ЗЕМЛЕ МОЯ ДЕРЖАКТИЗОВАНА...

Якби моя рідна Кіровоградщина потрапила у «зону дії» Проекту підтримки приватизації землі в Україні Агентства США з міжнародного розвитку (USAID), то державний акт на право власності на земельну ділянку сільськогосподарського призначення дістався б мені задарма. А так довелося розщедритися на 70 гривень: вартість землевпорядних робіт, необхідних для виділення мого земельного паю розміром 3,75 гектара в натурі, та плюс власне виготовлення документа на володіння ним…

Кількість українців-щасливців, обдарованих Америкою, по закінченні Проекту сягне 1,8 млн. чоловік. Це — майже чверть потенційних власників земельних держактів. Про масштабність проекту, його результативність, перепони, на які наражається програма у ході реалізації, розповідає директор Агентства США з міжнародного розвитку в Україні, Молдові та Білорусі Кристофер КРОУЛІ.

— Живучи в айовській глибинці, бачив, як навкруг американського фермера обертається вся ринкова інфраструктура: насінницькі фірми, компанії з продажу техніки, засобів захисту рослин, банки, елеватори... Опікуються ним, як наречений своєю обраницею. Чого не скажеш про українського аграрія... Навіть за державним актом на землю він мусить тьопати у райцентр, оббивати пороги райдержадміністрації, хоча закон передбачає реєстрацію і видачу документа сільською радою. Пане Кристофере, ваш Проект підтримки приватизації землі в Україні не заплутався у наших бюрократичних тенетах?

— Я прибув в Україну у нелегкі часи: демонтаж колгоспної системи, потім — видача сертифікатів на земельні частки (паї), але без визначення меж ділянки. 1999 року в указі Президента Кучми чітко постала мета, підкріплена авторитетом і владою лідера держави: усі землі сільськогосподарського призначення мають бути приватизовані до 2003 року. Тому USAID вирішило підставити плече Україні у реалізації цих планів, зокрема, допомогти у виготовленні та видачі 1,8 мільйона державних актів на право власності на землю.

Стартом Проекту підтримки приватизації землі в Україні можна вважати 31 жовтня 2001 року, коли уряди України та США підписали відповідний Меморандум про взаєморозуміння. Важливо те, що наша допомога є грантом, тобто безоплатною.

Видачі держакта передує чималий комплекс землевпорядних робіт: польові геодезичні обміри з прив’язкою до державної геодезичної мережі; закріплення меж земельних масивів, що підлягають паюванню, межовими знаками довгострокового зберігання; розробка проекту організації території земельних часток (паїв). Усе це в сукупності потребує певних фінансових затрат. За українськими мірками — 12—15 американських доларів. Ми ж, розпочинаючи проект, задекларували значно нижчі розцінки, — чотири-сім доларів, маючи за взірець досвід реалізації подібної програми у Молдові.

Як ми домоглися здешевлення? Передусім, залучили на тендерних засадах виключно приватні землевпорядні організації. Кожна фірма має ліцензії Державного комітету України по земельних ресурсах і Державної служби геодезії, картографії та кадастру. Усе геодезичне устаткування відповідає стандартам Державного комітету стандартизації, метрології та сертифікації України і належним чином зареєстроване. Понад сто контрактів на виконання робіт з виготовлення та видачі державних актів проект уклав із більш як 50 приватними землевпорядними організаціями. Підрядники отримують оплату тільки після закінчення всіх робіт. І навіть за таких, я б сказав, жорстких умов виявилося доволі багато охочих співпрацювати з нами. Нині сільськогосподарський компонент проекту реалізується у 17 областях України, задіяна майже половина районів.

— І в кожному — своя специфіка, різні стадії виконання робіт із виготовлення та видачі держактів. У когось на руках — ще земельний сертифікат, а дехто вже одержав державний акт, який істотно відрізняється від попередника, затвердженого Верховною Радою ще 1992 року. Дві «ходові» форми держактів сіють смуту серед населення: який же із них має більшу силу? А законодавча та виконавча влада не поспішає аргументовано заспокоїти. Ситуація складна і заплутана. Як ви в ній орієнтуєтеся?

— Як правило, у кожній сільській раді громадян можна розподілити на такі групи: хто вже одержав державний акт на землю; кому держакти виготовлялися на підставі угоди між сільськогосподарським підприємством та землевпорядною організацією, але за них кошти не перераховані, тому держакти й не видають; роботу частково профінансовано, однак не проведено повністю, тому документи й не виготовлені; і, нарешті, категорія селян, для котрих ця робота ще й не розпочиналася. Завдяки такій градаційній шкалі виконавці проекту чітко окреслюють коло претендентів на одержання державних актів за нашого сприяння.

У тій місцевості, де роботи з видачі документів до нас провадилися надто повільно, домагаємося скасування всіх попередніх угод, розчищаємо, так би мовити, річище і лише після цього засукуємо рукави. Цим самим убезпечуємося від можливої подвійної оплати за одні й ті ж операції. Трапляються випадки, коли деякі сільські ради, де виконано значний обсяг робіт з виготовлення держактів за кошт селян, помилково включають до програми діяльності проекту.

— Помилково чи зумисне? Можу поділитися фактами, коли за виготовлені вашими підрядними організаціями державні акти — безплатно для селян! — з останніх стягують додатково чималі суми. Як це сталося у Чорнухинському районі на Полтавщині. А в Новосанжарському районі нафтоносні землі узагалі виключили із паювання, аби цілісним масивом передати нафтогазовим «королям» в оренду на десять років без права розірвання договорів. По-перше, це — дискредитація альтруїстських засад Проекту підтримки приватизації землі в Україні USAID. По-друге, не всі правдиво афішують допомогу США у приватизаційних земельних процесах. Дехто видає це як власну заслугу, затіняючи істинних авторів. Селянам підкидають тезу, що американці нишпорять неспроста: приглядаються до родючих земель, роблять рекогносцировку, щоби після старту продажу-купівлі землі заволодіти ними.

— Нам також відомі подібні фінансові хитрощі й оборудки. Тому паралельно з видачею державних актів фахівці проекту провадять потужну інформаційно-просвітницьку діяльність, прагнуть достукатися до кожного сільського двору: поширюють довідкову літературу, надають юридичну допомогу новим власникам земельних ділянок, організовують навчальні семінари для юристів, суддів, місцевих посадовців. Передбачаємо популяризувати судові рішення, спрямовані на забезпечення реалізації законних прав громадян, узагальнювати цю інформацію та поширювати її серед сільського населення.

Попрацювавши якийсь час, ми зрозуміли, що регіонального офісу в Тернополі замало і з лютого нинішнього року відкрили п’ять центрів юридичної допомоги селянам у Вінниці, Херсоні, Рівному, Чернігові та Тернополі. Новостворені осередки повняться допитливими, обділеними, ошуканими. Люди доскіпуються правди і знаходять її у нас. Як на мене, масовість набагато сильніша прикрих проявів перешкоджання нашій діяльності як на регіональному, так і загальнодержавному рівнях.

— Уже те, що голова Держкомзему Анатолій Даниленко, звітуючи на дні уряду у Верховній Раді з питань видачі державних актів селянам, і словом не прохопився про діяльність Проекту підтримки приватизації землі в Україні USAID, свідчить про певну диспозицію між вами. Водночас із вручених 3,2 млн. державних актів на землі сільгосппризначення 410 тис. — «американських». І, без перебільшення, ваша програма, пане Кристофере, набула масштабу загальнонаціональної. Чому ж тоді навіть горішні ешелони влади вперто не помічають вашого внеску?

— Кількість, за вашим висловом, «американських» державних актів була б значно більшою: принаймні ще майже 300 тис. примірників перебувають нині на завершальній стадії. Одначе процес загальмувався через злощасне розпорядження Держкомзему №23, яке вимагає виконання додаткових робіт та сплату значних сум, що є обов’язковою передумовою для одержання бланків державних актів.

Попри те, що Міністерство юстиції України листом від 27 листопада 2002 року відкликало це розпорядження як таке, що видане з порушенням чинного законодавства, Держкомзем продовжував наполягати на його застосуванні. Лише 28 травня це відомство видало вказівку №18 «Про скасування вказівки від 01.08.02 №23 «Про запровадження Тимчасового порядку формування та ведення бази даних автоматизованої системи ведення державного земельного кадастру» з 1 липня нинішнього року.

Деструктивний документ призупинив діяльність проекту на півроку: ми категорично відмовляємося сплачувати додаткові, невмотивовані побори. Від нас вимагають обов’язкової подачі на державну землевпорядну експертизу всієї документації та стягнення плати за її проведення, хоча законодавство України передбачає вибіркову експертизу. Власне, подорожчання послуг землевпорядні організації, у кінцевому результаті, перекладуть на плечі селян, що, природно, позначиться на вартості державного акта.

Свого часу ми запропонували українському урядові послуговуватися прогресивними рентабельними супутниковими технологіями, що допомагають у процесі виготовлення та видачі державних актів. Але через закритість, породжену тоталітарною радянською системою, нам не вдалося схилити чиновників до позитивного рішення. Тільки у квітні цього року уряд зняв обмеження на використання даних супутникової зйомки, що стало значним кроком у напрямі до створення відкритого суспільства, який водночас сприятиме і значному прискоренню розвитку землевпорядної та картографічної галузей. У співпраці з Українським центром менеджменту землі та ресурсів — неурядовою організацією, проект передбачає придбати близько 150 зображень високої роздільної здатності з індійського супутника дистанційного зондування (IRS). На їх основі виготовимо загальнодоступну сучасну базову ортофотокарту, що спростить виконання наших завдань.

— Проект підтримки приватизації землі в Україні USAID закінчується у вересні. Ви скажете «Good-bye, Ukraine!» і подастеся, за нашим висловом, на багатші села? Чи залишитеся з нами до переможного кінця — повної держактизації країни?

— По-перше, ми не виконали наміченої програми, а тому згортати роботу зарано. По-друге, наш проект тісно співпрацює зі Світовим банком. Саме у середині травня офіційна делегація України, очолювана Анатолієм Даниленком, головою Держкомзему, провела у цій фінансовій інституції переговори з проекту «Видача державних актів на право власності на землю у сільській місцевості і розвиток системи кадастру». Передбачається протягом 2004—2012 років сформувати при Держкомземі України єдину систему державної реєстрації земельних ділянок, нерухомості і прав на них у складі державного земельного кадастру. Зокрема, у рамках проекту здійснюватиметься приватизація земель сільськогосподарського призначення зі встановленням прав власності на земельні ділянки шляхом видачі державних актів.

Крім того, буде створено ефективну автоматизовану національну систему земельного кадастру, яка забезпечуватиме процес реєстрації прав власності на земельні ділянки і нерухомість із веденням відповідних реєстрів. Для реалізації цього проекту Світовий банк надасть 195,13 млн. доларів. Певен, наш досвід, набутий на теренах України, прислужиться учасникам цієї масштабної програми і в ній знайдеться місце і для нас. Тим більше, надійшли прохання з регіонів надати підтримку у заміні понад півмільйона земельних сертифікатів, зокрема допомогти повністю завершити видачу держактів у кількох областях.

— Пане Кристофере! Скажіть, як куратор USAID у трьох пострадянських країнах — Україні, Молдові та Білорусі: в якій із них коріння селянина-приватника приживається краще? Про крону ще зарано говорити...

— У цьому сенсі я б одразу зі списку викреслив Білорусь. Уряд Молдови дуже швидко продемонстрував свою налаштованість на приватизацію землі, і протягом семи років було видано близько двох мільйонів держактів на земельні ділянки, за винятком Придністров’я. Тобто, фактично вся земля сільськогосподарського призначення була приватизована, і цей процес завершився до того, як до влади знову прийшли комуністи. Незважаючи на те, що у Молдові велися дискусії про реприватизацію чи ренаціоналізацію землі, до практичних кроків там не вдаються.

Звісно, ця держава за розмірами набагато менша від України, тому й проблеми видалися не такими масштабними, вони інші за природою. З огляду на це приватизаційний процес в аграрній сфері в Україні триває довше, і ви дещо обачніше рухаєтеся від руйнації колгоспної системи до селянина-приватника. Ми вважаємо, що цей поступ має бути швидшим, хоча розуміємо: клубок проблем в АПК одночасно не розв’яжеш. Звісно, сільське господарство чахнутиме, якщо матиме подрібнену інфраструктуру, зіткану із 6,7 млн. селян — власників державних актів. На певному етапі мусить відбутися консолідація землі в межах ефективнішої організаційної структури.

Із реалізацією проекту Україна зробить важливий крок у формуванні ринку землі, основними елементами якого є визнання права власності на землю через видачу держактів, функціонування землі як товару та наявність чітко визначеного законодавчого поля для ринкового обігу земельних ділянок.