Двічі соціалістична

Угорський соціаліст Ференц Дюрчань зумів домогтися того, чого в новій історії Угорщини з часів зміни політичної системи 1989 року не вдавалося жодному політику: очолювана ним лівоцентристська коаліція соціалістів і вільних демократів удруге поспіль виграла парламентські вибори. За попередніми результатами другого туру голосування, минулої неділі вона здобула в парламенті 210 місць із 386. При цьому правлячий блок помітно поліпшив свої показники порівняно з виборами 2002-го. Тоді він був представлений у парламенті 198 депутатами. А от основний суперник «коаліції влади» — правохристиянський блок, який включає партію «Фідес» і його молодшого партнера Християнську демократичну народну партію, не тільки не взяв реванш, як сподівалися його лідери, а й навіть здав свої позиції. У консерваторів тепер усього лише 175 місць. А це на чотири депутатські крісла менше, ніж у парламенті минулого скликання...

Причин поразки головного опозиційного блоку країни декілька. Але вони полягають насамперед у тому, що лідер «Фідесу» — екс-прем’єр Віктор Орбан —не зумів привернути на свій бік весь правий електорат і тих виборців, які до останнього вагаються у своїх політичних симпатіях. Так, заради жаданої перемоги цей харизматичний політик намагався згуртувати навколо своєї персони коаліцію, яка представляла б увесь правий фланг угорського політикуму. Мова про партію «Фідес», Християнську демократичну народну партію, а також про дуже впливовий у минулому Угорський демократичний форум (УДФ). Однак УДФ волів іти на вибори самостійно і мати в парламенті окрему фракцію. Примітно, що по завершенні другого туру голосування Віктор Орбан заявив, що «головний урок цих виборів полягає в тому, що перемагають ті, хто вміє згуртуватися».

Лідери Угорського демократичного форуму аргументували свою позицію тим, що своєю політикою «Фідес», мовляв, дискредитує поняття партії правої орієнтації. Експерти ж зазначали, що ця партія керувалася радше почуттям самозбереження, оскільки для 42-річного Орбана характерні вождистські замашки. До речі, останнє теж зіграло свою роль у відторгненні частини виборців від блоку, де першу скрипку грав «Фідес». Не додала популярності найбільшій опозиційній коаліції і відсутність політкоректності у висловлюваннях деяких лідерів «Фідесу». Так, заступник глави цієї партії, колишній міністр охорони здоров’я Іштван Мікола різко висловлювався про представників нетрадиційної сексуальної орієнтації, що викликало обурення в суспільстві. І сьогодні угорці кажуть про те, що після цієї передвиборної кампанії на політичному майбутньому Міколи можна поставити хрест.

Зауважимо, що вагому частину правого електорату не могло не відштовхнути й те, що Віктор Орбан з колегами активно використовували популістську риторику. Політик побудував свою передвиборну тактику на традиційній критиці своїх опонентів. Лідер «Фідесу» звинувачував правлячу коаліцію в успадкуванні комуністичних ідей і в нездатності проводити необхідні економічні та соціальні перетворення. Апелюючи до консервативних національних цінностей, він часто вдавався до популізму і впадав у крайнощі. Так, лідер консерваторів закликав до економічного протекціонізму і, виступаючи з нападками на «безсердечний і дикий капіталізм», боровся за те, щоб припинити розпродаж Угорщини іноземним інвесторам. Щоб привабити пенсіонерів, він їм обіцяв «чотирнадцяту пенсію». Безумовно, це імпонувало багатьом. І в іншій ситуації, можливо, зіграло б на користь консерваторів. Але на виборах-2006 Орбан мав гідного суперника — Ференца Дюрчаня.

В Угорщині багато людей вважають, що минулі вибори стали не стільки поразкою Віктора Орбана, скільки особистою перемогою Ференца Дюрчаня. 44-річний мільйонер-соціаліст став на чолі уряду 2004 року, коли коаліція катастрофічно втрачала свою популярність серед угорців. І за півтора року зумів відновити похитнуті позиції. Затятий прибічник глобалізації, він енергійно й ефективно провів передвиборну кампанію, апелюючи до ідеї соціальної справедливості і модернізації суспільства. Популярності коаліційного ліберального уряду сприяли не тільки ораторські й організаційні таланти Дюрчаня, але й досить стабільна економічна ситуація в країні.

Зауважимо, що, на відміну від сусідньої Польщі, у 10-мільйонній Угорщині немає такого розчарування від вступу країни в Європейський Союз. Можливо, тому, що маленька Угорщина була більш капіталізована за часів перебування в таборі країн «народної демократії», ніж інші члени Ради економічної взаємодопомоги. Хоча, звісно ж, труднощі є, оскільки угорський ринок відкрився для капіталу й товарів із ЄС раніше, ніж євросоюзівський — для угорців. Однак за два роки, що минули після прийому до Європейського Союзу, в Угорщині спостерігається стале економічне зростання, а в угорців зростають доходи. Безробіття становить 7%, що зовсім непогано, враховуючи, що в сусідніх країнах воно сягає і 20%, а в середині 1990-х у самій Угорщині — 15%. Розвивається середній і малий бізнес, у країні триває активне будівництво житлового сектора й інфраструктури.

Утім, існують проблеми, які вимагають від уряду негайного вирішення. І йдеться не стільки про реформу системи охорони здоров’я, скільки про дефіцит бюджету. На сьогодні він становить 6,1% і є найбільшим серед країн Євросоюзу. І за прогнозами експертів, за нинішнього стану справ до кінця року він може досягти 8%. Самі угорці кажуть, що «бюджетний дефіцит виник не тому, що ми багато витрачаємо, а тому, що з ряду галузей, наприклад промисловості, не надходить достатньо доходів».

Такий стан справ не може влаштувати правлячу коаліцію, яка поставила перед собою завдання входження Угорщини в зону євро нарівні з іншими центральноєвропейськими країнами вже 2010 року. Однак високий бюджетний дефіцит може зірвати ці амбітні плани. Щоб вони стали реальністю, уряд має скоротити дефіцит до 3% уже до 2008 року. А для цього вже сьогодні треба проводити непопулярні реформи, які можуть зачепити простих угорців.

Після оголошення результатів виборів Дюрчань на своїй першій після переобрання прес-конференції пообіцяв найрадикальніші соціальні й економічні реформи, щоб виконати всі умови Маастрихтського договору до 2008 року і вже до 2010-го увійти в єврозону. За його словами, по завершенні формування нового коаліційного уряду (а переговори соціалістів і вільних демократів мають закінчитися до середини червня) він протягом 30—40 днів запропонує парламенту двадцять «переломних» законів. Які це закони — лідер правлячої коаліції не повідомив. Угорські економісти не виключають, що серед перших рішень буде підвищення податку на додану вартість.

Є всі підстави говорити про те, що Ференц Дюрчань, попри рішучість проводити реформи зі скорочення бюджетного дефіциту, діятиме дуже обережно, оскільки вже восени мають відбутися муніципальні вибори. І різкі кроки ліберального уряду дадуть консерваторам шанс узяти реванш. Адже багато громадян готові погодитися з непопулярними заходами, коли почнеться реформування системи охорони здоров’я, дуже неефективної на сьогодні за визнанням самих угорців. Але чи зможуть вони з розумінням поставитися до реформ, покликаних зменшити дефіцит бюджету, якщо буде скорочено і витрати в державному секторі? Схоже, це запитання собі часто ставлять і представники правлячої коаліції.

Очевидно, що, з огляду на поставлені перед Угорщиною завдання, новий коаліційний уряд більше приділятиме уваги сектору економіки, а реформи та зміни не торкнуться зовнішньої політики Будапешта. Зокрема й щодо Києва. Як і раніше, ця політика базуватиметься на «трьох китах»: максимальне сприяння вступу України в Європейський Союз і Північноатлантичний альянс; підтримка угорської діаспори в нашій країні (в Україні налічується до двохсот тисяч етнічних угорців, які проживають переважно в Закарпатті); і розвиток торгово-економічних відносин, насамперед із Закарпатською областю. Ці пріоритети було визначено в Угорщині ще в 1990-ті роки. І схоже, що ці принципи залишатимуться наріжними в українській політиці Будапешта ще довгі роки, незалежно від коаліцій, які перебувають при владі.