Чергова податкова революція

Маємо можливість спостерігати низку подій, кожну з яких нам пропонують вважати податковою революцією. Спочатку таким звершенням пропонувалося вважати ухвалення Податкового кодексу (ПК). А тепер під час обговорення нових податкових ставок з’ясувалося, що ПК не був реформаторським. Він мав на меті лише навести порядок. А ось тепер ми, нарешті, візьмемося відновлювати податкову справедливість. Шукатимемо компроміс між колективною свідомістю та особистою відповідальністю у відповідних податкових ставках ПДВ і податку з обороту.

Частка раціонального сенсу в цьому є. Навіть більше: влада має право на такий експеримент, якщо проводити його чесно й не прив’язувати до передвиборної кампанії. Вже гірше, ніж є, не буде. Але чи справді революційними змінами є те, що нам підсовують?

Революція давно звершилася...

Насправді революція в оподаткуванні відбулася тихо й непомітно, коли ми перейшли від багаторічної практики бюрократичної перевірки первинних документів до оцінки господарських операцій згідно з «доктриною ділової мети». Перехід відбувся в попередні кілька років за повної мовчазної згоди сторін. Результати такої податкової революції закріплено в інформаційних листах Вищого адміністративного суду України №742/11/13-11 від 02.06.2011 р. та №1936/11/13-11 від 01.11.2011 р.: «Витрати й податковий кредит вважаються сформованими платником податків правомірно, однак контролюючий орган не позбавлений можливості довести у встановленому порядку факт невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам. Тому що статтями 61 і 44 Податкового кодексу саме на ці контролюючі органи покладається обов’язок контролювати правильність формування даних податкового обліку платників податків, зокрема щодо правильності складання й вірогідності первинних документів. Зазначена норма поширюється також і на кваліфікацію господарських операцій».

Нині податкова служба виграє 85% судових справ проти платників податків завдяки саме цій «доктринальній» революції. Бо дізнання тепер не обмежується фіктивними підписами й печатками, які ми навчилися робити досконало, а розглядає супутні докази реальної господарської діяльності.

Прикро лише те, що ця «доктринальна» революція, як і все інше в українському виконанні, зупинилася на півдорозі. Тобто ми успішно й швидко пройшли частину шляху, вигідну владі для наведення порядку, так і не підступивши до реалізації вигід для платників податків. А саме: перейшли до фактичної оцінки господарських операцій, але так і не відмовилися від формальних претензій в оформленні первинних документів.

Доктрина ділової мети проти бюрократії первинних документів

Отже, якщо вже ми дійшли згоди трактувати операції за їхньою господарською сутністю, то виникає запитання: чи існують підстави визнавати первинні документи недійсними загалом на підставі незаповнення (або неправильного заповнення) одного з другорядних реквізитів? Судова практика в більшості випадків свідчить: «ні», бо від самого початку орієнтується на розгляд по суті того, що відбувається. Податкова служба продовжує стверджувати: «так», бо мундир зобов’язує бачити чергового податкового негідника у всіх і кожному.

В ім’я загальної згоди з «новим порядком» настав час укласти «пакт про ненапад» щодо змістової частини первинних документів. Оцінювати їх по суті, а не за формальними ознаками. Проблема бачиться тільки в тому, що сама реалізація такого підходу може стати перешкодою для безлічі нових керівних «хотілок».

Сталося так, що на сьогодні податкова служба не надто істотні для себе документи великодушно відносить до розряду «бухгалтерських». Порядок їх заповнення регулюється нормативами бухгалтерського обліку, а форми взагалі довіряється розробляти Міністерству статистики. Зате один унікальний документ вітчизняного винаходу податкова служба завжди зберігає за собою. Як ви здогадалися - це податкова накладна. Правила оперування цим документом податкова служба завжди розробляє самостійно. Тому й статус у цього документа якийсь проміжний. Нібито й «первинний»,
але не «господарський», а «податково-розрахунковий». Що дозволяє за потреби карати як за «первинний», але вимоги до нього встановлювати індивідуально - як до свого «фінансово-звітного».

Ось митна служба виходить із побажанням указувати в податковій накладній номер і дату митної декларації, за якою здійснювався випуск товарів у вільний обіг. Благо, що зі своїми «дуже додатковими відомостями» вона вже давно перебралася на зворотний бік митної декларації. Але там трохи інша проблема - митна декларація має міжнародно-узгоджену форму, а тому не дає можливості негайно відображати керівну лінію кожного нового начальника. А от податкова служба отримала у своє розпорядження «в дошку» свій документ - податкову накладну, вдосконалювати яку можна безмежно. І через непомірне зростання кількості обов’язкових реквізитів перетворюється цей документ на справжнісіньку сповідь двох контрагентів про історію свого співробітництва. З номерами договорів і рахунків-фактур, із зазначенням умов відвантаження й оплати тощо. З подальшою реєстрацією в загальноукраїнській інформаційній базі. А потім «карати, карати й карати» за розбіжність реквізитів.

Ходять чутки, що в процесі чергової податкової псевдореволюції податкова накладна зникне, а точніше - зіллється зі звичайними первинними документами. Залишається запитання: ми звичайні документи за рівнем інтелектуальної складності дотягуватимемо до податкової накладної чи якимось дивовижним способом повернемося до реальних бухгалтерських можливостей?

Пропонуємо укласти пакт про допустиму складність первинних документів та їх наступної обробки. Зміст пакту бачиться приблизно таким. Кожен документ включає обмежену й суворо обумовлену кількість реквізитів, які визначають його дійсність-недійсність. Зміст усіх інших додаткових реквізитів може розглядатися на предмет вірогідності, однак ненавмисні помилки при їх заповненні не можуть ставити під сумнів господарську операцію загалом. Тобто це - інформація «до відома». Далі. Кожен документ, пропонований до використання, попередньо перевіряється на відповідність критерію «розумної складності». Чи простіше: ймовірність припуститися ненавмисної помилки при його заповненні має бути на кілька порядків нижчою за кількість можливих випадків його навмисного перекручування.

Оголошуємо збирання думок серед реально працюючих бухгалтерів: які ще розумні обмеження варто включити в цей перелік, щоб первинні документи виконували свою основну функцію, а не ставали нескінченними «звітами» перед кимось. Якщо вже «доктрина ділової мети», то не заважайте працювати!

І це ще не всі емоції з приводу податкової реформи...

P.S. Комітет ВРУ з питань економічної політики рекомендував парламенту ухвалити в другому читанні й у цілому законопроект про внесення змін до Закону «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» щодо первинних документів. Проектом пропонується закріпити за Мінфіном регулювання питань методології бухгалтерського обліку та фінансової звітності, а також наділити Мінфін і НБУ повноваженнями щодо встановлення вимог до первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку та визначення порядку документального забезпечення записів у бухобліку.