ринку фінансово-туристичних пірамід, наскільки сильною повинна бути спричинювана ними лихоманка ринку, і скільки ще туристів повинні постраждати від діяльності таких горе-бізнесменів, щоб держава нарешті всерйоз перейнялася проблемами цієї, аж ніяк не маленької, галузі вітчизняної економіки.

Свої ідеї для рубрики "На злобу дня" читачі можуть надсилати на редакційний e-mail - sledz@mirror.kiev.ua