Дисгармонія

Нещодавно Україна набула статусу країни з ринковою економікою і тепер перебуває на порозі вступу до СОТ. Проте нормативна та законодавча бази українського ринку цінних паперів створюються останнім часом, на жаль, без належного використання міжнародних стандартів ISO.

З 1999 року спочатку у вітчизняних нормативних документах, а потім і у законодавчих актах дедалі менше згадують про необхідність застосування фондовим ринком міжнародних стандартів (крім стандартів IAS та IOSCO). Більше того, в Україні почали розробляти національні та галузеві стандарти без їх гармонізації з міжнародними стандартами ISO, як це було ще у радянські часи.

Якщо протягом перших семи років розвитку вітчизняного ринку цінних паперів (до 1999 року) було впроваджено чотири стандарти ISO, то за наступну семирічку Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку (ДКЦПФР) не погодила впровадження жодного такого стандарту. Натомість за її підтримки було прийнято два національні стандарти, які не гармонізовані з міжнародними та чотири галузеві, що не відповідають вимогам навіть національної системи стандартизації.

У 2000—2001 роках двічі складалися плани розроблення національних стандартів (ДСТУ) на цінні папери шляхом їх гармонізації з відповідними міжнародними стандартами ISO, які увійшли до Програми (14 шт.) та Плану (6 шт.) робіт із державної стандартизації. Ці плани були пов’язані з євроінтеграційною стратегією та підготовкою України до вступу у СОТ. Проте на сьогодні з них вдалося впровадити лише три, та й ті в обхід ДКЦПФР.

А в 2003 році на наступну пропозицію підтримати програму впровадження в Україні 11 стандартів ISO Держкомісія (далі Комісія) обмежилася тільки формальним висловленням про підтримку з посиланням на чинне законодавство, не визначивши конкретних шляхів проведення роботи.

Відповідно до ст. 1 закону «Про національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні» виробник надає сертифікати якості цінних паперів у документарній формі для забезпечення можливості перевірки їх у процесі обігу на справжність та відповідність міжнародним стандартам якості. А у п. 3 ст. 4 цього закону зазначено, що лише Комісія має право визначати вимоги до цінних паперів, виготовлених у документарній формі.

Тому у прийнятому нею «Положенні про вимоги до сертифікатів цінних паперів, випущених у документарній формі» (Положення) зазначено, що воно було розроблено, зокрема, «…у відповідності з міжнародними стандартами». Але вже через рік таке речення було вилучено з Положення і надалі підтримано розробку та прийняття (у цьому напрямі) тільки таких двох національних стандартів, які не лише не гармонізовані з відповідними міжнародними, а й, навпаки, суперечать їм.

Водночас навіть у маленькій Чехії друкарня цінних паперів, згідно з її сертифікатами якості, виготовляє таку продукцію з урахуванням вимог восьми міжнародних стандартів ISO. Жодне з українських підприємств цієї галузі не може таким похвалитися, у зв’язку з чим на вітчизняному фондовому ринку досі майже немає цінних паперів у документарній формі вітчизняного виробництва, що виготовлені на міжнародному рівні.

Недавно на заміну закону «Про національну депозитарну систему …» розроблено законопроект «Про систему депозитарного обліку в Україні», де вже взагалі немає жодного згадування про сертифікат якості цінних паперів та їх відповідність вимогам міжнародних стандартів.

На сучасних фондових ринках світу вже давно діє взаємоузгоджена міжнародна система електронного обміну даними, грунтована на використанні міжнародної класифікації та кодифікації цінних паперів згідно з міжнародним стандартом ISO10962 «Цінні папери і похідні фінансові інструменти — Класифікація фінансових інструментів (CFI-коди)». Сьогодні практично всі країни ЄС впровадили у себе цей стандарт, який діє вже дев’ять років.

Впровадження в Україні вказаних міжнародних ідентифікаційних кодів дозволило б створити стандартизовані технології ідентифікації цінних паперів та похідних фінансових інструментів у межах єдиної міжнародної системи електронного обміну інформації про них у стислому міжнародному форматі.

Цей стандарт вкрай потрібний вітчизняному фондовому ринку ще й тому, що на сучасних світових фінансових ринках він є головним, оскільки створений на основі міжнародної термінологічної системи (терміносистеми).

Виникає питання, а чому на офіційному веб-сайті міжнародної Асоціації національних агенцій з нумерування (ANNA S. C.) зазначено, що Україна з 1999 року нібито використовує CFI-код? В ДКЦПФР запевняють: цей стандарт суперечить чинному законодавству...

Дійшло до того, що відповідні статті нового вітчизняного законодавства досі ще нагадують радянські.

Закон «Про цінні папери та фондову біржу», перший закон українського фондового ринку, було прийнято в останній рік існування Радянського Союзу — 18 червня 1991 року. За майже 15 років розвитку вітчизняного фондового ринку Верховна Рада прийняла декілька змін до цього закону, але вони не враховували вимог міжнародних стандартів. Тому терміносистема та класифікація цінних паперів значною мірою залишилися ще на рівні радянських часів. А до шести видів цінних паперів, що існували з початку прийняття закону, було добавлено усього три нових: приватизаційні папери, інвестиційні сертифікати та облігації зовнішніх державних позик.

Торік на заміну згаданого закону було розроблено законопроект «Про цінні папери та фондовий ринок». 23 лютого 2006 року його було прийнято на пленарному засіданні Верховної Ради навіть без обговорення. Депутатів більше цікавила передвиборна кампанія, аніж шляхи підвищення рівня досконалості вітчизняного законодавства.

У стандарті ISO 10962 21 групу цінних паперів та похідних фінансових інструментів поєднано у шість категорій. Та у новому законі є лише дві (з шести) назви груп (пайові та боргові) та тільки дві (з майже 20) назви видів (акції та облігації) цінних паперів, що збігаються з прийнятими у цьому міжнародному стандарті. В результаті маємо класифікацію цінних паперів та терміносистему, які не сумісні з міжнародними.

Вигадана в цьому законі вітчизняна класифікація цінних паперів спрямована проти їх повної міжнародної кодифікації в Україні і, отже, проти закону «Про національну депозитарну систему…». Оскільки існуюче складання коду ISIN (згідно з ДСТУ3705-98, що гармонізований з ISO6166:94) є тільки половина повної кодифікації, а друга її половина на сучасних фондових ринках світу здійснюється шляхом формування CFI-коду, який на відповідному вітчизняному ринку досі відсутній.

На жаль, такий законодавчий нігілізм спостерігався ще в одному новому законі «Про іпотечні облігації» та у законопроекті «Про систему депозитарного обліку в Україні». В них також про CFI-код не згадується. Це дає право державному органу з регулювання ринком цінних паперів не впроваджувати стандарт ISO 10962, оскільки тепер він суперечить уже новому законодавству.

Згідно з «Основними напрямами розвитку фондового ринку України на 2001 — 2005 роки» одне з головних завдань полягало у «…створенні умов для підвищення конкурентоспроможності фондового ринку України з подальшою цивілізованою його інтеграцією в міжнародні ринки капіталу». І далі зазначено, що розбудова інфраструктури фондового ринку потребує також «…організації обміну інформацією між організаційно оформленими ринками, …запровадження електронного документообігу під час укладання та виконання угод з цінними паперами, прийняття єдиних стандартів шифрування даних».

Відповідно до затверджених Кабінетом міністрів заходів щодо реалізації зазначених напрямів розвитку організованого українського фондового ринку, розбудова його інфраструктури за останні п’ять років повинна була здійснюватися шляхом створення єдиної інформаційної мережі та системи передачі даних і запровадження електронного документообігу з системою електронного цифрового підпису та шифрування даних.

Проте у річному звіті ДКЦПФР за 2005-й рік на її офіційному веб-сайті немає інформації не тільки щодо виконання нею зазначених заходів, а навіть відсутні згадування про заплановані напрями розвитку фондового ринку на 2001—2005 роки та заходи щодо їх реалізації. Але ж на цю роботу витрачалися кошти?

У п.32 вже наступного «Плану заходів з реалізації Основних напрямів розвитку фондового ринку України на 2006 — 2010 роки», затвердженого Кабінетом міністрів 07.03.2006 р., наведено, що у 2006—2007 роки той же державний орган відповідає вже за: «Розроблення та затвердження нормативно-правових актів з питань встановлення електронного документообігу між учасниками Національної депозитарної системи відповідно до міжнародних стандартів ISO».

Не дивно, що професіональні учасники українського фондового ринку змушені останнім часом здійснювати гармонізацію національних стандартів власним коштом. Наприклад, депозитарій ВАТ «Міжрегіональний фондовий союз» з 2004 року фінансував роботу з впровадження ISO 15022 «Схема повідомлень (Словник полів даних)» для створення міжнародної уніфікованої системи електронних повідомлень, тобто сучасного електронного документообігу, у Національній депозитарній системі.

Таким чином, український фондовий ринок й досі не має сучасної нормативної бази. Існує лише шість національних стандартів, гармонізованих з міжнародними стандартами ISO. При тому недосконале законодавство вітчизняного ринку цінних паперів останні дев’ять років спирається тільки на один такий стандарт, та й то вже застарілий…