Світло і тінь союзних відносин

Жодної політики, тільки бізнес. Так представники російського уряду прокоментували ситуацію з припиненням подачі «Інтер РАО ЄЕС» електроенергії в Білорусь. На перший погляд, так і є: Мінськ не погасив у застережений раніше термін заборгованість на суму 1,5 млрд. рос. руб. Білоруські чиновники обіцяють виплатити весь борг. І в середу ввечері перерахували частину грошей. Росіяни не поспішали поновити постачання електроенергії, очевидно очікуючи з Мінська всю суму. Білоруси кажуть: у всьому винна криза на білоруському валютному ринку. В «Беленерго», запевняють представники концерну, гроші є. Але - тільки білоруські рублі, яких «Бел­енерго» не може обміняти, щоб розплатитися з російською електроенергетичною компанією.

Припинення подачі російської електроенергії, за словами білорусів, не позначилося на білоруській промисловості. Дуже вже незначна її частка в балансі добового енергоспоживання країни - всього 12%. Але це один із багатьох епізодів російсько-білоруського протистояння. Останніми роками у відносинах Мінська та Москви, які входять до Союзної держави, переважають взаємні погрози і звинувачення. Минулих вихідних, наприклад, білоруське державне телебачення звинуватило Кремль у «режисурі» протестних акцій через соціальні мережі в Інтернеті, в тому, що «хтось у Москві» під час економічної кризи прагне «вирвати» «ласі шматки» білоруської власності. У відповідь на це на російському каналі НТВ вийшов ще один фільм із серії «Крестный батька» - «Белорусское чудо».

Після такого «ріпоста» Кремля, який продемонстрував своїм громадянам неплатоспроможність Мінська, експерти гадають, який жест у відповідь щодо союзника й партнера зробить експресивний Олександр Лукашенко. Чи все-таки проковтне образу й не вдасться до жодних дій? Адже, як заявив директор представництва Світового банку в Україні, Білорусі і Молдові Мартін Райзер, білоруська модель економіки вичерпала себе. Країну можуть врятувати економічні реформи та зовнішні запозичення.

Після подій 19 грудня 2010 року і репресій щодо політичних опонентів одразу по тому режим Лукашенка перебуває в жорсткій конфронтації із Заходом. У цій ситуації Мінськ може отримати такі необхідні йому кредити тільки від одного донора - Росії та підконтрольних їй фінансових установ. Антикризовий фонд Євразес уже виділив 3 млрд. дол. на два з половиною роки. За його умовами, Білорусь буде змушена впродовж трьох років провести приватизацію своїх підприємств на 7,5 млрд. дол. Але перший транш цього кредиту - 800 млн. дол. - мізерно малий і не може врятувати білоруську економіку, якій щорічно потрібно до 8 млрд. дол. А де взяти решту? Не продавати ж Росії такі стратегічні об’єкти як «Беларуськалий», «Белтрансгаз», Новополоцький і Мозирський НПЗ, Мінський тракторний завод, МАЗ, БелАЗ тощо! Держвласність на них - одна з економічних основ режиму Лукашенка. А в Москві й не приховують, що зацікавлені у придбанні цих підприємств: Росія десятиліттями дотувала економічну стабільність у Білорусі. І Лукашенко тепер повинен оплатити старі рахунки.

Одні експерти припускають, що Мінськ зумисне створює образ Москви як ворога, котрий зазіхає на суверенітет і головні промислові активи, щоб заново вибудувати відносини з Заходом і добитися від нього згоди на виділення МВФ нових кредитів. Білоруський політолог Андрій Ляхович у розмові з DT.UA висловив упевненість, що «влада не піде на продаж білоруської держвласності Росії. Звісно, без зовнішніх запозичень не обійтися. Але влада сподівається позичити гроші не в Москви: Мінськ розраховує, що Захід усе-таки погодиться на надання МВФ кредиту в обмін на звільнення політичних в’язнів. Крім того, білоруська влада розраховує, що Захід піде назустріч Мінську, побоюючись поглинання Білорусі Росією».

На думку інших експертів, білоруський режим уже в такому становищі, що просто змушений продавати росіянам білоруські підприємства, які входять до списку так званого фамільного срібла Білорусі. І почне Мінськ розпродаж із «Белтрансгаза». Це просто справа часу й ціни: білоруси прагнуть отримати якнайбільше, а росіяни - заплатити якнайменше. А потім настане черга й інших об’єктів. Ось уже перший віце-прем’єр Білорусі Володимир Семашко заявив, що до кінця поточного року буде створено холдинг «Росбелавто» на базі МАЗу й КамАЗу.

Колишній посол України в Білорусі Роман Безсмертний не схильний бачити в новому білорусько-російському конфлікті якісь осмислені мотиви з боку Мінська. Коментуючи нашому виданню новий виток конфронтації, він сказав, що «білорусько-російські відносини давним-давно втратили раціоналізм, здоровий глузд. Тут, швидше, домінують прості людські образи: гадаю, Лукашенко вважає, що Росія йому чимось зобов’язана й тому повинна утримувати його режим. А Москві тепер не до того, щоб просто так витрачати велетенські гроші на Лукашенка. За останні двадцять років російська держава вклала в Білорусь величезні кошти - близько 50 млрд. дол. Тому природно, що російський бізнес претендує на певну частину майна, а Російська Федерація просуває свої інтереси».

Розірвавши відносини із Заходом, Олександр Лукашенко має небагатий арсенал засобів, щоб вибратися з викопаної ним же самим ями міжнародної ізоляції й протистояти тискові Кремля. Чим щосили й користується Росія. (Докладніше про це читайте у статті Михайла Гончара і Максима Алінова «Газовий натиск зі Сходу».) Отож приклад Лукашенка - «іншим наука». У ситуації політичної й економічної кризи, наростання тиску з боку Москви Мінську тільки й залишається що сподіватися на політично мотивовані кредити Заходу. Це питання виживання не лише країни, а й режиму Лукашенка, який останні півтора десятиліття лавірував між Росією та Заходом.

Внутрішні проблеми вже почали позначатися на рейтингу Олександра Лукашенка. За даними опитування, проведеного в червні білоруським Незалежним інститутом соціально-економічних і політичних досліджень (НІСЕПД), кількість тих, хто не довіряє президентові Білорусі, набагато перевищила кількість тих, хто довіряє: 53,8 проти 35,7%. Ще півроку тому співвідношення було інакшим: 34,1 проти 55%. І ще. Уперше з березня 2003 року тих, хто готовий знову проголосувати за Лукашенка на президентських виборах, стало менше 30%. А ось союз Росії й Білорусі підтримує тепер лише кожен третій білорус.

На думку Романа Безсмертного, «білоруська влада вже втратила контроль над ситуацією всередині країни. Кон­фронтація з Росією разом із політич­ною та економічною кризами, які переживає Білорусь, дуже скоро може звести ситуацію до того, що в цій країні можуть бути інший президент і інша влада».

Нині в Білорусі популярні акції протесту, ініційовані інтернет-співтовариством «Революція через соціальну мережу». Щосереди люди мовчки виходять на центральні вулиці Мінська, Гомеля, Могильова, Вітебська, Бреста й інших міст. Протестувальники не вигукують гасел і не тримають плакатів, щоб людей не можна було обвинуватити в організації несанкціонованих мітингів. Вони лише періодично аплодують.

Так, мовчки, білоруси виявляють свій протест проти економічної політики влади, різкого зниження рівня життя. Спостерігачі відзначають, що ці акції організовані не опозиціонерами, а звичайними людьми. Щосереди мовчазних протестувальників стає більше. І хоча деякі експерти вважають, що в Білорусі не буде масових соціальних протестів, жорсткі дії працівників правоохоронних органів щодо учасників цих акцій «мовчання» видають страх білоруської влади перед повторенням у країні «арабського сценарію». Але чим жорсткіше Мінськ реагуватиме на акції «мовчазних», тим важче буде йому отримати кредит із боку Заходу, тим уважніше він муситиме прислухатися до побажань Москви. Це коло, вийти за яке Лукашенкові не дасть природа його режиму.