За п’ять років до колапсу теплоенергетики. Пошуки виходу

Якось у Прагу приїхала делегація з Донецька - для обміну досвідом. Чиновник, відповідальний за теплопостачання, з гордістю демонстрував українським гостям фотографії: от, подивіться, це закопчена зимова Прага тих часів, коли котельні опалювали місто мазутом, а оце чистенька Прага сьогодні, бо нині тепло подається з вугільної теплоелектроцентралі, розташованої в тридцяти кілометрах за містом...

«Та почекайте! - скрикнули наші, зметикувавши, про що мова. - Тридцять кілометрів! Це ж які у вас втрати при транспортуванні?!» «А як ви гадаєте?» - чомусь цілком по-одеськи відповів запитанням на запитання празький бюрократ. Наші почухали потилицю, пригадали свої цифри, з поваги до Європи зменшили десь удвічі... та обережно сказали: «Ну, відсотків десять-дванадцять...» Чех, сміючись, показав один палець - один відсоток!

…Україна, наш час. Прем’єр-міністр Микола Азаров «призначив крайніх» - доручив віце-прем’єрам Клюєву і Тихонову з 1 квітня звільнити керівників тепломереж, які не зможуть забезпечити потрібний відсоток оплати спожитого газу. Донецьк, який не так давно захоплювався досягненнями чеських колег, потрапляє до числа «щасливчиків» у перших лавах: заборгованість регіону перевищує 1 млрд. грн., і це майже п’ята частина від загальних боргів по країні. «Комунальний» заступник донецького губернатора Олександр Аліпов офіційно оголосив список кандидатів на звільнення.

Уряд і НАК «Нафтогаз України» викручують руки, ставлять непідйомні завдання, погрожують карами... Але при цьому навіть вони не вимагають повністю оплатити споживання енергоносіїв!

Місяцем раніше перший заступник міністра житлово-комунального господарства (ЖКГ) Юрій Хіврич шпетив регіональних керівників, проте і він не висував умови про стовідсотковий розрахунок за газ!

Січневий норматив «від Хіврича» - 50% оплати, березневий «від Клюєва» - 65%. Ці цифри відкрито називаються на робочих нарадах і доводяться до зацікавлених зберегти свої крісла директорів.

Очевидно, що енергоємність галузі теплопостачання перевищила критичні межі, якщо найбільш драконівські заходи не тільки не допомагають забезпечити повний і своєчасний розрахунок, але навіть не ставлять такої мети...

І отут варто нагадати, що в тій же Празі витрати енергоресурсів на вироблення однієї гігакалорії тепла для жителів удвічі менші, ніж у Донецьку. Хоча і обсяги споживання такі самі, і населення майже таке ж. Аналогічна ситуація у Варшаві, Ризі та інших «младоєвропейських» мегаполісах.

На запитання «що робити з теплокомуненерго?» настав час дати остаточну відповідь. Визначити перспективу хоча б на десяток років наперед. Тепломережі в тому вигляді, в якому вони існують нині, не влаштовують, за великим рахунком, нікого. Кабмін і «Нафтогаз» не влаштовують тому, що не платять за паливо і канючать ліміти в борг. Жителів не влаштовують через високі ціни й низьку якість послуг. Місцеву владу не влаштовують, бо доводиться виділяти гроші з міських бюджетів на продовження агонії. Навіть тих, хто в тепломережах працює, тепломережі не влаштовують - зарплата маленька.

Експерти відводять теплокомуненерго ще п’ять років життя, потім прогнозують колапс на межі техногенної катастрофи, Алчевськ у масштабах країни.

Реформування теплокомуненерго, на думку фахівців, варто почати з... правди. «Нам треба признатися самим собі, що сучасного енергоефективного устаткування в нас немає. І підприємств, які могли б виробляти таке обладнання, теж немає. Отже, слід відкинути помилкову гордість та імпортувати технології», - вважає радник донецького мера Анатолій Сухава, який курирує розробку схеми оптимізації теплопостачання. За його словами, результати аудиту наявної інфраструктури свідчать про те, що працювати по-європейськи, без глибокої модернізації, галузь теплопостачання не може. У Донецьку 96% котлів було змонтовано під час першої масової забудови міста, їхній ККД не перевищує 75%. Котельні, як показали підрахунки, мають надлишкову потужність і майже ніколи повністю не завантажуються, що ще більше знижує ефективність їхньої роботи. Відповідно, тільки заплановані збитки «Донецькміськтепломережі» на 2011 рік становлять 311 млн. грн.

Середньоєвропейський показник ККД - 95%.

Водночас окремі експерименти з точковою модернізацією об’єктів теплопостачання дають підбадьорливі результати. За всієї убогості бюджетного фінансування і власного важкого становища «Донецькміськтепломережа», як правило, щороку реконструює одну-дві котельні. На одній з таких котелень зробили контрольні виміри: для вироблення гігакалорії тепла використовується 134,8 кубометра газу, тоді як на старих котлах - 166 кубометрів. Економія - 23%. Якщо врахувати, що торік Донецьк спалив 420 млн. кубометрів, то теоретично повна модернізація дала б змогу скоротити споживання на 96 млн. кубометрів.

При масштабних витратах на модернізацію з використанням сучасного устаткування можна було б спокійно вивести з експлуатації сотню котелень в одному лише Донецьку. А згадуючи чеський досвід, фахівці припускають, що і ТЕЦ, розташовані на околицях «шахтарської столиці», теж можна було б підключити до міських систем як джерело тепла.

Надлишкова потужність і низький ККД потужностей теплокомуненерго змушують витрачати даремно не тільки газ. Коли йдеться про низькі зарплати працівників галузі ЖКГ, варто нагадати, що в тому ж таки Донецьку в одному лише теплопостачанні зайнято понад 4 тис. співробітників. А у Варшаві, де населення в півтора разу більше, міську інфраструктуру теплозабезпечення обслуговують 1950 фахівців.

Проте головне запитання: де взяти гроші на модернізацію? І гроші чималі. Для Донецька - 3 млрд. грн., для всієї Донецької області - понад 40 млрд. грн.

«Це можна робити тільки за рахунок двох джерел - бюджету і позабюджетних інвестицій. Перекладати ці витрати на населення в тарифах не можна за законом. Тому шукають будь-які шляхи, аби під якийсь інвестиційний проект знайти стороннього інвестора. Передусім треба сформувати самодостатні громади, щоб у них були гроші на це, наповнити бюджет», - вважає заступник губернатора Донецької області Олександр Аліпов.

Однак голова Донецької облради Андрій Шишацький, який має досвід роботи в великому бізнесі, зізнався, що він, якби був топ-менеджером комерційної структури, нізащо не вклав би грошей в обласне об’єднання «До-нецьктеплокомуненерго», яким нині розпоряджається як голова ради. «Тут головні ризики - це держрегулювання. Сьогодні держава взяла на себе роль регулятора, і цифри доводиться відстоювати в Києві... Плюс чи можна очікувати, що умови не зміняться і політика буде стабільною для довгострокового проекту?.. Ні, не вклав би», - відповів він на запитання кореспондента DT.UA.

Та й руху назустріч інвесторам якось не спостерігається. За даними наших джерел, після неприємних історій із відданими в концесію «Луганськводою», водоканалами Краматорська й Артемівська донецька влада кілька разів відмовляли нечисленним охочим. Проте мер Донецька Олександр Лук’янченко це заперечує. «Ми нікому не відмовляли. Нині ведуться переговори з литовцями щодо модернізації однієї котельні, в мікрорайоні «Текстильник», є й інші... Поки що це питання в стадії розгляду», - сказав він у коментарі нашому виданню. Йдеться про створення СП із литовськими бізнесменами, яким віддають під реконструкцію та експлуатацію велику котельну, де планується налагодити когенерацію. Вартість проекту, за попередніми даними, становить 185 млн. грн.

Єдина нова ідея, яка могла б сформулювати державну політику в сфері теплопостачання, - це добре забута стара модель СЕЗ і ТПР. «Треба звертатися до президента. Скажімо, так: Вікторе Федоровичу, пригадаймо позитивний досвід. Після вступу в силу закону про спеціальний режим інвестиційної діяльності розпочалася модернізація комбінату «Азовсталь» і НКМЗ, пожвавилася українська наука, оскільки виник попит на наукові розробки. Для порятунку теплокомуненерго слід, на мою думку, застосувати ті ж самі принципи: звільнення від сплати податків на десять років, безмитне ввезення технологій. А спеціально для скептиків із Мінфіну і податкової - ми не маємо нині таких інвестицій, тому не можна вважати майбутні пільги втратами для бюджету», - говорить Анатолій Сухава. За його словами, після переговорів із потенційними інвесторами таке звернення до глави держави від місцевої влади Донецька надійде обов’язково. Хоча у відносинах з іноземцями більше значення має добра воля зарубіжних законодавців. Шведи, наприклад, наполегливо хочуть будувати сміттєспалювальний завод у Донецьку не тому, що такі добрі, а тому, що їхній уряд надає податкові пільги на «зелені» бізнес-проекти. В деяких інших державах ЄС преференції мають ті, хто експортує технології...

Що ж до держави... Виразних ініціатив, прямо скажемо, немає. Нині, наголошують експерти, реконструювати «все й одразу» країна не зможе. А думка виділити щось як пріоритет і сконцентрувати на цьому зусилля поки що не обговорюється.

До слова, в Європі, щойно розпочалися перші «ігри» з газовим вентилем, на рівні ЄС ухвалили п’ятирічну програму скорочення споживання газу в теплопостачанні. І до цього часу успішно цю програму виконали.