Енергетика: назад у майбутнє

Найважливіше стратегічне завдання світового співтовариства — скоротити споживання викопних (і не поновлювальних) енергетичних ресурсів. Передусім природного газу. Нині це становить суть не тільки енергетичної, а й економічної, екологічної й навіть гуманітарної політики глобального рівня.

Розуміння вичерпності класичних різновидів енергоносіїв є відправною точкою для енергетичної політики розвинених країн. Вони вирішують цю проблему зважаючи на власні можливості, ресурсну базу, оцінки часового запасу на її розв’язання. Вже через 10—15 років паливно-енергетичний баланс (ПЕБ) абсолютної більшості держав істотно зміниться. Він різко відрізнятиметься від нинішнього.

Світ готується до того, що в найближчі 20—30 років розвідані (вичерпні) запаси нафти, газу, вугілля стануть багатьом недоступними. Потрібно також враховувати, що всілякі технології використання класичних різновидів енергоресурсів близькі до досягнення межі своєї ефективності.

Загроза енергетичної кризи (якщо не колапсу) світової економіки в найближчому майбутньому змушує багато країн шукати вихід, альтернативу.

Очевидно, що єдиного підходу, єдиного рецепта у світі нині немає. Та більшість країн ЄС вбачають розв’язання енергетичної проблеми в пошуку й використанні власних нетрадиційних і поновлювальних джерел енергії. А багато хто в цьому вже досяг успіху. Особливо у використанні біомаси як альтернативи природному газу, нафті, вугіллю. В деяких країнах частка біомаси в національному ПЕБ досягає 6—26% (у Фінляндії — 26%, Швеції — 10, Австрії — 12, Данії — 11,9, Німеччині — 6%).

Ці цифри суттєві для економіки будь-якої країни. А до 2010 року в країнах ЄС вони як мінімум,подвояться. В Європі вважається поганим тоном використовувати природний газ для одержання теплової й електричної енергії.

Та це не тільки європейська тенденція. Екзотична для нас Шрі-Ланка офіційно оголосила про створення газифікатора Ankur WB 6350 потужністю 1 МВт. Газифікатор працює на подрібненій біомасі (пагонах glicidia), що дозволяє здешевити вироблення тепла на 70% порівняно з грубним паливом.

Газифікатор виробляє синтез-газ для подальшої подачі в модифікований казан. Налагоджено серійне виробництво модифікованих установок потужністю 1 МВт (газифікатор — казан).

Утім, приклади грамотної енергетичної політики можна знайти й ближче. Білорусь, Молдова, навіть Росія рішуче й активно впроваджують альтернативні біоенергетичні технології. Білорусь уже нині з місцевої сировини (біомаси, торфу) виробляє 12% енергії. Й до 2012 року планує збільшити частку цих різновидів сировини в котельно-пічному паливі до 25%.

А що ж Україна? Нетрадиційна енергетика становить... 0,79% від загального обсягу споживання первинної енергії. Не рясно. І це в країні з енергозалежністю на рівні 55% (див. табл.). У країні, де показник енергоємності в 2,5 разу вищий, ніж у розвинених країнах Європи (рис.).

Чому так сталося? Чому країна, багатюща на запаси бурого вугілля, біомаси, торфу (тут нам немає рівних у Європі), посідає одне з останніх місць з розвитку альтернативних різновидів палива? Відсутня законодавча база?

Але ж ні, вона цілком достатня. Зокрема закон «Про стимулювання в сфері енергозбережень», що набрав чинності з 01.02.2008 року, передбачає підтримку впровадження енергоефективних технологій. Та його не виконує уряд.

Немає нових технологій? Та ні! Науково-технічний потенціал України, слава Богу, ще не вичерпано. По енергоефективних наукових розробках ми знаходимося, як мінімум, у лідируючій групі країн-розробників. Але по впровадженню… (ще раз звертаємося до табл.).

У країні немає єдиного державного об’єднуючого, регулюючого, впроваджуючого, стимулюючого органу в галузі енергоефективних технологій. Органу, що має достатньо прав, повноважень і фінансових важелів для розвитку цього напряму. Архіважливого не тільки для енергетики, а й для національної економіки загалом.

Таким повноважним держорганом мало стати Національне агентство України з питань забезпечення ефективного використання енергетичних ресурсів (НАЕР), створене 2006 року замість ліквідованого урядом Тимошенко 2005 року Державного комітету з енергозбереження.

Та ба! Усе сталося відповідно до української приказки — «вміла готувати, та не вміла подавати». Непоганий і, головне, своєчасний указ президента Віктора Ющенка про створення НАЕР практично проігнорували три (?!) уряди. «Контрольний постріл» у починання Національного агентства зробив нинішній уряд.

На відміну від 2005 року (коли ліквідували Держкомітет з енергозбереження), формально агентство ліквідовувати не стали. Припинили діяльність Державного концерну «Синтез-газ України». Він проіснував усього півтора місяця. І то лише на папері, хоча його створення підтримали й НАНУ, і президент України.

Що це? Вияв непрофесіоналізму? Нерозуміння перспективи? Недалекоглядність?

Україна вже катастрофічно відстає від розвинених країн у використанні нетрадиційних і поновлювальних джерел енергії. Відстає навіть від далекої Шрі-Ланки.

І це при тому, що, далеко не раціонально використовуючи 220 млн. тонн умовного палива енергії, Україна не використовує понад 70 млн. тонн у. п. потенціалу нетрадиційної й поновлювальної енергетики.

З огляду на надто високу ціну питання для країни, вихід бачиться в одному. Потрібно вивести НАЕР з підпорядкування КМУ, підпорядкувати агентство ВР і президенту, наділивши при цьому відповідними повноваженнями. І тільки тоді в Україні буде з кого вимагати ефективного використання всіх енергоресурсів. І можливо, в країні нарешті з’явиться обгрунтований паливно-енергетичний баланс, і ми почнемо значно менше непокоїтися з приводу підвищення цін на російські природний газ і нафту.

Створення державного надгалузевого органу (НАЕР), відповідального за розвиток використання нетрадиційних і поновлювальних джерел енергоресурсів, — веління часу. І питання це, з огляду на критичну ситуацію, вимагає негайного вирішення.

Сировинна база України дозволяє скоротити енергозалежність країни мінімум удвічі. Для цього просто треба використовувати те, що лежить буквально під ногами (біомасу, торф, буре вугілля). Газифікація як найголовніший напрям використання поновлювальних і нетрадиційних джерел енергії стає дедалі більш актуальною як для розвинених країн, так і для країн, що розвиваються. Ми серйозно відстаємо, йдемо не в ногу з часом і світом. Навіть країни зі значними запасами нафти й газу не використовують їх для задоволення побутових потреб. Вони справедливо вважають: це так само, як топити печі асигнаціями. Приміром, Норвегія, яка добуває 130 млн. тонн нафти й 100 млрд. куб. м газу, не використовує жодного кубометра газу й жодного кілограма нафти для опалення! Україна ж для цих цілей використовує понад 32 млрд. куб. м.

Чи не час задуматися президентові, уряду, ВР про те, в яке енергетичне майбутнє ми ведемо країну?

Нові АЕС, нові газопроводи на кшталт «Білого потоку» — це далека перспектива (якщо взагалі не фантом — де взяти час, гроші?!). Розробка Чорноморського шельфу — перспектива, відкладена щонайменш на 15 років, до одержання реального енергетичного ресурсу.

До речі, одна з вимог до країн — кандидатів у члени ЄС — доведення рівня використання поновлювальних джерел енергії до середньоєвропейського...

Так ми досі ще хочемо в ЄС?