Металеве літо...

Українська приватизація іноді підносить забавні сюрпризи. Так, цього тижня Фонд держмайна вже не згадаємо, укотре, оголосив повторний конкурс із продажу контрольного пакета (60,9%) акцій Макіївського металургійного комбінату. Охочі можуть вільно купити його за 215,5 млн. грн. Років зо два тому приватизатори хотіли вдвічі більше.

Ажіотажу новина не викликала. Адже комбінату вже давно немає, причому фізично. В 2008-2009 роках мартени і домни підірвали й вивезли на переплавку в Єнакієве. Від заводу залишилося тільки прокатне виробництво, що входить нині до того ж Єнакіївського металургійного заводу, який належить Рінату Ахметову. Державі на згадку залишилося тільки 136 млн. євро простроченої кредиторської заборгованості ММК.

Та головні приватизаційні новини липня були іншими...

На початку липня завершилася більш ніж річна історія з поглинанням Маріупольського меткомбінату імені Ілліча. У результаті його колишній власник одержав доволі скромну компенсацію. Йому, точніше, його «сімейній» офшорці Clarendale Limited нарізали 5% холдингу «Метінвест».

Для порівняння: коли з «Метінвестом» об’єднувався Вадим Новінський, він одержав за Інгулецький ГЗК 25%... Втім, Новінський об’єднувався, а Бойка в холдинг загнали. Спроби виторгувати більш почесні умови капітуляції провалилися.

Як повідомили в «Метінвесті», «в процесі об’єднання його учасники вирішили відмовитися від створення окремої структури за участю ВАТ «ММК ім. Ілліча», ВАТ «Інгулецький ГЗК», ВАТ «Краснодонвугілля», ВАТ «Авдіївський КХЗ» і ВАТ «ХТЗ». У такому об’єднанні частка Бойка була б більшою.

Як втішливий приз для іллічівців було анонсовано п’ятирічну програму інвестицій у ММК ім. Ілліча. Сума становить понад 3 млрд. дол., або на мільярд більше, ніж заявлялося раніше. Відповідно до плану, має відбутися повний перехід до конверторного виробництва сталі та збільшитися річна виплавка сталі до 9 млн. тонн.

Залишилося це тільки виконати... і знайти гроші. До кризи потреби тієї ж «Азовсталі» оцінювалися в 5 млрд. дол.

Цікаво, що в результаті завершення «іллічівської» угоди в Новінського вже немає блокуючого пакета (тільки 23,75%). Хоча і в Ахметова вже не 75%. Поки що це ролі не відіграє, а от як у майбутньому?

Однак головною новиною літа стало те, що Рінат Леонідович усе-таки зайшов на комбінат «Запоріжсталь». Його холдинг «Метінвест» придбав 50% групи «Індустріал» Ігоря Дворецького, яка володіє 50% акцій ВАТ «Запоріжсталь». При цьому Ахметову надано й опціон з викупу іншої половини активів у гірничо-металургійному бізнесі групи «Індустріал».

Навесні минулого року «Метінвест» мало не купив половину акцій «Запоріжсталі» в іншої групи акціонерів (Едуарда Шифріна та Олександра Шнайдера). Але в останній момент йому перебігла дорогу весела зграйка свіжозареєстрованих офшорок. Причому експерти пов’язують її з прем’єром Росії Володимиром Путіним.

Як компенсацію пану Ахметову вдалося тоді домогтися від Шифріна виплати неустойки в розмірі 105 млн. дол. Ну а тепер, на рік пізніше, він таки став акціонером, нічого особливо не втративши.

За рік росіяни жодних інвестицій у комбінат не вклали, тож ціна продажу радикально не збільшилася та, за оцінками, становила приблизно 750 млн. дол. Але з’явилися запитання, що далі робити з комбінатом. Нині це єдине у світі підприємство, де всю сталь виплавляють у мартенах. У тій же Донецькій області 2000 року в мартенах виплавляли 46% виробленої сталі, торік - уже тільки 23%. Решту в основному закрили.

А от численні програми модернізації Запорізького меткомбінату постійно відкладаються й потребують величезних вкладень. Модернізувати той же конверторний цех коштує від двох мільярдів доларів. З огляду на програму переобладнання маріупольських комбінатів, питання про джерела фінансування залишається відкритим.

Та й купівля у два етапи взагалі-то не свідчить про надлишок коштів чи бажання їх витрачати. Все це породжує чимало припущень стосовно подальших дій. Експерти припускають, приміром, що акції в майбутньому можуть розміняти, скажімо, на частку в Алчевському меткомбінаті, де 2009 року половину акцій викупили в «Індустріального союзу Донбасу» Сергія Тарути ті ж самі загадкові росіяни. Благо, у пана Ахметова багатий досвід з розмінів.

Найцинічніші припускають і макіївський варіант, коли підприємство в ударному темпі порізали на брухт. Утім, з огляду на політичні наслідки, це все-таки малоймовірно. Але запорожці все ж дуже хотіли б довідатися про чіткі плани нових акціонерів...

За результатами угоди «Метінвест» заходить (із блокуючим пакетом) і на Запорізький залізорудний комбінат, посилюючи свій контроль над гірничорудною галуззю. Що теж непогано.

А взагалі за рік - з урахуванням отриманих потужностей «Ілліча» та «Запоріжсталі» - «Метінвест» фактично подвоїв наявні потужності з виплавки сталі. Причому зовсім недорого.

Так що анонсовані плани Вадима Новінського, «що в найближчі п’ять років «Метінвест» подвоїть виробництво сталі», цілком реальні. А от де знайдуть потрібні для їх модернізації мінімум півтора десятка мільярдів доларів, не дуже зрозуміло. Хоча про виведення групи на IPO говорять уже не перший рік. Схоже, чекати залишилося недовго.

Якщо посилення «Метінвеста» - процес досить глобальний, то конфлікт навколо групи «Донецьксталі» «православного олігарха» Віктора Нусенкіса більш локальний.

Травневий конфлікт навколо несподіваної заборони торгів акцій групи, схоже, вичерпано. Держкомісія з цінних паперів і фондового ринку не змогла ні довести законність своїх дій, ні взагалі пояснити до пуття, чим, власне, керувалася. Вона вже програла суд щодо ключового активу і не подала апеляції. Зважаючи на все, справа рухається до завершення.

Із матеріалів Донецького окружного адміністративного суду вимальовується весела картинка: регулятор моментально реагує на звернення маловідомого депутата, судомно бігає по ринку та забороняє обіг акцій не найдрібнішої групи. Причому все це грунтується на рішенні кіпрського окружного суду міста Нікосії триденної давності. 17 травня цей суд прийняв рішення, а вже 20 травня обіг акцій призупинили в Україні.

Слабко віриться, що така гіперактивність була б можлива без дуже сильного поштовху ззовні. Реальні мотиви явно інші й так і залишилися в тіні. Що найсмішніше - рішення суду в Україну тоді взагалі не надійшло.

Заодно з’ясувалося, що справа ліквідованого в Україні концерну «Енерго» цілком собі жива та триває... у кіпрських судах між його співвласниками. Йдеться про Віктора Нусенкіса і екс-генпрокурора та народного депутата від Партії регіонів Геннадія Васильєва. Нинішній раунд Нусенкіс знову виграв, але навряд чи він останній. Та й розміщення сил на Банковій змінюється дуже швидко.

Загалом, до Дня металурга галузь знову підійшла з переділами. Було б добре, щоб вони вилилися нарешті в інвестиції. Час уже настав.