ЗЕРНОВИЙ АРМАГЕДДОН

«Хоч би дощик пішов!»... Останні слова Жанни д’Арк заклинанням зриваються і з вуст українських селян. Горить усе! Земля порепана — руку можна встромити у тріщини. Сходи зріджені настільки, що місцями просапні культиватори шарують самий ґрунт. Національне лихо! У південному селі на Трійцю бабуні бідкалися:

— У Києві дощі падають, бо церков багато. Люди вимолюють... А тут небо і краплиною не потішило. Напасть та й годі... Як перед Армагеддоном.

— Тамечки не тільки церкви, а й правітєльство засідає. От Бог і милує його...

Але це аж ніяк не гарантує від немилості другого бога — земного. Навіть попри те, що аграрний блок уряду крутиться зараз, як на черені. Найістотнішою прогалиною у його роботі можна вважати те, що під урожай 2003 року на зерно засіяли лише 5,9 млн. гектарів озимих — на 14,4% менше, ніж торік. Зернові та зернобобові культури (без кукурудзи) по ярому клину «прописалися» на 5 млн. гектарів, що менше проти минулого року на 10%, із них ячменю — 3,3 млн. (на 11% менше). Вцілілі озимі селяни спромоглися підживити лише на площі 1,4 млн. гектарів, або на 60% посівів. І чим? Якщо 1990 року під зернові культури внесли 6,5 тонни органіки на гектар, то під нинішній урожай аж... 800 кілограмів. Майже вп’ятеро зменшили дозу мінеральних добрив: 25 кг/га проти 132 кілограмів 1990 року. Я вже не кажу про порушення співвідношення поживних речовин, коли з трьох найнеобхідніших однобічна перевага надається лише азоту. Але ж, як і кілька років поспіль, аграрне відомство звітувало: посівним матеріалом, мінеральними добривами, засобами захисту рослин, пальним господарства забезпечені вдосталь… Виявляється, аграрний сектор не прогресує, а деградує. І це — не голослів’я.

Природа природою, але за мінусами чітко проглядає людський фактор. Не новина, що Україна перебуває у зоні ризикованого землеробства. Але те, що цьогорічні форс-мажорні обставини зненацька ошелешили горішній аграрний ешелон — факт очевидний. І свідчить він про те, що лідери АПК не мають конструктивної стратегії, не готові протистояти стихії. Хитавиця думок, іноді просто полярних, недолугих, невмотивована мовчанка у той час, коли люди, особливо на селі, припадають вухами до «брехунців» у надії почути голос аграрного Левітана. Якщо не переможний, то хоча б заспокійливий, у який можна повірити. Ми заплуталися в облудливій брехні, як культурні рослини у бур’янах: берізці, осоті, чортополохові...

На початку квітня регіони прозвітували: відремонтовано і технічно справні зрошувальні системи на 1,1 млн. гектарів. Урядовці з депутатами вишукали понад 30 млн. гривень на 50-відсоткове здешевлення електроенергії для подачі води. Та коли дошкулила спека і конаючі посіви волали пробі, з’ясувалося, що договори між сільгосптоваровиробниками і водогосподарськими організаціями укладені на обслуговування лише 675 тис. гектарів — 62% підготовлених площ. А вгамували спрагу і того менше — тільки 371 тис. гектарів. Чи можна сподіватися на гнучкість та оперативність у прийнятті оптимальних рішень, якщо озимі культури по кращих попередниках посіяні лише на 74% площ? Та ще й із порушенням оптимальних строків сівби… Це — теж шаблон, із яким звиклися.

Недосів, нехтування агротехнічними вимогами і тривала засуха, яка щодень умертвляє гектари, а з ними й очікувані тонни збіжжя, змусили агрочиновників відступити від задекларованих у програмі «Зерно-2003» рубежів й «окопатися» на 25—27 млн. тонн. Поки що... Бо вісті з регіонів вельми невтішні.

Ми ще не жнивували, а вже побиваємося про рік прийдешній — 2004-й. Із об’єктивних причин. Як би благав уряд весь урожай озимих спрямувати на насіння для потерпілих регіонів на осінню посівну, бракуватиме його не тільки «погорільцям». 600—700 тис. тонн доведеться закупити. Де? Уряд і вчені категорично проти імпорту саме насіння озимої пшениці. Мовляв, чуже, не адаптоване до наших умов, до того ж власного, районованого, вистачає. І ціна на нього нині зросла майже вчетверо: пересічному аграрію така «еліта» не по кишені. Тим більше, вітчизняні сорти на противагу російським, зокрема, ростовської селекції, виявилися менш зимо- і посухостійкими. Тому-то зараз почастішали чартерні рейси до Ростова, звідки безборонно переправляють на українську територію партії пшениці — тисяча гривень тонна. І поки Кабмін надасть областям адреси, за якими вони зможуть купити насіння, закріпить відповідальних, будьте певні, меткі «човники» заполонять терени України не таким вже й поганим альтернативним посівним матеріалом. І не держава, а кмітливі матимуть з того непоганий зиск.

Зважаючи на критичність ситуації, не придумував би схеми на кшталт «насіннєвого» кредиту: до 1 жовтня 2004 року держава через банківську систему виділяє позику зі ставкою не вище 18% річних, а уряд зобов’язується компенсувати 15%… Чи не простіше за державний кошт, централізовано, придбати насіння, адресно вручити його хліборобам, а ті сплатять різницю між процентними ставками — 3%?! Відчуваєте різницю? Хто майже рік користувався 28 млн. гривень, адресованими на відшкодування збитків, завданих сільгосптоваровиробникам стихією у 2002 році? І чому лише після того, як прокукурікав смажений півень, уряд погасив минулорічний борг з доплат за молодняк великої рогатої худоби підвищених вагових кондицій у сумі понад 20 млн. гривень?

Незрозуміла позиція уряду і щодо дефіциту продовольчого зерна. Як мовилося раніше, Кабмін власним розпорядженням не ініціюватиме імпорт жодного кілограма. Зрозуміло: чиновників духопелять як за надмірний експорт, так і імпорт. Ліпше зачаїтися... Та й кому охота повторити «шлях» Козаченка?! Але від проблеми із завезенням принаймні 2,5 млн. тонн хліба подітися ніде. На цій цифрі зійшлися депутати-аграрії, котрі й запропонували до кінця 2003 року запровадити пільговий імпорт за нульовим митом і без сплати ПДВ. Додам, що чужа пшениця після річної перерви почала перетинати український кордон із січня-лютого нинішнього року у зв’язку із зрослим попитом і підвищенням цін.

Звичайно, дефіцит продовольчого зерна може зменшитися до 1,5—1,75 млн. тонн, коли області нададуть зернові баланси на 2003/2004 маркетинговий рік. Але те, що до закупівлі на чужині доведеться вдатися, однозначно. Чи готові вітчизняні зернотрейдери із експортерів стати імпортерами? За великим рахунком, істотних перепон для цього не існує. Тим більше, якщо з’являється реальна змога «підняти» власний бізнес за рахунок відміни мита — 80 євро/т й уникнути сплати ПДВ. Хоча з боку облдержадміністрацій, які відповідають за наповнення довірених територій зерном і хлібом, можливі всілякі несподіванки, які побутували у попередні роки.

Інше питання: звідки імпортувати? Будьмо відвертими, якби ця проблема наріжно постала у січні, до чого, власне, логічно підштовхував і перебіг подій, то легше було би обрати зернових постачальників. Нині ж ситуація у світі докорінно змінилася. Росія переймається власними клопотами. Тамтешнє міністерство сільського господарства стривожило зернових трейдерів пропозицією обмежити експорт зерна. За оцінкою фахівців, РФ із урожаю нинішнього року зможе експортувати не більше 6 млн. тонн, тоді як із минулорічного ужинку — близько 16. Схожа ситуація матиме місце і в Казахстані, коли там наблизяться терміни жнивування. Куди податися? В Угорщину, Узбекистан чи Канаду? У кожного свої проблеми: у кого суп рідкий, а в кого діаманти дрібні...

Але якщо уряд запевняє нас, що не допустить життя впроголодь, то гарантувати ситність худібці не береться. А саме тваринництво є мультиплікатором зерновиробництва і через стравохід свійської живності у різних пропорціях проходять мільйони тонн кормових одиниць. За рік Україна уже не долічилася 581 тис. голів великої рогатої худоби. Найприкріше, що серед цієї кількості переважає маточне поголів’я корів. Ситуація в галузі така ж кризова, як і в рослинництві: виробництво молока впало майже на чверть, зростання реалізації на забій худоби і птиці на 8% зумовлено, в основному, зменшенням поголів’я. Та й чи слід шукати такому стану іншу мотивацію, окрім економічної? Торік збитковість виробництва м’яса великої рогатої худоби становила 40%, свиней — 18, молока — 14%.

Негативні тенденції у ціноутворенні продовжуються і в поточному році. До всього, нічим годувати. Перехідних запасів забракло, оскільки на зимівлю 2002—2003 років заготовили лише 75% потреби. Багаторічні трави вимерзли, нові не виросли, сіна зі свіжих укосів заскиртували всього-на-всього 243 тис. тонн — 10% розрахункової потреби, сінажу — 7%. Як у старі часи, аграрне відомство закликає пенсіонерів і дітлахів заготовляти трави у важкодоступних місцях, на берегах річок, ставків і не нехтувати гіллячковим кормом… Дехто з аграрних лідерів подумав, що за роки незалежності у тваринництва виросли крила, як у Пегаса, і фінансову підтримку виробництва м’яса і молока за рахунок коштів бюджету скоротили із 81 млн. гривень торік до 28,4 млн. нинішнього. Тобто, майже втричі, із яких понад 20 млн. селянам повернули як задавнений борг. За такі «умовиводи» «розумників» слід пересаджувати із «крутих» авто на вдаваного Пегаса, а в реальності, — сухоребру шкапу із самоклейкою на боках «Не їдь за мною: я заблукав!»

Поява останніми днями сарани — ще одне погане знамення. Сарана на суші — що пацюки на кораблі… Поки що вона окупувала 350 тис. гектарів у 10 областях. Від посівів гірчиці зосталося саме цурпалля. Не певен, якби до гірчиці та дали сало, то бенкет комах на цьому і скінчився б: це той вид, який, навіть втамувавши голод, зберігає апетит.

Небезпека в тому, що ненажера от-от має, як кажуть фахівці, стати на крило. І тоді ніхто не перепинить лет винищувачів посівів. В Об’явленні Св. Івана Богослова сарана уподібнюється коням, спорядженим на війну. Якщо такий «табун» промчить алюром із півдня на північ, то із зернових нічого не зостанеться.

Узагалі-то у Біблії сарана часто згадується як особлива зброя Божого гніву. Чим завинила Україна, безгрішні селяни? У глибинці нюх гостріший: люди поквапом скуповують мішками борошно, сіль, цукор... Сипучий і рідкий провіант. Ріжуть свиней, забивають бичків, м’ясо заливають смальцем у трилітрові банки, відра. Як перед Армагеддоном.