Зернова Говерла

Грайливо тасуючи цифри, екс-міністр «возвеличив» цьогорічний урожай зерна до 40 млн. тонн. А з урахуванням перехідних запасів заступив і за них — аж 43. Та скільки не пнися, ще нікому не вдалося перевершити комуністичний рекорд Олександра Ткаченка — 51 млн. По тонні зерна на брата! Якщо Україна і наблизиться до задекларованої «соціалістичної» межі, то нинішній ужинок виявиться легшим за здобуток 2004-го — 41,8 млн. Більшість аналітиків сходяться на тому, що свіжі намолоти після «усушки-утруски» не дотягнуть і до торішнього показника — 38 млн.

Занадто оптимістичним видається й експортний прогноз колишнього головного аграрія: 12—13 млн. тонн. Звісно, якщо враховувати, що у світі, за Висоцьким, «то в огороде недород, то скот падет», українське збіжжя може бути витребуваним. Але високоякісне! А з цим показником наша пшеничка має проблеми...

Загалом же за зерновим валом, яким постійно переймаються чиновники, криються ті ж проблеми, що й у попередні роки. Селяни молотять комбайнами не з виставки, а з розбитого машинного двору. І не на обіцяному біодизелі, а на дорогій солярці. Ні на крок не просунулися і в напрямку енергозберігаючих технологій вирощування озимих із адаптивно-діагностичною системою мінерального підживлення. Усе це тьмяніє на тлі геройського «Україна — з хлібом!»

Зернина до зернини — назбирається торбина

Мов Фігаро, гасають вантажівки від «хоботів» комбайнів на тік, а з нього — на лан, і багато хто цю метушню сприймає як крещендо жнив. Головне — не збитися з ритму... Американські фермери «музичніші», тому в них це виходить набагато краще. Хоча автомобілі і не показуються на полі: їм туди в’їжджати заборонено. На відміну від подвійних і навіть потрійних шин тракторів і комбайнів, колеса вантажівок переущільнюють ґрунт, що негативно позначається на врожайності культур. Не шматують вони у дощову погоду і стерню, після чого вона гірше утримує вологу.

Як відбувається «стиковка» комбайна з авто? Через посередника — причеп-перевантажувач, який агрегатують із трактором. Накопичувачі на ходу приймають від комбайна зерно і на краю поля швидко (з допомогою високопродуктивних шнеків) «переадресовують» збіжжя у кузов вантажівки. Фактично комбайни та автомобільний транспорт за повного навантаження працюють незалежно. Заокеанські аграрії полічили: трактор з причепом-перевантажувачем, що обслуговує три комбайни і стільки ж вантажівок, вивільняє комбайн і два автомобілі. Більше того, причепи обладнані електронними вагами, що дає змогу уникати хитрувань на елеваторах. Економно й екологічно водночас!

Тим, хто у МінАП займається логістикою жнив, пропоную розв’язати таку задачку. Бригада з трьох комбайнів середнього класу працює на полі за 20 кілометрів від елеватора. Місткість бункера кожного з комбайнів — 6 тис. літрів. За урожайності 23—25 ц/га він заповнюється за 20—40 хвилин. Авто, щоб завантажитися зерном, доставити його на приймальний пункт, пройти зважування, розвантажування і повернутися за черговим намолотом, витрачає майже годину. Тобто, якщо кузов одного вміщає два бункери збіжжя, то потрібно три авто. Це за ідеальних умов — без поломок, черг на елеваторі.

Будь-яка накладка руйнує логістичний ланцюжок. Півгодинний простій на приймальному пункті призводить до того, що всі комбайни вклякають, очікуючи на «порожняк». Та навіть вивільнивши бункери, вони заповнять лиш одну вантажівку. Дві ж застряють на 30—40 хвилин на полі, поки не намолотять чергову порцію зерна. А тепер, слідом за американцями, додамо вартість «зекономлених» комбайна і двох авто, віднімемо затрати на купівлю причепа-перевантажувача і переконаємося, що інвестиції в останній десь учетверо менші. За того ж економічного ефекту!

Ми лічимо, але не те. Замість тижнів жнива в Україні затягуються на місяці, втрати вимірюються не кілограмами, а мільйонами тонн... А вкупі з неякісним насінням, недодачею мінеральних добрив, засобів захисту виходимо на синусоїдні врожаї. Не знаю, якою статистикою оперував екс-міністр, але колеги з аналітичних агентств та міжнародні експерти дещо скупіші у прогнозах цьогорічного ужинку. Міжнародна зернова рада (IGC) передбачає нормальну зернову «температуру» — 36,6 млн. тонн. Володимир Лапа з Української аграрної конфедерації не зійшовся з нею на 100 тис. тонн:

— Більшою мірою нас непокоїть не вал, а якість зерна: рясні дощі на початку літа і надлишок вологи в ґрунті призвели до пониження його класу. Щодо пшениці, то її врожай становитиме 14,7 млн. тонн — на 20% нижче торішнього показника. Натомість на 3,2 млн. тонн більше очікується ячменю — до 12,2, а також кукурудзи — до 7 млн. тонн.

Загалом же ситуація з урожаєм в Україні відповідає світовим тенденціям: валовий збір зерна, особливо пшениці, зменшиться, якість буде нижчою. Водночас обсяги споживання у світі зростатимуть (на 1—2%), їх доведеться покривати за рахунок перехідних запасів минулих років. Певний дефіцит на світовому ринку підігріває ціни, і в Україні також.

Тому трейдери пропонують селянам ціни на рівні мінімальних, встановлених Кабміном, а то й вищі. За пшеницю третього класу з доставкою у порт вони дають 710—740 гривень за тонну (за мінімальної — 700 грн.), четвертого — 660—740 (610 грн.). Активність експортерів доволі висока, про що свідчить понад мільйон тонн законтрактованого збіжжя. У той же час переробні підприємства не квапляться наповнювати комори свіжою пшеницею: вони працюють на власних запасах чи купують минулорічні залишки за нижчими цінами. Це пов’язано зі складністю реалізації борошна, змеленого в минулому маркетинговому році.

Експорт пшениці варто очікувати у межах 3,5 млн. тонн, ячменю — 5,3 і кукурудзи — до 2 млн. тонн. Тому загальний вивіз навряд чи перевищить 11 млн. тонн.

Щоб утримати цінову ситуацію, державні оператори мусять закупити частину врожаю. Зокрема, Держрезерв має придбати 400 тис. тонн зерна, ще 1,5 млн. повинні осісти в регіональних запасах. Їх наповнюваність залежить від наявності коштів. Практика минулих років засвідчує: навіть ці невеликі обсяги не виконуються.

Найбільш «песимістичний» прогноз в інформаційного агентства «АПК-Інформ». Однак Наталя Шелест, аналітик із зернового ринку, почала з приємної новини:

— Уперше за роки незалежності Україна встановила абсолютний рекорд експорту зернових — понад 13,3 млн. тонн. Однієї пшениці вивезли 6,4 млн. Ширшає коло світових покупців, що свідчить про конкурентоспроможність причорноморського зерна. До того ж трейдери активно шукають нові ринки збуту. Так, за останні шість сезонів уперше відвантажили гуртові партії до Об’єднаних Арабських Еміратів, Ємену, Індії, ряду африканських країн. Серед споживачів нашої пшениці з добрим «апетитом» — Іспанія: 0,7 млн. тонн, що становить 11% експортних поставок.

Дещо менше проти минулого маркетингового року торгували ячменем — 4 млн. тонн. За цією позицією першість утримує Саудівська Аравія, яка імпортувала 2,3 млн. Цей феномен жартома можна пояснити так: арабським скакунам «приїлася» пшениця, і вони перейшли на ячмінь.

За нашими прогнозами, Україна цього року вдовольниться 35,2 млн. тонн зернових та зернобобових, експорт — приблизно 9,5—10 млн. Якщо вивіз пшениці плануємо на рівні 2,5—2,7 млн. тонн, то обсяги ячменю — до 5 млн. — можуть перевершити минулорічні.

На цінову кон’юнктуру пшениці впливає недорід у Франції (на 2 млн. тонн менше, ніж минулого сезону), Австралії (майже на 4 млн.), США та Індії. Підвищений інтерес до української пшениці виявляють приватні компанії з Єгипту, Лівії, Судану та Індонезії. Високі ціни на початку сезону у сусідній Росії також поліпшують наші перспективи. Одначе, на жаль, стримуючих факторів більше. Це — зниження врожаю пшениці та її якісні характеристики.

Дустове мило проти… клопа-черепашки

Торік в аграрному відомстві вперто доводили, що зерно врожаю 2006 року високої якості. За цим показником, якщо вірити Олександру Баранівському, 73% пшениці — продовольчого ґатунку проти 46 торік. І тут раптом — клоп-черепашка, який запросто «переводить» збіжжя з їстівного у фуражне. Тоді звинувачували в дезінформації і трейдерів, котрі у такий спосіб прагнуть збити ринкову ціну, і журналістів. І навіть радили частіше ходити до лазні…

По-перше, якщо в селах іще зосталися людські «мийки», то такі населені пункти слід представляти до почесного звання «село-герой». По-друге, клоп-черепашка — не воші, яких позбуваються з допомогою дустового мила. Із клопом-черепашкою усе набагато складніше.

Про нього знають навіть у Тунісі, куди прибули два балкери місткістю по 30 тис. тонн кожен із цьогорічною українською пшеницею. Поки везли, вона з продовольчої трансформувалась у фуражну, і, зрозуміло, покупці товар забракували. Клопіт на голову не лише трейдерам. Це питання обговорювали на кількох міністерських нарадах з участю представників хлібних інспекцій з південних областей, де розкошує шкідник, лабораторій якості, мірошників і пекарів. І майже всі невдоволені існуючим держстандартом на пшеницю. Визначення якості зерна за вмістом білку, а не клейковини, як було раніше, а також розширення класності з чотирьох до шести штучно зробило Україну майже вдвічі «багатшою» на продовольче збіжжя. Хоча й досі елеватори не знають: на скільки купок складувати його? Формувати партії за вмістом клейковини чи все-таки білку?

Зрозуміло, що посеред сезону ніхто держстандарт не коригуватиме. Але ж із загрозливої ситуації треба ж якось виплутуватися. Якщо у Київській області пошкодження зерна клопом-черепашкою становить 0,5%, то у семи південних регіонах доходить до 10%. Тоді як допустимий брак — 1,5—2%. Але навіть мірошники вернуть носа від пшениці, ураженої до 3%.

Із очікуваних 15 млн. тонн перебрати для власних потреб п’ять ще можна. А решту куди? Оскільки вимоги до якості посилилися, у деяких портах — хвости вантажівок. Трейдери відстежують «поведінку» пшениці і також не квапляться із переміщенням її за кордон.

Головна причина появи злісного ворога — нехтування технологічними прийомами захисту посівів, а саме — обробкою їх інсектицидами. Власне, нинішню ситуацію можна було передбачити, бо, за весняними даними державних станцій захисту рослин півдня, клоп успішно перезимував і його втрати становили лише 10%. Отже, слід було пильно чатувати на нього упродовж останніх етапів органогенезу пшениці. Проґавили...

Менталітет шкідника чимось схожий на наш: не з’їм, так понадкушую... Слина клопа руйнує клейковину, що слугує показником борошномельних властивостей. Отут і напрошується запитання: чи так уже й ефективно використовуються мільйонні бюджетні кошти, виділені на підтримку рослинництва? Чиновникам, очевидно, слід орієнтуватися не на бал зернового валу, а на якість та репутацію ужинку, оскільки проблема з локальної переросла у національну.

Якщо вже таке сталося, МінАП мусить чітко розтлумачити всім учасникам зернового ринку: продовольчою вважати пшеницю, пошкоджену на 1,5—2% клопом-черепашкою. Плюс враховувати цілу низку інших параметрів... Аналогічна ситуація виникла два роки тому, коли перевищення відсотка пророслого зерна у загальній масі продовольчої пшениці автоматично переводило її у фуражну групу. Невизначеність внесла сум’яття серед селян, трейдерів, власників зерносховищ, пригальмувався експорт... Проблему розв’язали, взявши за відправну точку п’ятивідсотковий бар’єр присутності пророслого зерна.

Сачок для «метеликів»

За п’ятнадцять років незалежності Україна встановила на зерновому ринку ще один «рекорд»: із майже 5 тис. національних трейдерів нині животіють 20. Інші загинули не в борні з транснаціональними компаніями, їх умертвило неповернення державою ПДВ. Суми чималі — від десятків тисяч до сотень мільйонів гривень.

Міністерські чиновники за будь-яких стрибків цін на пшеницю, ячмінь, кукурудзу насамперед звинувачують трейдерів: корпоративна змова, обкрадання селян, надмірний експорт... Почну з того, що на Чиказькій чи Будапештській біржі ціни встановлюють не українці, навпаки — ми «танцюємо» під них. І якщо в Одеському порту тонна пшениці коштує 140 дол. плюс маркетингові витрати і фрахт судна, то загалом це виллється у ту ж таки ціну на згадуваних біржах. Чому ж тоді керівник сільгосппідприємства не везе врожай на причал, а продає через посередників? Причому, судячи з накладних, дешевше на 40 дол...

Якщо аграрні клерки так рішуче захищають селянина, то варто шукати не лише крайніх, а й розбиратися у функціонуванні зернового маховика. Хто його розкручує? Зерно від безпосереднього виробника потрапляє до трейдера через п’яті-десяті руки. І не трейдери створюють ланцюжок посередників, оскільки їм це абсолютно не вигідно (у цьому переконаєтеся нижче). Окремі керівники агроформувань вдаються до послуг посередників для того, щоб «конвертувати» оті 40 дол. у готівку. І що більше фірм-одноденок, то важче докопатися до істини. Бо поведінка «метеликів» вельми характерна: вони швидко зникають.

Тепер розгляньмо житейську ситуацію. Приміром, фірма «Іванко&Марусина» із річним експортом 10 тис. тонн зерна на свою біду купила весь обсяг у компанії, яка має такий самий стосунок до ужинку, як я до Міністерства фінансів. Й успішно продала його одній африканській країні. За законом, держава після трьох місяців має відшкодувати «Іванку&Марусині» ПДВ. Увесь цей час податкова адміністрація скрупульозно вивчає шлях зерна, тільки у зворотному порядку: від експортера — до продавця. І якщо на цій зерновій дорозі, у якомусь там п’ятому чи сьомому коліні затесався «кидала» і безслідно щез, вважайте, «плакав» ПДВ.

За копійки Іванко, керівник компанії, не став би судитися. Але у цій ситуації йдеться про солідні гроші — майже півтора мільйона гривень! Тим більше, податкова взяла за моду не розглядати спірний ПДВ до остаточного рішення суду. Отож у шанованій інституції претендент на повернення податку на додану вартість доводить свою чесність і те, що він не несе відповідальності за махінації якогось пройди, і виграє суд. Податкова ж оскаржує цей вердикт в апеляційному суді. Та після нього «Іванко&Марусина» знову в переможцях. Фіскали не здаються і опротестовують рішення суду другої інстанції у Вищому господарському. І так аж до Верховного...

Якщо у кожній інстанції, за законом, справу розглядають два місяці, то Іванко згає... вісім місяців. Зі спаленими нейронами, підірваним здоров’ям і повним ротом епітетів для влади. Чи ступить він іще раз на зерновий ринок? Коли й так, то надалі обов’язково враховуватиме ризики у ціні закупівель. Тобто, зменшуватиме закупівельну ціну. Хто потерпатиме від цього? Селянин! Багато іванкових побратимів по бізнесу останнім часом, з огляду на тяганину з поверненням ПДВ, зійшли з експортної дистанції. Вони підрядилися до транснаціональних компаній і постачають їм зерно для зовнішньоекономічних контрактів. Кажуть: заробляють на сіль до оселедця, а все ж при ділі.

Ось чому експортери виступають проти багатоходових «естафет» із зерном. По-перше, цей процес некерований, по-друге, ніким не контрольований, і, по-третє, відповідальність лягає на останнього — покупця. Але чому така неослабна увага лише до експортерів? Чи правомірно сплачувати ПДВ комбінату хлібопродуктів, який купив пшеницю за тією ж схемою, що й фірма «Іванко&Марусина», з тими ж наслідками? Тоді з бухгалтерського обліку пекарні, що придбала в мірошників борошно із не зовсім «чистого» зерна, також слід зняти 20%. Давайте промацувати ланцюжок не лише по збіжжю, а й по всіх продовольчих товарах.

За даними Російського зернового союзу, 30% тамтешнього ринку перебувають у тіні. Ми недалеко від них утекли... Тим, хто ратує за транспарентність, є над чим замислитися. Адже прозорість — це реальна статистика, на підставі якої приймають виважені державні рішення. Це — доходи трудових колективів, а не лише їх керівників. Поцікавтесь у Держкомстаті, який обліковує все, що стоїть і рухається: скільки посередницьких структур, статистичні коди яких дають право на операції із зерном, було три роки тому? Скільки нині? Яка кількість здиміла з ринку і з яких причин? Повірте, відкриєте для себе дивні речі. Це — для вдумливих.

Новий уряд вчинив інакше. На додачу до клопа-черепашки розумники виплекали «ідею», що може просто «зірвати» зерновий ринок. Йдеться про «заморожування» виплати ПДВ експортерам до повного з’ясування самої природи його існування. Дехто тлумачить це як скасування ПДВ на всю сільськогосподарську продукцію.

Інформацію з Кабміну миттєво підхопили західні компанії і, порадившись із центральними офісами в Європі, перевели бізнес у режим «обережний». А це означає, що, залежно від подальшого розвитку подій, зернотрейдери або переорієнтуються на прогнозовані ринки Росії, Румунії, Болгарії, або формуватимуть менші обсяги товарних партій зерна в Україні. Причому закупівельна ціна впаде рівно на 20% — величину ПДВ. Тобто з тонни пшениці селянин недоодержить 115 гривень, а з тонни ріпаку — 250. Думаю, цим і запам’ятається Рік села.

Підстав «плече» ужинку

Одні пробували — не вийшло. Бо не плече підставляли, а руки. На щастя, у пригорщі так нічого і не посипалося. Це я про кмітливих зернорегулювальників, котрі вважали Аграрну біржу пупом землі: на ній мали реєструвати всі зовнішньоекономічні контракти. Зрозуміло, «ДТ» (№ 28 (607), 22—28 липня ц.р.) виступило проти такої монополії. Як кажуть, в ініціаторів губа не з лопуцька, того хоче, що й людська. Держслужбовці під виглядом моніторингу ринку, кращої орієнтації на ньому вирішили всіх аграріїв зігнати на один торговельний майданчик.

Власне, будь-які обсяги конкретного виду товару з детальною інформацією про відправників та адресатів фіксує митна служба. Якщо ж МінАП закортіло мати під рукою додатковий індикатор, то чому за кошти сільгосппідприємств і трейдерів, та ще й за розцінками вдесятеро вищими, ніж на інших біржах?! Розрахунок простий. Якщо виключно через Аграрну біржу пропустити весь зерновий експорт, то на реєстрації контрактів можна заробити майже 10 млн. дол.

Збоку все виглядало б пристойно. При оформленні контракту обидві сторони — продавця і покупця — представляють брокери — приватні підприємці. Вони про людське око в тихому закутку начеб поторгуються, зійдуться в ціні і оформлять відповідні документи. Звісно, за гроші. Якщо вміло організувати роботу біржі, то останній перепадатимуть копійки, а решта — брокерам. За умови, що вони — «свої» люди. От і вся турбота держави про розвиток прозорого біржового ринку й селянина — його рушія.

Хоч як пручалося МінАП, Аграрній біржі так і не судилося стати ексклюзивним експортером. Першим відреагував Антимонопольний комітет, який рекомендував скасувати відомчий наказ, оскільки він обмежує конкуренцію на ринку. Услід за цим Міністерство юстиції відмовило у його державній реєстрації і зобов’язало протягом п’яти днів анулювати недолугу «творчість».

Зерну стало привільніше. І рухається воно автомобільними, залізничними і водним шляхами на елеватори, у порти, з відповідними сертифікатами якості. Чи змінилося за роки незалежності маркетингове «плече» збіжжя? Стало довшим чи коротшим, у ціновому вимірі — сильнішим чи слабшим?

— Чотири роки тому ми полічили витрати на доставку зерна з елеватора у трюм судна, — пригадує Володимир Клименко, президент Української зернової асоціації. — Так от, по всьому маркетинговому ланцюжку назбиралося 40 дол., тоді як у Франції — удвічі менше. Розрахунки надали урядовцям, аби ті вирішили: знижувати вартість послуг чи маркетингове «плече» ляже на справжні плечі сільгосптоваровиробника.

Вдалося відвоювати десять доларів, які осіли не в нашій кишені, а дісталися хліборобам... У нас дуже дорога «Укрзалізниця», різні портові, канальні збори... Чому, скажімо, плата за користування причалом у порту для всіх сипких вантажів коштує долар за тонну, а для зерна — два?

Якщо п’ять років тому експортна спроможність українських портів становила 6—7 млн. тонн зерна, то нині технічні можливості дають змогу здійснити перевалку 26 млн. Подумую: а чи буде що пропонувати на продаж за кордон років через п’ять? Ні, я не про те, що за цей час наш аграрний потенціал підупаде. Навпаки... Домінуюча енергетична залежність таки змусить нас живитися від альтернативних джерел. Тоді ми не вивозитимемо ні ріпак, ні кукурудзу, ні зерно, а перероблятимемо на етанол, біодизель. Навкруг заводів сформуються цілі виробничі зони, де агроформування в особі цих нових підприємств матимуть потужного постійного замовника, якому гарантовано збуватимуть вирощене. Таким чином через агропромисловий комплекс Україна розв’яже два завдання — енергетичне та економічне.

За словами Володимира Георгійовича, маркетинговий ланцюжок оптимізувався, хоча ще далекий від досконалості. Змінилася й транспортна інфраструктура зернового ринку, переважно за рахунок будівництва приватних портів, яких налічується сім. Споруджувати їх почали 2003—2004 років, коли політичні сили країни демонстрували стабільність і всіляко заохочували приватний капітал у портову галузь.

Інформаційне агентство «АПК-Інформ», організатор міжнародного «Зернового форуму», влаштувало для учасників виїзд на один із таких сучасних комплексів у Севастопольській бухті. Зерновому терміналу з його високотехнологічним устаткуванням заздрять порти державного підпорядкування, які майже половину прибутків віддають до державного бюджету та ще й примудряються оновлювати засоби механізації. Портовий держсектор може одночасно зберігати близько мільйона тонн зерна. І хоча потенціал приватних терміналів на 400 тис. менший, за активного будівництва сили можуть зрівнятися. І до всіх стікаються зернові шляхи.

— Зазвичай у південних, хлібних областях зерно на експортні термінали доставляють автотранспортом. Останнім часом на колеса пересідають навіть компанії, віддалені від перевалочних комплексів на 250—500 кілометрів. Причин кілька, — каже Едуард Фогель, експерт «АПК-Інформ». — По-перше, високі тарифи «Укрзалізниці». По-друге, вартість перевезення вантажівкою значно знижується, якщо вона на газобалонній тязі. По-третє, немає потреби платити на портовому елеваторі за перевалку з вагонів чи їх простій.

Попри те, що за міжнародними стандартами автопоїзд може перевозити 22—23 тонни ячменю, пшениці чи кукурудзи, багато трейдерів віддають перевагу саме вантажівці з огляду на зручність і дешевизну. Бо експедиторські компанії розраховують рух авто туди-назад навантаженим. От і виходить, що транспортування зерна орендованим автопоїздом на відстань до 200 кілометрів обходиться десь у 40 гривень за тонну.

Якби до цього та ще якість автошляхів... Більшість із них прокладено в 60—70-х роках минулого століття, вони розраховані на шеститонне навантаження на вісь авто. А нині основу парку становлять великовагові десятитонні вантажівки.

І все-таки 60—75% зерна у порти доставляють залізницею, повсякчас ризикуючи наразитися на «рифи». Тому переважна більшість трейдерів співпрацює з експедиційними компаніями. Простіше й ефективніше!

Починаючи з 1998-го, Мінтранс усьоме чи ввосьме змінює збірник тарифів «Укрзалізниці». Попередні підвищення чиновники мотивували подорожчанням енергоресурсів, які в затратній частині становлять третину, а також стрибком цін на метал, нестачею високорентабельних вагонів... Як результат, щороку операторам ринку доводиться лічити свої втрати.

Незрозумілими бувають дії не лише окремих відомств, а й власне держави. Дев’ять років тому Україна стала членом авторитетної міжурядової інституції — Міжнародної зернової ради (IGC) зі штаб-квартирою у Лондоні. Престижно разом із США, Аргентиною, Канадою, Австралією, Казахстаном, Туреччиною, ЄС перебувати у когорті головних експортерів. Двічі на рік, у червні й грудні, IGC проводить сесії, на яких обговорюють поточні проблеми та перспективи розвитку світового ринку зерна, зміни в національному регулюванні.

Походжає представник нашої країни серед коронованих зернових королів світу — рівний серед рівних! — а за ним тягнеться шлейф боргу... за членські внески. І навіть очі в Сірка не позичає... Хіба це вперше? Як злісного неплатника Україну вже виключали зі складу IGC. Аби поновити членство, колишній аграрний віце-прем’єр мусив писати поважаній дирекції зернової ради слізного листа: Україна гарантує ліквідувати трирічну заборгованість за членськими внесками на суму 36 тис. фунтів стерлінгів і надалі буде справно платити...

У Лондоні нам повірили. А в Києві саме змінився уряд і було не до фунтів... Власне, борг могли покрити і бізнесмени, та оскільки IGC — міжурядова організація, платежі повинна здійснювати виключно державна установа або підприємство. Минуло три роки, й Україну знову попередили: подальше перебування у складі IGC під загрозою. Сплатіть борг 56 569 фунтів стерлінгів. Думаю, якщо виключать удруге, то це — назавжди.

Набагато простіше видертися на зернову Говерлу і по-піонерському просурмити на весь світ про надуманий урожай, збивши тим самим ціни. Один із колишніх міністрів в ейфорії завищив збір соняшнику на 800 тис. тонн, а рівно за тиждень ціна на українську олію на Роттердамській біржі впала на 50 дол... Отак і живемо: то щосили пнемося на вершину, то через власну дурість скочуємося звідти вниз.