Вогнище кризи завалили грошима, або Рік після краху Lehman Brothers

15 вересня виповнюється рік банкрутству Lehman Brothers, яке стало своєрідним офіційним початком світової фінансової кризи. І хоча кризові явища спостерігалися ще задовго до банкрутства однієї з найбільших фінансових установ США (а якщо бути точними, ще далекого 2007-го), саме 15.09.2008 р. криза зі сторінок економічної преси та аналітичних записок зробила крок у повсякденне життя простих людей.

Символічно, що в епоху інформаційних технологій цей перехід було оформлено у вигляді телевізійної картинки, на якій співробітники банку залишали будівлю, виносячи із собою в коробках нехитрий офісний скарб. Ця картинка стала лиховісним знаменням: багато глядачів побачили своє майбутнє, ще навіть про нього не здогадуючись.

Мабуть, ми ніколи так і не дізнаємося, чому на нічному засіданні у Федеральній резервній системі було прийнято рішення відмовити у підтримці банку Lehman Brothers. Однак саме після цього рішення банкрутство фінустанови стало неминучим, потенційні покупці після детального вивчення балансу банку поквапилися ретируватися, одного з головних винуватців фінансової кризи було покарано, а ефект доміно на світових фінансових ринках — запущено.

Банкрутство, здавалося, непохитного стовпа, що мав найвищі рейтинги, зруйнувало основу світової фінансової системи — довіру. Протягом кількох днів фінансові установи та інвестиційні компанії скоротили до мінімуму ліміти один на одного. У результаті фінансовий ресурс став цілком недоступний, що практично перекрило кисень бізнесу в цілому. Активне застосування позикового капіталу при торгівлі на фондовому ринку штовхало униз світові фінансові індекси. Великий розпродаж активів розпочався, велике кредитування зупинилося, що призвело до переходу кризи з фінансової сфери в реальний сектор.

Економісти заговорили про початок другої Великої депресії, наповнюючи телеефір апокаліпсичними прогнозами та очікуючи, що невдовзі світ зміниться до невпізнанності. Доля США та американської валюти здавалася незавидною. Ще страшнішими були прогнози в Україні, де слово «криза» асоціюється не з традиційним циклічним економічним явищем, а з катастрофою початку 90-х.

Минув рік. На цей момент у світовому економічному середовищі спостерігається консенсус, що дна кризи досягнуто (український анекдот про те, що ринок намацав дно і почав копати, залишається тільки вітчизняною «примочкою»). Зростання фондових індексів триває п’ятий місяць поспіль, і хоча падіння вересня—березня ще не відіграно і навряд чи буде відіграно найближчим часом, темпи зростання провідних світових індексів — рекордні за останні десятиліття.

Більшість індикаторів ділового настрою поліпшуються. Одна з останніх порцій американської статистики просто світилася оптимізмом. Індекс споживчої впевненості перевалив ключову позначку в 50 пунктів (і досяг 54,1), липневі замовлення на товари тривалого користування зросли на 4,9%, а продажі нових будинків підскочили на 9,6% до попереднього місяця.

А друга хвиля кризи, корекція світових торгових майданчиків щоразу відкладаються.

До такої кардинальної зміни ситуації світову економіку підштовхнули не масштабні реформи і не перегляд принципів роботи фінансових установ. Джерелом зростання стала Її Величність Ліквідність. Саме на масштабних вливаннях коштів в економіку було побудовано програми порятунку влади, насамперед у США. Основним провідником ліквідності виступила ФРС: її баланс за рік зріс із 800 млрд. до 2 трлн. дол.

Глава ФРС Бен Бернанке цілком виправдує своє прізвисько, отримане ще до банкрутства Lehman Brothers, — «вертолітник Бен». І карикатуру, на якій він розкидає гроші з вертольота. На цей момент вартість грошей (у цьому разі йдеться про долари США) перебуває на історичному мінімумі. Піврічна ставка Libor досягла 0,7% (ставка ФРС — на нульовому рівні). У результаті вартість запозичень в американському доларі вперше стала нижчою, ніж у японській єні.

Уливання коштів відбувалося за рахунок кредитування по лінії як центральних банків, так і міжнародних фінансових організацій. І насамперед — Міжнародного валютного фонду. Функція МВФ полягала в недопущенні суверенних дефолтів, які могли б призвести до чергового витка кризи і погіршити ситуацію. Приклад України в цьому сенсі показовий, тому що ілюструє політику фонду у світовому масштабі.

Після дефолту Ісландії, який найбільше вдарив по банківській системі Великобританії, падіння навіть невеличкої за обсягом економіки могло спровокувати подальший обвал.

Так, Прибалтика тримала в заручниках країни Скандинавії, Україна — Австрію. У результаті МВФ був навіть більше зацікавлений у наданні ресурсів, ніж країни-одержувачі, що робило його максимально лояльним у своїх вимогах.

Старання фонду не були марними, і сьогодні ми можемо констатувати значне зростання інтересу інвесторів до ринків, які розвиваються (хоча тут Україна — виняток). Вартість боргу країн, які розвиваються, на вторинному ринку повернулася на докризовий рівень, а в окремих випадках і перевищила його. При цьому найбільш класні позичальники з цих країн змогли з успіхом залучити нові кошти з ринку.

Переломним моментом став квітневий саміт G-20, коли на ринки, а за ними і в економіку почала повертатися віра. За його результатами було оголошено про масштабні вливання: світові лідери зобов’язалися до кінця 2010 року витратити на підтримку світової економіки близько 5 трлн. дол. Лідери 20 найбільших економік у Лондоні вперше подали узгоджену позицію влади, що є ключовим для ринку питанням.

Увесь перебіг кризи у світовій економіці, і насамперед у США, продемонстрував, наскільки високе значення має довіра до вищих чиновників. У цьому разі ми можемо говорити про високу трійку: Барак Обама, Тімоті Гейтнер і Бен Бернанке. Останній з високою часткою ймовірності продовжить очолювати Федеральну резервну систему і буде повторно обраний на свою посаду в січні 2010-го. На користь Бернанке грає як позиція більшості економістів, які загалом схвалюють його дії на посаді глави ФРС, так і його особистий досвід (відомо, що більшу частину свого життя він присвятив вивченню Великої депресії 1928—1933 років). Саме цей досвід змушує американський уряд відмовлятися від планів зі згортання стимулів.

За яким сценарієм піде подальше відновлення економіки, судити важко. Використовуючи популярну буквену модель, можна сказати, що оптимізм, який панує насамперед на фондовому ринку, вказує на V-подібне відновлення. Проте й інших варіантів не бракує: від традиційних «W», «L» «U» до песимістичних «Щ».

Невизначеність ситуації пояснюється насамперед методами, які були використані при боротьбі з кризою. Йдеться про горезвісну ліквідність. Активне вливання грошей у систему відновило зростання на основних ринках, але багато в чому спотворило сигнали, які подає фондовий ринок. У результаті так і не з’ясованим залишається питання — чи маємо ми справу з подушкою ліквідності, чи це просто анестезія? Адже фактично влада, насамперед американська, просто завалила грошима палаюче вогнище кризи. Але не зайвим буде пригадати, що причиною кризи стала бульбашка на ринку нерухомості, роздута у тому числі й руками попереднього глави ФРС Алана Грінспена, котрий активно наповнював ринок дешевими грошима.

Таким чином, лікування стосувалося симптомів, але не причин, які призвели до кризи. А сьогоднішня ситуація як ніколи сприяє виникненню нових бульбашок, і на якому з ринків вони виникнуть — сировини, золота, нафти, — передбачити важко.

Ну і, звісно, не слід забувати про певні маніпуляції, які цілком на законних підставах дали змогу поліпшити картину. Перегляд правил бухгалтерського обліку дозволив відображати активи на балансі, виходячи з їхньої початкової вартості, а не ринкової ціни, що значно знизило декларовані банками збитки. Та й уряди, підтримуючи зростання ринків, спочатку публікували надто оптимістичні дані (показовий приклад — ВВП США за підсумками першого кварталу 2009 року), які, звичайно, переглядалися згодом, але новина найчастіше вже була відіграна ринком і не вносила істотних коректив.

Значною мірою розвиток ситуації залежатиме від того, чи збережуться стимули для економічного зростання і наскільки вдалу стратегію зі згортання рятувальних заходів зможуть запропонувати світові лідери. Чим може обернутися для економіки активне лікування ліквідністю, добре знають японці, котрим не треба нагадувати про втрачене десятиліття 90-х. Та й про те, що говорити про стійке відновлення економіки не можна, твердять як провідні економісти, так і статистика.

За підсумками серпня 2009 року безробіття в США досягло 9,7%, а до кінця року очікується її зростання до 10%. Та всі ми знаємо, що ринок праці відновлюється з лагом у півроку.

Зростання безробіття продовжує тиснути на кредитні портфелі банків, погіршуючи їхню якість і підвищуючи потребу фінансових установ у новому капіталі. Певне зростання виробництва, зафіксоване у серпні, пов’язане передусім з вичерпанням запасів, і наскільки тривалим воно буде, сказати важко. Зростання ринку нерухомості стало можливим завдяки тривалому періоду низьких ставок, що здешевлює іпотеку. Американський споживач поки що не в змозі знову тягти за собою світову економіку. Він наляканий, закредитований і схильний швидше накопичувати заощадження, ніж витрачати їх.

Не виключено, що послабити кредитну петлю можуть кілька років високої інфляції (для США — це 6% на рік), та чи зважиться здійснювати таку політику ФРС — ще невідомо.

Окремим рядком слід зазначити зростання державного боргу США. За програми стимулювання економіки необхідно платити. У 2009—2019 роках кумулятивний дефіцит становитиме 9 трлн. дол. (1,58 трлн. у 2009-му і 1,5 трлн. — у 2010-му), що обіцяє подвоєння публічного державного боргу США.

До речі, проблема великого держборгу також розв’язується з допомогою інфляції. І, швидше за все, неминучою жертвою порятунку економіки стане американський долар. На цей шлях США стали ще на початку цього року, коли як економічну стратегію обрали методи кількісного пом’якшення грошово-кредитної політики, тобто фактично запуск друкарського верстата. Зіштовхнувшись із дилемою вибору між обвалом ринку державного боргу і курсом долара, ФРС і Білий дім вирішили пожертвувати останнім.

Не слід вважати, що жертва передбачає цілковитий відхід долара зі світової арени — це всього лише девальвація американської валюти, яка уже зараз виглядає практично неминучою. Поки що підвищена пропозиція американського боргу знаходить свій попит, який при розміщенні нових порцій казначейських зобов’язань удвічі-утричі перевищує пропозицію.

Основні тримачі американського боргу стали заручниками ФРС, тому що обвал ринку Tresuaries — це й різке зниження вартості резервів. Але політика диверсифікації резервів уже чітко проглядається, і дедалі більше покупців — це спекулянти, чия присутність давала можливість вирішувати завдання залучення коштів у короткостроковій перспективі, але може стати бомбою уповільненої дії в майбутньому.

Та всі негативні моменти, які збереглися в американській економіці, можуть бути перекриті одним чинником — психологічним. Адже для того, щоб криза завершилася, основне значення має один чинник — упевненість більшості учасників ринку, економічних контрагентів у тому, що вона закінчилася. А далі — класичний приклад самоздійснюваного прогнозу.

І ще один класичний результат — відсутність засвоєних уроків. Якщо на момент початку кризи передбачалося, що вона сприятиме докорінній перебудові фінансової системи, то зараз зрозуміло, що ці надії були утопічними. Озвучені ще навесні плани зі створення наднаціональних контролюючих органів залишилися тільки планами. Так і не з’явилися нові системи контролю над ризиками. Зараз дедалі ймовірнішим виглядає сценарій, за котрим і інші ініціативи, спрямовані на посилення контролю над фінансовими організаціями, хедж-фондами та іншими учасниками фондового ринку, залишаться тільки в проектах.

Підвищення вимог до капіталу банків — можливе, обмеження бонусів менеджменту — ніколи. Найбільш затятими прибічниками збереження статус-кво є США і Великобританія, на території котрих і розташовані найбільші світові фінансові центри — Нью-Йорк і Лондон.

Ну, а долар, як і раніше, залишається основною світовою валютою, а запровадження наднаціональних валют виглядає ще утопічнішим, ніж посилення контролю над фінансовим сектором...

Згадане послаблення долара найменше вдарить безпосередньо по Сполучених Штатах. З одного боку, девальвація долара — це і девальвація боргу як внутрішніх позичальників, так і зовнішнього. З іншого — вона може значно поліпшити торговельний баланс, а це — прямий шлях до скорочення дефіциту бюджету.

Не може не викликати поваги послідовна політика Китаю, що переходить на розрахунки в юанях зі своїми торговими партнерами. Але день, коли юань потіснить долар на світовій арені, поки що залишається «прекрасним далеким».

Тим часом основною тенденцією на світовому валютному ринку є поступове послаблення долара. Втім, його курс щодо євро дорівнює поки 1,45, що, звісно, значно перевищує осінні значення (1,2), але тільки наближається до курсу півторарічної давності (1,5). І будь-яка корекція на торговельних майданчиках може знову посилити американську валюту.

Зміцнення долара у зв’язку з кризою в США — один із найцікавіших парадоксів нинішньої
кризи, що демонструє, наскільки світова економіка залежна сьогодні від політики Вашингтона. Погіршення ситуації в Сполучених Штатах приводить до зростання популярності американського боргу — найнадійнішого інструменту у світовій фінансовій системі координат. А самі США зберігають за собою роль основи цієї системи координат. І ситуація не змінилася, навіть зважаючи на той факт, що США і Великобританія постраждали найбільше через те, що їхні фінансові системи набагато сильніше просунулися на шляху розвитку деривативів і структурованих продуктів.

Саме тому основну увагу було приділено сигналам від економіки США, хоча її відновлення, зважаючи на все, буде найтривалішим.

Отакий рік прожила світова фінансова система. Чи, мабуть, уже слід говорити «пережила». Саме про такі періоди кажуть — «рік за два». І цей рік був справді дуже цікавим, але мало хто у фінансовому світі хоче його повторення.

Проте циклічний закон розвитку говорить, що усе повториться, і не раз. Знову зросте престижність професії інвестиційного банкіра. На зміну ринку саб-прайм прийдуть нові фінансові інструменти, ризики щодо яких зрозумілі тільки кільком їхнім розробникам. І двигуном «нових бульбашок» залишиться та сама людська жадібність, проти якої безсилі наднаціональні органи і системи ризик-менеджменту.