До української філософії чистоти

Розмову про систему утилізації відходів у країні я почала б із викладу суті проблеми. В Україні на 1 млрд. грн. ВВП припадає до 6 млн. тонн відходів. На звалищах нині нагромаджено 27 млрд. тонн сміття. Щороку ця кількість приростає майже на один мільярд. Ми ризикуємо просто зникнути під горами промислового та побутового сміття, якщо будемо продовжувати виділяти полігони й вивозити на них відходи однією змішаною масою. Відома у світовій практиці криза відходів із її серйозними екологічними проблемами давно прийшла в нашу країну і реально загрожує поглинути з труднощами завойовані досягнення в економічній і соціальній сфері.

Країні з інтенсивно функціонуючими промисловістю й аграрним сектором, активно споживаючим населенням потрібна сучасна, по-європейському вибудувана, ефективна система переробки відходів. Вона має базуватися на єдиній державній концепції, яка, по-перше, сприяла б формуванню в країні принципово нової промислово-господарської системи — маловідхідної або такої, що швидко утилізує свої відходи; по-друге, забезпечувала б залучення їх як вторинної сировини у господарський оборот; по-третє, зробила б революцію в наших головах і сформувала в суспільстві новий рівень культури ставлення до відходів.

Що робить тямущий господар, опинившись перед потребою навести лад у домі? Відкидає другорядне, кличе всіх, хто готовий йому допомогти, і, засукавши рукави, береться за справу. Не так чинять у нашій галузі. Відомчі, комерційні інтереси нерідко зводять нанівець зусилля окремих структур. Замість того, щоб інтенсивно працювати, ми починаємо жорстко конкурувати. Ось і тепер, судячи з преси, притчею во язицех стає діяльність компанії «Укрекокомресурси», під мікроскопом вивчають кожне її виробниче досягнення і суспільну ініціативу. Ех, якби енергію наших критиків та в мирних цілях!

Кілька слів про компанію

Державну компанію «Укрекокомресурси» засновано 1998 року, вона підпорядковується Кабінету міністрів України і має регіональні відділення в усіх областях. Їй доручено створити загальнодержавну систему роздільного збирання й утилізації використаної тари (упаковки) та інших відходів. Працюючи з 8 тис. контрагентів, лише 2004 року компанія утилізувала 16,3 тонни відходів. За весь час господарської діяльності до бюджету перераховано понад 35 млн. грн., створено близько 1500 робочих місць.

Переробка відходів неможлива без упровадження нових технологій, сучасних інвестиційних проектів. Останніми роками «Укрекокомресурси» вклала в інвестиції 50 млн. грн. Так, на заводі «Автоливмаш» (Івано-Франківськ) незабаром розпочнеться виготовлення обладнання для промислового сортування і переробки твердих побутових відходів. Завод із переробки ПЕТФ-пляшок потужністю 5 тис. тонн на рік будують у Слов’янську Донецької області. У Чернігові діють технологічна лінія з переробки полімерних відходів і комплексна лінія з виготовлення з макулатури литої тари. Створено виробничі комплекси з організації збирання та переробки вторинної сировини в Криму, Тернопільській області, Кременчуці.

Компанія «Укрекокомресурси» впритул підійшла до вступу в Міжнародну асоціацію твердих відходів ISWA. Членство в цій організації відкриє нові можливості для залучення інвестицій, міжнародного співробітництва з обміну досвідом та інформацією, навчання, стажування спеціалістів.

Загальнодержавна складова

Однак «Укрекокомресурси» задумували не як підприємство для отримання прибутку, а як державну компанію, головна мета якої — формування ефективної політики поводження з відходами, якщо хочете — державної філософії чистоти. У сухих формулюваннях статуту це звучить так: «Основними завданнями діяльності компанії є: створення та забезпечення належного функціонування загальнодержавної системи збирання, сортування, транспортування, переробки й утилізації відходів як вторсировини; надання методичної, консультативної, науково-технічної допомоги підприємствам, що займаються відходами; сприяння розробці та впровадженню сучасних технологій і обладнання; участь у реалізації державної політики у сфері відходів».

Може, за створення «загальнодержавної системи» нас і називають монополістами?

Ще 2004 року, за завданням уряду, було розроблено державну програму «Створення потужностей з переробки відходів виробництва і споживання». Сьогодні вона — у стадії активного впровадження. По всій країні створюється замкнутий цикл роздільного збирання, сортування, транспортування, переробки й утилізації відходів. Нова система істотно обмежить шкідливий вплив на довкілля, а нові лінії з переробки твердих побутових відходів, вилучення цінних компонентів і утилізації їхніх складових виведуть галузь на європейський рівень вирішення цих проблем.

Зусиллями компанії та наукової громадськості підготовлено проект концепції державної цільової програми переробки й утилізації відходів як вторинної сировини на період до 2025 року. Цей документ, на наш погляд, може стати базовим у створенні сучасної системи управління відходами.

За власні гроші провадимо велику просвітницьку роботу. Наведу лише один приклад. Ми розробили проект екоосвітньої шкільної програми «Основи поводження з відходами». Сенс нового предмета шкільного курсу — за прикладом розвинених країн, навчити людей із дитинства правильно поводитися з відходами, сформувати звичку роздільно збирати їх (скло, папір, полімери), залучати до активної участі в громадському контролі за переробкою та використанням вторинної сировини. Проект програми підготовлено до розгляду науково-методичним центром початкової та середньої освіти Міністерства освіти і науки України.

На мій погляд, не випадково на наш досвід звернули увагу в Російській Федерації та Білорусі. Так, комітет з питань екології Держдуми Росії ухвалив рішення про створення єдиної організації державного управління відходами за прикладом держкомпанії «Укрекокомресурси». Міжпарламентська асамблея СНД рекомендувала розробити «Кодекс про відходи в країнах СНД», в основу якого теж покладено досвід нашої компанії.

Про монополізм

У певному сенсі, розробка національної програми та написання підручника для шкіл країни і є спробою диктувати правила гри в галузі. Але де тут монополізація ринку?

До речі, компанія «Укрекокомресурси» справді має договори з 5 тисячами імпортерів зі 100 тисяч, які завозять в Україну тару в упаковці. 5% «замкнутих» на «Укрекокомресурсах» імпортерів і 0,1 % — вітчизняних товаровиробників — якось не в’яжеться все це з гучним словом «монополіст».

Хочу навести слова директора «Київміськвторресурси» Ольги Малахової-Чуднер. Її підприємство займається заготівлею всіх видів відходів, у тому числі збиткових у рамках програми «Відходи виробництва та споживання — у господарський оборот».

«З появою ДК «Укрекокомресурси» проблеми утилізації нерентабельних відходів не стоять так гостро, як раніше, оскільки компанія запропонувала всім спеціалізованим підприємствам істотну допомогу в придбанні нового обладнання, новітніх технологій, навчанні персоналу. Результати нашої співпраці хочу проілюструвати на матеріалах роботи одного кварталу 2004 року: обсяги заготівель зросли на 3 тис. тонн, полігони столиці стали очищатися в середньому на 14,5 тис. куб. метрів полімерних та інших легких за обсягом, але дуже шкідливих з екологічного погляду відходів».

Не можу не процитувати ще одне її висловлювання: «Компанія «Укрекокомресурси» встановила в столиці та інших містах комплексні приймальні пункти, в яких приймаються всі види відходів (Не тільки прибуткові. — С.Н.). На жаль, це викликало роздратування спеціалізованих підприємств, які звикли почуватися господарями на ринку. Вони угледіли в цьому певний сигнал, за яким місцеві державні органи можуть зобов’язати спеціалізовані підприємства приймати весь асортимент відходів».

Важко не погодитися з обласними адміністраціями, які так і чинять. У регіонах України всі соціально-економічні проблеми, у тому числі й проблеми відходів, звучать гостріше, ніж у Києві. Ви проїжджали колись об’їзними дорогами навколо маленьких, від 30 до 50 тисяч жителів, міст України? Вам не страшно було бачити полігони, до горизонту зайняті задимленим пейзажем із футуристичних фільмів? Але просторікувати і обвинувачувати — це не прибирати й чистити!

Звалище — неприємне місце, воно потребує витрат і зусиль. Як усім хочеться розбагатіти, і найкраще — на дармовому, на смітті. Як хочеться розділити відходи на прибуткові й неприбуткові! І як не хочеться займатися кропіткою, трудомісткою, тривалою працею, що передбачає створення нової філософії ставлення до відходів. Працею витратною, стомливою, брудною — в буквальному сенсі цього слова. Працею, не поєднаною з великими прибутками, амбіціями і марнославством. Яка виключає ліві гроші, невраховані надходження, неконтрольоване збирання відходів.

Гадаю, в цьому і є основна причина «розборів польотів» із «Укрекокомресурсами».

Законодавча ініціатива

Переконана, будь-яка інша компанія з функціями державного масштабу не впоралася б із ними без спеціальних додаткових повноважень. У «Укрекокомресурсів» «спецповноваження» одне — цитую статут, затверджений Кабміном: «Компанія має право вносити Кабінету міністрів України, центральним органам виконавчої влади пропозиції щодо підвищення ефективності роботи у сфері поводження з відходами як вторинною сировиною».

Отже, нам закидають надміру активну законотворчу діяльність, нібито спрямовану в одні ворота — створення преференцій для власної компанії. Головний предмет обвинувачення — постанова КМУ №915 від 26.07.01 «Про впровадження системи збирання, сортування, транспортування, переробки й утилізації відходів як вторинної сировини». Але ми ніколи і не вважали цей документ досконалим! І не втомлюємося повторювати, що він потребує доробки, до чого й закликаємо всі зацікавлені сторони.

До речі, доповнення до цієї постанови, як і багато інших документів, компанія розробила із залученням фахівців, широкої наукової громадськості. Це стиль роботи «Укрекокомресурсів»: у спілці з вітчизняною наукою розроблено пропозиції з удосконалення державної статистичної звітності, проведено експертизу законодавчої бази у сфері поводження з використаною тарою та пакувальними матеріалами. Для кожного регіону України підготовлено програми «Зниження екологічної і соціальної напруженості шляхом створення системи збирання й утилізації тари, твердих побутових відходів як вторинної сировини». 17 облдержадміністрацій такі програми затвердили і взяли на озброєння.

У нашій практиці — постійне проведення круглих столів, семінарів, консультацій із представниками громадськості, фахівцями підприємств нашої галузі, ученими, журналістами. Найкраще про рівень нормотворчої роботи, яку проводить компанія, свідчить спільний із французькою фірмою BRGM проект гармонізації української нормативно-правової бази поводження з промисловими відходами з правилами та стандартами Європейського Союзу.

А запропоновані до постанови №915 доповнення раджу прочитати уважніше: у разі прийняття вони забезпечують надходження в бюджет 400 млн. гривень! Погодьтеся, при теперішньому стані справ — зовсім не зайва добавка для реалізації соціальних програм, підтримки найбідніших прошарків населення — тих самих, про які ми не з чуток знаємо, займаючись організацією збирання відходів.

Кілька слів про спільний наказ № 304/793 Мінекономіки та Держмитслужби «Про затвердження Порядку контролю за тарою (упаковкою), в якій надходять імпортні товари, що підлягають митному оформленню в режимі випуску у вільний обіг на території України». У наказі справді йдеться про «Укрекокомресурси»: нам надано право займатися утилізацією тари імпортерів, із якими укладено відповідні договори. Саме в цих рамках — 5% імпортерів, які ввозять в Україну продукцію в тарі й упаковці, — і проводиться моніторинг. Сподіваюся, тепер зрозуміло, що в обсягах цих договорів про якийсь тотальний контроль за тарою й упаковкою, в яких надходять імпортні товари, тим більше — про несанкціоноване збирання інформації про конкурентів не може бути й мови.

Замість висновку

Безумовно, становлення нової галузі — болючий процес. Тим більше він іде складно, коли держава, з одного боку, не має права відпустити розвиток галузі на відкуп ринковим відносинам, а з іншого — не має часу і коштів одномоментно сформувати дійову систему контролю ставлення до відходів та їх утилізації, що відповідала б європейським стандартам.

Однак державний контроль за переробкою тари повинен бути налагоджений. Сьогодні ситуація в галузі така: держрегулюванням займаються і Мінекономіки, і Мінприроди, і Мінпромполітики... У семи няньок дитина справді без ока. Поділяю думку багатьох спеціалістів нашої сфери — єдиний спеціалізований уповноважений орган виконавчої влади з поводження за відходами життєво необхідний. Готові брати участь у створенні такого органу, передати йому свій досвід і конкретні напрацювання.

Впевнена: у спільній праці має виявлятися і соціальна відповідальність галузевого бізнесу. Замість того, щоб копати одне під одного й боротися з єдиною державною структурою на ринку, якою і є «Укрекокомресурси», компанії, підприємства мусять сісти за стіл переговорів і почати конструктивно вирішувати надзвичайно складну проблему. Вона загальновідома: на сьогодні рівень утилізації відходів в Україні становить лише 5%, а 95% — від ввезеного імпорту, від власного виробництва та споживання — продовжують заповнювати полігони, отруюючи повітря та воду, грунт і зелені насадження!

Це сміття засмічує й наші голови, примушуючи когось думати, що вся річ не у кропіткій щоденній системній роботі, а в одній окремо взятій компанії та в її бажанні посісти на ринку особливе становище.