Земля недарма дана

23 червня цього року розпорядженням глави держави створено міжвідомчу робочу групу з аналізу стану додержання законодавства у сфері земельних відносин, яку очолив заступник глави адміністрації президента України Геннадій Васильєв. Основна мета її діяльності — захист конституційних прав власності громадян на землю, вивчення ситуації для з’ясування, наскільки ті чи інші дії з землею перебувають у полі закону, а також задля врегулювання виявлених проблемних питань. Термін для наведення порядку у згаданій сфері визначено доволі стислий — усього півроку. Про те, що вдалося напрацювати, і яка загалом ситуація з поверненням земельних справ у легітимне русло, дізнавався наш кореспондент.

Розпилом земельного пирога диригували з «печерських пагорбів»?

Хоча криза і вдарила по цінах на земельні ділянки, які значно подешевшали, бізнес-інтерес до «ліквідних» латифундій — найперше оздоровче-рекреаційного, історико-культурного, природно-заповідного та іншого особливого призначення, а також водного та лісового фонду не зникає. Маємо на увазі той бізнес-інтерес, що підкріплюється одним оплаченим розчерком чиновницького пера чи судовим рішенням, яким роздаються найліпші шматки українського земельного «пирога» нечестивим товстосумам. Адже відомо, що в Україні провести операцію із землею законно від «а» до «я» практично неможливо через погоджувальну бюрократію, зумовлену правом чиновника давати чи не давати дозвіл.

Саме такими «підкилимними» оборудками, що могли мати місце впродовж останніх п’яти років, і цікавляться учасники згаданої вище робочої групи. Результатом їхньої пильної уваги вже стало повернення понад 2,1 тис. гектарів особливо цінних земель у власність держави, зокрема, з тенет «тіньової» приватизації та нераціонального використання. Звісно, що в цьому процесі неабияку роль відведено створеному цього року Департаменту фінансової та економічної безпеки МВС України, працівники якого нині постійно перебувають у відрядженнях, виявляючи нові й нові оборудки із землею. Саме завдяки старанням згаданого департаменту та їхнім колегам із Держслужби боротьби з економічною злочинністю та ГУБОЗ уже порушено 523 кримінальні справи, в яких ідеться про зловживання у сфері земельних відносин (з них 22 — хабарництво), а 27 причетних до них осіб уже заслужено засуджено. Крім того, ініційовано подання майже 430 протестів щодо повернення незаконно отриманих ділянок з нелегального користування та володіння.

«Оборудки з українською землею стали надзвичайно прибутковим бізнесом, особливо з початком процесу розпаювання колишніх колгоспних земель. Відомо, що значна частка таких операцій здійснена поза правовим полем з допомогою технологій, відпрацьованих учасниками «тіньового» земельного ринку, — каже заступник міністра внутрішніх справ України генерал-майор міліції Валерій Корячкін. — Звісно, той, хто заробляє капітал у такий спосіб, використовує недосконалість законодавства, яке нині регулює відносини у зазначеній царині, й відсутність чітких ринкових механізмів зміни власника ділянок будь-яких форм власності. Існують цілі угруповання, які прикривають такі афери на всіх рівнях. До їхнього складу входять посадовці місцевого самоврядування, правоохоронці, судді, юристи, нотаріуси. Керівництво держави прийняло, як на мене, надзвичайно важливе рішення про ревізію всіх земельних справ, аби почати діалог з інвестором, чесним землевласником і аграрієм, забудовником у нових, прозорих умовах. Зрозуміло, що час мораторію на продаж землі рано чи пізно спливе, й прикро буде, коли з усталенням ринку землі виявиться, що найбільш ласі шматки українського чорнозему, навіть заповідні, недоторканні території, які формально перебувають у державній власності, фактично вже в чиїхось приватних руках. Тоді земельна реформа втратить свою вирішальну вагу».

За першими результатами діяльності міжвідомчої робочої групи можна зробити висновок: досі головним чинником земельного дерибану виступав саме адмінресурс влади — як місцевої, так і центральної. Доходило до того, що від самого верху владних «печерських пагорбів» і до відповідних інституцій, які мали дозвільно-контрольні функції з розподілу земель (мерії, сільради, БТІ, держадміністрації тощо), вибудовувалася чітка вертикаль прибирання до рук сотень, тисяч найліпших гектарів. Зараз колегам Валерія Корячкіна доводиться розплутувати такі корупційні клубки, дізнатися про які простим українцям, котрі свого часу захотіли змін у своєму житті й підтримували гасла майданів про справедливість і тюрми для злодіїв, буде щонайменше неприємно. А яких іще емоцій можна сподіватися від того, що подекуди депутатські ради і земкомісії перетворилися на такі собі міжсобойчики з розподілу всенародного надбання, яким є земля? Задоволеними залишалися спритники, які встигли на дурняк нахапатися наділів. Але, очевидно, настав час звітувати й відкривати карти — грати в темну більше не вдасться.

Мантія в чорноземі

Нині правоохоронці, попри шалений спротив причетних до земельного дерибану осіб, продовжують виявляти ланки механізму фальсифікацій та підтасовувань. Можна лише уявити, як зараз нервують ті, хто брутально захопив шмат поля, лісу чи гірської полонини. Не відкриємо таємниці, що ця тема найбільш актуальна для столичного регіону, Криму та зон рекреації і територій поблизу водойм у Черкаській, Запорізькій, Волинській областях і для Закарпаття. Не секрет і те, що тут жодна земельна афера не обійшлася без службових зловживань чиновників, «завдяки» яким вони стали можливими. Однією з найгучніших є справа про махінації в Лісниках Києво-Святошинського району столичної області. Суть «резонансу» в тому, що не без участі голови сільради (до того працювала тут ріелтором) в межах села незаконно виділено майже 10 гектарів лісу, який уже почали вирубувати. Проведені міліцією виїмки документів засвідчили існування цілої групи змовників, які тишком-нишком змогли ввести цей ліс у межі села (це компетенція уряду), а потім і безоплатно розпаювати у власність 33 громадян. Безсумнівно, кінцевою метою «лісниківської групи» є продаж ділянок і подальше завуалювання всієї схеми. Днями прокурор Київської області Олександр Гардецький заявив, що серед 16 осіб, котрі незаконно отримали наділи в межах Лісниківської сільради, є родичі колишніх керівників Кабміну, на яких можновладці оформили ділянки. Прокуратура підготувала позови про повернення землі державі та вжила низку заходів для запобігання подібним фактам отримання наділів.

На іншому березі Дніпра — у Броварському районі Київщини — з допомогою оперативно-розшукових заходів викрито масштабну земельну аферу, авторство якої досі не відоме. Хоч як дивно, але слідство ще має встановити шахраїв, які заволоділи на території Княжицької та Зазимської сільрад низкою ділянок загальною вартістю понад 20 млн. гривень (700 гектарів, належних 529 селянам-пайовикам. Нині ці землі заарештовано) та легалізували право власності на них. Ділки тіньового ринку землі через п’ятьох підставних осіб надавали у два міськрайсуди підроблені боргові розписки та заяви від пайовиків з проханням розглянути цивільні справи без їхньої участі. Тобто штучно брався кредит, заставою якого був земельний пай. Хто б сумнівався, що під час тих засідань визнавалися позовні вимоги про передачу паю в рахунок погашення боргових зобов’язань. Озброївшись вердиктами, учасники схеми через зміну цільового призначення ділянок (з ведення сільгоспвиробництва на ведення підсобного господарства) ставали їхніми власниками на користь чотирьох
ТОВ. Виходить так, що суд, розглядаючи питання про відчуження ділянки на користь кредитора, нібито бачив тільки те, що боржник не мав ні грошей, ні майна для погашення позики, а мав тільки ліквідну землю. Відтак вимога кредитора задовольнялася, і земля переходила йому. Далі схема така: кредитор продає ділянку юридичній особі, яка готує документи, ділить ці гектари на шматки і знов продає. Звісно, юрособа раптово банкрутує, а «фізична» вважається за законом чесним покупцем, в котрого забрати й повернути в державне лоно «дрейфові» сотки, на яких подекуди розпочато будівництво, — справа майже безнадійна, бо будь-який суд визнає власника «добросовісним» набувачем своїх майнових прав!

«Вже відомо, що подібні незаконні рішення служителі Феміди штампували два роки поспіль. «Наштампували» їх майже півтисячі. В результаті у п’яти сотень селян суд відчужив ділянки. Сумно, але це типовий приклад винесення судами неправомірних рішень у справах про земельні відносини, — зауважує Валерій Корячкін. — Причому нерідко суд зобов’язує виконавчу владу вчиняти завідомо незаконні дії щодо передачі ділянок у власність суб’єктам господарювання та фізичним особам. На адресу Вищої ради юстиції ми надіслали звернення про наявність підстав для звільнення суддів міськрайсуду Київщини, які брали участь у цьому неподобстві. І вже є результат цього звернення: за постановою парламенту за порушення присяги звільнено одного з суддів Бориспільського міськрайсуду».

Справді, не можна не погодитися з думкою пана Корячкіна — зазирніть в Інтернет, газетні й просто роздруковані на принтері оголошення на стовпах із приблизно таким змістом: «Узаконимо самобуд і вашу землю». І все стає зрозуміло — в Україні повним ходом працюють фірми й «фірмочки», які узаконюють самозахоплення земель. Звісно, через рішення суду.

Що доля мораторію нам напророкує?

Але «ламають дрова» не лише в судах. Продовжують дивувати своїми «перлами» рішення київської мерії минулих років, які стали відомі лише зараз, коли до них, як кажуть, дійшли руки міжвідомчої робочої групи. Приміром, чого варті афери, прокручені під час відчуження ділянок на території Деснянського і Солом’янського районів Києва. Суть їх у тому, що в2008 році окремим громадянам за символічний гонорар (від 300 гривень до 300 доларів) пропонувалося написати заяви з проханням виділити їм наділи столичної земельки. Міськрада цілком безоплатно відводила заявникам ділянки. Але щасливих власників про це чомусь не сповіщали. Хоча ті ніяких довіреностей не видавали і держактів на право власності в очі не бачили. А їхні законні сотки були… відчужені на користь родича одного з колишніх заступників голови КМДА й колишнього керівництва Солом’янської РДА.

Сподіваємося, що згадана міжвідомча робоча група дасть оцінку і іншим аналогічним рішенням київської влади. Йдеться, зокрема, про підозріло щедру роздачу земель на Жуковому острові. А привід є — майже рік тому Господарський суд міста Києва визнав недійсним рішення Київради, яким у 2007 році удев’ятеро зменшено площу заказника «Жуків острів» усупереч Генплану і програмі розвитку зеленої зони столиці, без погодження з Держуправлінням охорони навколишнього природного середовища, попри незгоду постійної комісії Київради та протест прокуратури. Не завадить розібратися і з новобудовами «космічної» епохи в історії найбільшого міста України, що з’явилися чи мали з’явитися в Голосієві, Пирогові, на Козачому острові, в Конча-Заспівському та Дачному лісництвах.

Але останнім часом дедалі більшу увагу привертають повідомлення з Криму — здається, там ведеться справжня війна проти земельних рейдерів та «самозахопників» земель сонячної Таврії. Чого варті повідомлення про арешти й затримання тамтешніх відповідальних посадовців. Дехто натякає, що це новий переділ. Утім, в МВС заявляють, що ні про який «переділ» не може бути й мови — все відбувається в межах закону і задля повернення з «тіні» в держвласність протиправно забраної землі.

Отже — телеграфним текстом про порушені на півострові «земельні» кримінальні справи. Очільника управління екоінспекції Південнокримського регіону Рескомприроди Бочана підозрюють у нелегітимній видачі висновків про погодження проектів землеустрою щодо відведення ділянок для будівництва. Оскільки виявилося, що ті наділи… розташовані в межах Ялтинського гірсько-лісового природного заповідника. Цього чиновника, як і голову Лівадійської селищної ради Мамикіна затримано. Через «неправильне» погодження в буцегарню потрапив і заступник головного архітектора Ялтинської міськради Мустафаєв. На обкладинці кримінальної справи з’явилися прізвища посадовців Алупкінської міськради — їм інкримінують зловживання із територією дитячого спецсанаторію ім. Боброва. Мера Алупки Харитонова затримано.

Ялта фігурує і в інших матеріалах, де йдеться про будівництво в парку ім. Гагаріна, коли під соусом реконструкції триповерхівки одна з компаній звела шістнадцятиповерхівку. Загалом багато подібних проблем у Криму виникає через неузгодженість меж селищ і міст, зокрема в зонах рекреації Південного берега чи на гірсько-заповідній території. Користуючись цим, селищні ради почасти вважають їх «своїми». Втім, навряд чи це прояв святої наївності чи провінційної «темноти».

Серед інших варто виокремити земельний інцидент навколо відомого коктебельського маєтку Волошина, що пов’язують з дерибаном заповідної зони. Понад сто років тому поміщик Юнг придбав у цих місцях землю, вирішивши організувати зразковий курорт. Але через фінансову скруту від задуму відмовився і почав розпродувати її «вроздріб». Одну з ділянок придбала мати поета і художника Максиміліана Волошина. За власним проектом той у 1913 році звів будинок, який із часом став своєрідною Меккою творчої інтелігенції. Нині тут — Будинок творчості письменників України і музей митця. Свого часу будинок Волошина віддали в оренду підприємцеві. А вже він захопив сусідську територію заповідника.

Є ймовірність появи низки кримінальних справ щодо захоплення земель і в прибережній захисній смузі водоохоронної зони вздовж річок, морів і взагалі навколо водойм. Достатньо проїхатися вздовж Дніпра від
Києва до Черкас, Південним берегом Криму чи попід Одесою — і назбирати подібного «компромату» можна дуже легко. Бо все збудоване в тій-таки стометровій «пляжній» зоні (крім гідротехнічних, водогосподарських, лінійних споруд) є не чим іншим, як самозахопленням.

Звісно, дехто запитає, а чому триває ревізія лише тих земельних угод і рішень, які ухвалювалися починаючи з 2006-го. Адже, за окремими даними, тільки за 2004 рік на різних фізичних та юридичних осіб у Київській області було оформлено близько тисячі гектарів землі. Питання слушне, та й громадськості цікаво довідатися про справи тих часів. Як і знайти відповідь на питання, що напрошується насамкінець. Чи не станеться так, що напередодні скасування мораторію на продаж землі сільгосппризначення деякі олігархи зможуть утримати незаконно відкраяні землі, а з відкриттям ринку латифундій просто формалізують їхній юридичний статус відповідно до фізичної, реальної власності? Побачимо…