Добровільно-примусове рейтингування

Напевно ж чимало хто пам’ятає вислів радянської епохи «у добровільно-примусовому порядку». З цим формулюванням було пов’язано багато аспектів життя радянської людини: служба в армії, участь у суботнику, мітингу, сезонний виїзд у колгосп «на картоплю» і навіть відвідання всіляких лекцій та гуртків.

Схоже, що ностальгія за «добровільно-примусовим» радянським минулим спонукала багатьох народних обранців перенести цей архаїзм на ґрунт сучасних бізнес-відносин, у яких добровільно-примусовою може бути хіба що сплата податків.

Сюрприз

Ідеться про Закон №3201-IV «Про внесення змін у деякі законодавчі акти», прийнятий Верховною Радою напередодні Нового року, який набрав чинності з 14 січня. Цей документ став новорічним депутатським «подарунком» для всіх без винятку страхових компаній та недержавних пенсійних фондів, багатьох комерційних банків і навіть для Державного комітету з регулювання фінансових послуг (Держфінпослуг). Водночас такому подарунку (але вже без лапок), поза сумнівом, зраділи в першому — і поки що єдиному в Україні — національному рейтинговому агентстві «Кредит-Рейтинг».

Кому це вигідно?

Народні обранці зобов’язали страхові компанії і недержавні ПФ розміщувати свої кошти тільки в тих комерційних банках, які мають рейтинг від уповноваженої національної рейтингової компанії. Причому рейтинг цей має бути не спекулятивним. Тим самим закон виводить із правового поля депозити, розміщені в банках, котрі не входять у дев’ятку банків-щасливчиків, що мають відповідний рейтинг. А оскільки таке агентство в нас одне, то воно тепер може гордо заявити, наслідуючи відомого колись монополіста на ринку виробників автомобілів Генрі Форда: «Ви можете вибрати будь-який колір авто, за умови, що він буде чорний». Зрозуміло, «чорне авто» слід читати як «Кредит-Рейтинг». Напевно в передчутті бурхливого депозитного потоку зраділа ініціативним депутатам дев’ятка обраних банків.

Навіщо це треба?

Якщо з попереднім запитанням усе більш-менш зрозуміло, то в доцільності положень закону №3201-IV доводиться сумніватися. Мабуть, логіка депутатів, які його приймали, будується на надійності банківських установ, у чому, в результаті, зацікавлені клієнти ПФ і страхових компаній. Проте чи дає рейтингування в уповноваженому національному рейтинговому агентстві такі гарантії? Останні передбачають відповідальність, у тому числі й матеріальну. Але в українському законодавстві ніде не закріплена відповідальність рейтингових агентств за неправильний або помилковий рейтинг. Більше того, агентство і не повинно нести таку відповідальність, оскільки рейтингування — не що інше, як підтвердження репутації компанії, рівня її надійності, але в жодному разі не гарантія її фінансових зобов’язань перед партнером або клієнтом. Крім того, існує і законодавча суперечність. Так, Закон «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» гласить, що банківські установи не підлягають обов’язковому рейтингуванню. У зв’язку з цим, обов’язкове рейтингування банків, з погляду недержавних ПФ і СК, набуває характеру тієї ж таки поїздки колективів радянських установ «на картоплю», коли діяльність багатьох із них зупинялася не на один тиждень. Різниця лише в тому, що в такому разі це може призвести до паралічу цілого сегменту фінансового ринку.

До чого це призведе?

У тому, що цей закон може спричинити крах страхового бізнесу, впевнені як власне представники страховиків, так і представники тих державних структур, які покликані контролювати страховий бізнес.

Так, президент Ліги страхових організацій України Олександр Філонюк вважає, що впровадження цих змін значно звузить можливості диверсифікації активів СК. Крім того, воно ставить страховиків перед вибором: або розміщувати свої кошти в банках, які мають національний рейтинг, або ж припиняти свою діяльність. Олександр Філонюк також підкреслив, що цей закон був прийнятий без проведення консультацій як із представниками страхового бізнесу, так і з державними інститутами, котрі регулюють цей бізнес.

Проте у ще більш делікатній ситуації опинився глава Держфінпослуг Віктор Суслов, який зі службового обов’язку, як представник держрегулятора, змушений реагувати на новий закон. Він зазначив, що розрулювати ситуацію планує спочатку шляхом аналізу законодавства, щоб переадресувати відповідальність за виконання СК цього закону з Держфінпослуг на Національний банк, оскільки вимоги щодо рейтингування висуваються саме банкам, а не страховим компаніям. Якщо ж це зробити не вдасться, то, за словами глави Держфінпослуг, у нього не залишиться іншого виходу, як скерувати розпорядження страховим компаніям із вимогою привести свою діяльність у відповідність до норм закону. А якщо цього не станеться, то на такі компанії чекає припинення ліцензії, потім її анулювання. Після цього, спрогнозував Віктор Суслов, «компанії, лаючись, побіжать у всі ці дев’ять банків переводити активи. Це призведе до деформації ринку, подорожчання послуг СК і погіршення іміджу України у світових фінансових колах». За словами глави Держфінпослуг, не має перспектив і вирішення цієї проблеми в суді: оскільки оскаржувати доведеться норму закону, то звертатися необхідно в Конституційний суд, легітимація діяльності якого вже тривалий час перебуває під сумнівом.

Загалом же, Віктор Суслов досить жорстко висловився про прийняття цього закону, заявивши, що на догоду одній компанії принесені в жертву інтереси цілого сегменту фінансового ринку.

Що робити?

Виходом із ситуації, що склалася, за словами заступника профільного комітету Верховної Ради, народного депутата Валерія Альошина, могла б стати відстрочка терміном на два роки набрання чинності проблемними нормами закону №3201-IV. Він повідомив, що подав відповідний законопроект у Верховну Раду, проте висловив сумнів з приводу того, чи дійдуть до нього руки у нинішнього скликання парламенту.

Післямова

В усій цій проблемі є ще один досить важливий нюанс, який має зацікавити Антимонопольний комітет України. На національному ринку працює одна-єдина компанія «Кредит-Рейтинг», яка надає послуги з рейтингування. Називати це монополізмом чи ні? Запитання до відповідного відділу АМКУ. Не виключено, що відповідь на нього допоможе зменшити обсяги «добровільно-примусових» послуг для бізнесу.