ДРУГЕ ПРИШЕСТЯ ГІПСОКАРТОНУ

Сфера бізнесу, пов’язана з виробництвом і реалізацією гіпсокартонних систем, являє собою досить ласий шматок великого «будівельного пирога». Темпи розвитку цього ринкового сегмента настільки значні (35—40% на рік), що їм може позаздрити будь-яка інша галузь. За наявними даними, поточна ємність українського ринку гіпсокартону становить близько 20 млн. кв. м, але потенціал його розвитку незмірно більший. Якщо в розвинених країнах Європи на людину припадає приблизно 5—6 кв. м гіпсокартону на рік, у США — близько 10 кв.м, то в Україні — лише 0,3 кв. м. Перспективи розвитку, як-то кажуть, наявні. І це добре розуміють усі учасники ринку, прагнучи якомога переконливіше позначити свою присутність на ньому. Поки краще за інших це вдалося зробити німецькій фірмі KNAUF і створеному за її інвестиційної підтримки київському заводу «Строймак Кнауф», який уже на правах вітчизняного виробника контролює близько 70% гіпсокартонного ринку України.

Нове — добре забуте старе

Гіпсокартонні листи (плити) — далеко не новий вид продукції на вітчизняному ринку будівельних матеріалів. Суху гіпсову штукатурку (як називали раніш гіпсокартонний лист) почали виробляти в Україні ще з початку 50-х років. Проте належного поширення на ринку даний продукт не отримав — застарілі технології виробництва використання гіпсокартону не сприяли його впровадженню в практику будівництва. Лише останніми роками, у міру просування на український ринок технологій «сухого будівництва», реальні можливості та переваги гіпсокартону отримали належну оцінку. Розпочався активний розвиток бізнесу, пов’язаного з імпортом, а потім і з виробництвом гіпсокартонних систем.

Серед відомих нам компаній, які займалися виробництвом гіпсокартону ще в радянський період, можна назвати: Деконський комбінат будівельних деталей (нині — ЗАТ «Деконський гіпс», м.Соледар, Донецька обл.), Харківський завод гіпсу та сухої штукатурки (нині — ЗАТ Харківський завод будівельних матеріалів) і Київський завод будівельних матеріалів (нині — ЗАТ з іноземними інвестиціями «Строймак Кнауф»). Уже в післяперебудовний період (наприкінці 1999 року) цей список поповнила кримська гіпсова компанія «Контур» (м.Керч, засновник — будівельна фірма «Консоль»), що виникла на базі Керченського заводу будівельних матеріалів.

Задля справедливості зазначимо, що сьогодні гіпсокартонні плити стабільно (а точніше, із щорічним збільшенням обсягів) випускає лише київський завод «Строймак Кнауф». Підприємства в Харкові та Солідарі перестали виготовляти «сендвичі» із гіпсу та картону ще на початку 90-х років. А керченський «Контур», виробничі потужності якого дозволяли випускати близько 2 млн. кв. м гіпсокартону на рік, так і не зміг закріпитися на ринку й фактично припинив своє існування.

Переваги «сухих» технологій

Гіпсокартонні конструкції застосовують сьогодні для оздоблення стін, стелі та встановлення перегородок у приміщеннях, хоча можуть бути й інші варіанти.

Найпопулярніші в Україні звичайні гіпсокартонні плити завтовшки 12,5 мм (за наявними оцінками, до 60% продажів припадає саме на них). Близько 20% продажів становлять вологостійкі плити завтовшки 12,5 мм і близько 10% — звичайні плити завтовшки 9,5 мм.

Споживання зростає, а імпорт скорочується

Ще п’ять-шість років тому на українському ринку гіпсокартону переважав виключно імпортний товар (хоча обсяги його продажів навряд чи можна було назвати вражаючими). Він був представлений такими відомими виробниками, як KNAUF, LAFARGE, RIGIPS, які завозили продукцію зі своїх заводів в Австрії, Німеччині, Польщі, Росії, Франції та інших країнах. Проте сьогодні ситуація докорінно змінилася: по-перше, значно збільшилася ємність самого ринку (з 3 млн. кв. м 1998 року до 20 млн. кв. м 2002-го), а по-друге, потік імпортного гіпсокартону помітно зменшився — його частка на ринку скоротилася з 100 до 30%.

Безпосереднім «винуватцем» настільки швидких і разючих змін став київський завод «Строймак Кнауф», що виник 1998 року завдяки німецьким інвестиціям на базі збанкрутілого на той час підприємства. Початкові вливання, спрямовані на модернізацію виробництва та виплату боргів, що накопичилися, становили 25 млн. євро. У лютому 1999-го завод видав першу продукцію. Всього нинішнього року обсяг виробництва гіпсокартонних плит становив близько 4 млн. кв. м, а вже через два роки підприємство вийшло на 10-мільйонний рубіж. У березні 2002 року було завершено ще одну реконструкцію заводу, що тривала практично без зупинки конвеєра приблизно 10 місяців і обійшлася близько 5 млн. євро. У результаті виробничі потужності підприємства досягли 30 млн. кв. м гіпсокартону на рік, що з надлишком покриває сьогоднішні потреби українського ринку.

Тепер і сировина не привізна

Проте на цьому інвестиційні плани KNAUF в Україні не закінчуються. Значні гроші вкладаються в розвиток сировинного забезпечення виробництва. Донедавна вся сировина для виробництва гіпсокартону закуповувалася за кордоном (зокрема, гарної якості гіпсовий камінь завозився з Молдови, із кар’єру, який, до речі, теж належить фірмі). Нині, отримавши ліцензію на розробку Нирківського родовища гіпсового каменю в Донецькій області, німці задіяли й місцеві джерела сировини. Тут же, поруч із родовищем, розташовуватиметься і другий гіпсокартонний завод KNAUF в Україні. При цьому загальні інвестиції фірми в Донецькому регіоні становитимуть приблизно 10 млн. євро.

Перспективи теж місцеві

За оцінками операторів ринку, у найближчій перспективі обсяги продажів гіпсокартону зростатимуть приблизно на одну третину щорічно.

Передбачається також відповідне зростання продажів металопрофілю та комплектуючих для гіпсокартонних систем (кріпильних елементів, фарб, шпалери, штукатурки, шпаклювальних мас, клею, самоклеючої стрічки), а також необхідних інструментів.

Зміни в асортименті можуть торкнутися збільшення пропозиції так званих «спецпродуктів» (спеціальних акустичних, гігієнічних, вогнетривких плит, «сухих» гіпсових статей і т.п.).

Слід також зазначити, що «просто продавати гіпсокартон» сьогодні вже не так вигідно, як пропонувати повноцінну технічну підтримку замовникам: консультації з застосування, допомога в розрахунках і проектуванні, узгодженні дозвільної документації тощо. Саме в такому підході бачать перспективу розвитку свого бізнесу основні учасники гіпсокартонного ринку України.

Коментар експерта

Хайнер Гам,
генеральний директор
міжнародної групи KNAUF:

— Можу сказати відверто: спочатку було досить складно. Наша продукція — гіпсова плита — була практично невідома на ринку, якість же гіпсокартону, виробленого за часів Радянського Союзу, залишала бажати кращого. Тому довелося не лише створювати ринок практично з нуля, а й долати недовіру до цього продукту, що виникла в споживачів. У перші роки прибутку ми не мали. Та поступово завод «Строймак Кнауф» розвивався, і, приміром, остання його реконструкція, що дозволила подвоїти потужності підприємства, фінансувалася вже повністю з отриманого прибутку. До речі, підприємство, яке ми маємо намір розвивати в Донецькому регіоні, також фінансуватиметься за рахунок реінвестицій із власного прибутку.