Зернолюб

І знову міністр шокував аграрний світ. У розпал жнив Олександр Баранівський своїм наказом, по суті, заборонив діяльність акредитованих товарних бірж, спрямувавши зерновий потік виключно на державну Аграрну біржу. Останній надано привілейоване право реєструвати зовнішньоекономічні та регіональні контракти, тобто бути ексклюзивним експортером. Хоча функції у неї зовсім інші.

Усунувши «чужих» гравців, МінАП прагне одноосібно грати як на внутрішньому, так і на зовнішньому зерновому полі. За відсутності ефективного менеджменту, досвіду повториться та сама історія, що й із ДАК «Хліб України» та Держрезервом. Їх свого часу також висували на роль державних зернових форвардів. Так і не виконавши покладеної місії, нині вони відсиджуються на лаві запасних у дублі.

Та найбільша біда — згадуваний наказ уніс сум’яття у зерновий ринок, повністю стриножив зернотрейдерів, поставивши під загрозу виконання міжнародних контрактів.

Певен, Сергій Терьохін із Олегом Юхновським, автори Закону «Про державну підтримку сільського господарства України», бачать Аграрну біржу зовсім не такою, як «сільський» міністр. Якби вони писали закон «під Баранівського» і передбачали, на що обернеться ринковий інструмент у його руках, то ще добряче подумали б. Аграрний чільник по-своєму інтерпретував не лише цей закон, а й інші. І ось що вийшло.

Судячи з преамбули, у наказі №366 від 10 липня ц.р. «Щодо вдосконалення регулювання ринку зерна» МінАП начебто спирається на закони України «Про державну підтримку сільського господарства України», «Про зерно та ринок зерна в Україні», постанови Кабміну №1148 від 20 липня 2000 року «Про заходи щодо вдосконалення регулювання ринку зерна» та №1285 від 26 грудня 2005 року «Про створення Аграрної біржі». А от у наказовій частині усі ці документи одним махом перекреслює. У першому пункті міністр «застовпив» за Аграрною біржею виключне право реєструвати зовнішньоекономічні та регіональні зернові контракти. А другим анулював відомчий наказ від 1 серпня 2003 року № 259 «Про затвердження Порядку надання товарній біржі висновку про її відповідність вимогам», простіше — усунув інші біржі з аграрного ринку.

Якщо препарувати згадувані закони і постанови скальпелем, а не відбійним молотком, то в них недвозначно мовиться, що товарні біржі — це суб’єкти аграрного ринку; передбачено порядок і термін їх акредитації. Саме на них повинні укладатися та реєструватися угоди купівлі-продажу сільськогосподарської продукції та продовольства для державних і регіональних потреб, зокрема зовнішньоекономічні контракти. Повноцінність бірж підтверджують і Господарський кодекс України, і закон про товарну біржу. До речі, МінАП зобов’язане щотижня інформувати Кабмін про обсяги зерна і ціни за укладеними та зареєстрованими на цих біржах угодах.

Ще одна прогалина у правничих знаннях аграрних високопосадовців. Відповідно до статті 9 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», кожен проект регуляторного акта оприлюднюється з метою одержання зауважень і пропозицій від фізичних та юридичних осіб, їх об’єднань. Термін, протягом якого акумулюються зауваження та пропозиції, не може бути меншим, ніж один місяць, та більшим ніж три місяці з дня оприлюднення проекту. МінАП цих строків не дотрималося, бо не афішувало зазначений наказ.

Я не ідеалізую діяльність 36 бірж, акредитованих Міністерством аграрної політики. Власне, вони працюють у тому середовищі, в якому існуємо ми, — далекому від досконалості. Одне слово, такого гамору, літаючих папірців, як на Лондонській чи Чиказькій біржі, вітчизняні не бачитимуть ще з десяток років. Натомість від наших торговельних «ям» завжди вимагали більшого, ніж від світових. І змусили займатися торгівлею спотом, тоді як їхні посестри за кордоном оперують «просунутим» інструментарієм — ф’ючерсами, деривативами. Ми ж, не спромігшись дати їм ради, налягли на простіший важіль і визначаємо ефективність діяльності бірж за кількістю проданого на них зерна.

Та лихо з ними, ф’ючерсами, деривативами, спекулянтами та іншими лайливими для сьогоднішніх аграрних чільників термінами. Хай там як, українські біржі справді є індикатором, що формує ціну, а не сліпо фіксує її. Таку роль вони виконують практично упродовж семи років і торік їх оборот перевищив 10 млрд. грн.

Але не сума стала поперек горла «ринковим» аграрним чільникам. Пригадуєте, з якою поспішністю створювалася Аграрна біржа? За кілька днів до нового 2006 року... Потім зі столиці почали «клонувати» її філіали в областях. Хоча, заради здорового глузду та економії бюджетних коштів, вигідніше й корисніше було створити представництва Аграрної біржі на акредитованих діючих біржах. Тим більше, останні не сторонилися сусідства.

Намарне говорити, що «доньки» Аграрної готові до операцій з новим урожаєм, а тим більше — гідно конкурувати з біржами-аксакалами. Тому тих «делікатно» усунули, вказавши місце за частоколом не лише зернового току.

Поспіхом скасовуючи наказ №259 «Про затвердження Порядку надання товарній біржі висновку про її відповідність вимогам», що позбавив бірж і акредитації, міністр не помітив, що гамузом скасував і додатки до наказу, перший із яких посвідчує реєстрацію біржової угоди (контракту) на експорт зерна. Власне, цим самим міністр наклав вето на вивіз збіжжя за межі України. Не пам’ятаю, щоби до таких «революційних» кроків вдавався будь-хто навіть із прем’єрів. Я вже не кажу про те, що МінАП може анулювати дію висновку про відповідність у разі систематичного порушення (два і більше разів) товарною біржею Правил біржової торгівлі та біржового арбітражу, за відсутності котирування цін, чого не закинеш жодній із 36 акредитованих бірж.

Міністр і юридичний департамент відомства вочевидь упевнені, що скрутили голову зерновим спекулянтам. Одначе останні її навіть не опускали. Найцікавіше те, що наказ №366 від 10 липня ц.р. «Щодо вдосконалення регулювання ринку зерна», якщо розібратися, скасовує лише... наказ №259. Бо на кожну біржу, що пройшла акредитацію, є окремий, «іменний», наказ і такий же висновок про відповідність вимогам. Приміром, Українській спеціалізованій зерновій біржі таку «індульгенцію» надано наказом Міністерства аграрної політики України від 2 вересня 2005 року за №446 «Про надання Українській спеціалізованій зерновій біржі висновку про її відповідність вимогам», і дійсна вона впродовж трьох років. Отже, Олександр Баранівський для повної перемоги мусить видати заборонні накази на кожну із 36 акредитованих товарних бірж і анулювати висновки. Та чи встигне?

Навіть якщо з дурного розуму таке і станеться, Аграрна біржа довго не розкошуватиме на аграрному ринкові. По-перше, переконаний, до «одноосібника» на принадному продовольчому ринкові придивиться Антимонопольний комітет. По-друге, не спатимуть й інші органи, бо в по собі скроєній «лавці» мають намір торгувати не лише зерном. За деякими позиціями Аграрна біржа «загнула» біржовий збір за реєстрацію контрактів вдесятеро вищий, аніж акредитовані товарні. За експорт до ста тонн зерна — 0,5% його вартості, але не менше 300 грн. Вивозиш за межі України три тонни — все одно плати 300 грн. Тоді як за розцінками товарних бірж — до 40.

Серед тарифів на послуги зустрів і зовсім імпозантні: за реєстрацію договорів купівлі-продажу нерухомого майна, у тому числі земельних ділянок — 2,0% від вартості контракту, але не менше ніж 350 грн. Передбачені також винагороди біржі за підготовку та проведення торгів з реалізації майна юридичних та фізичних осіб, державного та комунального, підприємств-банкрутів та підприємств, що ліквідовуються, заставного та арештованого майна, конфіскованого... Але ви не побачите тарифів на клірингові операції, торгівлю деривативами — власне тим, чим безпосередньо має займатися біржа з гучною і всеохоплюючою назвою.

Я не проти таких апетитів, але ж Аграрна біржа — неприбуткове підприємство. Якщо хочете, казенне спеціалізоване. У Законі «Про зерно та ринок зерна в Україні» Аграрна біржа виступає у ролі посередника між Аграрним фондом і хліборобами: «Формування обсягів зерна державного продовольчого резерву здійснюється Аграрним фондом шляхом укладання угод купівлі-продажу на аграрній біржі, а порядок його використання визначається законодавством». Отже, нинішній міністр — не пан-господар усіх намолотів, як йому ввижається. І не йому звужувати чи розширювати повноваження і функції Аграрної біржі.

За Законом «Про державну підтримку сільського господарства України», Аграрна біржа мусила для проведення розрахунків за укладеними біржовими угодами (договорами) та надання (обліку та виплати) біржових гарантій створити розрахунково-кліринговий центр і систему гарантування виконання зареєстрованих нею біржових угод (контрактів). Саме для функціонування такого центру та одержання ліцензії для розрахунково-клірингових операцій біржі були виділені 36 млн. бюджетних гривень, оскільки, згідно із законом, така установа повинна мати статутний фонд у розмірі 5 млн. євро.

Але у спільному наказі №764/940 Міністерства аграрної політики та Міністерства фінансів від 29 грудня 2005 року серед першочергових покупок афішована... земельна ділянка площею 0,5 гектара, офіс — 1200 «квадратів», 542 одиниці оргтехніки. Щоб устигати на торги, потрібно п’ять авто, 40 сейфів, аби надійно ховати документи від конкурентів, і, крім 25 стаціонарних телефонів, працівників екіпіровано ще... 150 «мобілками».

Зрозуміло, що за таких запитів розрахунково-клірингового центру Україні не бачити ще з півроку. А без нього Аграрна біржа — жалюгідна подоба діючих, жовторотий пуцьвірінок на ринку сільгосппродукції. Її натхненники з творцями буцімто державницькими інтересами завуальовують зиск. Уявіть такі собі «торги» на біржі-монополістові за твердої такси 700 грн. за тонну пшениці третього класу упродовж усього маркетингового року. Із вервечкою заздалегідь «обраних» продавців... Повний штиль! А експортні шляхи із недавніми 12—13 млн. тонн зернових через засилля незнайків на них просто заростуть споришем.

Допоки аграрна столиця перебуватиме у Житомирі, допоки сільським господарством понукатимуть горе-зернолюби, в Україні ще довго рипітимуть «сірі» агроринкові механізми. Як казали у рідному колгоспі, багато галасу та мало силосу.